Рішення № 138761032, 04.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 серпня 2026 року справа № 520/11264/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області (вул. Євгенія Єніна, буд. 6,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61165, код ЄДРПОУ37999518) , Харківської обласної державної (військової) адміністрації (вул. Сумська, буд. 64,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ23912956) до Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області (вул. Центральна, буд. 8,м. Барвінкове,Ізюмський район, Харківська область,64701, код ЄДРПОУ42360167) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області Климовець Максим Олександрович звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив :

- визнати протиправною бездіяльність Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж ентомологічного заказника місцевого значення Красногірський, площею 2,5 га, і закріплення їх в натурі (на місцевості);

- зобов`язати Барвінківську міську раду Ізюмського району Харківської області відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж об`єкту природно-заповідного фонду ентомологічного заказника місцевого значення Красногірський, площею 2,5 га, та закріплення його меж в натурі (на місцевості) з встановленням інформаційних та охоронних державних знаків визначеного зразка (офіційну вивіску, інформаційно-охоронні знаки, межові охоронні знаки, інформаційний щит).

В обгрунтування позовних вимог зазначалося, що землевласником - Барвінківською міською радою, на яку покладено зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження Заказника відповідно до вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та чинного Положення про ентомологічний заказник місцевого значення «Красногірський», не вжито заходів щодо винесення меж Заказника та не закріплено його межі в натурі (на місцевості), що в свою чергу унеможливлює його належне використання та зберігання, існує ймовірність використання земельної ділянки не за цільовим призначенням оскільки межі заказника не відомо де починаються та невідомо де закінчуються, земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру. Бездіяльність Барвінківської міської ради Харківської області щодо невжиття заходів по винесенню меж ентомологічного заказника місцевого значення «Красногірський», та не закріплення його меж в натурі (на місцевості) є протиправною.

Щодо підстав для звернення до суду прокурор посилався на те, що під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом. У даному випадку інтерес держави полягає в необхідності забезпечення режиму охорони та використання об`єкта природно-заповідного фонду, оскільки наслідком відсутності проекту землеустрою на ентомологічний заказник місцевого значення «Красногірський» висока ймовірність порушення режиму охорони заповідної території.

Прокурор висновував, що зважаючи на те, що Барвінківською міською радою Харківської області упродовж тривалого часу не вжито заходів щодо винесення ентомологічного заказника місцевого значення «Красногірський» та не закріплено його межі в натурі (на місцевості), що в свою чергу унеможливлює її належне використання та зберігання, існування ймовірності використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки не визначено межі заповідника, земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру, з метою відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об`єкта природно-заповідного фонду, прокурором подано адміністративний позов в цій справі в інтересах держави в особі, зокрема, Державної екологічної інспекції в Харківській області.

При цьому прокурор наголошував, що відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про природно-заповідний фонд. Статтею 35 цього Закону визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Відповідно до ст. 62 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об`єктів природно- заповідного фонду визначається Кабінетом Міністрів України.

Прокурор вказував, що за змістом п. 1 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 №32, Центральним органом виконавчої влади і головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, є Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди).

Пунктом 3 цього ж Положення, серед основних завдань Мінприроди, є забезпечення формування державної політики у сфері охорони та використання природно-заповідного фонду, відтворення і охорони природних ресурсів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України (далі - Положення № 275), п. 1 якого передбачено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

При цьому, згідно із положеннями цього нормативного документу саме Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства:

- про охорону земель, надр, зокрема щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;

- про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно- заповідного фонду.

Отже діяльність органу місцевого самоврядування щодо планування території природно - заповідного фонду є об`єктом контролю у сфері захисту довкілля та природних ресурсів і такий контроль уповноважені здійснювати органи Державної екологічної інспекції України.

