Рішення № 138758335, 05.08.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Справа № 280/5495/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

03 червня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати незаконним припинення виплати пенсії за віком позивачу з 01.02.2025;

відновити її виплату з 01.02.2025 та виплачувати надалі у встановлені законом строки;

виплатити позивачу компенсацію за знецінення пенсії за весь період незаконної невиплати, починаючи з 01.02.2025 до дня відновлення її виплати.

Ухвалою суду від 08.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2024 році у позивача закінчився строк дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Представник позивача зазначає, що до отримання нового паспорта позивач вирішив відновити в ньому своє ім`я ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), отримане при народженні, замість ОСОБА_4 (Dmytro). Вказано, що після зміни ім`я позивачем було отримано новий паспорт у Консульстві України у ФРН. Разом з тим, після вказаних обставин відповідачем з 01.02.2025 була припинена виплата пенсії. Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач з 17.10.2013 перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувачі пенсії за віком, які призначені за рішенням суду та обчислені відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач зазначає, що при призначенні пенсій у якості документів, що посвідчують особу, було надано паспорти громадян України для виїзду за кордон. Відповідач вказує на те, що зважаючи на те, що позивачем було змінено паспортні данні виплата пенсії з 01.02.2025 знаходяться у статусі «призупинена». Відповідач зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» застрахована особа зобов`язана повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З 01.02.2025 виплата позивачу пенсії припинена.

Позивач, не погодившись з правомірністю припинення виплати пенсії, звернувся з даним позовом до суду.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про те, що виплата пенсії позивача з 01.02.2025 знаходяться у статусі «призупинена».

Разом з тим, суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містить такого поняття як «призупинення» виплати пенсії, як і не передбачає підстав для здійснення відповідного «призупинення».

У відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається в якості підстав для припинення пенсії на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивачу пенсія була призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.

Фактично підставою для призупинення виплати позивачу пенсії стало те, що позивачем було зміно ім`я з ОСОБА_4 на Дмітрій.

Разом з тим, зміна позивачем ім`я жодним чином не свідчить про наявність недостовірних відомостей у матеріалах пенсійної справи та не може бути підставою для призупинення виплати пенсії.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що позивач, через представника за довіреністю, звертався до ГУ ПФУ в Запорізькій області з повідомленням про те, що ним було змінено ім`я, а також було надано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон від 19.07.2024.

При цьому, суд зазначає, що відповідач після отримання звернення позивача та доданих до нього документів не вчинив дій спрямованих на поновлення пенсії позивачу, як і не встановив розбіжностей у поданих позивачем документів.

Також, суд звертає увагу на те, що особа позивача була ідентифікована під час отримання нового паспортного документа, а також могла бути ідентифікована органом ПФУ, оскільки окрім зміни ім`я всі інші анкетні дані позивача залишились без змін, зокрема і ідентифікаційний номер, який є індивідуальним для кожної особи.

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).

Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 липня 2004 року в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, встановив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».

Припиненням виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Припиненням виплати пенсії з підстав, що не передбачені законом, порушено право позивача на отримання пенсії, на що позивач мав законні очікування.

З огляду на наведене такі дії суб`єкта владних повноважень підлягають визнанню протиправними, а порушені права захисту шляхом зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії.

Стосовно позовних вимог про виплату позивачу компенсації за знецінення пенсії за весь період незаконної невиплати, починаючи з 01.02.2025 до дня відновлення її виплати, суд зазначає, що такі позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Компенсація втрати частину доходу виплачується разом із виплатою заборгованості.

На даний час у суду відсутні підстави вважати, що після поновлення нарахування та виплати позивачу пенсії, у тому числі і заборгованості по пенсії, права позивача в частині реалізації права на отримання компенсації будуть порушені.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.02.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити з 01.02.2025 нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова