Рішення № 138757767, 03.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/11470/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії від 20.02.2026 року № 045750036225 та Головного управління ПФУ в Кіровоградській області від 26.03.2026 року № 045750036225, які виразилися у протиправній відмові у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

- зобов`язати відповідача-1 зарахувати до стажу в фактичному подвійному розмірі на підставі ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII період роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року;

- зобов`язати відповідача-1 призначити та виплачувати їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дати набуття права, а саме: з 21.01.2026 року, на підставі ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач має необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.12.02.2026 вона звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, надавши необхідні документи. За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області 20.02.2026 прийнято рішення № 045750036225 про відмову у призначенні їй пенсії. Згідно із зазначеним рішенням страховий стаж позивача становить 25 років 7 місяців 18 днів, а пільговий стаж за Списком № 2 - 3 роки 1 місяць 25 днів. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 25.09.2003 по 21.08.2010, з 11.11.2010 по 19.06.2011 та з 01.08.2011 по 31.10.2017, оскільки зазначені у довідці посади "палатна медична сестра" та "сестра медична палатна" не відповідають посадам, передбаченим відповідними нормативними актами. У подальшому, за результатами проведених перевірок, органами ПФУ отримано оновлені довідки про підтвердження пільгового стажу та складено відповідні акти перевірок. Водночас 26.03.2026 Головним управлінням ПФУ в Кіровоградській області прийнято рішення № 045750036225, яким до пільгового стажу позивача зараховано періоди пільгової роботи згідно із наданими довідками, за виключенням перерви в атестації робочих місць з 06.04.2004 по 20.06.2004. При цьому зазначено, що право на призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивач набуде після досягнення 55-річного віку, тобто з 22.01.2031. Позивач вважає зазначене рішення протиправним, оскільки, на її думку, при вирішенні питання про призначення пенсії пенсійний орган повинен був застосувати положення п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.

До суду 26.05.2026 року від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву разом із пенсійною справою, в якому зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача страховий стаж становить 27 років 8 місяців 4 дні, а пільговий стаж за Списком № 2 - 21 рік 10 місяців 6 днів, що є достатнім для призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" після досягнення позивачем 55-річного віку. Відповідач-2 вважає, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 не відновлює дію статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII та не змінює чинного правового регулювання спірних правовідносин. Так, на момент звернення позивача за призначенням пенсії правовідносини регулювалися Законом № 1058-IV, а тому підстав для призначення їй пенсії на пільгових умовах у 50-річному віці немає. У зв`язку з наведеним відповідач-2 вважає оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії правомірним та просить у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

Відповідачу-1 позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлена до електронного кабінету 01.05.2026 та 11.05.2026 відповідно, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач-1 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача-2, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.02.2026 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, надавши необхідні для цього документи.

За принципом екстериторіальності документи позивача були розглянуті відповідачем-1, за результатами чого 20.02.2026 прийнято рішення № 045750036225 про відмову у призначенні їй пенсії.

Згідно із зазначеним рішенням страховий стаж позивача становив 25 років 7 місяців 18 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 3 роки 1 місяць 25 днів. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 25.09.2003 по 21.08.2010, з 11.11.2010 по 19.06.2011 та з 01.08.2011 по 31.10.2017 згідно із довідкою № 91 від 13.11.2025, виданою КНП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" Дніпропетровської обласної ради, оскільки зазначені у довідці посади "палатна медична сестра" та "сестра медична палатна" не відповідали посадам, визначеним постановами КМУ від 16.01.2003 № 36 та від 24.06.2016 № 461. У зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу позивача відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

27.03.2026 відповідачем-1 надано відповідь на адвокатський запит, у якій підтверджено підстави прийняття рішення від 20.02.2026 № 045750036225 та зазначено, що до пільгового стажу позивача не зараховано вказані періоди роботи у КНП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги". Водночас повідомлено про проведення перевірки довідок, наданих для підтвердження її пільгового стажу.

За результатами проведених перевірок складено акти від 27.03.2026 № 0400-1003-1/6255 та від 02.04.2026 № 0400-1003-1/6504. Крім того, КНП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" та КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" надали оновлені довідки про підтвердження пільгового стажу позивача від 27.03.2026 № 30 та від 02.04.2026 № 3-8 відповідно.

23.04.2026 відповідачем-1 надано відповідь на повторний адвокатський запит, у якій повідомлено про результати проведених перевірок та надання зазначеними закладами оновлених довідок про пільговий стаж позивача.

26.03.2026 відповідачем-2 за результатами розгляду документів позивача прийнято рішення № 045750036225 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, страховий стаж позивача визначено у розмірі 27 років 8 місяців 4 дні, а пільговий стаж за Списком № 2 - 21 рік 10 місяців 6 днів. До пільгового стажу не зараховано період з 06.04.2004 по 20.06.2004, у зв`язку з перервою в атестації робочих місць, а також періоди з 01.02.2005 по 21.08.2007 та з 01.12.2007 по 21.08.2010, у зв`язку з перебуванням її у відпустці по догляду за дітьми до досягнення ними шестирічного віку.

Водночас для визначення права на пенсію стаж роботи позивача з урахуванням положень ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено у розмірі 35 років 5 місяців 14 днів. За висновком відповідача-2, позивач має право на призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" після досягнення 55-річного віку, тобто з 22.01.2031 р.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно із пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б - г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б - г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі "Щокін проти України" Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.

Тому відмова відповідача-2 в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж 35 років 05 місяців 14 днів, пільговий стаж за Списком №2 - 21 рік 10 місяців 6 днів, у призначенні пенсії на пільгових умовах за віком, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного ст.114 Закону №1058-IV, є протиправною.

За вказаних обставин суд вважає, що саме рішення відповідача-2 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах від 26.03.2026 року №045750036225 є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому суд не вбачає підстав для скасування рішення відповідача-1 від 20.02.2026 №045750036225, оскільки, як уже встановлено судом, підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 було, зокрема, не зарахування до пільгового стажу окремих періодів роботи у зв`язку з необхідністю підтвердження їх пільгового характеру.

Після прийняття зазначеного рішення проведено перевірки документів, наданих позивачем на підтвердження пільгового стажу, за результатами яких складено акти від 27.03.2026 № 0400-1003-1/6255 та від 02.04.2026 № 0400-1003-1/6504. За результатами проведених перевірок КНП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" та КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" надали оновлені довідки про підтвердження пільгового стажу від 27.03.2026 № 30 та від 02.04.2026 № 3-8 відповідно.

Як було зазначено судом вище, 23.04.2026 відповідачем-1 надано відповідь на повторний адвокатський запит, у якій повідомлено про результати проведених перевірок та надання зазначеними закладами оновлених довідок про пільговий стаж.

У подальшому, 26.03.2026, відповідачем-2 за результатами розгляду документів позивача прийнято спірне рішення № 045750036225 про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах.

Як вбачається зі змісту зазначеного рішення, страховий стаж позивача визначено у розмірі 27 років 8 місяців 4 дні, а пільговий стаж за Списком № 2 - 21 рік 10 місяців 6 днів. До пільгового стажу не зараховано період з 06.04.2004 по 20.06.2004, у зв`язку з перервою в атестації робочих місць, а також періоди з 01.02.2005 по 21.08.2007 та з 01.12.2007 по 21.08.2010, у зв`язку з перебуванням її у відпустці по догляду за дітьми до досягнення ними шестирічного віку.

Таким чином, на час прийняття рішення від 26.03.2026 № 045750036225 відповідачем-2 враховано оновлені документи на підтвердження пільгового стажу позивача та визначено її пільговий стаж за Списком № 2 у розмірі 21 року 10 місяців 6 днів. Отже, підстави для скасування рішення відповідача-1 від 20.02.2026 № 045750036225 у зв`язку з не зарахуванням відповідних періодів пільгового стажу відсутні, оскільки такі періоди в подальшому були враховані відповідачем-2 під час повторного розгляду її документів.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що фактично позивач не погоджується з рішенням відповідача-2 від 26.03.2026 № 045750036225 у зв`язку з визначенням віку, з якого вона набуває право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а саме з 22.01.2031 після досягнення 55-річного віку.

Щодо не зарахування до стажу роботи позивача в фактичному подвійному розмірі на підставі ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII періоди з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року, суд зазначає наступне.

На адвокатський запит відповідачем-1 надано відповідь від 23.04.2026 № 0400-010303-8/75827, до якої також долучено розрахунок стажу позивача.

У зазначеній відповіді відповідач-1 зазначив, що відповідно до статті 60 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Водночас у відповіді зазначено, що після набрання чинності Законом № 1058-IV, тобто з 01 січня 2004 року, усі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі, а в подвійному розмірі періоди роботи у зазначених закладах обчислюються лише для визначення права на пенсію.

Таким чином, відповідно до наданого розрахунку стажу, періоди роботи позивача у закладах з надання психіатричної допомоги враховані пенсійним органом з урахуванням положень ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у подвійному розмірі саме при визначенні її права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Приписами частин 1-3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною 1 статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ст.60 Закону № 1788-XII, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до трудової книжки позивача вона працювала на роботах віднесених до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до довідки № 30 від 27.03.2026, виданою КНТ "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" ДОР, довідки № 3-8 від 02.04.2026, виданою КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" ДОР та Індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру застрахованих осіб (довідка ОК-5) позивач працювала в умовах, що дають право на зарахування стажу у подвійному розмірі.

Як вбачається з розрахунку стажу період роботи позивача зараховано в подвійному розмірі з 01.01.2004 по 31.10.2017, з 18.12.2017 по 21.01.2026 (дата набуття права на призначення пенсії) лише для визначення права на пенсію, але фактично в одинарному розмірі.

Відповідно до ст.60 Закону № 1788-XII та статті 1 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22.02.2000 № 1489-III робота в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я та робота в закладах з надання психіатричної допомоги, зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

При цьому, що стосується посилань відповідача-1 на те, що оскільки з 01.01.2004 набрав чинності Закон №1058-IV, яким не передбачаються пільги у вигляді зарахування стажу в подвійному розмірі для посад, на яких працювала позивач, з 01.01.2004 відсутні законні підстави для обчислення її стажу в подвійному розмірі, то суд вважає їх безпідставними, оскільки редакція ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є чинною на теперішній час, а ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не скасовує ст.60 зазначеного Закону та не зупиняє її дію.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22, що враховується судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, суд доходить висновку щодо наявності у позивача права на зарахування періоду роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року у подвійному розмірі згідно зі ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відтак, дії відповідача-1 щодо відмови у зарахуванні періодів роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року до страхового стажу позивача у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є протиправними.

Щодо обраного позивачем способу захисту її прав, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону № 1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, а відповідно і щодо визначення та обрахунку стажу.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Тобто, питання призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії або переведення з одного виду пенсії на інший вид вирішує за принципом екстериторіальності відповідний територіальний орган ПФУ, який після вирішення зазначених питань передає електронну пенсійну справу до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

Водночас, завданням адміністративного судочинства, відповідно до ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В силу правового висновку постанови Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №520/22373/24 указано, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що дискреція органу державної влади чи місцевого самоврядування можлива лише в тому випадку, коли альтернативне рішення є законним і правомірним. Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07.05.2025 у справі №520/9626/24.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).

Водночас, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", пункт 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач-1 повинен зарахувати періоди роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року до страхового стажу позивача у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Щодо заявлених позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача-1 призначити їй з 21.01.2026 року пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

При вирішенні зазначеного спору судом враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ в Кіровоградській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії з мотивів недосягнення пенсійного віку.

Таким чином, саме відповідач-2 в цьому випадку зобов`язаний прийняти рішення про призначення пенсії позивачу.

Щодо дати призначення позивачу пенсії, суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як встановлено судом, 50 років, вік з якого призначається пенсія відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015 р., позивачу виповнилось 21.01.2026 року.

Із заявами про призначення пенсії позивач звернулася 12.02.2026 та 18.03.2026 року.

Отже, позивач звернулася за пенсією не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, а тому має право на призначення пенсії саме з 21.01.2026 року.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача-1 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дати набуття права, а саме: з 21.01.2026 року, на підставі ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 1 331,20 грн (665,60 грн : 2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів солідарно.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.03.2026 року № 045750036225 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 в фактичному подвійному розмірі на підставі ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII період роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дати набуття права, а саме: з 21.01.2026 року, на підставі ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У задоволенні іншої частини позовної заяви - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вул.Соборна, будинок 7А, код ЄДРПОУ 20632802) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 266,24 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 266,24 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма