Рішення № 138762576, 05.08.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року Чернігів Справа № 620/7389/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубіної М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

29.06.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2026, оформлене протоколом №4, в частині зняття його з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 № 337 «Про затвердження рішення житлової комісії» в частині зняття його з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 ;

зобов`язати житлову комісію військової частини НОМЕР_1 поновити його на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, при військовій частині НОМЕР_1 для отримання житла за рахунок житлового фонду шляхом забезпечення службовими приміщеннями (службовою житловою площею) з 05.08.2019 складом сім`ї 2 (дві) особи.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що оспорювані у цій справі рішення відповідача в частині зняття його з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 є протиправним, оскільки його звільнено з військової служби за станом здоров`я, а згідно із законодавством військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М. М. від 01.07.2026 прийнято заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог зазначає, що військовослужбовці в Україні мають право на дві окремі черги: на постійне житло (у власність); на службове житло (тимчасове проживання на час служби). Облік ведеться окремо для кожної черги житловими комісіями військових частин. Згідно з пунктом 4 Розділу І Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1020/32472 (зі змінами) (далі Інструкція №380) військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. В свою чергу, відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкція № 380 військовослужбовці та члени їх сімей, крім військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації на особливий період і осіб, які звільнені з військової служби в запас або відставку, та члени їх сімей за відсутності за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими жилими приміщеннями, які мають відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Військовослужбовцям, які проходять службу далеко від місця постійного проживання, надається службове житло. Це тимчасове житло, яке вони можуть використовувати протягом служби. Після закінчення служби це житло підлягає поверненню державі. На відміну від службової черги, черга на постійне проживання (або отримання грошової компенсації замість нього) зберігається за ОСОБА_1 , який по сьогоднішній час перебуває на черзі військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання. Житлова комісія військової частини НОМЕР_1 залишає звільненого військовослужбовця у черзі на постійне житло, так як він має понад 20 років вислуги та звільнений за станом здоров`я. Держава гарантує, що це право не зникає після виходу в запас або відставку. Місце у черзі на постійне житло залишається за ОСОБА_1 по теперішній час та закріплено за ним офіційно Квартирно-експлуатаційним відділом (КЕВ) м. Чернігів (код ЄДРПОУ 08351733), який розташований за адресою: вулиця Володимира Дрозда, 19, м. Чернігів, 14007. Отже, рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2022 № 8 оголошеним наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 22.08.2022 №399, ОСОБА_1 було зараховано одночасно на дві окремі черги: на постійне житло; на службове житло (тимчасове проживання на час служби). Після звільнення у відставку за станом здоров`я ОСОБА_1 залишено на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач наводить ті самі аргументи, що й в позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 з 26.09.2016 проходив військову у відповідача; згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.04.2026 №111, сержанта ОСОБА_1 звільнено у відставку за пунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № № 2232-XII), виключено зі списків особової с складу частини та всіх видів забезпечення з 20.04.2026 В період з 05.10.2022 по 21.12.2022 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Сєверодонецьк, м. Бахмут. В подальшому виконував бойові завданій на територіях Чернігівської, Сумської та Харківської областях.

Позивач з 19.08.2022 на підставі рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 19.08.2022 № 8 оголошеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 22.08.2022 №399, перебуває на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом отримання житла для постійного проживання (пункт 3), та на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом отримання службового житла (службової житлової площі) з 05.08.2019 зі складом сім`ї 2 особи (він та дружина).

Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2026, оформлене протоколом №4, з 25.05.2026 знято з обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими житловими приміщеннями (службовою житловою площею) сержанта ОСОБА_1 зі складом сім`ї 2 особи (він та дружина) у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 12.06.2026 № 337 «Про затвердження рішення житлової комісії» затверджено вказаний вище протокол та знято позивача з обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими житловими приміщеннями (службовою житловою площею) сержанта ОСОБА_1 зі складом сім`ї 2 особи (він та дружина) у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправними рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2026, оформлене протоколом №4, в частині зняття його з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 № 337 «Про затвердження рішення житлової комісії» в частині зняття його з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 , звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд враховує, що Конституційний Суд України висловлював низку юридичних позицій, згідно із якими: «З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України»; припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; «виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].

Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 вказав на те, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.

У Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що «частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки» (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини); а також, що «з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України)» (перше речення абзацу п`ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016); статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус [друге речення абзацу десятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019]; «статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни» [друге речення абзацу п`ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].

Згідно зі статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону №2011-ХІІ).

Згідно із статтею 1-2 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-ХІІ).

Приписами статті 12 Закону №2011-ХІІ визначено, що Держава забезпечує військовослужбовців житлом або за їхнім бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання житло відповідно до цього Закону та інших законів України.

Військовослужбовці відповідно до законодавства можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло незалежно від рівня доходу.

Військовослужбовцям, які мають вислугу в календарному обчисленні 20 років і більше, а також особам, звільненим з військової служби за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штату або проведенням інших організаційних заходів, та членам їх сімей, членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, безоплатно надається у власність житло (у тому числі житло, яке вони займають у будинках державного житлового фонду або житлового фонду територіальних громад, якщо таке житло придбане або збудоване за рахунок коштів державного бюджету та передане у комунальну власність) або за їхнім бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання житло за рахунок коштів державного бюджету.

Житло або грошова компенсація за належне для отримання житло надається зазначеним військовослужбовцям один раз протягом усього часу проходження військової служби в межах норм та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України (частина перша).

В абз.1 частини дев`ятої статті 12 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовці у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штату або проведенням інших організаційних заходів, а також військовослужбовці, які на час звільнення мають вислугу в календарному обчисленні 20 років і більше або набули право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та на день звільнення з військової служби перебували на обліку осіб, які мають право скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло, продовжують перебувати на такому обліку та користуються переважним правом на одержання житла в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

За приписами статті 31 ЖК України, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Відповідно до положень статті 43 ЖК України, громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Законодавством України окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.

Згідно зі статті 48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки (часина перша).

Відповідно статті 12 Закону №2011-ХІІ постановою від 03.08.2006 №1081 Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок №1081), який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей.

Згідно із пунктом 3 Порядку №1081, військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

У відповідності до пункту 29 Порядку №1081 військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі звільнення з військової служби в запас за станом здоров`я або у разі, коли вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості їх використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Порядок передбачає також і випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала погреба в наданні житла; 2) засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3) звільнення з військової служба за службовою невідповідністю у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4) подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених, законодавством (пункт 30 Порядку).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військової службовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів чи проведення інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.09.2021 у справі №748/303/20.

Тож повертаючись до спору, який виник у цій справі, оскільки ОСОБА_1 має понад 20 років вислуги та звільнений з військової служби за пунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, тому підстави, визначені законом для зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов, не настали.

При цьому, суд погоджується із доводами відповідача про те, що за правилами Інструкції №380 ведеться облік по двом окремим чергам: на постійне житло (у власність); на службове житло (тимчасове проживання на час служби).

Так, згідно з пунктом 4 Розділу І Інструкції №380 військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

В свою чергу, відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкція № 380 військовослужбовці та члени їх сімей, крім військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації на особливий період і осіб, які звільнені з військової служби в запас або відставку, та члени їх сімей за відсутності за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими жилими приміщеннями, які мають відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Військовослужбовцям, які проходять службу далеко від місця постійного проживання, надається службове житло.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що забезпечення службовим житлом є тимчасовим проміжним етапом реалізації загального права військовослужбовця на житло. Військовослужбовці перебувають на обліку службового житла до моменту їх забезпечення житлом для постійного проживання або отримання грошової компенсації.

Тому, допоки держава не виконала свій остаточний обов`язок із забезпечення особи постійним житлом (або виплати компенсації), вона не може позбавити таку особу права на тимчасове (службове) житло. Зняття зі службового обліку до моменту підходу черги на постійне житло залишає ветерана військової служби взагалі без житлового забезпечення, що суперечить суті соціальних гарантій.

З урахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку про те, що оспорювані у цій справі рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2026, оформлене протоколом №4, в частині зняття позивача з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 за № 337 «Про затвердження рішення житлової комісії» в частині зняття позивача з обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими житловими приміщеннями (службовою житловою площею) сержанта ОСОБА_1 зі складом сім`ї 2 особи (він та дружина) у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я, є такими, що не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 Конституції України, тому є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також зважає на принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Крім того, ухвалюючи таке рішення, суд враховує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Також, у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, суд, обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача, приходить до висновку про наявність підстав для його захисту в обраний позивачем спосіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тож, беручи до уваги встановлені у справі обставини та норми, якими врегульовані спірні правовідносини, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у визначений вище судом спосіб.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано копії, зокрема: договору про надання правової допомоги від 02.06.2026; рахунок від 25.06.2026 № 62/26, акт надання послуг з правничої допомоги від 29.06.2026; квитанцію до прибуткового касового ордера від 29.06.2026 № 27 на суму 6 000, 00 грн .

Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред`явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Водночас, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).

Суд враховує, що доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалась, ця справа віднесена судом до справ незначної складності. Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на те, що предметом цього спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3000,00 грн.

Враховуючи зазначене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до частин першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2026, оформлене протоколом №4, в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими житловими приміщеннями (службовою житловою площею) при військовій частині НОМЕР_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 № 337 «Про затвердження рішення житлової комісії» в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими житловими приміщеннями (службовою житловою площею) при військовій частині НОМЕР_1 .

Зобов`язати житлову комісію військової частини НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, при військовій частині НОМЕР_1 для отримання житла за рахунок житлового фонду шляхом забезпечення службовими приміщеннями (службовою житловою площею) з 05.08.2019 складом сім`ї 2 (дві) особи.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; поштовий індекс: 14030, унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ).

Суддя Марія ДУБІНА