Рішення № 138752878, 05.08.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.08.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/768/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У. І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РУБІС"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС", м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 192

про стягнення заборгованості у розмірі 375 198,5 грн.

в с т а н о в и в:

до Господарського суду Івано-Франківської області через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява ТОВ "РУБІС" до ТОВ "ЛІГОС" про стягнення заборгованості у розмірі 375 198,5 грн, в тому числі основний борг, пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Суд відкрив провадження у справі, встановив строки для подання заяв по суті та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ухвала від 24 червня 2026 року).

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов"язань за договором постачання від 18.08.2025 в частині оплати. Як на правову підставу позову посилається на ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610 , 611, 625, 692 ЦК України, Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань".

Позиція відповідача.

У відзиві відповідач зазначає, що станом на дату подання позовної заяви (22.06.2026), у

Відповідача залишалась частково непогашеною заборгованість за поставлений Товар в сумі 240 000,00 грн.

Окрім цього, з 23 червня 2026 року по 08 липня 2026 року Відповідачем було здійснено оплату за Товар в загальній сумі 20 000,00 грн. відповідно до платіжної інструкції №2380.

Таким чином сума боргу на даний час зменшилась, що свідчить про те, що Відповідачем здійснювались та продовжують здійснюватись оплати за даним Договором з метою добровільного погашення заборгованості.

Відповідач зазначає, що з огляду на ситуацію, що склалася в Україні у зв`язку з нападом російської федерації, та, як наслідок економічною ситуацією в країні (тривалі відключення електроенергії, значне зростання цін на сировину, паливо, логістичні послуги), а також складними фінансовими взаємовідносинами з контрагентами та ненадходженням коштів за укладеними з ними договорами, підприємство змушене було здійснювати оплату вказаного боргу частинами, про що неодноразово, як в письмовому, так і в усному порядку було погоджено між Сторонами.

Обставини справи.

18 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РУБІС» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГОС» (Покупець) укладено Договір № Б/н, за умовами якого Постачальник зобов`язався поставляти Покупцю товар в асортименті та кількості згідно з накладними, а Покупець прийняти товар та оплатити його вартість на умовах, визначених Договором (п.1.1. Договору).

Ціни на Товар погоджуються між Сторонами і вказуються у накладних на відпуск Товару (п. 4.1. Договору).

Сума Договору складається із сум, зазначених у видаткових накладних, згідно з якими Покупець отримує товар. Оплата за кожну партію Товару, вказану у рахунку, здійснюється на умовах відтермінування платежу 21 (двадцять один) календарний день (п.4.2., 4.3. Договору).

У випадку несвоєчасної оплати за отриманий на умовах відстрочки платежу Товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,2 % від несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу за весь період існування такої заборгованості (п.5.1. Договору).

Пунктом 10.4 Договору визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2025 року, при цьому Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік у випадку, якщо одна зі сторін не повідомляє другу сторону у письмовій формі про розірвання договору за один місяць до кінця дії договору.

На виконання умов Договору Позивач у період з 04 вересня 2025 року по 16 жовтня 2025 року здійснив поставку Товару Відповідачу за такими видатковими накладними:

- № 52513 від 04 вересня 2025 року на суму 876 960,00 грн.

- № 55207 від 18 вересня 2025 року на суму 1 315 440,00 грн.

- № 61250 від 16 жовтня 2025 року на суму 876 960,00 грн. Разом на суму 3 069 360,00 грн.

Відповідно до платіжних інструкцій, долучених до матеріалів справи ТОВ "Лігос" оплатило ТОВ "Рубіс":

25.09.2025 - 100 000,00 грн,

26.09.2025 - 100 000,00 грн,

30.09.2025 - 150 000,00 грн,

02.10.2025 - 100 000,00 грн,

08.10.2025 - 150 000,00 грн,

13.10.2025 - 50 000,00 грн,

14.10.2025 - 50 000,00 грн,

15.10.2025 - 176 960,00 грн,

21.10.2025 - 200 000,00 грн,

23.10.2025 - 200 000,00 грн,

29.10.2025 - 250 000,00 грн,

04.11.2025 - 250 000,00 грн,

06.11.2025 - 100 000,00 грн,

14.11.2025 - 200 000,00 грн,

18.11.2026 - 150 000,00 грн,

27.11.2025 - 142 400,00 грн,

03.12.2025 - 50 000,00 грн,

05.12.2025 - 50 000,00 грн,

12.12.2025 - 40 000,00 грн,

30.12.2025 - 160 000,00 грн,

14.01.2026 - 30 000,00 грн,

22.01.2026 - 40 000,00 грн,

11.03.2026 - 20 000,00 грн,

16.03.2026 - 20 000,00 грн,

07.04.2026 - 30 000,00 грн,

01.05.2026 - 20 000, 00 грн.

Гарантійним листом № 100 від 05.02.2026 ТОВ "Лігос" зобов"язалось сплатити ТОВ "Рубіс" протерміновану заборгованість у сумі 330 000,00 грн у термін до 27 лютого 2026 року.

Оскільки відповідач заборгованості у сумі 240 000,00 грн не сплатив, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. На суму заборгованості позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Норми права.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом з ст.ст. 11,15, 16 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, припинення правовідношення, відшкодування збитків та іншим способом відшкодування майнової шкоди або іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Факт порушення відповідачем договірного зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати товару підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Станом на дату подання позовної заяви сума заборгованості становила 240 000,00 грн, що не заперечується відповідачем.

Водночас, відповідач після відкриття провадження у справі сплатив 20 000,00 грн за товар, що підтверджується платіжною інструкцією №2380 від 08.07.2026.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. З урахуванням даної норми процесуального закону провадження у справі в частині стягнення 20 000,00 грн основного боргу підлягає закриттю за відсутністю предмета спору.

Суд вважає правомірними та обгрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 220 000,00 грн боргу.

Щодо стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.5.1. Договору, сторони дійшли згоди, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий на умовах відстрочки платежу товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2 % від несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу за весь період існування такої заборгованості.

Наведені вище норми права, умови договору та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення виконання відповідачем оплати товару, свідчать про правомірність нарахування пені.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 107 549,30 грн.

Суд перевірив нарахування пені з урахуванням фактичних дат та обсягів проведених оплат, реальних періодів прострочення та зазначає що таке нарахування проведено позивачем логічно та арифметично правильно та не має підміни погодженого механізму сплати пені, як стверджує відповідач, оскільки розмір пені не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Щодо зменшення розміру неустойки за клопотанням відповідача.

У своєму відзиві від 09 липня 2026 року відповідач не погоджується з правомірністю нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних, неустойки, вважає нараховану суму неспівмірною до суми основного боргу та просить суд зменшити розмір неустойки, з врахуванням ступеня виконання зобов"язань боржником, тривалості прострочення, поведінки сторін, співмірності наслідків порушення та розміру санкцій.

Позивач у відповіді на відзив заперечив таке зменшення, вказуючи на таке: розділ ІІІ позовної заяви містить повну помісячну деталізацію нарахувань за кожною видатковою накладною (№ 52513, № 55207, № 61250) із зазначенням динаміки непогашеного залишку боргу, кількості днів нарахування за кожний місяць та суми пені за місяць, а також окремі таблиці розрахунку 3 % річних і інфляційних втрат із зазначенням застосованих офіційних індексів інфляції Державної служби статистики України та облікової ставки НБУ; відповідач не доводить обставин винятковості випадку; саме зменшення розміру пені нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов"язання; 3 % річних та інфляційні втрати зменшенню не підлягають.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.02.2026 у справі № 911/969/24, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд відмічає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

У постанові від 04.07.2024 у справі №910/4629/21 Верховний Суд також зазначив, що довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання. Такий же висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.08.2025 у справі №910/4629/21.

Суд відзначає, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Оцінивши доводи відповідача щодо підстав для зменшення неустойки та заперечення позивача в контексті матеріалів даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для такого зменшення, виходячи з таких аргументів:

- належного виконання позивачем своїх зобовязань за договором та наявності у позивача правомірних очікування щодо повного та своєчасного виконання відповідачем договірних зобов"язань;

- зобов`язання за Договором становило 3 069 360,00 грн та відповідачем виконано частково і з порушенням строку;

- поведінки відповідача після відкриття провадження у справі, зокрема після відкриття провадження у справі відповідач сплатив ще 20 000,00 грн зоборгованості. На момент ухвалення судом рішення сума заборгованості становить 220 000,00 грн.

Враховуючи викладене вище, користуючись своїми дискреційними повноваженнями, суд прийшов до висновку про зменшення розміру нарахованої позивачем неустойки на 30 % від заявленої позивачем суми, і вважає, що таке зменшення відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості, і матиме компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності.

При цьому необхідно зазначити, що таке зменшення розміру неустойки суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для відповідача, так і для позивача та є адекватною та співрозмірною компенсацією порушеному інтересу позивача в даному конкретному випадку.

Отже, до стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 75 284,51 грн пені.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Таким чином, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та 3% річних.

Позивач нарахував 17 140,00 грн інфляційних втрат та 10 509,20 грн 3% річних. Суд здійснив перерахунок і зазначає, що такі обгрунтовані, арифметично правильні, тому підлягають задоволенню.

Водночас суд звертає увагу відповідача, що договір сторони уклали 18.08.2025, тобто після початку повномасштабного вторгнення; наявність у контрагентів відповідача заборгованості перед відповідачем не звільняє відповідача від виконання господарських зобов`язань та відповідальності за порушення строків їх виконання; підприємницька діяльність це самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, що здійснюється на власний ризик з метою отримання прибутку. Оплата відповідачем 20 000,00 грн основного боргу після відкриття провадження у справі, не звільняє відповідача від обов"язку оплати штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення такої оплати.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд, з огляду на викладене зазначає, що відповідач був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Висновок суду.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновків про закриття провадження у справі № 909/768/26 в частині позовних вимог про стягнення 20 000,00 грн основного боргу згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, а також про задоволення позовних вимог в частині стягнення 220 000,00 грн основного боргу, 75 284,51 грн пені, 17 140,00 грн інфляційних втрат та 10 509,20 грн 3% річних.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд зазначає, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Оскільки в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 20 000,00 грн закрито провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а в частині позовних вимог суд відмовив лише у зв`язку зі зменшенням нарахованої суми пені, то суд стягує з відповідача в користь позивача сплачений судовий збір в сумі 5 327,97 грн.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 75, 86, 129, 231, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

закрити провадження у справі № 909/768/26 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 20 000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Позовні вимог в частині стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГОС» (код ЄДРПОУ 20547427) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РУБІС» (код ЄДРПОУ 22604365) заборгованість за Договором № Б/н від 18 серпня 2025 року в сумі 220 000,00 грн основного боргу, пеню нараховану станом на 14 червня 2026 року у сумі 75 284,51 грн, 3% річних нараховані станом на 17 травня 2026 року у сумі 10 509,20 грн, інфляційні втрати нараховані станом на 17 травня 2026 року у сумі 17 140,00 грн, та 5 327,97 грн судового збору.

У задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення пені відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «РУБІС», 46021, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, м. Тернопіль, бульвар Тараса Шевченка, 11 ЄДРПОУ 22604365

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІГОС», 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 192 ЄДРПОУ 20547427

Суддя Гула У.І.