Рішення № 138751418, 10.07.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 696/320/26

Номер провадження2/711/2242/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Кондрацької Н.М.

за участю секретаря Мелещенко О.В.

представника позивача адвоката Бочевара М.П. (у режимі відеоконференції)

представника відповідача Дубіч Т.М.

представника відповідача Ярош С.В.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бочевар Михайло Павлович, до Держави України в особі Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

Відповідно до ухвали Кам`янського районного суду Черкаської області від 11.03.2026 до Придніпровського районного суду направлено за підсудністю цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бочевар Михайло Павлович, до Держави України в особі Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.04.2026 головуючим суддею визначено Кондрацьку Н.М.

У позовній заяві зазначається, що 13.02.2014 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження № 1201245017000085 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Органом досудового розслідування Позивач обвинувачувався в тому, що він 12 лютого 2014 року приблизно о 12:40, перебуваючи в приміщенні туалету на третьому поверсі Кам`янської загальноосвітньої школи №1, що розташована на вул. Леніна, 18- А, м. Кам`янці Черкаської області, на ґрунті давніх неприязних відносин завдав наочно знайомому малолітньому ОСОБА_2 декілька ударів кулаками в голову та по тулубу, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого потерпілий у цей же день приблизно о 22:40 помер у реанімаційному відділенні Кам`янської центральної районної лікарні м. Кам`янка Черкаської області, куди він був доставлений в ургентному порядку. 25.02.2014 року складено та вручено підозрюваному ОСОБА_1 повідомлення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. 27.02.2014 слідчим суддею Кам`янського районного суду Черкаської Коваленком В.І. відносно підозрюваного ОСОБА_3 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Черкаському слідчому ізоляторі у ДПтС України в Черкаській області. 04.04.2014 слідчим суддею Придніпровського районного суду міста Черкаси задоволено клопотання сторони захисту та підозрюваному ОСОБА_4 змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Колегією суддів апеляційного суду Черкаської області 02.06.2014 року змінено умови перебування підозрюваного під домашнім арештом, зобов`язавши останнього не відлучатися із місця фактичного проживання кожного дня з 19 до 7 години наступного дня та ряд інших обов`язків, строк дії запобіжного заходу встановлено до 30.06.2014 року. Вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 13.11.2014 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, призначено йому покарання вісім років позбавлення волі. Строк відбування покарання визначати з 13.11.2014 року з врахуванням строку перебування під вартою з 27.02.2014 року по 04.04.2014 року в кількості 37 днів. Обрано відносно засудженого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту із залу суду. Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь законних представників потерпілого витрати на поховання в сумі вісім тисяч чотириста п`ятдесят гривень 54коп., витрати на придбання ліків в сумі шістдесят вісім гривень 12коп. та моральну шкоду в розмірі чотирьохсот тисяч гривень солідарно. В подальшому, ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 20.02.2015 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 , законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників неповнолітнього обвинуваченого адвокатів ОСОБА_7 та Пономаренка Д.В., заступника прокурора Черкаської області задоволено частково вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2014 року відносно ОСОБА_1 - скасовано та призначено новий розгляд в Чигиринському районному суді Черкаської області зі стадії підготовчого судового засідання. Змінено обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, звільнивши з-під варти його негайно з зали суду. Обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , раніше не судимого, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на два місяці - до 20.04.2015 р., заборонивши йому з 18 до 07 години ранку залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 . Покладено на обвинуваченого обов`язки: прибувати за першою вимогою до органів досудового слідства та суду на визначений час; утриматись від спілкування з потерпілими та свідками в даному кримінальному проваджені, за винятком участі в процесуальних діях в суді; заборонити залишати місце постійного проживання: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду з 18 до 07 години ранку. При цьому, апеляційний суд також зазначив, що вирок суду є незаконним і підлягає скасуванню також через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 102 КК України неповнолітньому призначається покарання за вчинення тяжкого злочину на строк не більше семи років, однак як вбачається з вироку, судом призначено покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України 8 років позбавлення волі, що є грубим порушенням вимог ст. 102 КК України, в якій визначено, що за тяжкий злочин вчинений неповнолітнім покарання у виді позбавлення волі призначається на строк не більше семи років. Таким чином, Позивач ОСОБА_1 , будучи неповнолітньою особою, неправомірно перебував у кримінальному провадженні № 1201245017000085 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, під вартою сумарно 137 днів. В подальшому, обвинувачений перебував тривалий час під домашнім арештом, потім ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 17.03.2016 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та було покладено на Позивача обов`язки. В подальшому, виправдувальним вироком Соснівського районного суду міста Черкаси від 25.02.2020 року було ухвалено щодо визнання ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 121 КК України за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим ОСОБА_1 . Виправдано ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Поновлено ОСОБА_1 в правах, обмежених під час кримінального провадження. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 31.08.2021 року було апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, потерпілої залишено без задоволення, а вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін. Також Постановою Верховного Суду від 30.08.2022 року було ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, без задоволення.

Зазначається, що всупереч вимогам ст.11 закону України від 01.12.1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» ОСОБА_1 не було роз`яснено порядок поновлення порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди, відтак Позивач звертається за захистом своїх порушених прав до суду із даним позовом про відшкодування шкоди.

Як установлено судами під час розгляду кримінального провадження, органом досудового розслідування було суттєво порушено право обвинуваченого та сторони захисту щодо невідкриття останнім матеріалів, які є правовою підставою проведення негласних. Слідчих розшукових дій (ухвали,постанови, клопотання), що унеможливило перевірку стороною захисту та суду допустимості його результатів як доказів. Також судами встановлено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час допиту свідка обвинувачення шляхом отримання доказів внаслідок жорстокого і такого, що принижує гідність особи, поводження, а саме затримання виклику швидкої допомоги до підписання ним тексту протоколу, які суд не прийняв до уваги. Крім того, судами не були враховані ключові висновки судово-медичних експертів, проведені на досудовому розслідуванні, щодо давності виникнення зазначених тілесних ушкоджень у зв`язку з неможливістю усунення істотних суперечностей між ними, та суд визнав такі докази недопустими.

Кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 (який на момент початку здійснення провадження був неповнолітньою особою) здійснювалось більше 7 років, що є суттєвим порушенням вимог КПК та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

До ОСОБА_1 всупереч відсутності доказів його вини та того, що він був неповнолітньою особою було двічі застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання обвинувальним вироком законної сили. Позивач позитивно характеризувався на час його підозри та обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, усвідомлював значення своїх дій, правильно сприймав обставини інкримінованого йому діяння, що підтверджується актом судово-психіатричного експерта № 127, виконаного КЗ «Черкаська обласна психіатрична лікарня» відносно неповнолітнього ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження. Незважаючи на те, що ОСОБА_1 був неповнолітнім на момент обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (Позивачу було 15 років), до відповідальності не притягувався, йому все одно було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання обвинувальним вироком законної сили, а отже будучи неповнолітнім, розуміючи обстановку, в якій він опинився, тривалий час перебував під вартою, що вкрай негативно склалося на його психічному стані здоров`я та в нього загострилась його хвороба з дитинства сколіоз, що підтверджується медичними картками школяра за 2012-2013 роки, та подальшими рентгенографією та консультативним висновком спеціаліста КНП «Черкаська обласна лікарня» від 30.06.2022 року, випискою з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 КНП «Кам`янська БЛ» від 17.02.2023 року, МРТ грудного відділу хребта від 25.02.2023 року.

Обґрунтовують розмір моральної шкоди наступним: 1) Перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням більше 7 з половиною років з 13.02.2014 року з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань по день набрання законної сили виправдувального вироку 31.08.2021 року. 2) Моральна шкода у зв`язку із застосуванням до неповнолітнього ОСОБА_1 покарання вище за те, що передбачено кримінальним законом, безпідставним застосуванням до неповнолітнього ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та незаконне перебування Позивача під вартою 137 днів. У зв`язку із триманням в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор» у Позивача загострилися проблеми із здоров`ям. Так, на час тримання під вартою та знаходження в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» з 14.04.2017 по 18.04.2017, у Позивача виникли проблеми з нирками. Позивач після цього неодноразово звертався до медичних закладів, де останньому встановлено діагноз ниркова коліка, необхідність проведення операцій. Вказане підтверджується наступною медичною документацією, яка додана в якості додатку до цієї позовної заяви. 3) Моральна шкода у зв`язку із втратою Позивачем нормальних соціальних зв`язків та нормального ритму життя, дитинства, порушення у Позивача психоемоційного стану, перебуванням неповнолітнього Позивача під постійним контролем та осудом з боку підлітків, неможливістю свободно пересуватися у зв`язку із тривалим перебуванням Позивача під запобіжними заходами у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту та особистого зобов`язання На грунті притягнення до кримінальної відповідальності Позивач переживав сильні душевні страждання, стан морального пригнічення та знесилення. Здійснення відносно Позивача кримінального провадження стало причиною сварок у сім`ї, що відобразило негативний слід на душевному стані Позивача, при чому усвідомлюючи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому було інкриміновано, передбачене ч.2 ст.121 КК України. Таким чином, кримінальне переслідування ОСОБА_1 з 13.02.2014 року призвело до порушення нормального та звичного способу життя, в порушені і розриві деяких його соціальних зв`язків, в пригніченому стані, почутті приниження, відчаю і страху, у зв`язку з цим Позивач зазнав моральних страждань, що дає останньому право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону. Ці обставини поглибили його страждання та душевні хвилювання. Це викликало негативне ставлення до Позивача у суспільства, оточуючих, сверстників, адже про це знали, родичі, друзі, знайомі Позивача. Це неабияк підірвало авторитет Позивача та негативно вплинуло на його навчання. Про обставини кримінального провадження знали батьки та родичі Позивача, які також страждали і переживали, що поглиблювало переживання Позивача, а також душевні страждання та переживання за батьків та родичів. Той факт, що Позивач перебував під слідством тривалий час нанесло значної шкоди його честі та гідності, що негативно вплинуло на його звичайний спосіб життя.

Беручи до уваги мотиви в чому саме полягає моральна шкода, враховуючи те, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом більше 7 років, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість Позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його безпідставного утримання під вартою зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс Позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, втрати соціальних зв`язків, друзів, погіршення навчання, постійного стресу пов`язаного із перебуванням під вартою, під домашнім арештом, відвідуванням численних судових засідань, оплати правової допомоги, Позивач вважає, що належний розміром відшкодування моральної шкоди в даному випадку складає 5 000 000,00 гривень, що відповідає принципу розумності та справедливості.

Задля відновлення свого чесного імені, репутації, захисту від необґрунтованого, незаконного, неправомірного та протиправного обвинувачення Позивач змушений був скористатися правовою допомогою адвоката, що поставило його сім`ю у скрутне матеріальне становище. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про розрахунок таких витрат та оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Так, між законним представником батьком Позивача ОСОБА_8 та адвокатом Пономаренко Денисом Васильовичем 05.12.2014 року був укладений договір про надання правової допомоги, предметом якого є розробка правової позиції, стратегії і тактики захисту прав та інтересів обвинуваченого ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 1201245017000085, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а також захист ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні в судах, інших органах державної влади та підприємствах і організаціях. Також між ОСОБА_8 та Адвокатом Пономаренко Д.В. 11.04.2025 року був підписаний акт наданих послуг (правової допомоги) за договором про надання правової допомоги від 05.12.2014 року про те, що правова допомога на суму 500 000,00 гривень надана в повному обсязі, а оплата за надану правничу (правову) допомогу має бути проведена протягом 6 місяців з дня підписання зазначеного акту. У зазначеному акті описано детальний розрахунок наданої адвокатом Пономаренко Д.В. правової допомоги. Позивач сплатив надану йому адвокатом Пономаренко Д.В. правову допомогу, що підтверджується квитанціями від 14.04.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 01.05.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 07.05.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 14.05.2023 року на суму 50 000,00 гривень, від 28.05.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 19.06.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 17.07.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 11.08.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 02.09.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 18.09.2025 року на суму 50 000,00 гривень. Таким чином, у зв`язку із наданням Позивачу адвокатом Пономаренко Д.В. правової допомоги, пов`язаної із розробкою правової позиції, стратегії і тактики захисту прав та інтересів обвинуваченого ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 1201245017000085, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, захисту інтересів Позивача, наслідком якої стало прийняття судом виправдувального вироку відносно Позивача, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми, сплаченої Позивачем у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, у розмірі 500 000,00 гривень, яка підлягає відшкодуванню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 000,00 (п`ять мільйонів) гривень. 2. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 500 000,00 гривень (п`ятьсот тисяч) гривень.

Ухвалою суду від 08.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

До суду через систему Електронний суд 17.04.2026 надійшов відзив представника Державної казначейської служби Ярош С.В. У відзиві зазначає, що Казначейство, ознайомившись з позовною заявою Позивача не погоджується з її вимогами у повному обсязі та вважає, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити керуючись п. 5 ч. 1 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України на підставі нижченаведених пояснень. Вважає, що відповідачами у цій справі є держава Україна в особі органів діями яких на переконання Позивача завдано шкоду і як вбачається з позовної заяви, Позивач обґрунтовує завдання шкоди незаконним рішеннями і діями Черкаської обласної прокуратури. Отже, належним відповідачем у цій справі є держава Україна в особі Черкаської обласної прокуратури. Водночас, до Казначейства жодні вимоги не пред`являються і жодні дії Казначейства не оскаржуються, більше того Казначейство не є порушником прав Позивача, адже не є учасником кримінального провадження. Казначейство вважає за необхідне зауважити, що Позивачем не надано жодних доказів наявності завдання йому моральної шкоди, не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів, зокрема і Казначейства. Позивач перебував під слідством та судом з 25.02.2014 (дати повідомлення Позивачу про підозру) по 31.08.2021 (дати постановлення ухвали Кропивницького апеляційного суду про залишення без змін виправдувального вироку суду першої інстанції від 25.02.2020), або 7 років 6 місяців та 6 днів, загалом 90 місяців та 6 днів. Відповідно до ст. 8 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон № 4695-IX) мінімальний розмір заробітної плати з 01.01.2026 складає 8 647,00 грн. З огляду на наведене, мінімальний розмір моральної шкоди може становити 144 320,00 грн (144 000,00=1 600,00*90) + (320,00=1 600,00/30*6). У разі застосування судом мінімального розміру заробітної плати у сумі 8 647,00 грн. мінімальний розмір моральної шкоди може скласти 779 959,40 гривень (778 230,00=8 647,00*90) + (1 729,40=8 647,00/30*6), що менше від заявленої суми позовних вимог на 4 220 040,60 грн (5 000 000,00-779 959,40). Отже, визначена Позивачем величина моральної шкоди в розмірі 5 000 000,00 грн. належними чином не підтверджена та ґрунтується виключно на переконаннях Позивача. Казначейство вважає, що відсутні підстави для відшкодування Позивачу матеріальної шкоди у вигляді понесених витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні оскільки витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні понесені ОСОБА_8 , який не є учасником цієї справи. Відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Вважає, що відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України (оскільки зазначені витрати не є збитками), а також за рахунок бюджетних асигнувань Казначейства (оскільки участь Казначейства при вирішенні подібних спорів не є обов`язковою і Казначейство не порушувало права Позивача у кримінальному провадженні).

Представником відповідача Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М. подано 24.04.2026 через систему Електронний суд відзив на позовну заяву. У відзиві зазначає, що Кам`янським РВ УМВС України в Черкаській області розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12014250170000085 від 13.02.2014 за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України. У подальшому 11.03.2014 здійснення досудового розслідування указаного кримінального провадження доручено СУ УМВС України в Черкаській області. Процесуальне керівництво здійснював відділ захисту прав і свобод дітей прокуратури Черкаської області. З урахуванням зібраних доказів неповнолітньому ОСОБА_1 25.02.2014 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України. Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 27.02.2014 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який 04.04.2014 змінено на цілодобовий домашній арешт. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 02.06.2014 цілодобовий домашній арешт змінено на нічний домашній арешт. ОСОБА_1 25.03.2014 та 23.06.2014 змінено підозру на нову за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. За результатами досудового розслідування обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України 10.07.2014 направлено до Чигиринського районного суду Черкаської області. Вироком суду від 13.11.2014 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі. Цим же рішенням неповнолітньому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та взято його під варту в залі суду. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 20.02.2015 вирок Чигиринського районного суду від 13.11.2014 скасовано, провадження направлено на новий судовий розгляд. Запобіжний захід у виді тримання під вартою змінено на домашній арешт. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10.10.2016 підсудність вказаного кримінального провадження визначено за Соснівським районним судом м. Черкаси. Указане рішення ухвалено за поданням Чигиринського районного суду Черкаської області з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 34 КПК України. Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.02.2020 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 31.08.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 30.08.2022 ухвалу Кропивницького апеляційного суду Черкаської області від 31.08.2021 залишено без змін, касаційну скаргу прокурора без задоволення. Не заперечує, що за наведених обставин у позивача виникло право звернутись з позовом про відшкодування шкоди відповідно до вимог закону. Зазначає, що навіть за умови відсутності обов`язкового повідомлення з боку суду, позивач не був позбавлений права на звернення за відшкодуванням шкоди у встановленому законом порядку. Разом з тим, невиконання судом покладеного на нього законом обов`язку щодо своєчасного інформування може бути враховано судом при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду (якщо таке питання порушується) або при оцінці обставин справи в цілому. У кримінальному провадженні стороною обвинувачення дотримано вимоги кримінального процесуального законодавства щодо строків досудового розслідування. Так, повідомлення про підозру особі було вручено 25.02.2014, тоді як обвинувальний акт скеровано до суду 10.07.2014, тобто в межах строків, визначених законодавством. З урахуванням наведеного, проміжок часу з 25.02.2014 по 10.07.2014 становить менше п`яти місяців, що саме по собі не перевищує максимально допустимих строків досудового розслідування. Додатково слід зазначити, що тривалість досудового розслідування у даному кримінальному провадженні була обумовлена об`єктивною необхідністю виконання значного обсягу процесуальних дій та заходів забезпечення кримінального провадження. Зокрема, у ході досудового розслідування здійснювався комплекс слідчих (розшукових) та процесуальних дій, спрямованих на повне, всебічне та неупереджене дослідження обставин кримінального правопорушення, збирання, перевірку та оцінку доказів. Строк досудового розслідування був безпосередньо пов`язаний із необхідністю проведення значної кількості таких процесуальних заходів, що об`єктивно вплинуло на тривалість розслідування, однак не свідчить про його безпідставне затягування. Навпаки, здійснення відповідних процесуальних дій у повному обсязі було необхідним для забезпечення належної доказової бази та дотримання завдань кримінального провадження. Таким чином, з урахуванням обсягу проведених процесуальних дій, складності кримінального провадження та дотримання строків, визначених ст. 219 КПК України, досудове розслідування у даному випадку відповідає як вимогам кримінального процесуального законодавства, так і критеріям розумності строків. Звертає увагу на те, що з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду стороною захисту систематично вчинялися процесуальні дії, що мали ознаки зловживання процесуальними правами та були спрямовані на затягування розгляду справи. Зокрема, стороною захисту неодноразово заявлялися відводи суддям та прокурорам, при цьому у відповідних ухвалах суду прямо зазначалося, що такі дії носять характер безпідставного та повторного звернення з тотожних підстав. Так, в ухвалі Чигиринського районного суду Черкаської області від 18.12.2015, якою відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Совгири І.В., суд дійшов висновку, що повторно заявлений захисником відвід з тих самих підстав має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування розгляду кримінального провадження. Аналогічні висновки щодо спрямованості дій сторони захисту на затягування судового розгляду викладені також в ухвалі апеляційного суду Черкаської області від 26.01.2016, а також в ухвалі Чигиринського районного суду Черкаської області від 17.03.2016, якою заяву про відвід головуючого судді залишено без розгляду. Крім того, матеріали кримінального провадження містять значну кількість заяв та клопотань сторони захисту про неможливість явки у судові засідання та їх відкладення (загалом 25 відповідних заяв і клопотань), що також об`єктивно призводило до збільшення тривалості судового розгляду. Такі дії сторони захисту не можуть покладатися у вину стороні обвинувачення при оцінці дотримання розумних строків. Також, в ухвалі Апеляційного суду Черкаської області від 06.02.2015 зазначено, що під час судового засідання 05.02.2015 захисник Пономаренко Д.В. самовільно залишив зал судових засідань, що призвело до зриву судового розгляду. Зазначене було оцінено судом як прояв неповаги до суду та недотримання вимог п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ч. 2 ст. 329 КПК України. Вказані обставини були доведені до відома Кваліфікаційно дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області. Крім того, у зв`язку з відповідною процесуальною поведінкою захисника Пономаренка Д.В. порушувалося питання про його дисциплінарну відповідальність, за результатами розгляду якого до нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження. Твердження про порушення розумних строків судового розгляду є безпідставними, оскільки тривалість провадження була об`єктивно зумовлена, зокрема, процесуальною поведінкою сторони захисту, що прямо відповідає критеріям оцінки «розумності строків», визначеним кримінальним процесуальним законодавством. Зауважує, що на момент обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у даному кримінальному провадженні були наявні передбачені законом ризики, які обґрунтовували необхідність застосування саме найбільш суворого запобіжного заходу. Зокрема, в судовому засіданні під час обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_1 встановлено наявність ризиків, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які давали підстави вважити що застосування інших, більш м`яких, запобіжних заходів можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_1 . А також, у зв`язку із резонансністю події злочину та громадським обуренням, на той час, і з метою забезпечення безпеки самого підозрюваного, судом було обрано запобіжний захід пов`язаний з ізоляцією від суспільства. Сам факт неповноліття особи не виключає можливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо інші, більш м`які запобіжні заходи не можуть запобігти наявним ризикам. У кожному конкретному випадку питання обрання запобіжного заходу вирішується судом з урахуванням усіх обставин кримінального провадження. Таким чином, застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на момент прийняття відповідного процесуального рішення було обґрунтованим, здійсненим у відповідності до вимог ст. 177 КПК України та спрямованим на забезпечення належного здійснення кримінального провадження. У позовній заяві представник позивача зазначає, що саме внаслідок застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відбулося загострення захворювання (сколіозу). Водночас такі твердження є необґрунтованими та не підтверджуються належними, допустимими і достовірними доказами у розумінні вимог процесуального законодавства. Насамперед слід звернути увагу на те, що надані позивачем медичні документи не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між застосуванням запобіжного заходу у 2014 році та станом його здоров`я у подальші роки. Зокрема медичні картки школяра за 20122013 роки свідчать про наявність відповідного захворювання ще до моменту застосування запобіжного заходу, тобто підтверджують, що сколіоз не виник унаслідок тримання під вартою, а існував раніше. Водночас інші документи, на які посилається позивач, а саме консультативний висновок спеціаліста КНП «Черкаська обласна лікарня» від 30.06.2022, виписка з медичної картки стаціонарного хворого КНП «Кам`янська багатопрофільна лікарня» від 17.02.2023, а також результати МРТ грудного відділу хребта від 25.02.2023, складені через значний проміжок часу після подій 2014 року (понад 8 років). Вказані документи лише фіксують стан здоров`я позивача на момент їх складання, однак не містять будь-яких висновків про те, що саме застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стало причиною погіршення стану здоров`я чи прогресування захворювання. Крім того, саме по собі існування хронічного захворювання, яке було діагностовано ще до застосування запобіжного заходу, не може автоматично свідчити про його загострення внаслідок тримання під вартою без відповідного медичного підтвердження такої залежності. Посилання позивача на зазначені медичні документи є безпідставними, оскільки вони не доводять факту погіршення стану здоров`я саме внаслідок застосування запобіжного заходу у 2014 році, а відтак не можуть бути покладені в основу задоволення позовних вимог чи підстав для їх збільшення. Доводи позивача про те, що під час перебування під вартою в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор» у нього нібито виникли та загострилися проблеми зі здоров`ям, зокрема захворювання нирок, є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами. Позивач посилається на те, що після тримання під вартою він неодноразово звертався до медичних закладів, де йому було встановлено діагноз «ниркова коліка» та рекомендовано оперативне втручання. Водночас у додатках до позовної заяви відсутні належні медичні документи, які б підтверджували факт звернення позивача за медичною допомогою саме з цих підстав у період, наближений до часу його перебування під вартою, а також відсутні документи, які б фіксували виникнення відповідного захворювання. Частина наданих медичних довідок не піддається належному аналізу у зв`язку з нерозбірливістю їх змісту, що унеможливлює встановлення як діагнозу, так і часу його встановлення, перебігу захворювання та причин його виникнення. Такі документи не можуть вважатися належними доказами у розумінні процесуального законодавства. Окрім цього, позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між умовами тримання під вартою та можливим погіршенням стану здоров`я. Сам по собі факт подальшого звернення до медичних установ не свідчить про те, що відповідне захворювання виникло або загострилося саме внаслідок дій органів досудового розслідування чи умов тримання під вартою. Вважає, що позивачем не доведено, що заявлений ним розмір моральної шкоди відповідає реальному обсягу завданих страждань, а також не обґрунтовано, чому саме сума, яка значно перевищує гарантований державою мінімум, є необхідною та справедливою компенсацією. Водночас відповідач не заперечує проти відшкодування моральної шкоди у межах гарантованого державою мінімального розміру, що відповідає вимогам законодавства та усталеній судовій практиці. Таким чином, заявлені позивачем вимоги у частині визначення розміру моральної шкоди у сумі, що більш ніж у п`ять разів перевищує гарантований мінімум, є надмірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. За наявності встановлення судом підстав для морального відшкодування ОСОБА_1 з Державного бюджету вважає, що підлягають стягненню грошові кошти із розрахунку мінімальної заробітної плати (8 647 грн) за 90 місяців 6 днів перебування під слідством і судом з 25.02.2014 (повідомлення про підозру) по 31.08.2021 (дата винесення ухвали Черкаським апеляційним судом) у сумі 779 959,40 грн (8 647 грн*90 міс. 6 дн.). З огляду на характер процесуальної поведінки сторони захисту, відсутність ознак належної та добросовісної правничої допомоги, а також явну непропорційність заявленої суми, вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 500 000 грн є завищеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представником позивача Бачевар М.П. 27.04.2026 надіслано до суду заперечення на відповідь на відзив. У них зазначається, що Позивачем було визначено саме державу стороною у справі, зазначивши про те, що Відповідачами є Держава України в особі Державної казначейської служби України як особи, що здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду, а також Держава України в особі Черкаської обласної прокуратури, як орган, чиїми незаконними рішеннями та діями Позивачу була завдана шкода. За наведених обставин, з огляду на змінюваність судової практики, вважає правильними визначення відповідачів Держава України в особі Державної казначейської служби України та Держава України в особі Черкаської обласної прокуратури. Не погоджується з розрахунком розміру маральної шкоди. Вважає обґрунтованим визначений ним розмір матеріальної шкоди.

У запереченнях на відповідь на відзив, поданих через систему Електронний суд 30.04.2026 представник Ярош С.В. указує на те, що Казначейство вважає неповажними наведені представником Позивача у відповіді на відзив підстави пропуску строку його подання до суду та просить суд не враховувати зазначену відповідь на відзив при ухваленні рішення. Казначейство вважає, що Позивачем не спростовано необґрунтованість залучення Казначейства співвідповідачем у справі, оскільки відповідачем у цій справі є держава Україна в особі Черкаської обласної прокуратури, яку позивач визначив порушником своїх прав. Визначення співвідповідачем державу Україна в особі Казначейства як особи, що здійснює безспірне списання коштів Державного бюджету на підставі рішення суду суперечить передусім приписам ст. 129-1 Конституції України де зазначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Крім того, стороною Позивача проігноровано твердження про можливість залучення Казначейства до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. Казначейство вважає, що стороною Позивача необґрунтовано залучено Казначейство співвідповідачем у цій справі. Вважає, що матеріали справи не містять доказів незаконності застосування до Позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутнє судове рішення у якому зафіксовано зазначені обставини. Казначейство вважає, що визначена Позивачем величина моральної шкоди в розмірі 5 000 000,00 грн. належними чином не підтверджена, є надмірною і такою, призведе до безпідставного збагачення Позивача за рахунок держави Україна, оскільки на 4,22 млн. грн перевищує встановлений Законом № 266/94-ВР мінімальний розмір. Позивачу (06.04.1999 р.н.) виповнилося 18 років 06.04.2017 (під час судового розгляду кримінального провадження) і саме з цього часу він набув повної цивільної дієздатності. Натомість, оплата за надану правничу допомогу в сумі 500 000,00 грн проведена ОСОБА_8 у квітні вересні 2025 року, який не є учасником справи. Також звертаємо увагу суду, що як вбачається з відзиву Черкаської обласної прокуратури у матеріалах кримінального провадження наявний інший договір від 05.12.2014 № 5.12.2014/14-1 складений російською мовою у якому не встановлено порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо. Отже, представником Позивача не спростовано відсутність підстав для відшкодування Позивачу матеріальної шкоди.

Ухвалою суду з занесенням до протоколу судового засідання від 19.05.2026 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Бочевар М.П. підтримав позовні вимоги, з підстав, зазначених у позові. Просив їх задоволити. Повідомив, що з 13.02.2014, моменту внесення відомостей до ЄРДР, почалось кримінальне переслідування позивача. Долдав, що у позивача загострились хвороба нирок та сколіоз. До лікарів позивач з приводу психологічного стану не звертався.

Представник відповідача Дубіч Т.М. не заперечувала щодо відшкодування позивачу моральної шкоди у визначеному та гарантованому мінімумі. Щодо інших позовних вимог заперечувала з посиланням на поданий відзив.

Представник відповідача Ярош С.В. заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, зазначених ним у відзиві.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив такі обставини та відповідні ним правовідносини.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст..5 ЦПК).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст. 22 ЦК). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст. 23 ЦК).

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Відповідно до ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» №266/94-ВР.

Відповідно до ст. 2 вищезазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Тобто чітко визначені правові підстави відшкодування шкоди, визначальною ознакою яких є незаконність дій посадових осіб.

Згідно із положеннями ст.3 Закону №266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст. 4 згаданого Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ч.3 ст. 13 згаданого Закону).

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р. розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) визначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

В судовому засіданні встановлено та не оспорюється учасниками процесу, що Кам`янським РВ УМВС України в Черкаській області розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12014250170000085 від 13.02.2014 за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

ОСОБА_1 25.02.2014 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 27.02.2014 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який 04.04.2014 змінено на цілодобовий домашній арешт.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 02.06.2014 цілодобовий домашній арешт змінено на нічний домашній арешт.

У подальшому ОСОБА_1 25.03.2014 та 23.06.2014 змінено підозру на нову за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Вироком суду від 13.11.2014 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі та неповнолітньому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та взято його під варту в залі суду.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 20.02.2015 вирок Чигиринського районного суду від 13.11.2014 скасовано, провадження направлено на новий судовий розгляд. Запобіжний захід у виді тримання під вартою змінено на домашній арешт.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10.10.2016 підсудність вказаного кримінального провадження визначено за Соснівським районним судом м. Черкаси.

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.02.2020 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 31.08.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30.08.2022 ухвалу Кропивницького апеляційного суду Черкаської області від 31.08.2021 залишено без змін, касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Отже, щодо відшкодування позивачу моральної шкоди, то позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Представник позивача зазначає, що перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить більше 7,5 років, а саме з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.02.2014.

Однак, такі посилання є хибними.

Так, згідно приписів п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту повідомлення позивача про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 25.02.2014 (дата повідомлення про підозру) по 31.08.2021 (дата винесення ухвали Черкаським апеляційним судом), що становить 90 місяців та 6 днів.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України 2026 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить 8647 грн.

Представником позивача підтримані позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000000 грн. Представник позивача, як на підставу визначення моральної шкоди у розмірі, що перевищує мінімальний, посилається на те, що до неповнолітнього ОСОБА_9 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що потягнуло загострення проблем зі здоров`ям (нирками), втратою нормальних соціальних зв`язків та нормального ритму життя, дитинства, порушення у психоемоційного стану, перебуванням неповнолітнього під постійним контролем та осудом з боку підлітків, неможливістю вільно пересуватися у зв`язку із тривалим перебуванням під вартою, домашнього арешту та особистого зобов`язання

Відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач має право на відшкодування на його користь моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 211/2832/19 (провадження № 61-9749св23).

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, судом встановлено, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».

Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі №333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц).

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування. Обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17 (провадження № 61-21196 св 21) й інших.

У судовому засіданні встановлено перебування позивача під досудовим слідством та судом 90 місяців і 6 днів його життя, за вказаний період він перебував у статусі підозрюваного та обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, виконував процесуальні обов`язки підозрюваного та обвинуваченого, перебував під вартою та до нього застосовувався інший запобіжний захід з покладенням обмежень, брав участь у судових засіданнях, міг втратити вже існуючу репутацію серед знайомих, що ймовірно мало для нього негативні наслідки та могло суттєво вплинути на його психоемоційний стан.

У оцінці глибини моральних страждань існує очевидна різниця протягом кримінального провадження перебувати на волі або бути її позбавленим.

Проте позивач не довів суду належними і достатніми доказами такої глибини, характеру, інтенсивності та тривалості моральних страждань, їх переважної значущості, погіршення здоров`я, зміни нормального способу життєдіяльності, що знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідачів, які б давали можливість та об`єктивну виправданість відступити від гарантованого законом мінімального розміру та визначити суму відшкодування у розмірі 5000000 грн., що в 6,4 рази перевищує гарантований державою мінімум.

Подані, як доказ документи щодо стану здоров`я ОСОБА_1 не є інформативними для вирішення питання щодо збільшення розміру моральної шкоди з гарантованого мінімуму. Досліджені документи відображають стан здоров`я ОСОБА_1 у проміжок часу з 2010 по 2013 рік. Також надані висновки Рентгенографії від 30.06.2022, виписку з медичної карти хворого, який перебував на лікуванні з 07.02.2023 по 17.02.2023, відомості МРТ грудного та поперекового відділів від 25.02.2023 та не містять доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та станом здоров`я позивача.

Разом із тим саме по собі незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, тривале перебування під слідством, застосування запобіжного заходу, погіршення стану здоров`я, переживання, хвилювання, ускладнення у спілкуванні з оточуючими та інші негативні емоції вже охоплені та враховані законодавцем при встановленні гарантованого мінімального розміру відшкодування моральної шкоди. Для присудження значно більшої суми, позивач повинен довести наявність виняткових обставин, які свідчать про істотно більший обсяг моральних страждань або особливо тяжкі наслідки, а також причинний зв`язок між такими наслідками та незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури чи суду.

Виходячи з вимог ст. 13 Закону України № 266/94-ВР, щодо розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди, який провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, розмір моральної шкоди ОСОБА_1 становить 779959, 40 грн (8647 грн х 90міс. 6дн.).

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, негативні наслідки, які продовжувалися для позивача внаслідок незаконного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, глибину душевних страждань позивача, їх характер, обсяг, тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вимоги розумності та справедливості, а також гарантований законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування позивача під слідством та судом, та дійшов висновку про стягнення на його користь 779959,40 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру та не призведе до його збагачення.

Також, під час розгляду справи згідно наданих до позовної заяви копій документів встановлено, що під час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом останній користувався послугами захисника адвоката Пономаренком Д.В.

Згідно наданого Договору про надання правової допомоги № 05.12.2014/14-1 05.12.2014 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє його законний представник ОСОБА_8 , та адвокат Пономаренко Денис Васильович, в обов`язки адвоката входило розробка стратегії діяльності щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів Клієнта, а також захист Клієнта в рамках кримінального провадження №12014250170000085 за ч. 2 ст. 121 КК України, аналіз матеріалів кримінального провадження № 12014250170000085, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, ознайомлення з матеріалами справи 696/1117/14-к в судах, розробка правової позиції, стратегії і тактики захисту прав та інтересів обвинуваченого ОСОБА_1 в кримінальному провадженні 12014250170000085, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, консультація Клієнта правового характеру, підготовка висновків, довідок з правових питань, що виникають у Клієнта та стосуються захисту прав та інтересів обвинуваченого ОСОБА_1 в кримінальному провадженні 12014250170000085, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, підготовка та подача до відповідних органів (зокрема, судових та правоохоронних органів), установ, організацій незалежно від форми власності документів (зокрема, процесуальних): адвокатських запитів, заяв, листів, скарг, клопотань, позовів та інших документів відповідно до чинного законодавства України, представництво інтересів Клієнта в судах (зокрема, в суді першої, апеляційної. касаційної інстанціях), на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності.

У розділі 4 даного договору зазначений порядок та спосіб оплати гонорару. Так, гонорар підлягає сплаті протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвоката і підписання акту наданої правової допомоги або в інший узгоджений в акті наданої правової допомоги строк. Остаточний розрахунок гонорару Адвоката за надану правову допомогу здійснюється шляхом множення кількості годин, витрачених Адвокатом, на вартість однієї години роботи (відповідно до вартості години роботи, зазначеної в п. 4.3. цього Договору), а також вартість поштових відправлень кореспонденції кур`єрською службою доставки. У п. 4.3. визначені ставки погодинної оплати надання правової допомоги Адвокатом.

Згідно Акту виконаних робіт, який підписаний ОСОБА_8 та адвокатом Пономаренко Д.В. 11.04.2025 року правова допомога на суму 500 000,00 гривень надана в повному обсязі, а оплата за надану правничу (правову) допомогу має бути проведена протягом 6 місяців з дня підписання зазначеного акту.

ОСОБА_8 сплатив адвокату Пономаренку Д.В. указану вище суму, що підтверджується квитанціями від 14.04.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 01.05.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 07.05.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 14.05.2023 року на суму 50 000,00 гривень, від 28.05.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 19.06.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 17.07.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 11.08.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 02.09.2025 року на суму 50 000,00 гривень, від 18.09.2025 року на суму 50 000,00 гривень.

Питання щодо розподілу судових витрат, а саме витрат, пов`язаних із наданням ОСОБА_1 правничої допомоги у кримінальному провадженні, не вирішувалося.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Судом досліджено наданий Акт щодо надання правничої допомоги від 11.04.2025 який містить назву правничої допомоги з урахування часу на поїздки до суду, кількість годин, коефіцієнт та вартість.

Однак, визначення коефіцієнту та кількість годин є безпідставним і необґрунтовано завищеним. Так, п. 1-3, 5, 15, 20, 24, 25, 26, 29, 31, 77, 98, 100, 101 визначено коефіцієнт 2, що відповідає п. 4.3.3 Договору, щодо ознайомлення з матеріалами кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , підготовка правової позиції, подання клопотань, подання апеляційної скарги, адвокатського запиту, звернення до Генерального прокурора України, надсилання письмових пояснень, підготовка на надсилання заяви про відвід тощо. Однак, суду не надано доказів чому було застосована погодинна ставка помножена на коефіцієнт 2.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в загальному розмірі 779959,40 грн. та 395000 грн. матеріальних збитків (витрати, понесені позивачем на правничу допомогу адвоката у кримінальному провадженні).

На підставі ст.ст. 16, 1167, 1176, 1177 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-83, 258 259, 263, 264, 265, 268, 355 ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бочевар Михайло Павлович, до Держави України в особі Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 779959 (сімсот сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) 40 коп, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 395000 (триста дев`яносто п`ять тисяч) грн, а всього 1138959 один мільйон сто тридцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 40 коп.

Судові витрати у вигляді судового збору компенсувати за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 09.07.2026.

Головуючий: Н. М. Кондрацька