Рішення № 138764114, 04.08.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/14233/25

Провадження № 2/638/2294/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Шамраєва М.Є., розглянувши в письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Технофінанс» заборгованість в сумі 47025,00 грн., а також сплачений судовий збір в сумі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.03.2024 року між ТОВ «ФК «Технофінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики «Ультра старт» № 3763802267-017387, відповідно до якого остання отримала у позику грошові кошти у сумі 9000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , зі строком повернення до 25.08.2024 включно. Сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На виконання умов вищевказаного договору ТОВ «ФК «Технофінанс» свої зобов`язання по видачі відповідної суми кредиту виконав повністю. Відповідач умови договору позики не виконала, грошові кошти в строк не повернула, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість в розмірі 47025,00 грн., яка складається з: 9000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 33525,00 грн. - борг відсотків за кредитом; 4500,00 грн. борг пені. Позивач посилався, що ТОВ «ФК «Технофінанс» намагалось врегулювати питання щодо погашення заборгованості в досудовому порядку, шляхом взаємодії за телефоном, проте відповідач жодного разу за телефонним номером, зазначеним в договорі, не відповіла. Посилався, що оскільки відповідач не виходить на зв`язок та не здійснила погашення, ТОВ «ФК «Технофінанс» звертається до суду для захисту та відновлення свого порушеного права.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 25.07.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 11.08.2025 по справі відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачу направлялась ухвала суду про відкриття провадження від 15.08.2025 року документів за зареєстрованою адресою місця проживання, натомість до суду повернувся конверт з поштовим повідомленням «Одержувач відсутній за вказаною адресою).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) зробила висновок, що «направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення «належним».

Цю правову позицію неодноразово використовував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду на підтвердження належності вручення стороні судових рішень, які повернулися із відміткою «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини» (постанова від 26.04.2021 у справі № 916/335/18, ухвала від 22.04.2021, ухвала від 13.10.2020 у справі № 910/5211/18 та інші).

Окрім цього, у постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив: «у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі».

Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 у справі № 820/1400/17 зазначив: «до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій». Схожу позицію висловив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 31.03.2021 у справі № 640/2371/20 та постанові від 29.04.2021 у справі № 826/12038/17.

Повернення листа за закінченням терміну зберігання свідчить про належне повідомлення відповідача й у третейському процесі (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 876/74/20).

Таким чином Верховний Суд неодноразово висловлював (підтримував) позицію, за якою листи, що повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Також Верховний Суд в окремій ухвалі від 23.01.2019 зазначив, що «ані Закон про поштовий зв`язок, ані Правила надання послуг поштового зв`язку не передбачають для судових повідомлень, направлених рекомендованим листом, довідки із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання», яка засвідчується підписом працівника поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля. Зазначене за своїм сутнісним змістом не є причиною невручення, а є причиною повернення».

Суд ураховує в порядку ч. 4 ст. 263 ЦПК України указані висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відзиву або клопотань з процесуальних питань від відповідача до суду не надходило. За наведених обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, 29 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВОЮ КОМПАНІЄЮ «ТЕХНОФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір позики «Ультра Смарт» № 3763802267-017387 в письмовій формі у вигляді електронних документів, створеного згідно із вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також із урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до реквізитів Договору № 3763802267-017387 від 29.03.2024 року, укладеного між сторонами, відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «1JkkDV».

Також ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту "Ультра Смарт" Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «Dbg4c6».

Відповідно до договору № 3763802267-017387 від 29.03.2024 ОСОБА_1 отримала у кредит грошові кошти у сумі 9000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 , зі строком повернення до 25.08.2024 року включно (п.п. 2.1., 2.2. Договору).

Згідно п. 1.1. Договору, вказано, що договір укладається сторонами дистанційно у вигляді електронного договору в розумінні Закону України «Про електронну комерцію», шляхом особистого заповнення Позичальником належних відомостей у відповідних розділах Особистого кабінету Позичальника з добровільним внесенням повних, точних та достовірних даних за визначеною Позикодавцем формою формуляра цього Договору позики, що одночасно свідчить про ознайомлення з запропонованими умовами в повному обсязі та є акцептом електронного правочину на визначених Позикодавцем умовах.

Таким чином, Договір став укладеним після введення відповідачем у відповідне поле на сайті позикодавця всіх особистих даних (у тому числі паспортних даних, зазначених у цій позовній заяві) та введення отриманого Відповідачем на його телефон одноразового ідентифікатора у вигляді смс-повідомлення у якості акцепту Договору.

Згідно п. 2.3. за користування позикою позичальник сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою 912.5% річних протягом всього строку кредитування, що становить за базовим розміром 2.50% на день. База нарахування процентів залишок суми позики, що обліковується як заборгованість позичальника перед позикодавцем. Нарахування процентів на Суму Позики здійснюється за період починаючи з наступного від дня надання Позики (тобто день надання Позики не враховується при нарахуванні процентів) до дати першого обов`язкового платежу за Графіком платежів (включно). День внесення першого обов`язкового платежу враховується в період нарахування процентів для їх сплати. Після дати першого обов`язкового платежу 27.04.2024, нарахування процентів в кожному наступному періоді здійснюється починаючи з кожного першого дня наступного за днем обов`язкових платежів періоду, по останній день періоду, яким є день внесення платежу за цей період. Нарахування процентів за користування позикою за відповідний період між обов`язковими платежами здійснюється на залишок заборгованості за Позикою, яка є базою нарахування процентів. День повернення Позики при нарахуванні процентів враховується як день користування Позикою з нарахування процентів за цей день на загальних умовах відповідного періоду кредитування.

Пунктом 2.4. Договору передбачено комісії, які пов`язані з укладенням та використанням Договору, а саме:

2.4.1. Комісія за використання Позики, яка складає 0,0% від Суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки Позичальнику з приводу виконання умов Договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Нарахування і сплата комісії за використання проводиться на залишок заборгованості за Позикою. Нарахування комісії за використання здійснюється щоденно протягом дії цього Договору із розрахунку кількості календарних днів у році. Нарахування повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення Позики в повному обсязі. День надання Позики не враховується при нарахуванні комісії за використання, день повернення Позики враховується при нарахуванні комісії за використання.

2.4.2. Одноразову комісію за видачу Позики у розмірі 2.50% від Суми Позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання Позики шляхом її утримання Позикодавцем із Суми Позики;

Вартість вказаних у п. 2.4. Договору комісій є фіксованою протягом строку кредитування. Комісії підлягають сплаті у строки, визначені Графіком платежів.

Орієнтовна загальна вартість позики складається із розміру Суми позики, тобто суми коштів, яка надана Позичальнику згідно з п. 2.1. цього Договору та загальних сукупних витрат за Договором, тобто всіх витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням Позики, включаючи проценти за користування, комісії та супровідні послуги, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням Суми Позики, які сплачуються Позичальником за умовами цього Договору, та становить 33950.00 гривень.

Денна процентна ставка за Позикою розраховується Позикодавцем у процентах виходячи із загальних витрат Позичальника за договором, а саме: загальні витрати за договором поділено на Суму позики поділено на загальний строк кредитування та помножено на 100% та складає за цим договором 1.66%.

Позика надається на споживчі цілі. Сума позики може бути використана Позичальником для будь-якої мети, що не заборонена цим Договором або чинним законодавством України. Позичальник підписанням Договору погоджується з тим, що у випадку порушення строків, визначених Графіком платежів, або виконання грошових зобов`язань не в повному обсязі Позикодавець здійснює відповідне коригування грошових зобов`язань Позичальника та нараховує йому штрафні санкції на умовах, визначених цим Договором.

Позичальником при заповненні форм на сайті кредитодавця власноруч було зазначено реквізити платіжної банківської картки НОМЕР_1 .

Як вбачається з платіжного доручення № 7452 від 29.03.2023 позивач своє зобов`язання з надання кредитних коштів виконав, надавши кредитні кошти на банківську карту НОМЕР_2 в сумі 8775 грн.

В той же час, відповідач свої зобов`язання не виконала внаслідок чого утворилася заборгованість за договором кредиту, згідно розрахунку позивача, на дату подання позову становить в розмірі 47025,00 грн., яка складається з: 9000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 33525,00 грн. - борг відсотків за кредитом; 5 000 грн. - пеня.

Норми права щодо укладення договору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначені ст. 639 ЦК України, відповідно до якої: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Кредитний договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами. Якщо вказані документи підписано за допомогою електронного підпису, то він є аналогом власноручного підпису.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), так згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Цей Закон визначає правові та організаційні засади електронної ідентифікації та надання електронних довірчих послуг, права та обов`язки суб`єктів відносин у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, у тому числі Закону України «Про електрону комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суд першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України)».

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційно цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній форм вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, а іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторона спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким вона ознайомилася перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту. Таким чином, між кредитором та відповідачем укладений Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором».

Щодо волевиявлення сторін при укладенні договору.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

«Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами».

Про це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30.03.2020 р., справа № 387/554/18.

Норми права щодо виконання договору.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і, як наслідок, виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся до суду.

Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору. Таким чином, між первісним кредитором та відповідачем укладений Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором.

Укладений договір відповідає вимогам Закону, оскільки визначені у ньому умови кредитування сторонами погоджені, що свідчить про добровільне волевиявлення сторін. Жодних претензій до кредитора з приводу його умов або укладення договору з порушеннями вимог закону, відповідач не пред`являв. Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину і означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за договором, відповідач порушив зазначені норми законодавства та умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми, розмір яких встановлено договором.

Доказів того, що відповідач сплатив заборгованість за тілом кредиту суду не надано, також не надано спростування наданого позивачем розрахунку.

Норми права щодо нарахування відсотків, штрафів, пені, комісії.

Згідно із положеннями ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України та частини 2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто (ст.ст. 525-527 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22(61-14740св23) зазначив про тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, суд вважає, що нарахування пені в сумі 4500 грн за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак стягненню не підлягає

Щодо нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами, суд зазначає наступне.

З умов кредитного договору, а саме п. 1.4.1, для нарахування процентів за користування ОСОБА_2 кредитом передбачено застосування процентної ставки: 2,5% від суми кредиту за кожен день та зниженої процентної ставка становить 0,03 % за кожен день користування кредитом .

З наданого позивачем розрахунку, вбачається, що для визначення заборгованості за договором, позичальником застосовано процентну ставку в розмірі 2,5 % та знижену проценту ставку 0,03 % в день.

При цьому, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Під час вирішення даного спору слід врахувати, що 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (п.п.6 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (п.п.13 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. При цьому, згідно з п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5% (до 22.04.2024 року включно); - протягом наступних 120 днів - 1,5% (з 23.04.2024 року до 20.08.2024 року включно).

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Із системного аналізу вказаних вище норм слідує, що дія п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки є загальною для всіх договорів споживчого кредитування, які укладатимуться, починаючи з 24.12.2023.

Таким чином, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після 24.12.2023 (дати набрання чинності Законом №3498-IX) денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення (продовження) договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання (продовження) такого договору.

Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Строк дії договору від 29.03.2024 становить 150 днів - по 25.08.2025, тобто Закон № 3498-XI має застосовуватися до спірних правовідносин.

Оскільки кредитний договір № 3763802267-017387 був укладений сторонами 29.03.2024 року та діяв в період дії п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», то відсотки необхідно обраховувати наступним чином:

За таких обставин судом встановлені підстави для проведення розрахунку, а саме:

за період з 30.03.2024 року по 22.04.2024 року відсоткова ставка 2,5% погоджена сторонами, відтак відсотки за вказаний період складають 5400 грн. (із розрахунку 9000 грн х 2,5 % х 24 днів);

за період з 23.04.2024 року по 20.08.2024 року відсоткова ставка 1,5% відповідно до п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», відтак відсотки за вказаний період складають 16200 грн (із розрахунку 9000 грн. х 1,5% х 120 днів);

- за період з 21.08.2024 року по 25.08.2024 року відсоткова ставка 1% відповідно до п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», відтак відсотки за вказаний період складають 450 грн. (із розрахунку 9000 грн. х 1% х 5 днів).

Отже, суд вважає, що загальний розмір заборгованості по відсоткам за договором № 3763802267-017387 від 29.03.2024 підлягає частковому задоволенню у розмірі 22050 грн.

Враховую вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3763802267-017387 від 29.03.2024 , підлягають частковому задоволенню, а саме тіло кредиту 9000 грн., нараховані відсотки первісним кредитором 22050 грн.

Судові витрати.

За змістом ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Реалізуючи своє право на отримання професійної правничої допомоги, 03.01.2024 року між адвокатом Кшуташвілі Вікторією Олексіївною та позивачем було укладено договір №03/01 про надання правової допомоги. У зв`язку з чим, представник позивача заявив вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Згідно ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Саме наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд у постанові від 08.08.2024 р. у справі № 824/268/21 зазначив, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Однак до суду не було подано документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок, понесених позивачем, що є підставою для відмови у задоволені вимоги про відшкодування таких витрат.

Відповідно до змісту ч. 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, то судові витрати (сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.) підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до суми заявлених вимог.

Позов був заявлений на суму 47025,00 грн., суд задовольнив позов на суму 31050 грн., що складає 66,03%.

Судовий збір, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до суми заявлених вимог, складає 1599,48 грн.

Керуючись ст. 10, 12, 13,76, 81, 82, 247, 259, 263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" (код ЄДРПОУ 43868852) заборгованість за Кредитним договором № 3763802267-017387 від 29.03.2024 в загальному розмірі 31050 (тридцять одну тисячу п`ятдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" (код ЄДРПОУ 43868852) судовий збір у розмірі 1599 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто дев`ять) гривні 48 коп.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТЕХНОФІНАНС» (код ЄДРПОУ 43868852, адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Глобинська, буд. 2, офіс 207/2);

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя М.Є. Шамраєв