Рішення № 138753032, 30.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2026Справа № 910/5087/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Укрнафта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" про стягнення 513 471,77 грн,

за участю представників:

позивача: Никоненка О.В.;

відповідача: Лєщинського К.Д.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2026 року Акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" (далі - Товариство) 513 471,77 грн, з яких: 496 512,73 грн - основна заборгованість, 13 490,25 грн - інфляційні втрати, 3 468,79 грн - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством покладених на нього зобов`язань з повернення попередньої оплати за укладеними між сторонами договорами про постачання електричної енергії споживачу від 28 березня 2022 року: № С-28/03/22-8, № С-28/03/22-9, № С-28/03/22-10, № С-28/03/22-11.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 травня 2026 року відкрито провадження у справі № 910/5087/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 4 червня 2026 року.

18 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував, оскільки Компанія має значну підтверджену судовими рішеннями заборгованість перед Товариством за договорами постачання електричної енергії та природного газу на загальну суму 91 005 994,56 грн. У зв`язку з цим Товариство направило позивачу заяву про припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимоги від 17 березня 2025 року № 17/03/25-01. Цей односторонній правочин є чинним й у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Відповідач вказував на дію презумпції правомірності правочину та зазначав, що сама незгода позивача з проведеним заліком зустрічних однорідних вимог не впливає на його дійсність. Крім того, на думку відповідача, Компанія не довела належними доказами наявності в неї статусу оператора критичної інфраструктури, у зв`язку з чим положення пункту 3 статті 11 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про критичну інфраструктуру" (далі - Закон) до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Інформація про операторів критичної інфраструктури є інформацією з обмеженим доступом, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості перевірити наявність передбачених Законом обмежень. Відповідач також зазначав, що після проведення вказаного взаємозаліку в нього відсутнє спірне грошове зобов`язання перед позивачем, у зв`язку з чим вимоги останнього про стягнення з Товариства вказаної суми основної заборгованості та нарахованих на неї сум компенсаційних виплат є необґрунтованими.

20 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останній зазначив про те, що відповідач фактично визнав наявність спірної заборгованості з повернення переплати за відповідними договорами про постачання електричної енергії на загальну суму 496 512,73 грн, що також підтверджується підписаними між сторонами актами звірки взаєморозрахунків. На думку позивача, заява Товариства про зарахування зустрічних однорідних вимог є нікчемним правочином, оскільки на момент її вчинення діяла законодавча заборона на такий спосіб припинення зобов`язань щодо операторів критичної інфраструктури. Позивач стверджував, що він відповідає всім критеріям оператора критичної інфраструктури, що підтверджується наявними в матеріалах листами Міністерства енергетики України. Нікчемний правочин не породжує жодних юридичних наслідків, а тому спірне грошове зобов`язання відповідача не припинилось.

26 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від 25 травня 2026 року, у яких останній навів свої доводи на спростування аргументів позивача, викладених у відповіді на відзив.

Також 26 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника Компанії надійшла заява від цієї ж дати про його участь у засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 27 травня 2026 року задоволено.

У підготовчому засіданні 4 червня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження у даній справі на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 16 липня 2026 року.

У судовому засіданні 16 липня 2026 року судом було оголошено перерву до 30 липня 2026 року.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені в позові, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях, просив у його задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами в їх заявах по суті справи, 28 березня 2022 року між Товариством і Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (яке вподальшому змінило своє найменування на Компанію) в особі структурної одиниці (філії) "Укрнафта Буріння" були укладені чотири ідентичні за змістом договори про постачання електричної енергії споживачу, а саме: № С-28/03/22-8, № С-28/03/22-9, № С-28/03/22-10, № С-28/03/22-11 (далі - договори).

За умовами пунктів 2.1. договорів Товариство зобов`язалось надати послуги з постачання електроенергії споживачу для забезпечення потреб його електроустановок, а споживач - оплатити вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснити інші платежі на умовах цих правочинів.

