Вирок № 138769691, 04.08.2026, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Єдиний унікальний номер № 285/4077/25

Провадження № 1-кп/0285/290/26

04 серпня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді…………........ ОСОБА_1 ,

секретаря…………..............….. ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора……………………... ОСОБА_3 ,

потерпілої................................... ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілої........... ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого... ..................... ОСОБА_6 ,

захисника.................................... ОСОБА_7 ,

представника відповідача

(ФОП ОСОБА_8 ).................. ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду

кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.10.2025 за №12025060530000776,

в межах якого висунуте обвинувачення громадянину України:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

українцю, не одруженому,

уродженцю с. Теплиця Арцизького району Одеської області,

який зареєстрований в АДРЕСА_1 ,

проживає в АДРЕСА_2 ,

працює слюсарем автотранспортних засобів у ФОП « ОСОБА_8 »,

раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

20.05.2025 близько 14:30 год ОСОБА_6 керував автомобілем «MAN TGX 26.360» реєстраційний номер НОМЕР_1 у складі з причепом «Krone ZZ» реєстраційний номер НОМЕР_2 та рухався по 244 км автодороги «Київ-Чоп» поблизу с. Дідовичі Звягельського району Житомирської області в напрямку м. Рівне.

Рухаючись вказаною ділянкою дороги водій ОСОБА_6 в порушення вимог п.п.2.3 б), 13.1, 13.3. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів №1306 від 10.10.2001 (далі по тексту ПДР), діючи необережно, а саме з кримінально протиправною недбалістю, будучи неуважним, не врахував обраної ним швидкості руху та дорожньої обстановки, при наближенні до автомобіля «Mercedes-Benz B180», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який знаходився у нерухомому положенні на правому узбіччі попутного напрямку, виконуючи об`їзд, не дотримався безпечного інтервалу, що призвело до наїзду на зазначений автомобіль.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Mercedes-Benz B180», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток склепіння черепа зліва з переходом на основу черепа зліва та справа, крововиливів під тверду мозкову оболонку потиличних та лобних ділянок головного мозку, крововиливів в речовину обох лобних, потиличних долей, півкуль мозочка та в речовину Варолієвого моста головного мозку, крововиливів під м`яку мозкову оболонку лобних, потиличних долей та півкуль мозочка, переломо-вивиху 3-го грудного хребця з розривом зв`язок, розривом м`яких тканин 3-го міжребер`я зліва, повним розривом спинного мозку, переломів ребер справа 1-10 по передньо-пахвовій лінії, 2-7 ребер по біляхребетній лінії, зліва 2-7 ребер по біляхребетній лінії, 1-10 по середньо-пахвовій лінії, крововиливів в клітковину середостіння, в корені легень, рани в потиличній ділянці зліва, саден на спинці носа, в лівій виличній ділянці, на підборідді, в лівій здухвинній ділянці, на лівому коліні, на внутрішній поверхні лівого гомілково-ступного суглобу, на лівій молочній залозі, на лівому лікті, синців на зовнішній поверхні правого плеча, в лівій здухвинній ділянці, в правій здухвинній ділянці, на задній поверхні лівого плечового суглоба, які входять в комплекс поєднаної тупої травми голови, тулуба та кінцівок, мають прямий причинний зв`язок з настанням смерті ОСОБА_10 та ознаки тяжких тілесних ушкоджень при житті за ознакою небезпеки для життя.

Смерть ОСОБА_10 настала від поєднаної тупої травми голови, тулуба та кінцівок у вигляді грубих ушкоджень кісток черепа, хребта, ребер та внутрішніх органів.

Порушення ОСОБА_6 п.п.2.3. б), 13.1., 13.3. ПДР знаходиться у прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про проведення судового розгляду в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, без дослідження доказів, обмежившись дослідженням характеризуючих даних обвинуваченого, а також процесуальних документів, що стосуються речових доказів і судових витрат.

