Рішення № 138761587, 05.08.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року справа № 580/5547/26 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

27.05.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач 2).

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач подав суду доказ сплати судового збору та уточнений позов, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Відділу перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.03.2026 №11891/03-16 про відмову ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з 23 лютого 2026 року здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, прийнявши довідку МСЕК серії МСЕ-ЧК № 067487 про "інвалідність з дитинства" як належний доказ настання інвалідності до досягнення 18-річного віку.

В обґрунтування позивач вказує, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю. Відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК серії МСЕ-ЧК № 067487 від 15.06.2005 йому встановлено ІІІ групу інвалідності, при цьому причиною інвалідності вказано "інвалідність з дитинства". Позивач тривалий час отримує пенсію по інвалідності.

Батьками Позивача є особи, які все життя прожили та пропрацювали у селі Мельники: Батько: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що засвідчується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 02.03.2017 року Виконавчим комітетом Мельниківської сільської ради Чигиринського району. Мати: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що засвідчується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 02.04.2018 року Виконавчим комітетом Мельниківської сільської ради Чигиринського району.

За результатами розгляду заяви позивача про переведення його на пенсію по інвалідності, відповідач 1 виніс Рішення від 03.03.2026 №11891/03-16 про відмову у проведенні перерахунку (переведенні) пенсії. Мотивувальна частина цього рішення зводиться до наступного: До заяви ОСОБА_1 додано ID картка від 16.09.2019 № 003926869 в якому зазначено прізвище заявника ОСОБА_4 , свідоцтво про народження від 18.02.2026 НОМЕР_3 , в якому зазначено прізвище заявника ОСОБА_5 (батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_5 ), свідоцтво про смерть матері НОМЕР_4 , в якому зазначено прізвище матері ОСОБА_6 , свідоцтво про смерть батька НОМЕР_1 , в якому зазначено прізвище батька ОСОБА_7 . Інших документів, що засвідчують родинні стосунки до заяви не надано. Тому право на перерахунок пенсії відсутнє, оскільки в документах, що засвідчують родинні стосунки зазначено різні прізвища.

Таку відмову позивач вважає протиправною.

Ухвалою суду від 08.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

ГУ ПФУ в Черкаській області подало суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Вказує, що позивач 23.02.206 звернувся до Головного управління із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

В ході автоматизованого розподілу за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області було визначено відповідальним структурним підрозділом за розгляд заяви позивача та прийняття рішення.

Оскільки, у заявлених правовідносинах позивач звернувся в Головне управління із заявою про призначення пенсії та відповідальним структурним підрозділом за розгляд заяви позивача та прийняття рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, а тому, Головне управління виконало виключно 2 функції: прийняло заяву позивача та направило відповідь за результатами розгляду такої заяви.

Отже, Головне управління не приймало жодного розпорядчого акта за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії. Головне управління є самостійною юридичною особою та не несе відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність інших територіальних органів Пенсійного фонду, а тому не є належним відповідачем у даній справі. Публічно-правовий спір між Головним управлінням та позивачем відсутній.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групу з дитинства, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК серії МСЕ-ЧК №067487 від 15.06.2005.

Батьками Позивача є: Батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що засвідчується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 02.03.2017 року Виконавчим комітетом Мельниківської сільської ради Чигиринського району.

Мати: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що засвідчується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 02.04.2018 року Виконавчим комітетом Мельниківської сільської ради Чигиринського району.

Позивач 23.02.206 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.03.2026 №11891/03-16 відмовлено у проведенні перерахунку (переведенні) пенсії.

Підставами відмови вказано, що до заяви ОСОБА_1 додано ID картка від 16.09.2019 №003926869 в якому зазначено прізвище заявника ОСОБА_4 , свідоцтво про народження від 18.02.2026 НОМЕР_3 , в якому зазначено прізвище заявника ОСОБА_5 (батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_5 ), свідоцтво про смерть матері НОМЕР_4 , в якому зазначено прізвище матері ОСОБА_6 , свідоцтво про смерть батька НОМЕР_1 , в якому зазначено прізвище батька ОСОБА_7 . Інших документів, що засвідчують родинні стосунки до заяви не надано. Тому право на перерахунок пенсії відсутнє, оскільки в документах, що засвідчують родинні стосунки зазначено різні прізвища.

Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся в суд з позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

На підставі п.3 ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058) пенсія у зв`язку з втратою годувальника є одним із видів пенсійних виплат в солідарній системі.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається зазначеним у частині другій цієї статті членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у разі встановлення III групи інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму ОСОБА_8 (Революції Гідності), та зазначеним у частині другій цієї статті членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно з п.2 ч.2, ч.3 ст.36 Закону №1058 члени сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника: діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

були на повному утриманні померлого годувальника;

одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Ч. 1 ст.37 Закону №1058 визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного члена сім`ї, зазначеного у частині другій статті 36 цього Закону, - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше членів сім`ї, зазначених у частині другій статті 36 цього Закону, - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Аналіз наведених норм свідчить, що право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника має, зокрема дитина померлого годувальника, (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Разом зим, суд враховує, що підставою у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальник стала розбіжність у написанні прізвища позивача та батьків, зокрема, до заяви додано:

ID картка від 16.09.2019 №003926869 в якому зазначено прізвище заявника ОСОБА_4 ;

свідоцтво про народження від 18.02.2026 НОМЕР_3 , в якому зазначено прізвище заявника ОСОБА_5 (батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_5 );

свідоцтво про смерть матері НОМЕР_4 , в якому зазначено прізвище матері ОСОБА_6 ;

свідоцтво про смерть батька НОМЕР_1 , в якому зазначено прізвище батька ОСОБА_7 .

З цього приводу суд зазначає, що факт батьківства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 до позивача не викликає сумніву.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Суд для вирішення спору застосовує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 березня 2019 року у справі №243/4816/17, відповідно до яких не заперечуючи проти права органів, що призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, слід зазначити, що таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1.

Таким чином відмова через формальну помилку в написанні однієї букви у прізвищу позивача та батьків, на переконання суду є протиправною.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.03.2026 №11891/03-16 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».

Нормативно-правовим актом, яким регулюються умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника є Закон №1058, зокрема Розділ 5.

Враховуючі визначені цим розділом підстави та умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для її призначення, суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання прийняти рішення про переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому, належним суб`єктом владних повноважень, який слід зобов`язати здійснити переведення позивача ні інший вид пенсії є саму ГУ ПФУ в Черкаській області, на обліку в якому перебуває позивач.

Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, який прийняв спірне рішення.

Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.03.2026 №11891/03-16.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) прийняти рішення про переведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 23.02.2026.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд.10, код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