Згідно з Положенням (п. 7) Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Харківській області, затвердженого Наказом Державної екологічної інспекції України від 04.12.2025 № 186, Державна екологічна інспекція в Харківській області, як територіальний орган Держекоінспекції, уповноважена, здійснювати нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо y додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду; розраховувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства; вживати заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Стосовно підстав для звернення прокурора з позовом в цій справі в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, прокурор посилався на те, Указом Президента України №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено Харківську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Прокурор указував, що таким органом на території Харківської області є Харківська обласна військова адміністрація, до структури якої входить Департамент захисту довкілля та природокористування, основним завданням якого згідно положення, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 12.11.2020 за №737, є: забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів. Згідно з п.4 Положення, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 12.11.2020 за № 737, Департамент забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки на території Харківської області. Пункт 5 Положення передбачає, що Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання: забезпечує реалізацію державної політики у сфері заповідної справи, здійснює державне управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природо заповідного фонду України на території Харківській області відповідно до чинного законодавства. Відповідно до п.п.6.29, 6.49 Положення Департамент, як уповноважений орган державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду такі повноваження обласної державної адміністрації відповідно до чинного законодавства, зокрема: організовує проведення розроблення проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення; погоджує проекти організації та проекти утримання і реконструкції територій та об`єктів природно-заповідного фонду по категоріях, визначених законодавством; передає під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються або оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, з оформленням охоронного зобов`язання; веде державний кадастр територій та об`єктів природно-заповідного фонду за рахунок державного бюджету та за кошти місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища; виконує інші передбачені законом повноваження у сфері природно-заповідного фонду; контролює органи місцевого самоврядування та надає методичну допомогу з питань здійснення наданих їм законом повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.

Підсумовуючи, прокурор наголошував, що окрім прокурора вживати заходи представницького характеру жоден державний орган чи Барвінківська міська рада не планує.

Ухвалою суду від 18.05.2026р. відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач позов не визнав та надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого повідомив, що в позовній заяві прокурором не доведено, в чому полягають порушення інтересів держави саме в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області та Харківської обласної військової адміністрації внаслідок незабезпечення проведення робіт з винесення меж ентомологічного заказника місцевого значення «Красногірський» в натурі (на місцевості). Натомість, в обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що невизначеність меж заказника призводить до систематичного порушення режиму його спеціального використання та збереження заповідної рослинності та тваринного світу. При цьому будь-які належні та допустимі докази, які підтверджують вказане твердження, прокурором не надані.

Відповідач також указував, що прокурором в обгрунтування позовних вимог зазначено, що у даному спорі має місце триваюче правопорушення, тобто проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним виконанням обов`язків, передбачених законом. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням відповідної норми закону.

Відповідач вважав вказані доводи такими, що не відповідають існуючим нормам права з огляду на те, що жодним нормативним актом не передбачено обов`язку органу місцевого самоврядування протягом певного часу забезпечити розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду. Не покладено такого обов`язку і на Барвінківську міську раду Ізюмського району Харківської області ні рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 03.12.1984 №562, ні охоронним зобов`язанням від 11.04.2024, ні Положенням про ентомологічний заказник місцевого значення «Красногірський», затвердженим наказом Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної (військової) адміністрації № 39 від 20.03.2024.

Таким чином, як вважав відповідач, позовна заява містить лише наведення норм права, що вказують на наявність певних обставин та формальне посилання на долучені до позовної заяви документи, припущення щодо можливого порушення природоохоронного законодавства без встановлення на підставі цих доказів фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Одночасно відповідач зазначав, що рішенням Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 08.05.2026 №4954-VIII надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду ентомологічного заказника місцевого значення «Красногірський» та на даний час розпочато процес укладання договору із розробником документації із землеустрою.

Прокурор надав до суду пояснення, які за змістом фактично є відповіддю на відзив на позову заяву, у яких повторив свою правову позицію стосовно підстав представництва прокурора в цій справі та додатково зауважив, що рийняття такого рішення Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 08.05.2026 №4954-VIII, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду ентомологічного заказника місцевого значення «Красногірський» відбулося вже після виявлення порушень та звернення прокуратури до суду в цій справі, з огляду на що, на думку прокурора, факт прийняття рішення про надання дозволу не свідчить про усунення допущеної бездіяльності.

ДЕІ у Харківській області надіслала до суду пояснення, згідно яких просила позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 5 КАС України передбачено, що у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положеннями статті 46 КАС України визначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 5 статті 53 КАС України, у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру (далі - Закон № 1697-VII) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

За положеннями частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що право на представництво прокурор набуває, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

Так, у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке не здійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, прокурор, звертаючись із позовною заяву та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність не здійснення захисту суб`єктом владних повноважень або неналежність такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо не здійснення захисту або неналежність такого захисту але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка).

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що звернення керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області до суду з позовом в цій справі обґрунтовано бездіяльністю ХОВА та ДЕІ у Харківській області, яка полягає у невжитті першим, як державним органом управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, та другим, як уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які перебувають і є об`єктами права власності Українського народу, заходів щодо судового захисту інтересів держави в частині усунення порушень (бездіяльності Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області) та поновлення інтересів держави щодо забезпечення здійснення повноважень з охорони навколишнього природного середовища на місцевому рівні.

Тобто, у позовній заяві прокурор фактично зазначив, що суб`єктами владних повноважень, які мали бути позивачами у цій справі, є ХОВА та ДЕІ у Харківській області. Але, з огляду на їх бездіяльність, інтереси держави ними не захищаються, у зв`язку із чим з цим позовом звертається саме прокурор в особі цих суб`єктів.

У контексті наведеного першочергового значення набуває питання, чи наділено ХОВА та ДЕІ у Харківській області належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статусу позивача у цій справі.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України Про правовий режим воєнного стану від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі по тексту Закон № 389-VIII).

Відповідно до частин 1-3 статті 4 Закону № 389-VIII на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації.

Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом.

На виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку Указом Президента України від 24.02.2022 утворено, зокрема, Харківську обласну військову адміністрацію.

На підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 68/2022 Про утворення військових адміністрацій, у зв`язку з утворенням військових адміністрацій начальником Харківської обласної військової адміністрації винесено розпорядження № 1В від 24.02.2022, відповідно до якого Харківська обласна державна адміністрація набуває статусу Харківської обласної військової адміністрації 24 лютого 2022 року.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначено положеннями Закону України Про місцеві державні адміністрації від 09.04.1999 № 586-XIV (далі Закон № 586-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону № 586-XIV, до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення такого питання, як використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля (пункт 7).

Згідно зі статтею 21 Закону № 586-XIV до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля віднесено : 2) розпорядження землями державної власності відповідно до закону; 4) вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами; 5) внесення пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення; 8) внесення пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил; 11) погодження документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (пункт 5 статті 28 Закону № 586-XIV).

Повноваження військових адміністрацій визначено у статті 15 Закону № 389-VIII відповідно до частини 2 якої військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема із: 2) забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; 12) здійснення управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади (крім вирішення питань відчуження, у тому числі і шляхом приватизації комунального майна та надання комунального майна в оренду на строк понад один рік); 26) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік); 31) скасування актів виконавчих органів відповідної ради, які не відповідають Конституції, законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Військові адміністрації населених пунктів здійснюють делеговані повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законами України.

Згідно з пунктами 3, 8 частини 3 статті 15 Закону № 389-VIII районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області повноваження із: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок); прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів.

З огляду на вищенаведені норми права, суд зазначає, що ХОВА є уповноваженим органом з належним обсягом компетенції в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, що дозволяє йому набути статусу позивача у цій справі за умови доведення прокурором протиправної бездіяльності відповідачів.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначено Законом № 2456-XII.

Відповідно до статті 11 Закону № 2456-XII, уповноваженими органами державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Для забезпечення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду можуть утворюватися спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (далі по тексту Положення № 275), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно із пунктом 3 Положення № 275 основними завданнями Держекоінспекції є:

1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр, екологічної та радіаційної безпеки, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, охорони, захисту, використання і відтворення лісів, збереження, відтворення і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття, раціонального використання, відтворення і охорони об`єктів тваринного та рослинного світу, ведення мисливського господарства та здійснення полювання, охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів, охорони атмосферного повітря, формування, збереження і використання екологічної мережі, стану навколишнього природного середовища, поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, здійснення заходів біологічної і генетичної безпеки стосовно біологічних об`єктів природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованих організмів у відкритій системі, забезпечення хімічної безпеки та управління хімічною продукцією;

3) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

4) проведення огляду (обстеження) місць заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок надзвичайних ситуацій, подій, збройної агресії Російської Федерації.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення № 275 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства:

б) про охорону земель, надр, зокрема щодо: додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;

к) про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо: додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України Про центральні органи виконавчої влади, пункту 11 частини першої статті 15 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля від 07 квітня 2020 року № 230 Про затвердження Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2020 року за № 350/34633, з метою приведення актів Державної екологічної інспекції України у відповідність із чинним законодавством наказом Державної екологічної інспекції України від 01.03.2023 № 47 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію у Харківській області (далі по тексту Положення № 47).

Згідно із пунктом 1 Положення № 47 Державна екологічна інспекція у Харківській області (далі - Інспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України (далі - Держекоінспекція) та їй підпорядковується. Голова Харківської обласної державної адміністрації координує діяльність Інспекції та сприяє їй у виконанні покладених на неї завдань. Повноваження Інспекції поширюються на територію Харківської області.