Сторона захисту, потерпіла та її представник проти такого порядку судового розгляду не заперечували, надали на це добровільну та усвідомлену згоду.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, пояснив, що працював водієм у ФОП ОСОБА_8 та здійснював перевезення вантажу. В день, час та місці, зазначені в обвинувальному акті, рухався на вантажному транспортному засобі автодорогою Київ-Чоп в напрямку Рівне. Під час руху відволікся на зустрічний транспорт і наїхав на припаркований на узбіччі Mercedes-Benz, в салоні якого знаходилась жінка. Після ДТП надавав потерпілій допомогу, витягнув її з авто та викликав швидку допомогу.

У скоєному щиро розкраявся, згодний з кваліфікацією своїх дій, не заперечує з приводу скороченого судового розгляду справи без дослідження доказів, які ним не оспорюються.

Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і учасниками процесу не оспорюються.

Щодо позовних вимог, заявлених донькою загиблої до його роботодавця і страхової компанії, обвинувачений та його захисник просили відмовити у їх задоволенні в повному обсязі та покласти судові витрати на цивільного позивача.

Заперечуючи проти позову, зазначали, що позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди у заявленому обсязі, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження її розміру, а також права на стягнення заявленої суми відшкодування. Крім того, звертали увагу на суперечність між визначеним у позові розміром моральної шкоди та одночасним посиланням на необхідність його встановлення за результатами психологічної експертизи.

Також просили відмовити у відшкодуванні заявлених позивачем, потерпілою, судових витрат, що складаються із правової допомоги та витрат за проведення психологічної експертизи.

Потерпіла в судовому засіданні пояснила, що загибла є її матір`ю, яка була громадською активісткою, і вона дуже важко переживає її втрату.

Також потерпіла та її представник підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні.

Приймаючи до уваги той факт, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин та беручи до уваги, що ніким також не оспорено фактичні обставини провадження, на підставі ч.3 ст.349 КПК України, за згодою усіх учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів.

При цьому учасникам судового провадження роз`яснено, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини справи в апеляційному порядку.

Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27.02.1980 у справі Девеер проти Бельгії, держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури та не привертаючи уваги громадськості та засобів масової інформації, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, заручившись підтримкою прокурора щодо отримання менш суворого покарання або взагалі звільнення від покарання за окремими епізодами справи.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_6 щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками, сумнівів у добровільності такої позиції в суду немає.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, суд знаходить доведеною винність ОСОБА_6 та його умисні дії, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України.

У судових дебатах прокурор просив визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Також прокурором зазначено про наявність таких обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Крім того, відповідно до п.2-1 ч.1 ст.66 КК України суд визнає обставиною, що пом`якшує покарання, надання обвинуваченим допомоги потерпілій безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення. Як установлено судом, одразу після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 витягнув ОСОБА_10 з автомобіля та викликав швидку медичну допомогу.

Твердження представника потерпілої про ухилення обвинуваченого від добровільного відшкодування завданої шкоди не знайшло підтвердження під час судового розгляду. Навпаки, матеріали провадження свідчать про те, що обвинувачений та його захисник неодноразово зверталися до потерпілої з вибаченнями, висловлювали готовність надати матеріальну допомогу, просили повідомити визначений нею розмір такої допомоги та банківські реквізити. Суд враховує зазначені дії обвинуваченого як такі, що свідчать про прагнення частково загладити заподіяну потерпілій шкоду та про критичне ставлення до вчиненого.

Відсутність фактичної виплати коштів за таких обставин не може бути оцінена як ухилення від загладжування шкоди. Водночас зазначене не впливає на обсяг і обґрунтованість цивільно-правових вимог потерпілої та не покладає на неї обов`язку приймати запропоновану допомогу.

З огляду на положення ч.2 ст.66 КК України судом враховується також така пом`якшувальна обставина, як намагання обвинуваченого в добровільному порядку відшкодувати суму заподіяної шкоди.

