Рішення № 138770266, 05.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/18969/24

Провадження № 2/369/2270/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що між ТОВ «Мілоан» був укладений Договір споживчого кредиту № 100347919 від 20.03.2021 року, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 9720,00 грн.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість у розмірі 47592,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 9720,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 37872,00 грн.,

29.07.2021 згідно умов договору про відступлення прав вимоги №06Т, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за Договором споживчого кредиту № 100347919 від 20.03.2021 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача.

24.01.2022 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу №1/15, у відповідності до умов якого згідно додатку №1 до договору факторингу, набуло право грошової вимоги до відповідача за Договором споживчого кредиту № 100347919 від 20.03.2021.

Просить сягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» заборгованість за кредитним договором № 100347919 від 20.03.2021 року у розмірі 47592,00 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.11.2024 справу передано до Київського районного суду м.Харкова за підсудністю.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 10.01.2025 відкрито провадження у справі призначено судове засідання.

13.01.2025 відповідачем до суду подано клопотання про припинення розгляду справи у Київському районному суді м.Харкова та передачі матеріалів справи до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 20.01.2025 справу передано до Гайворонського районного суду Кіровоградської області.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 23.04.2025 справу передано до Києво-Святошинського районного суду Київської області за підсудністю.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.05.2025 прийнято справу до провадження та призначено судове засідання.

01.07.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами зазначає, що 20.03.2021 року дійсно уклав з ТОВ «Мілоан» Договір споживчого кредиту № 100347919, однак не погоджується з розрахунком заборгованості, наданим позивачем. Вказує, що умови договору щодо розміру процентної ставки та вартості кредиту, на які посилається позивач, не відповідають умовам договору, який він підписував, а тому нараховані проценти є необґрунтованими та неправомірними.

Посилаючись на умови договору, відповідач зазначає, що кредит був наданий на строк 30 днів з 20.03.2021 року до 19.04.2021 року включно, а останнім днем виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати комісії та процентів було 19.04.2021 року. На думку відповідача, після закінчення строку кредитування проценти за користування кредитом нараховуватися не можуть, тоді як із наданого позивачем розрахунку вбачається, що їх нарахування здійснювалося і після 19.04.2021.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду лише 13.11.2024, тобто після спливу загальної позовної давності, у зв`язку з чим просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Також відповідач посилається на пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого споживач звільняється від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором споживчого кредиту у визначений законом період, а нараховані за цей період неустойка та інші платежі підлягають списанню кредитодавцем. Просив відмовити у задоволенні позову.

03.07.2025 від позивача надійшла відповідь на позов. Зазначає, що доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності є безпідставними. Посилаючись на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позивач вказав, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності продовжувалися на строк дії такого карантину. Карантин в Україні тривав до 30 червня 2023 року. Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану строки, визначені статтями 257259 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Оскільки воєнний стан в Україні введено з 24 лютого 2022 року та його дія триває, позивач вважає, що строк позовної давності ним не пропущено.

Також позивач заперечив доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів та розміру заборгованості. Зазначив, що відповідно до пункту 1.5.2 Договору проценти за користування кредитом 7200,00грн.,які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом., а згідно з пунктом 1.6 Договору базова процентна ставка становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом.

На підтвердження правильності здійснених нарахувань позивачем подано відомість про щоденні нарахування та погашення за договором споживчого кредиту, сформовану та підписану первісним кредитором.

Згідно з наданим розрахунком загальний розмір заборгованості за договором становить 47592,00 грн., з яких: 9720,00 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту,37 873,00 грн. - заборгованість за процентами. З огляду на викладене позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяву, у якій просив розглядати справу за відсутності позивача та його представника.

Відповідач у судове засідання не з`явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення до суду не надходило. Просив справу слухати у його відсутність з урахуванням поданого відзиву.

Згідно ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 20 березня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено Договір споживчого кредиту № 100347919 в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 12 000,00 грн строком на 30 днів, тобто з 20 березня 2021 року по 19 квітня 2021 року включно. Факт укладення договору відповідачем не заперечується. Та підтверджується платіжним дорученням № 26116867 від 20 березня 2021 року, відповідно до якого на рахунок відповідача перераховано 12 000,00 грн.

29 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір про відступлення права вимоги № 05Т, відповідно до умов якого право вимоги за Договором споживчого кредиту № 100347919 від 20 березня 2021 року перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу № 1/15, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ».

Судом також установлено, що відповідно до наказу № 70-к від 01 липня 2025 року на виконання рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» № 1778 від 01 липня 2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс».

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Отже, позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається таким, що укладений у письмовій формі.

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість включення до електронного договору умов, що містяться в інших електронних документах, шляхом відсилання до них.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що ним було підписано договір на інших умовах, ніж ті, що надані позивачем до матеріалів справи, а також доводи про нікчемність умов договору щодо встановленої процентної ставки.

Відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, однак належних і допустимих доказів на підтвердження існування іншої редакції договору або інших умов кредитування суду не надав.

Посилання відповідача на нікчемність умови договору щодо нарахування процентів у розмірі 2 % на день суд вважає безпідставними, оскільки спірний договір укладений 20 березня 2021 року, а на момент його укладення чинне законодавство не містило заборони щодо встановлення сторонами такого розміру процентної ставки.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на момент укладення договору.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість позивачем надано договір споживчого кредиту, паспорт споживчого кредиту, платіжне доручення про перерахування кредитних коштів, документи щодо переходу права вимоги та розрахунок заборгованості, які суд визнає належними та допустимими доказами у справі.

Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання та не повернув кредитні кошти у визначений договором строк, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9 720,00 грн.

Щодо вимог про стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає таке.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості загальна сума боргу становить 47 592,00 грн, з яких 9 720,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 37 872,00 грн заборгованість за процентами.

Відповідно до умов договору строк кредитування становив 30 днів, а саме з 20 березня 2021 року по 19 квітня 2021 року включно.

Пунктом 1.5.2 договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування.

Доказів укладення сторонами додаткових угод щодо продовження строку кредитування або зміни строку виконання зобов`язання матеріали справи не містять.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише протягом погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу такого строку нарахування договірних процентів є безпідставним.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише за період з 20 березня 2021 року по 19 квітня 2021 року включно.

Враховуючи суму кредиту 12 000,00 грн, процентну ставку 2 % на день та строк кредитування 30 днів, розмір процентів, які підлягають стягненню, становить 7 200,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 9 720,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 7 200,00 грн заборгованості за процентами. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення процентів слід відмовити.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину строки, визначені статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Оскільки строк виконання зобов`язань за договором настав 24 травня 2021 року, тобто під час дії карантину, а з 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан, строк позовної давності на момент звернення позивача до суду 15 грудня 2024 року не сплив.

Тому підстав для застосування наслідків спливу позовної давності суд не вбачає.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором споживчого кредиту № 100347919 від 04 травня 2021 року у розмірі 26 320,00 грн, яка складається із 9720,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 4 920,00 грн процентів за користування кредитом у межах строку кредитування та 1 400,00 грн комісії за надання кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд враховує наступне.

За правилами частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн., які документально підтверджені.

Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення 35,55 %, то з відповідача підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 2422,40 грн, пропорційно до задоволених вимог у розмірі 860,16 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною першою, другою та третьою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір про надання правової допомоги № 43657029 від 07 серпня 2024 року укладений між ТОВ «ФК «Пінг-Понг» та адвокатом Білецьким Б.М.; Додаткову угоду № 1567325 від 11 листопада 2024 року до Договору № 43657029 про надання правової допомоги від 07 серпня 2024 року; Детальний опис робіт (наданих послуг); Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 11 листопада 2024 року.

В акті про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 11 листопада 2024 року зазначено, що правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій ( консультацій ), адвокат витратив 1,5 години, вартість склала 2 250,00 грн; на складання позовної заяви, адвокат витратив 3,0 години, сума склала 3000,00 грн; формування додатків до позовної заяви, адвокат витратив 1 годину, вартість робіт склала 750,00 грн, загалом 6000,00 грн.

Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Ураховуючи наведене, з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, які понесені та належним чином підтверджені позивачем, у розмірі пропорційному задоволеним вимогам, а саме 2 133,00 грн (35,55 %. ).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 15-16,207,512,516,526,530,610-611,632,638,903,1048,1049,1054,1077/1078 ЦК України, ст.ст. 2,5,10,12,19,76,77-81,89,131,141,187,211,263-265,273-274 ЦПК України, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про судоустрій та статус суддів», Законом України «Про судовий збір», суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за Договором споживчого кредиту № 100347919 від 20.03.2021 року у розмірі 16 920,00 грн.(шістнадцять тисяч дев`ятсот двадцять гривень 00 коп.) яка складається із 9 720,00 грн. (дев`ять тисяч сімсот двадцять гривень 00 коп.) заборгованості за тілом кредиту, 7 200,00 грн. (сім тисяч двісті гривень 00 коп.) процентів за користування кредитом у межах строку кредитування.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Солвентіс» судовий збір у розмірі 860,16 грн. (вісімсот шістдесят гривень 16 коп.), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 133,00 грн. (дві тисячі сто тридцять три гривні гривень 00 коп.).

У задоволенні інших вимог- відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська обл., 07406, код ЄДРПОУ 43657029, МФО: 300346.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст виготовлений 05 серпня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