Рішення № 138750257, 05.08.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/327/26

Номер провадження 2/541/768/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 серпня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Ніколаєнко М.В.,

позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Акрітова К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Миргородської міської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що після припинення сімейних відносин відповідач фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 серпня 2017 року, який було розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 вересня 2023 року. Від спільного шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначав, що після припинення спільного проживання відповідач залишила сім`ю, створила нову сім`ю, участі у вихованні дитини не бере, не цікавиться її життям, не забезпечує належного піклування про фізичний, духовний та моральний розвиток доньки, у зв`язку із чим, на його думку, свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Посилаючись на положення статей 150, 155, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитини та постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року, позивач вважав, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини, а тому просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Акрітов Кіріак Костянтинович позовні вимоги підтримали повністю, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково пояснили, що після розірвання шлюбу саме позивач здійснює повсякденне виховання доньки, забезпечує її матеріально та бере участь у вирішенні всіх питань, пов`язаних із її розвитком та навчанням, тоді як відповідач, на їхню думку, належної участі у вихованні дитини не бере.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином відповідно до вимог ЦПК України. Причин неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подала.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Миргородської міської ради Полтавської області у судове засідання не з`явився, подав до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої доньки.

Враховуючи положення статті 223 ЦПК України, суд визнав можливим розглянути справу за відсутності відповідача та представника третьої особи за наявними у справі доказами.

Дослідивши письмові докази, допитавши свідків, вислухавши пояснення позивача та його представника, всебічно, повно й об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази в їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд приходить до наступного.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 серпня 2017 року, який рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 вересня 2023 року розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, дослідженою судом.

Із наданих сторонами письмових доказів убачається, що після припинення сімейних відносин дитина певний час проживала разом із матір`ю, а в подальшому, за взаємною згодою батьків, почала проживати разом із позивачем, де проживає й на час розгляду справи. Вказані обставини сторонами не заперечувалися.

Судом також встановлено, що малолітня дитина фактично проживає разом із батьком, який здійснює її повсякденне виховання, забезпечує необхідні умови для проживання, навчання, розвитку та матеріального забезпечення.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем були надані письмові докази, а також заявлено клопотання про допит свідків.

Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили, що після розірвання шлюбу між сторонами малолітня дитина певний час проживала разом із матір`ю, після чого, за домовленістю між батьками, почала проживати разом із батьком. Також свідки зазначили, що саме позивач наразі займається повсякденним вихованням доньки, забезпечує її потреби та створює належні умови для її розвитку.

Разом із тим із показань свідків не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили про свідоме та винне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків або про повне припинення будь-яких відносин із дитиною.

Навпаки, під час судового розгляду встановлено, що відповідач після розірвання шлюбу створила нову сім`ю, у якій народила ще одну дитину, що саме по собі не може свідчити про її неналежне ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо доньки від попереднього шлюбу.

Крім того, матеріалами справи підтверджується та сторонами не спростовано, що відповідач сплачує аліменти на утримання малолітньої дитини у встановленому законом порядку.

Також судом встановлено, що відповідач не втратила зв`язку з донькою, періодично підтримує з нею особисті стосунки та зустрічається з нею, хоча таке спілкування й не є систематичним у тому обсязі, який, на думку позивача, відповідав би інтересам дитини.

Оцінюючи наведені обставини, суд виходить із того, що окреме проживання матері від дитини, проживання дитини разом із батьком, а також переважне виконання останнім батьківських обов`язків не є безумовними та достатніми підставами для позбавлення одного з батьків батьківських прав.

Відповідно до письмового висновку органу опіки та піклування Миргородської міської ради, наданого на виконання вимог статті 19 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої доньки.

Оцінюючи зазначений висновок відповідно до статей 89 та 110 ЦПК України, суд бере до уваги, що він складений компетентним органом після вивчення умов проживання дитини, з`ясування сімейних обставин та дослідження взаємовідносин між батьками і дитиною.

Підстав вважати наведений висновок необґрунтованим, неповним чи таким, що суперечить встановленим судом фактичним обставинам справи, судом не встановлено.

При цьому суд враховує, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства жодний доказ не має для суду наперед встановленої сили, тому висновок органу опіки та піклування оцінюється судом у сукупності з іншими доказами у справі.

У сукупності досліджені докази свідчать про те, що між сторонами фактично існує спір щодо належного виконання батьківських обов`язків після розірвання шлюбу, однак самі по собі ці обставини ще не свідчать про наявність передбачених законом виняткових підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу сімейно-правової відповідальності, як позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частин сьомої та восьмої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини та іншими міжнародними договорами України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття нею освіти та готувати її до самостійного життя.

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати чи батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

За змістом пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а питання про його застосування повинно вирішуватися лише після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом сімейно-правової відповідальності, який допускається лише за наявності достатніх, переконливих та беззаперечних доказів свідомого ухилення матері чи батька від виконання своїх обов`язків щодо дитини.

Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що втручання держави у сімейне життя шляхом розриву правових зв`язків між батьками та дітьми повинно бути пропорційним та обумовленим виключними обставинами, а збереження сімейних зв`язків, якщо сім`я не є явно неблагополучною, як правило, відповідає найкращим інтересам дитини.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт свідомого, умисного та винного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітньої доньки.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу дитина певний час проживала разом із матір`ю, а в подальшому, за взаємною згодою батьків, почала проживати разом із позивачем. Сам по собі факт проживання дитини разом із батьком та переважне виконання ним батьківських обов`язків не свідчить про наявність підстав для позбавлення матері батьківських прав.

Крім того, судом встановлено, що відповідач створила нову сім`ю, у якій народила ще одну дитину, не веде антисоціального способу життя, не зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами, а матеріали справи не містять доказів жорстокого поводження з дитиною, її експлуатації або інших обставин, які б свідчили про небезпеку для дитини чи повне самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач сплачує аліменти на утримання малолітньої доньки та періодично підтримує з нею особисті стосунки і зустрічається з нею.

При цьому суд враховує, що відсутність достатньої інтенсивності спілкування матері з дитиною або незгода позивача зі ступенем участі відповідача у вихованні дитини не можуть самі по собі свідчити про свідоме та винне ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Окремо суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування Миргородської міської ради, відповідно до якого позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої доньки визнано недоцільним.

Хоча зазначений висновок не має для суду наперед встановленої сили, суд не знаходить підстав для його відхилення, оскільки він узгоджується з іншими доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Таким чином, суд доходить висновку, що:

?позивачем не доведено наявності передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України підстав для позбавлення відповідача батьківських прав;

?під час судового розгляду не встановлено обставин, які б свідчили про свідоме, винне та тривале ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків;

?висновок органу опіки та піклування також свідчить про недоцільність застосування до відповідача такого крайнього заходу сімейно-правової відповідальності.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати залишаються за ним.

Керуючись вимогам статей 258, 259, 263-265, 268 та 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Миргородської міської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О. А. Городівський