Захисник ОСОБА_6 його винуватості та кваліфікації його дій не оспорював і, посилаючись на повне визнання вини, щире каяття, сприяння розкриттю правопорушення, намагання відшкодувати шкоду, позитивні дані про особу та відсутність обтяжуючих обставин, просив призначити 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки, звільнивши від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, а в задоволенні цивільного позову відмовити через його недоведеність.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

При обранні виду і міри покарання ОСОБА_6 суд враховує:

ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, згідно ст.12 КПК, є тяжким злочином, його характер;

вік та дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий; вину у скоєному визнав; на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває; згідно характеристик за місцем проживання та роботи характеризується позитивно;

положення ст.ст.50, 65 КК України, згідно яким особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Також варта уваги позиція потерпілої та її представника, які просили призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті, яка йому інкримінується.

Сд повною мірою враховує, що внаслідок допущених ОСОБА_6 порушень Правил дорожнього руху настали незворотні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_10 . Суд усвідомлює тяжкість втрати, якої зазнала потерпіла, та не применшує суспільної небезпечності вчиненого. Разом із тим смерть потерпілої є наслідком, який утворює кваліфікуючу ознаку кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а тому не може повторно враховуватися як самостійна обставина, що обтяжує покарання. Її настання враховується судом при загальній оцінці тяжкості кримінального правопорушення та визначенні співмірного заходу кримінально-правового впливу.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи. Виправлення як мета покарання це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу, це ті певні зміни в особистості винної особи, які утримують її в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення обвинуваченого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Резюмуючи викладене, суд погоджується з думкою прокурора щодо виду та строку покарання та призначає обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.

Обмежень, передбачених ч.3 ст.61 КК України, щодо застосування до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі в ході судового розгляду не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.75 КК України суд може звільнити особу від відбування покарання з випробуванням, якщо при призначенні позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання.

Передбачена цією нормою заборона застосування випробування до осіб, які порушили правила безпеки дорожнього руху, керуючи транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у цьому кримінальному провадженні не застосовується, оскільки керування ОСОБА_6 транспортним засобом у такому стані йому не інкримінувалося і судом не встановлено.

Вирішуючи питання про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування основного покарання, суд ураховує не лише наслідки дорожньо-транспортної пригоди, а й характер і зміст допущених порушень Правил дорожнього руху, форму вини, ставлення обвинуваченого до вчиненого, його поведінку безпосередньо після пригоди та під час кримінального провадження, а також відомості про його особу.

Порушення ОСОБА_6 вимог п.п.2.3 б), 13.1, 13.3. Правил дорожнього руху допущені в межах однієї дорожньої ситуації під час об`їзду нерухомого автомобіля, розташованого на узбіччі. Формальна кількість порушених пунктів Правил дорожнього руху сама собою не свідчить про декілька самостійних епізодів небезпечної поведінки або про стійке зневажливе ставлення обвинуваченого до вимог безпеки. Водночас суд ураховує, що ОСОБА_6 керував великогабаритним вантажним транспортним засобом у межах своєї професійної діяльності, а тому був зобов`язаний виявляти особливу уважність та обачність.

Кримінальне правопорушення за формою вини є необережним. Обвинувачений не мав умислу на заподіяння шкоди життю чи здоров`ю будь-якої особи. Одразу після пригоди він не залишив потерпілу без допомоги, а вжив доступних йому заходів для її порятунку.

Суд також ураховує, що ОСОБА_6 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та під час судового розгляду не намагався применшити власну відповідальність за наслідки дорожньо-транспортної пригоди.

Неодноразові звернення обвинуваченого з вибаченнями, його готовність надати матеріальну допомогу та відшкодувати завдану шкоду, хоча і не є фактичним відшкодуванням шкоди, характеризують його ставлення до вчиненого та свідчать про усвідомлення ним тяжкості заподіяних наслідків.

