Ухвала суду № 138749990, 03.08.2026, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/13168/24

Провадження 1-кп/524/197/26

УХВАЛА

03.08.2026 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі колегії суддів:

головуючої - ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі ОСОБА_4

з участю прокурора ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

потерпілого ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

захисників адвокатів - ОСОБА_8 , ОСОБА_9

обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11

розглянувши у закритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчука, громадянина України, освіта середня, одруженого, на утриманні має малолітню дитину, знятий з реєстрації проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

-22.11.2007 року Автозаводським районним судом м. Кременчука за ч.1 ст. 186, ст.ст. 75, 76 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки;

- 19.05.2011 Автозаводським районним судом м. Кременчука за ч.2 ст. 185, ст.ст. 75, 76 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки;

- 04.02.2016 Автозаводським районним судом м. Кременчука за ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 185, ч.1 ст. 396, ч.1 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі;

- 25.05.2016 Крюківським районним судом м. Кременчука за ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

- 15.07.2016 Крюківським районним судом м. Кременчука за ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 70 КК України до 3 років 10 місяців позбавлення волі;

- 31.10.2016 Кременчуцьким районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 185, ч.4 ст. 70, ч.5 ст. 72 КК України до 4 років позбавлення волі;

-18.09.2018 Автозаводським районним судом м. Кременчука за ч.2 ст. 185, ст. ст. 75, 76 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;

- 14.03.2019 Крюківським районним судом м. Кременчука за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі;

- 08.05.2019 Кременчуцьким районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі;

- 19.08.2019 Кременчуцьким районним судом Полтавської області за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 70 КК України до 3 років 10 місяців позбавлення волі;

- 22.12.2020 Глобинським районним судом Полтавської області за ч.2 ст.185, ст.. 360, ч.1 ст. 70 КК України до 1 року позбавлення волі;

- 22.02.2021 Кременчуцьким районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 185, ч.4 ст. 70 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі;

- 23.06.2021 Кременчуцьким районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі;

- 05.11.2021 Кременчуцьким районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 185. Ч.4 ст. 70 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 111, ч. 2 ст. 28, ч.2 ст. 113, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 114-1, ч.1 ст. 14, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.1 ст.114-1 КК України,

та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Кременчука, громадянина України, освіта середня, не одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 раніше судимого:

- 26.10.2011 Крюківським районним судом м. Кременчука за ч.2 ст. 185. ст.ст. 75, 76 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки;

- 19.11.2015 Комсомольським районним судом Полтавської області за ч.2 ст. 185, ст. 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі;

- 01.12.2016 Крюківським районним судом м. Кременчука за ч.2 ст. 185, ч.1 ст. 357, ч.1 ст. 70 КК України до 5 років 3 місяців позбавлення волі;

- 25.09.2023 Автозаводським районним судом м. Кременчука за ч.4 ст. 185, ст.ст. 75, 76 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 14, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 114-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Автозаводського районного суду м. Кременчука перебуває кримінальне провадження №42024170000000060 по обвинуваченню ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 111, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 114-1, ч.1 ст. 14, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.1 ст.114-1 КК України та ОСОБА_10 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 14, ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 114-1 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у даному кримінальному провадженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилаючись на вагомість доказів обвинувачення, тяжкість покарання, що їм загрожує у разі визнання їх винними, наявних ризиків переховування обвинувачених від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник адвокат ОСОБА_9 щодо заявленого прокурором клопотання заперечували, просили застосувати до ОСОБА_10 запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_11 та його захисник адвокат ОСОБА_8 щодо заявленого прокурором клопотання про продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу заперечували, просили застосувати до ОСОБА_11 більш м`який запобіжний захід, а саме домашній арешт.

Суд, вислухавши клопотання прокурора, потерпілих, думки обвинувачених, їх захисників, доходить до наступного.

Відповідно до ухвали суду від 12.06.2026 строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_11 спливає 10 серпня 2026 року.

Згідно ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Наведені Конституційні гарантії права на свободу та особисту недоторканість поєднується з такими ж вимогами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), яка відповідно до вимог частини 1 статті 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположним свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

У пункті 1 статті 1 цього Закону зазначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обовязковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а статтями 13, 17 Закону України «Про визнання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Так в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" вказано, що суворість передбаченого покарання є суттєвим моментом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. У справі "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 року вказано, що особлива якість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (п. 79 рішення ЄСП у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року).

Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437- 442Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

За викладених обставин, оцінюючи суспільну небезпечність та тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_11 , які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, в тому числі і проти основ національної безпеки України, скоєних в умовах воєнного стану, за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, не має міцних соціальних зв`язків, до затримання офіційно ніде не працював, тобто не мав офіційних джерел доходів, його стан здоров`я, матеріальне становище, з метою запобіганням ризикам, що передбачені ст.177 КПК України, а саме запобіганням спробам обвинуваченого переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд вважає недостатнім застосування відносно обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, а тому відносно обвинуваченого необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.

Вирішуючи питання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд враховуючи обставини в яких вчинялись кримінальні правопорушення (дія правового режиму воєнного стану), характер вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, важливість об`єктів посягання, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 183 КПК України не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Розв`язуючи клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_11 із тримання під вартою на більш м`який, не пов`язаний з позбавлення волі, суд враховує, що ризики, які дають підстави вважати, що обвинувачений може не виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, є реальними та триваючими, на даний час вони виключають можливість змінити запобіжний захід щодо обвинуваченого більш м`який.

Відповідно до ухвали суду від 21.05.2026 строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_11 спливає 19 липня 2026 року.

Згідно ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Наведені Конституційні гарантії права на свободу та особисту недоторканість поєднується з такими ж вимогами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), яка відповідно до вимог частини 1 статті 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположним свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

У пункті 1 статті 1 цього Закону зазначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а статтями 13, 17 Закону України «Про визнання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Так в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" вказано, що суворість передбаченого покарання є суттєвим моментом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. У справі "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 року вказано, що особлива якість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (п. 79 рішення ЄСП у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року).

Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

За викладених обставин, оцінюючи суспільну небезпечність та тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_10 , які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, в тому числі і проти основ національної безпеки України, скоєних в умовах воєнного стану, за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, не має міцних соціальних зв`язків, до затримання офіційно ніде не працював, тобто не мав офіційних джерел доходів, його стан здоров`я, матеріальне становище, з метою запобіганням ризикам, що передбачені ст.177 КПК України, а саме запобіганням спробам обвинуваченого переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд вважає недостатнім застосування відносно обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, а тому відносно обвинуваченого необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.

Вирішуючи питання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд враховуючи обставини в яких вчинялись кримінальні правопорушення (дія правового режиму воєнного стану), характер вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, важливість об`єктів посягання, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 183 КПК України не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Розв`язуючи клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 із тримання під вартою на домашній арешт, суд враховує, що ризики, які дають підстави вважати, що обвинувачений може не виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, є реальними та триваючими, на даний час вони виключають можливість змінити запобіжний захід щодо обвинуваченого на більш м`який.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 179, 194, 369, 372 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання заявлене прокурором ОСОБА_5 задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 60 днів, а саме до 01 жовтня 2026 року включно.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком до 60 днів, а саме до 01 жовтня 2026 року включно.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_12

Судді ОСОБА_13

ОСОБА_14