Ухвала суду № 138753043, 05.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

05.08.2026Справа № 910/9204/26

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Стелар Мед»

Про забезпечення позову

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стелар Мед»

До Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

Про визнання недійсним та скасування рішення

Суддя Бондаренко-Легких Г. П.

Без виклику представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стелар Мед» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в якому просить суд визнати недійсним та скасувати рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.05.2026 №60/97-р/к в частині, що стосується позивача.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд залишив її без руху, про що постановив ухвалу від 27.07.2026, якою встановив заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення цієї ухвали.

28.07.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли дві заяви про усунення недоліків позовної заяви, до яких долучено заяву про забезпечення позову (зареєстрована канцелярією суду 04.08.2026).

У поданій заяві про забезпечення позову позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у справі №910/9204/26 шляхом зупинення дії рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.05.2026 №60/97-р/к до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд вважає, що вказана заява задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, суд має право вжити заходи забезпечення позову, передбачені у частині першій статті 137 ГПК України, та інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети, підстав та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24, від 11.02.2026 у справі №344/13201/23 тощо.

У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд виходить з того, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного спору.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (див. пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №344/13201/23).

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.05.2026 №60/97-р/к до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі обґрунтована тим, що такий захід є тимчасовим, а у випадку якщо суд підтвердить законність оскаржуваного рішення органу Комітету, відповідач зможе безперешкодно стягнути штраф. Натомість, якщо забезпечення позову не буде вжито, збитки позивача від зупинки підприємства та втрати на ринку публічних закупівель будуть непоправними, оскільки, у такому разі штраф може бути стягнуто з позивача ще до закінчення судового розгляду у межах даної справи.

Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 60 Закону №2210-III).

У частині 4 статті 60 Закону № 2210-III зазначено, що порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу АМК на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом АМК відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

Згідно з частиною 5 статті 60 Закону № 2210-III незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу АМК.

У справах, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, Верховний Суд вже надавав правові висновки у вирішенні питання щодо наявності / відсутності підстав для забезпечення позову.

Зокрема, у постанові від 26.03.2026 у справі №910/14711/25 Верховний Суд (пункт 56) з посиланням на Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13.09.1989, зазначив, що рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

У постанові від 16.03.2026 у справі № 910/11233/25 Верховий Суд виснував, зокрема, таке:

31. З наведених норм права вбачається, що певні рішення АМК, визначені частиною першою статті 48 Закону № 2210-III, зокрема, про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, встановлюють певні обставини та не зобов`язують суб`єктів вчиняти подальші дії на їх виконання. Натомість інші рішення АМК, визначені частиною першою статті 48 Закону № 2210-III, зокрема, про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зобов`язання органу влади чи місцевого самоврядування скасувати або змінити прийняті ними рішення чи розірвати угоди, про примусовий поділ суб`єкта господарювання, накладення штрафу, блокування цінних паперів, усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зобов`язують суб`єктів вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення на виконання цих рішень.

32. Враховуючи це, наведені норми статей 48, 56, 60 Закону № 2210-III розмежовують поняття 1) зупинення дії та 2) зупинення виконання рішень органів АМК. Зупинення дії рішення АМК полягає в тому, що таке рішення або його частина не діють протягом часу їх зупинення, відповідно, не створюють наслідків для зазначених у них суб`єктів, у тому числі щодо їх виконання. У свою чергу, зупинення виконання рішення АМК не зупиняє його дію, проте зупиняє виконання зазначеними в ньому суб`єктами зобов`язань, покладених на них цим рішенням.

33. При цьому, наведені норми статей 48, 56, 60 Закону № 2210-III передбачають такий механізм. За загальним правилом прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу АМК не зупиняє його виконання.

Проте, якщо рішення АМК прийняте згідно з частиною першою статті 48 Закону № 2210-III, порушення судом провадження у справі про визнання його недійсним зупиняє виконання такого рішення на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного судового рішення (постанови) та не вимагає окремого рішення суду для цього.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові від 11.11.2021 у справі №910/269/20 Верховний Суд зазначав, що:

- частина 5 статті 60 Закону є спеціальною нормою, яка застосовується до правовідносин, що регулюються цим Законом і згідно з якою дія рішення органу АМК України може бути зупинена господарським судом лише за наявності достатніх підстав. Право суду зупинити дію оскаржуваного рішення органу АМК України за заявою, поданою суду відповідно до зазначеної норми Закону, не може розглядатися як самостійна та єдина підстава для забезпечення позову;

- водночас забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження діяльності позивача/заявника на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, а за своїми наслідками таке забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається положеннями частини 11 статті 137 ГПК України.

Вказані вище правові висновки є сталими та неодноразово і послідовно висловлювалися Верховним Судом (постанови Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №916/492/19, від 14.11.2019 у справі №914/938/19, від 15.06.2020 у справі №910/13158/19, від 18.03.2021 у справі №910/13451/20, від 04.09.2024 у справі №904/5133/23, від 29.11.2024 у справі №922/2921/24, від 22.09.2025 у справі №922/1327/25).

На переконання суду, зупинення виконання оскаржуваного рішення в силу вимог ч. 4 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є достатньою гарантією забезпечення не порушення прав позивача щодо виконання оскаржуваного рішення під час розгляду справи судом.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що примусове стягнення штрафу до розгляду справи по суті зробить подальший захист прав позивача неможливим (у випадку задоволення позову у даній справі, сплачений позивачем штраф підлягатиме поверненню).

Так, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до якої, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з урахуванням положень статті 6 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, наявність негативних наслідків для позивача, якими обґрунтована заява про забезпечення позову не знайшли свого підтвердження.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Стелар Мед» про забезпечення позову - відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку, встановленому статтями 255-257 ГПК України.

Суддя Г.П. Бондаренко -Легких