Наведені обставини є не лише формальними відомостями, що позитивно характеризують особу обвинуваченого. Його поведінка безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди та протягом кримінального провадження свідчить про критичне ставлення до власних дій, прийняття відповідальності за вчинене та відсутність необхідності застосування до нього реальної ізоляції для досягнення мети виправлення.

Тяжкість пережитої потерпілою втрати не ставиться судом під сумнів, однак покарання має залишатися індивідуалізованим, необхідним і достатнім саме для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Застосування ст.75 КК України не означає звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, не скасовує факту його засудження та не нівелює правової оцінки вчиненого. Обвинуваченому призначається покарання у виді позбавлення волі, від реального відбування якого він звільняється під умовою невчинення нового кримінального правопорушення, виконання покладених судом обов`язків та перебування під контролем уповноваженого органу з питань пробації. Невиконання цих умов тягне наслідки, передбачені ст.78 КК України.

Крім того, на підставі ст.77 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами підлягає реальному виконанню. Саме таке додаткове покарання безпосередньо спрямоване на усунення ризику повторного порушення правил безпеки дорожнього руху та забезпечує мету спеціального запобігання.

З урахуванням того, що кримінальне правопорушення спричинило смерть людини, було вчинене під час професійного керування великогабаритним транспортним засобом, суд вважає необхідним призначити додаткове покарання в максимальному передбаченому санкцією ч.2 ст.286 КК України розмірі 3 роки позбавлення права керувати транспортними засобами.

Сукупність конкретних обставин кримінального правопорушення, необережна форма вини, обставини, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, позитивні відомості про особу обвинуваченого та його належна поведінка після дорожньо-транспортної пригоди дають суду обґрунтовані підстави для висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе без реального відбування основного покарання.

Отже, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень суд визнає покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та звільненням від відбування основного покарання з випробуванням.

З огляду на тяжкість наслідків кримінального правопорушення, характер допущених порушень та необхідність здійснення належного й тривалого контролю за поведінкою засудженого суд встановлює максимальний передбачений ч.4 ст.75 КК України іспитовий строк тривалістю 3 роки.

Щодо заявленого цивільного позову, суд приходить висновку про його часткове задоволення, з огляду на таке.

Як передбачено ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Так, 03.11.2025 потерпіла подала до суду цивільний позов (т.1 а.с.27-34) до фізичної особи підприємця ОСОБА_8 та АТ «СГ «ТАС», вказавши третьою особою обвинуваченого, який в подальшому 02.03.2026 уточнила (т.1 а.с.75-77), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, обґрунтовуючи його тим, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_6 їй завдано як матеріальної, так і моральної шкоди.

Транспортний засіб, яким керував ОСОБА_6 , був застрахований у страховій компанії АТ «СГ «ТАС» і відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі по тексту Закон) шкода, пов`язана зі смертю потерпілого, підлягає відшкодуванню страховою компанією. Витрати на поховання матері, поминальні обіди та встановлення надгробного пам`ятника становлять 96 000 грн і саме таку суму матеріальних збитків вона просить стягнути зі страхової.

Стосовно моральної шкоди потерпіла зазначає, що оцінює її у 4 000 000 грн. Цю суму визначено з огляду на те, що після смерті матері вона зазнала інтенсивного емоційного стресу, була вимушена вирішувати проблему, створену винуватцем, витрачала час на відстоювання своїх правових інтересів, що негативно вплинуло на її поточну продуктивність і якість життя.

Окремо, обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, потерпіла звернула увагу на діяльність загиблої, яка зробила неоціненний внесок у розвиток громадянського суспільства в м. Херсон і захист найуразливіших верств населення. Зазначену суму моральної шкоди вона просить стягнути з ФОП ОСОБА_8 , у якого на момент вчинення ДТП працював ОСОБА_6 .

На виконання вимог ухвали суду від 12.02.2026 про залишення позовної заяви без руху (т.1 а.с.61-62) потерпіла подала уточнений цивільний позов, в якому просила стягнути на її користь зі страхової компанії АТ «СГ «ТАС» моральну шкоду, пов`язану зі смертю потерпілої, у сумі 96 000 грн, а також з ФОП ОСОБА_8 , як роботодавця ОСОБА_6 , 3 904 000 грн.

Позивач зазначила, що для підтвердження розміру моральної шкоди нею було замовлено та проведено психологічну експертизу, згідно висновку №02/26 якої від 01.05.2026, який був долучений потерпілою 04.06.2026 (т.2 а.с.6-12), орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_4 становить 243 мінімальні заробітні плати.

Окрім моральної шкоди, потерпіла просила стягнути з ОСОБА_6 , третьої особи в її позові, витрати на професійну правничу допомогу разом з іншими судовими витратами.

Представник страхової компанії до суду не прибув, у відзиві від 22.04.2026 (т.1 а.с.188-189) просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону у редакції, чинній на момент укладення договору страхування. Зазначав, що страхове відшкодування моральної шкоди у разі смерті потерпілого виплачується у порядку та розмірі, визначених законом, рівними частинами особам, які мають на це право, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав для стягнення всієї заявленої суми моральної шкоди на свою користь. Також зазначав, що процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого у випадках та порядку, передбачених КПК України.

Представник відповідача ФОП ОСОБА_8 в судовому засіданні та у відзиві від 27.04.2026 (т.1 а.с.194-197) просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з їх недоведеністю.

Представник відповідача ФОП ОСОБА_8 та обвинувачений заперечували проти врахування висновку психологічної експертизи як належного та допустимого доказу, посилаючись на те, що психологічне дослідження проведено за ініціативою потерпілої, а не за ухвалою суду, тому, на їхню думку, такий висновок отриманий із порушенням вимог процесуального закону, не відповідає критеріям допустимості доказів та не може бути покладений в основу судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду доказів і доведенні їх переконливості. Цей принцип передбачає покладення обов`язку доказування на сторони, однак не зобов`язує суд вважати доведеною обставину лише з огляду на твердження сторони. Обставини справи повинні бути підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, які у своїй сукупності дають підстави дійти висновку, що відповідна обставина є більш вірогідною, ніж протилежна.

Вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, знаходиться в прямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_10 , яка є матір`ю потерпілої.

Потерпіла, заявивши цивільний позов, повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, подавши належні та допустимі докази на їх підтвердження.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір такого відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, а також інших обставин, що мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Обґрунтовуючи завдану обвинуваченим моральну шкоду потерпіла у своєму позові вказувала про глибину душевних переживань, викликаних смертю її найближчої людини.

При цьому суд виходить із того, що моральна шкода за своєю природою не піддається точному грошовому виміру. Жодна грошова компенсація не здатна повністю відновити втрати немайнового характеру, а тому визначення її розміру завжди має умовний характер. Водночас такий розмір повинен бути справедливим, співмірним заподіяним стражданням та не призводити до безпідставного збагачення потерпілої особи.

У рішенні у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що окремі форми нематеріальної шкоди, зокрема моральні страждання, за своєю природою не завжди можуть бути підтверджені конкретними доказами. Проте це не перешкоджає присудженню грошової компенсації, якщо суд має достатні підстави вважати, що особа зазнала моральної шкоди.

У цій справі суд не має сумнівів, що смерть матері спричинила потерпілій значні моральні страждання, душевний біль та негативні переживання, які підлягають компенсації.

Щодо позовних вимог до страхової компанії.

Відповідно до ст.27 Закону страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілого, його дітям, у межах та порядку, визначених законом. На момент настання страхового випадку загальний розмір такого страхового відшкодування становив 12 мінімальних заробітних плат та підлягав виплаті рівними частками особам, які мають право на його отримання. Оскільки факт настання страхового випадку підтверджений матеріалами кримінального провадження, цивільний позов у цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом стягнення з АТ «СГ «ТАС» на користь потерпілої 96 000 грн моральної шкоди.