Згідно з пунктами 2.4. договорів (у редакції додаткових угод від 15 лютого 2023 року № 5) період постачання електричної енергії: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року.

Відповідно до пунктів 3.1.-3.3. договорів початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в додатках № 1 до цих правочинів. Споживач має право вільно змінювати постачальника відповідно до процедури, визначеної Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), від 14 березня 2018 року № 312, та умовами цих правочинів. Постачальник не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції (додатки № 3 до договорів).

Пунктами 5.1. договорів (у редакції додаткових угод №№ 1-5 до вказаних правочинів) сторони встановили їх загальну орієнтовну вартість, а саме: за договором № С-28/03/22-8 - 569 507,49 грн з ПДВ, за договором № С-28/03/22-9 - 1 826 365,17 грн з ПДВ, за договором № С-28/03/22-10 - 1 396 498,89 грн з ПДВ, за договором № С-28/03/22-11 - 2 572 511,89 грн з ПДВ.

Відповідно до додатків № 2 до договорів фактична вартість поставленої електричної енергії буде перерахована по завершенню розрахункового періоду.

Згідно з пунктами 5.12. договорів розрахунковий період є періодом звірки остаточних обсягів поставленої електричної енергії, розрахунків за договором, за наслідками яких між сторонами складається акт передачі-прийому електричної енергії та акт звірки, у яких фіксується фактичний обсяг і ціна спожитої електричної енергії, що була поставлена споживачу протягом розрахункового місяця.

Відповідно до пунктів 4 додатків № 2 до договорів сторонами було погоджені такі умови оплати за електричну енергію: авансові платежі згідно графіку: до 28 числа місяця, попереднього розрахунковому, - 35 % від заявленого обсягу; до 8 числа розрахункового періоду - 35 % від заявленого обсягу; до 18 числа розрахункового періоду - 30 % від заявленого обсягу. Постачальник направляє споживачу в спосіб, передбачений договором для направлення акта передачі-прийому електричної енергії, рахунки на оплату авансових платежів у наступні строки: до 21 числа місяця, що передує розрахунковому, - на оплату 35 % від заявленого обсягу; до 1 числа розрахункового місяця - на оплату 35 % від заявленого обсягу; до 10 числа розрахункового місяця - на оплату 30 % від заявленого обсягу. До 15-го числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим, споживач здійснює остаточний розрахунок за поставлену в розрахунковому місяці електричну енергію. Датою здійснення оплати є дата, на яку оплачена сума коштів зараховується на поточний рахунок постачальника. У разі надходження коштів від споживача понад повну вартість електричної енергії, поставленої у розрахунковому періоді, сума таких надходжень зараховується як оплата заборгованості попередніх періодів з найдавнішим терміном виникнення, а за відсутності такої, - у рахунок оплати наступного розрахункового періоду або за заявою споживача повертається йому на поточний рахунок. Оплата четвертого платежу (остаточний розрахунок) проводиться на підставі акта передачі-прийому електроенергії за звітний (попередній період, фактичний відпрацьований період) та рахунку на оплату, що надсилається у строк та в порядку, передбачені договором для направлення акта передачі-прийому електричної енергії. У разі несвоєчасно наданого постачальником акта та/або рахунку, платіж не проводиться й споживач не несе за це відповідальності. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем у безготівковому вигляді шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, зазначений у договорах на підставі завчасно виставлених рахунків.

Додатками № 3 до вищевказаних договорів (у редакції додаткових угод від 15 лютого 2023 року № 5) визначено, що договори набирають чинності з дати їх підписання сторонами і діють до 31 березня 2023 року, а в частині оплати поставленої електричної енергії - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаних правочинів відповідач у період з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року поставив споживачу електричну енергію на загальну суму 3 489 346,21 грн, з яких: за договором № С-28/03/22-8 - на суму 217 936,38 грн, за договором № С-28/03/22-9 - на суму 969 621,03 грн, за договором № С-28/03/22-10 - на суму 858 121,39 грн, за договором № С-28/03/22-11 - на суму 1 443 667,41 грн. У свою чергу позивачем на виконання умов зазначених договорів було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну суму 3 985 858,94 грн, з яких: за договором № С-28/03/22-8 - 346 367,83 грн, за договором № С-28/03/22-9 - 1 130 428,61 грн, за договором № С-28/03/22-10 - 913 732,34 грн, за договором № С-28/03/22-11 - 1 595 330,16 грн. Вищевказане підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних між сторонами актів приймання-передачі електричної енергії за період з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року, а також копіями відповідних платіжних документів за період з 1 квітня 2022 року по 17 березня 2023 року. Зазначені обставини також не заперечувалися сторонами в їх заявах по суті справи.

Як зазначала Компанія у своєму позові, станом на 31 березня 2023 року у Товариства перед позивачем утворилась заборгованість за вищезазначеними договорами у вигляді переплати на загальну суму 496 512,73 грн. Вищевказана обставина також не заперечувалась відповідачем в його заявах по суті спору, а також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних між повноважними представниками сторін без жодних заперечень і зауважень актів звірки взаємних розрахунків: від 18 жовтня 2022 року за період з 1 жовтня 2021 року по 30 вересня 2022 року; від 16 жовтня 2023 року за період з 1 жовтня 2022 року по 30 вересня 2023 року. З цих актів, зокрема, вбачається, що у Товариства перед позивачем рахується кінцеве сальдо на загальну суму 496 512,73 грн, з яких: за договором № С-28/03/22-8 - 128 431,45 грн; за договором № С-28/03/22-9 - 160 807,58 грн; за договором № С-28/03/22-10 - 55 610,95 грн; за договором № С-28/03/22-11 - 151 662,75 грн.

У зв`язку із закінченням строку дії вищевказаних правочинів, а також зміною Компанією (у тому числі її філією "Укрнафта Буріння") постачальника електричної енергії, Товариство припинило постачання електричної енергії споживачу з 1 квітня 2023 року. Зазначена обставина також не заперечувалася сторонами в їх заявах по суті спору.

З матеріалів справи вбачається, що Компанія на підставі абзацу 2 підпункту 6.2.21. ПРРЕЕ звернулась до відповідача із заявою від 30 грудня 2025 року вих. № 01/01/09/24/03/01/-02/01/2068 про повернення надлишку сплачених коштів за вищевказаними договорами на загальну суму 496 512,73 грн. Копія вказаної заяви з належними доказами її направлення відповідачу засобами поштового зв`язку містяться в матеріалах справи. З відомостей оператора поштового зв`язку АТ "Укрпошта" за поштовим відправленням № 1750706453876 (яким була надіслана відповідна заява Компанії) вбачається, що вказане відправлення було вручено уповноваженій особі Товариства 26 січня 2026 року. Однак, зазначена заява була залишена відповідачем без задоволення, спірні кошти повернуті не були.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 6 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Пунктом 1.2.7. ПРРЕЕ передбачено, що постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими правилами порядку.

За пунктом 3.1.8. ПРРЕЕ договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником і споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.

Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За пунктом 6.1.1. ПРРЕЕ споживач має право в установленому цими Правилами порядку на зміну електропостачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії споживачу (постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг) з новим електропостачальником.

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 6.1.21 глави 6.1 розділу VI ПРРЕЕ, якщо споживачем здійснена переплата за прогнозними даними споживання, попередній електропостачальник має протягом 3-х робочих днів з дня отримання заяви повернути споживачу надлишок коштів за реквізитами рахунка, вказаного споживачем у заяві. Зазначені платежі мають бути здійснені сторонами протягом 10-ти днів після зміни електропостачальника.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт припинення договірних зобов`язань за укладеними між сторонами правочинами, наявність у Компанії переплати за ними на загальну суму 496 512,73 грн, а також факт виникнення в зв`язку з цим у Товариства грошового зобов`язання з їх повернення споживачу підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами й не заперечувалися сторонами в їх заявах по суті спору.

Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство посилалося на те, що в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог спірне грошове зобов`язання за вищенаведеними правочинами на загальну суму 496 512,73 грн припинилось на підставі відповідної заяви відповідача від 17 березня 2025 року вих № 17/03/25-01. Копія вказаної заяви з належними доказами її направлення засобами поштового зв`язку на адресу позивача та його структурного підрозділу (філії) "Укрнафта Буріння" містяться у матеріалах даної справи. Факт отримання Компанією вказаної заяви та ознайомлення з її змістом у позові також не заперечувався.

На думку Компанії, вчинений Товариством односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог є нікчемним, оскільки він суперечить положенням підпункту 3 статті 11 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з статтею 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

За змістом статті 601 ЦК України відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, у момент усної заяви однієї зі сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Заявою в розумінні даної норми є односторонній правочин, вчинений у письмовій або усній формі, у якому одна особа доводить до контрагента своє чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2026 року в справі № 910/3811/25.

При цьому, суд звертає увагу на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

У той же час, оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідною є сукупність таких обставин: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17.

За частиною 1 статті 203 ЦК України під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину, у першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах. У разі, якщо зміст відповідного правочину суперечить нормам законодавства, останній є оспорюваним і може бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах: "нікчемний", "є недійсним".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 січня 2019 року в справі № 759/2328/16.

Разом із цим, ні положення статей 602 ЦК України, ні підпункту 3 статті 11 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону, на які Компанія посилалась як на підставу нікчемності відповідного правочину, - не містять відповідних вказівок. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вказаний правочин не є нікчемним у розумінні приписів частини 2 статті 215 ЦК України.

Докази оскарження позивачем вищевказаної заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог та визнання відповідного одностороннього недійсним у встановленому законом порядку на час розгляду даного спору в матеріалах справи відсутні.

Оскільки судом встановлено, що на час звернення Компанії з даним позовом спірне грошове зобов`язання Товариства перед позивачем було припинене внаслідок вчинення відповідачем правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог і його недійсність не була встановлена у визначеному законом порядку, вимога позивача про стягнення 496 512,73 грн надмірно сплачених за вказаними договорами коштів є передчасною, а відтак задоволенню не підлягає.

Крім того, у зв`язку з порушенням Товариством строків повернення переплати за електричну енергію за вказаними договорами позивач просив суд стягнути з відповідача 13 490,25 грн інфляційних втрат і 3 468,79 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 30 січня 2026 року по 24 квітня 2026 року на вищевказану суму основної заборгованості.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 6.1.21 глави 6.1 розділу VI ПРРЕЕ, якщо споживачем здійснена переплата за прогнозними даними споживання, попередній електропостачальник має протягом 3-х робочих днів з дня отримання заяви повернути споживачу надлишок коштів за реквізитами рахунка, вказаного споживачем у заяві.

Як вже було встановлено судом, спірне грошове зобов`язання Товариства за вищенаведеними правочинами перед Компанією на загальну суму 496 512,73 грн було припинене в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою відповідача від 17 березня 2025 року вих № 17/03/25-01.

У той же час із заявою про повернення спірних грошових коштів на підставі вказаної норми ПРРЕЕ позивач звернувся до Товариства лише 30 грудня 2025 року. Докази звернення позивача до відповідача з окремою вимогою про повернення суми переплати за відповідними договорами в період до 17 березня 2025 року в матеріалах справи відсутні.

Оскільки на час звернення Товариства із заявою про припинення спірного грошового зобов`язання та на час періоду, за який позивачем нараховані спірні компенсаційні виплати, спірне грошове зобов`язання відповідача було припинене, зазначене виключає можливість нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на цю суму за визначений позивачем період. У зв`язку з цим заявлені Компанією вимоги про стягнення з відповідача компенсаційних виплат є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Компанії слід відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 5 серпня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко