Рішення № 138756044, 05.08.2026, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/311/26

Провадження №2/472/442/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року с-ще Веселинове

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Тустановського А.О.,

за участю секретаря - Маслюк А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селище Веселинове Миколаївської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

31 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги представник позивача ОСОБА_2 обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Поділля Вознесенського району Миколаївської області померла мати позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після її смерті позивач на підставі заповіту від 09 вересня 2010 року за №11, посвідчений секретарем Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Килюшик Р.О, успадкував житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за АДРЕСА_1 .

Також після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка не охоплена заповітом, до складу якої відповідно до ст. 1218 ЦК України увійшли всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті, зокрема: право власності на земельну ділянку площею 0,1472 га, з кадастровим номером 4821783400:07:013:0001, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 798488, виданого 31 грудня 2009 року .

Позивач звернувся до Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак йому було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину та рекомендовано звернутися до суду для вирішення питання спадкування земельної ділянки.

В зв`язку з цим позивач звернувся до суду за захистом своїх спадкових прав.

Ухвалою суду від 03 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до підготовчого судового засідання, вирішено питання про витребування доказів.

04 червня 2026 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак до суду від представника позивача Бурлаки С.А. надійшла заява про підтримання позовних вимог в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області в судове засідання не з`явився. Але до суду від начальника відділу з юридичних питань та взаємодії з правоохоронними органами Веселинівського селищної ради Андрія Стаднічука надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника та визнання позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи та заяви сторін, приходить до наступних висновків.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Поділля Вознесенського району Миколаївської області померла мати позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 20).

За життя ОСОБА_3 залишила заповіт, за яким розподілила спадкове майно між своїми дітьми: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією заповіту від 09 вересня 2010 року за №11 (а.с. 101). Згідно із заповітом позивач отримав в спадщину житловий будинок АДРЕСА_1 , що також підтверджується матеріалами спадкової справи та копією свідоцтва про право на спадщину (а.с. 83-116).

Також після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка не охоплена заповітом, до складу якої відповідно до ст. 1218 ЦК України увійшли всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті, а саме: право власності на земельну ділянку площею 0,1472 га, з кадастровим номером 4821783400:07:013:0001, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 798488, виданого 31 грудня 2009 року.(а.с.44)

При зверненні до Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку, йому було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину, а тому, як власнику житлового будинку рекомендовано звернутись з позовом до суду про визнання права власності в порядку спадкування на вказану земельну ділянку, що підтверджується письмовим роз`ясненням Вознесенської державної нотаріальної контори (а.с.116).

Таким чином, в позасудовому порядку позивач позбавлений можливості оформити своє право власності на успадковане майно.

Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту порушеного права чи інтересу може бути визнання права.

Спадщину позивач ОСОБА_1 прийняв, про що подав відповідну заяву до нотаріуса, що підтверджується матеріалами спадкової справи №14/2025 від 31.03.2025 року (а.с.81).

Факт належності спадкового майна спадкодавцю, а саме: земельної ділянки площею 0,1472 га, з кадастровим номером 4821783400:07:013:0001, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами: копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 798488 (а.с. 44-45), витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.02.2026 року (а.с. 46-56), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.10.2021 року ( а.с. 57-58).

Так, згідно з положеннями Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).

При цьому, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, що передбачено ст. 1218 ЦК України.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зазначено, що при відсутності окремої цивільно правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість.

Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину позивач ОСОБА_1 успадкував право власності на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за АДРЕСА_1 .

Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_1 в порядку спадкування набув права власності на житловий будинок, то таким чином отримав також і право на отримання у власність в порядку спадкування земельну ділянку, на якому розташований вказаний будинок.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Крім того, ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Враховуючи зазначене,суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на земельну ділянку за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1472 га, кадастровий номер 4821783400:07:013:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 798488, виданого 31 грудня 2009 року на підставі рішення ХХVІІ сесії 5 скликання Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 01.12.2009 року за № 96, зареєстрованого в Книзі державних актів на право на приватної власності на землю за №010948000843.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 05 серпня 2026 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області А.О. Тустановський