Щодо позовних вимог до роботодавця обвинуваченого.

Судом встановлено, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_8 та, виконуючи свої трудові обов`язки, керував транспортним засобом, який перебував у законному володінні останнього. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами кримінального провадження та сторонами не оспорювалися.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним трудових (службових) обов`язків.

За змістом ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Суд бере до уваги наданий потерпілою висновок судової психологічної експертизи як один із доказів, що підтверджує характер, інтенсивність і тривалість її моральних страждань. Водночас визначений експертом орієнтовний розмір грошової компенсації не є обов`язковим для суду, оскільки відповідно до ст.23 ЦК України визначення розміру відшкодування моральної шкоди належить до дискреційних повноважень суду та здійснюється з урахуванням усіх встановлених у справі обставин.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд ураховує характер і наслідки кримінального правопорушення, незворотність втрати потерпілою матері, глибину, характер і тривалість її душевних страждань, істотні зміни у звичному способі життя, висновок судової психологічної експертизи, а також інші досліджені в судовому засіданні докази.

Крім того, суд бере до уваги обстановку та обставини вчинення кримінального правопорушення. Як убачається з матеріалів справи, після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 не залишив місце події, надавав допомогу потерпілій та самостійно викликав бригаду екстреної медичної допомоги. Також суд враховує, що обвинувачений намагався добровільно частково відшкодувати потерпілій завдану моральну шкоду.

Оцінивши всі наведені обставини в їх сукупності, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір моральної шкоди у сумі 3 904 000 грн є неспівмірним характеру та обсягу моральних страждань, установлених у справі, а тому підлягає зменшенню.

На переконання суду, справедливим, розумним і достатнім розміром грошової компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ФОП ОСОБА_8 , є 700 000 грн. У зв`язку із цим цивільний позов у зазначеній частині підлягає частковому задоволенню.

Вимоги про стягнення з обвинуваченого витрат на проведення психологічної експертизи та витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягають, оскільки він не є цивільним відповідачем за заявленими позовними вимогами.

Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Арешт, накладений на майно у даному кримінальному провадженні, слід скасувати.

Судові витрати за проведення експертиз під час досудового розслідування слід стягнути з обвинуваченого в дохід держави.

Керуючись статтями 368, 371, 374 КПК України,

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 (три) роки.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з АТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_4 96 000 (дев`яносто шість тисяч) грн моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 700 000 (сімсот тисяч) грн моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави судові витрати за проведення експертиз, а саме: експертизи технічного стану транспортного засобу від 03.06.2025 №СЕ-19/106-25/9276-ІТ у сумі 3565,6 грн; експертизи технічного стану транспортного засобу від 30.05.2025 №СЕ-19/106-25/9275-ІТ у сумі 3565,6 грн; судової транспортно-трасологічної експертизи від 08.07.2025 №СЕ-19/106-25/9274-ІТ у сумі 7131,2 грн; комплексної транспортно-трасологічної експертизи та експертизи механізму та обставин дорожньо-транспортної пригоди від 09.07.2025 №СЕ-19/106-25/9554-ІТ у сумі 4457,0 грн.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Звягельського міськрайонного суду від 22.05.2025 (справа №285/2732/25, провадження №1-кс/0285/764/25) на автомобіль «MAN TGX 26.360», реєстраційний номер НОМЕР_1 у складі з причепом «Krone ZZ» реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіль «Mercedes-Benz B180», реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Речові докази у кримінальному провадженні: автомобіль «MAN TGX 26.360», реєстраційний номер НОМЕР_1 у складі з причепом «Krone ZZ» реєстраційний номер НОМЕР_2 повернути ОСОБА_8 ;

автомобіль «Mercedes-Benz B180», реєстраційний номер НОМЕР_3 повернути ОСОБА_4 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження, вирок набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги на нього через Звягельський міськрайонний суд до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.

Головуюча суддя ОСОБА_1