В силу пункту 2 розділу ІІ Положення № 47 Державна екологічна інспекція у Харківській області здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема:

про охорону земель, надр, зокрема щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;

про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до пункту 6 Положення № 47 Інспекція звертається до суду з позовом щодо:

обмеження чи зупинення діяльності суб`єктів господарювання і об`єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, впливу фізичних та біологічних факторів, лімітів скидів забруднюючих речовин;

визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Системний аналіз пунктів 7-10 Положення № 47 дає підстави для висновку, що Інспекція наділена повноваженнями:

внесення у встановленому порядку територіальним органам центральних органів виконавчої влади, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування вимоги щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань, що належать до компетенції Інспекції;

складення протоколів про адміністративні правопорушення та розгляду справ про адміністративні правопорушення, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом;

пред`явлення претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами;

вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів;

виступати позивачем та відповідачем у судах.

Отже, ДЕІ у Харківській області у спірних правовідносинах є органом, уповноваженим державою здійснювати функції державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів на території Харківської області.

Прокурор в позовній заяві зазначав, що у ХОВА та ДЕІ у Харківській області немає наміру звернутися до суду з відповідним позовом до відповідача в цій справі з тими позовними вимогами, з якими звернувся прокурор (стосовно забезпечення організації проведення робіт із винесення меж об`єкту природно-заповідного фонду ентомологічного заказника місцевого значення Красногірський та закріплення його меж в натурі). Проте, жодних доказів того, що прокурором було повідомлено ХОВА та ДЕІ у Харківській області про наявність порушень законодавства у природоохоронній сфері у поєднанні з пропонуванням до вжиття заходів з їх припинення прокурором до суду не надано. Також не подано і доказів, які б свідчили про те, що а ні ХОВА, а ні ДЕІ у Харківській області повідомили про відсутність наміру вжиття заходів відповідно до наявної компетенції в межах спору в цій справі.

Суд констатує, що прокурором разом з позовною було надано копії листування з ХОВА та ДЕІ у Харківській області, зокрема, листів Ізюмської окружної прокуратури від 26.03.2026р. №58/2-6111-26 від 18.03.2026р. №58/2-6111-26 від 27.04.2026р. № 58/2-611-26, за змістом яких, а також наданих на них відповідей вбачається бездіяльність ХОВА та ДЕІ у Харківській області щодо здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства щодо обставин цієї справи. Зокрема, ДЕІ у Харківській області зазначало, що заходи реагування щодо спірного питання визначення меж заказника не вживались. Таким чином, звернення прокурора до суду в цій справі є належним чином обгрунтовано.

Також судом встановлено, що рішенням Харківської обласної ради народних депутатів від 03.12.1984 №562 поблизу с.Мар`ївка Ізюмського (колишнього Барвінківського району) Харківської області, створено ентомологічний заказник місцевого значення «Красногірський», площею 2,5 га.

Законом України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X «Перехідні положення», відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Також підпунктом 20 пункту 4 розділу І вищевказаного Закону внесено зміни до статті 83 Земельного кодексу України, зокрема частину другу цієї статті доповнено пунктом такого змісту: «у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону». Зазначений Закон набрав чинності 27.05.2021.

Таким чином, судом встановлено, що землі ентомологічного заказника «Красногірський», починаючи з 27.05.2021р. є землями комунальної власності Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району.

11.04.2024 Департаментом захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної (військової) адміністрації Барвінківській міській раді видано охоронне зобов`язання на ентомологічний заказник місцевого значення «Красногірський».

Відповідно до п.3 вказаного охоронного зобов`язання землекористувач (землевласник), зокрема, зобов`язаний: дотримуватись встановленого режиму для території (об`єкта) природно-заповідного фонду; не здійснювати у межах території (об`єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; дотримуватися вимог щодо використання території (об`єкта) природно-заповідного фонду; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об`єкт) природно-заповідного фонду; забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об`єкта) природно- заповідного фонду.

20.03.2024 наказом №39 Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної (військової) адміністрації затверджено Положення про ентомологічний заказник місцевого значення «Красногірський» (далі - Положення).

Згідно з п. 1.2. Положення Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України у відношенні до якого встановлено особливий режим охорони і використання природних ресурсів.

Заказник розташований біля с. Мар`ївка Ізюмського району на схилах степової балки південної експозиції, яка захищена від вітрів, межує з лісосмугою та сільськогосподарськими землями. Ентомофауна пов`язана зі степовим різнотрав`ям та представлена 10 видами диких бджіл (зокрема антофора, галіктус)і джмелями. Різнотрав`я представлено пирієм повзучим, люцерною хмелевидною, цикорієм та деревієм звичайними (п.п.1.3,1.4).

У п. 2.1. Положення вказано, що Заказник оголошений з метою охорони та збереження у природному стані місця поселення цінних видів комах-запилювачів кормових та інших сільськогосподарських культур, відповідно до статей 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

У пункті 2.2. визначено основні завдання Заказника, зокрема: збереження та відновлення чисельності комах-запилювачів, які є типовими представниками степу; а також підтримка загального екологічного балансу в регіоні та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до вимог вищезазначеного Положення земельна ділянка, на якій оголошено заказник, є землями комунальної власності Барвінківської міської територіальної громади (п.1.6), межі заказника встановлюються в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, оформлюються відповідними інформаційними та охоронними знаками, вносяться до Державного земельного кадастру, відображаються у відповідних формах статистичної звітності, землевпорядній документації, ураховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій (п.1.8); землевласник забезпечує режим охорони та збереження території заказника з оформленням в установленому порядку охоронного зобов`язання щодо додержання встановленого режиму, несе відповідальність за порушення режиму території заказника та його охоронної зони (у разі її встановлення), відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок правопорушень (п.3.4).

Частинами третьою та п`ятою статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» передбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 79, частини першої статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно- заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (частина четверта статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд»).

Відповідно до абз. 11, 15 частини першої статі 1, 2 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно пункту «в» частини першої статті 2 Закону України «Про землеустрій» землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

В пункті «г» частини першої статті 20 Закону України «Про землеустрій» вказано, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Згідно пункту «в» частини першої статті 25 вказаного Закону видами документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Частиною другою статті 47 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: а)збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б)створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в)створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г)проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д)визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Згідно частин другої, третьої статті 2 Земельного кодексу України суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною третьою статті 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Згідно пункту «д» частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, окрім іншого, організація землеустрою та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною першою статті 22 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що землеустрій здійснюється, зокрема, на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації).

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про землеустрій» № 858-IV, замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Відповідно до вищенаведених положень законодавства до повноважень Барвінківської міської ради належить, зокрема, питання замовлення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 47 Закону України № 858-IV, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою, зокрема, д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відповідно до п. 34 та п. 37 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997" № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.

В зв`язку з наведеним суд зауважує, що, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 08.05.2025р. ухвалено рішення Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області №4954-VIII, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду ентомологічного заказника місцевого значення «Красногірський».

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей та відповідних доказів щодо винесення меж ентомологічного заказника місцевого значення «Красногірський» та закріплення його меж в натурі (на місцевості). Так само до суду не надано відомостей про укладання договору із розробником документації із землеустрою, на що указував відповідач, що становить протиправну бездіяльність відповідача.

Стосовно посилань прокурора не те, що прийняття рішення №4954-VIII відбулось після звернення до суду, слід зазначити, що наведені обставини змісту ухваленого рішення не змінюють. Крім того, згідно копії наданого рішення Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області №4954-VIII судом вбачається, що його прийнято 08.05.2025р., а до суду в цій справі прокурор звернувся 05.05.2026р., тобто рішення прийнято за рік до звернення до суду.

Що стосується численних посилань на триваючий характер «правопорушення», то суд зауважує, що в цій справі, яка розглядається в порядку адміністративного судочинства, надається оцінка саме бездіяльності відповідача - Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області.

Тлумачення поняття "бездіяльність" надано, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 19.04.2018р. у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), де Велика Палата зазначила, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Велика Палата у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.02.2025р. у справі № 990/29/22 наголосила на тому, що протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначеного строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволяють визначити, чи були дотримані приписи закону в точному його розумінні.

З врахуванням викладеного суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог та необхідність їх задовольнити.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж ентомологічного заказника місцевого значення Красногірський, площею 2,5 га, і закріплення їх в натурі (на місцевості);

- зобов`язати Барвінківську міську раду Ізюмського району Харківської області відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж об`єкту природно-заповідного фонду ентомологічного заказника місцевого значення Красногірський, площею 2,5 га, та закріплення його меж в натурі (на місцевості) з встановленням інформаційних та охоронних державних знаків визначеного зразка (офіційну вивіску, інформаційно-охоронні знаки, межові охоронні знаки, інформаційний щит).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров