Рішення № 138750039, 05.08.2026, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/3023/26

Провадження №2/524/3375/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 року

Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі:

головуючого судді Ковальчук Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Воблікової І. О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс», про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю, розподіл особових рахунків,

УСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою, у якій просить встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування позивача житлову кімнату площею 11,9 кв. м разом із балконом, у користуванні відповідача залишити житлову кімнату площею 15,9 кв. м із вбудованою шафою загальною площею 0,7 кв. м, у загальному користуванні сторін залишити: кухню 7,7 кв. м, вбиральню 1,2 кв. м, ванну кімнату 2,4 кв. м, коридор 7,2 кв. м. Також просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» (далі ТОВ «Житлорембудсервіс») розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування квартирою.

На обґрунтування вимог позивач посилається на те, що є власником 3/8 зазначеної вище квартири, 5/8 якої належить ОСОБА_4 , з якою мирним шляхом не досягнуто домовленостей щодо порядку користування спільним майном. ТОВ «Житлорембудсервіс» відмовило їй у розділі особового рахунку, оскільки відсутнє судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном.

Ухвалою від 10 квітня 2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука відкрив провадження у справі для розгляду в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, зазначила, що позивач не довела існування перешкод у користуванні квартирою, не підтвердила необхідності судового визначення порядку користування житлом, не врахувала права відповідача як власника більшої частки квартири, її похилий вік та стан здоров`я. При цьому позивач фактично не проживає у квартирі та не користується нею як місцем свого постійного проживання. Водночас для відповідача це є єдине житло.

Так, позивач просить виділити їй кімнату з балконом, залишивши відповідачу кімнату без балкона. Однак, запропонований порядок користування не враховує розмір часток співвласників та фактично надає позивачу більш сприятливі умови користування майном, ніж відповідачу, яка є власником більшої частки квартири. При цьому відповідачу 84 роки, вона є особою з інвалідністю ІІ групи, тому балкон має важливе значення для забезпечення належних умов її проживання, оскільки фактично дає їй можливість щоденно перебувати на свіжому повітрі, провітрювати житлове приміщення, підтримувати належні санітарно-побутові умови проживання та стан здоров`я.

Ухвалою від 30 червня 2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21), від 06 лютого 2023 року у справі № 607/22941/21 (провадження № 61-12444св22), від 18 грудня 2024 року у справі № 203/5356/23 (провадження № 61-13543св24), від 12 лютого 2025 року у справі № 725/5612/23 (провадження № 61-14917св24).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд встановив, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 належить 3/8, а ОСОБА_4 5/8 її частин. Загальна площа квартири становить 48,3 кв. м, житлова площа 27,8 кв. м. Згідно з технічним паспортом на квартиру, спірна квартира складається з двох кімнат площею 15,9 кв. м та 11,9 кв. м, з останньої є вихід на балкон.

Пропонуючи варіант порядку користування спірним житлом, позивач виходить із необхідності виділення відповідачу кімнати більшої площі відповідно до розміру часток у спільній частковій власності. При цьому у судовому засіданні представник позивача додатково пояснила, що позивач не проти виділення їй у користування іншої кімнати, якщо для відповідача важливий доступ до виходу на балкон.

Заперечуючи проти запропонованого варіанту позивача, відповідач та його представник не запропонували іншого варіанта користування спірним житлом, її представник у судовому засіданні зазначила, що у даному випадку відсутній жодний прийнятний варіант порядку користування спірним житлом, оскільки виділення позивачу у користування більшої кімнати не враховує розміру часток співвласників, а виділення кімнати з виходом на балкон усуне відповідачу доступ до свіжого повітря, необхідного для її нормальної життєдіяльності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами першоютретьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд, виходячи із загальної житлової площі спірної квартири, наявності у квартирі двох ізольованих жилих кімнат, розміру кожної жилої кімнати, дійшов висновку про наявність підстав для встановлення запропонованого позивачем порядку користування спірною квартирою, оскільки він максимально наближений до розміру ідеальних часток у праві спільної часткової власності та забезпечує збереження житлової площі для обох співвласників.

При цьому виділення у користування позивача житлової кімнати площею 11,9 кв. м разом із балконом, а у користування відповідача житлової кімнати площею 15,9 кв. м із вбудованою шафою загальною площею 0,7 кв. м, та залишення у загальному користуванні сторін: кухні 7,7 кв. м, вбиральні 1,2 кв. м, ванної кімнати 2,4 кв. м, коридору 7,2 кв. м, не впливає на розмір часток сторін у праві власності на неї і не обмежує їх право власності. Такий порядок користування квартирою відповідатиме інтересам усіх проживаючих у ній осіб, не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Суд звертає увагу, що правовідносини щодо встановлення порядку користування майном не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається. При вирішенні спору щодо порядку користування спільним майном суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їхніх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, тобто з наближенням до ідеальних часток.

Відсутність порядку користування спірним майном призводить до правової невизначеності у спірних правовідносин та відсутності реальної можливості у позивача реалізувати своє право на користування належним йому майном.

Щодо доводів відповідача про похилий вік та стан здоров`я, суд зазначає, що самі по собі ці обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача як співвласника 3/8 часток права користування пропорційною часткою житлової площі (11,9 кв. м проти 15,9 кв. м, що залишається у відповідача). Оскільки кімната 11,9 кв. м за плануванням має єдиний вихід на балкон, виділення відповідачу кімнати площею 15,9 кв. м гарантує дотримання балансу інтересів сторін щодо розміру їх часток у праві власності.

Окрім того, суд зауважує, що відповідач та її представник, заперечуючи проти задоволення позову та вказуючи на неприйнятність запропонованого позивачем порядку, не надали суду жодного альтернативного варіанта порядку користування спірним майном, який, на їхню думку, враховував би інтереси обох співвласників, а також не скористалися правом на пред`явлення зустрічного позову чи клопотання про призначення відповідної експертизи.

Зазначена позиція відповідача фактично зводиться до позбавлення позивача реалізації його права на користування належною йому на праві власності часткою майна, що є порушенням приписів статей 41 Конституції України та 319, 358 ЦК України.

Щодо доводів відповідача про відсутність спору між сторонами з огляду на те, що позивач фактично не проживає у спірній квартирі та не довів існування перешкод у користуванні нею, суд вважає за необхідним зазначити.

За змістом статей 319, 321, 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Непроживання співвласника у належному йому на праві власності майні не позбавляє його цього права та не обмежує права на визначення порядку користування ним на майбутнє.

Первинне значення для врегулювання відносин між співвласниками має домовленість. Водночас факт звернення позивача до суду, відсутність між сторонами письмової угоди про порядок користування житлом, а також активна позиція відповідача щодо заперечення проти запропонованого позивачем порядку користування беззаперечно свідчать про наявність між співвласниками спору щодо порядку реалізації їхніх прав як власників.

За таких обставин, доводи відповідача про відсутність предмета спору є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Посилання представника відповідача на те, що позивач має у власності інше житло, тоді як для відповідача спірна квартира є єдиним місцем проживання, суд оцінює критично та відхиляє, оскільки наявність у позивача іншого житла не є передбаченою законом підставою для обмеження його у праві визначення порядку користування належною йому часткою спільного майна. Заявлення вимоги про встановлення порядку користування спірною квартирою спрямоване на реалізацію позивачем своїх правомочностей власника (3/8 часток) та не передбачає позбавлення відповідача її права власності чи позбавлення її єдиного житла, оскільки за відповідачем залишається у користуванні ізольована кімната площею 15,9 кв. м та приміщення загального користування.

Розглядаючи позовні вимоги в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування квартирою, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З матеріалів справи вбачається, що вимогу про зобов`язання вчинити дії позивач пред`явив до ТОВ «Житлорембудсервіс», яке у позовній заяві зазначено як заінтересовану особу, та залучено судом до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Згідно зі статтями 48, 51 ЦПК України процесуальний статус відповідача передбачає можливість покладення на нього судом відповідних обов`язків. Оскільки ТОВ «Житлорембудсервіс» не має статусу відповідача у цій справі, а клопотань про заміну третьої особи на співвідповідача чи залучення ТОВ «Житлорембудсервіс» як співвідповідача позивач у передбачений законом спосіб і строк не заявляв, суд позбавлений процесуальної можливості ухвалювати рішення про зобов`язання третьої особи вчинити певні дії.

При цьому суд роз`яснює, що встановлений цим рішенням суду порядок користування спірною квартирою є підставою для звернення співвласників до управителя чи виконавців комунальних послуг із заявою про укладення окремих договорів про надання житлово-комунальних послуг та відкриття окремих особових рахунків.

Ураховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема, суд вбачає наявність підстав для встановлення порядку користування сторонами спірною квартирою за запропонованим позивачем варіантом, однак не знаходить підстав для зобов`язання ТОВ «Житлорембудсервіс» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування квартирою, оскільки останнє не було залучено відповідачем у цій справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс», про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю, розподіл особових рахунків.

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 11,9 кв. м разом із балконом, у користуванні ОСОБА_4 залишити житлову кімнату площею 15,9 кв. м із вбудованою шафою загальною площею 0,7 кв. м, у загальному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити: кухню 7,7 кв. м, вбиральню 1,2 кв. м, ванну кімнату 2,4 кв. м, коридор 7,2 кв. м.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Т. М. Ковальчук