Рішення № 138748394, 04.08.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/2771/25

Провадження № 2/191/1250/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Форощук С.А., за участю секретаря Вехник С.Л., згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до територіальної громади Синельниківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

позивачка, в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, в обґрунтування якого представник зазначив, що позивачка є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказаний факт підтверджується копією свідоцтва про народження, згідно якої дівоче прізвище позивача - « ОСОБА_5 », а також копією свідоцтва про укладення шлюбу, з якої вбачається, що 11 серпня 1979 року позивач уклала шлюб і змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». Батькові позивачки ОСОБА_3 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на право особистої власності, посвідченого нотаріусом міської нотаріальної контори 13 листопада 1957 року, належав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю І будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-II, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника. За Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP була затверджена Міністерством комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року. Відповідно до пунктів 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктами 4, 10 цього переліку таким правовстановлюгочим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатації будівель, затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Ураховуючи викладене. Батько позивачки набув право власності на вказаний житловий будинок.

В подальшому на підставі рішення народного суду Синельниківського району від 13 грудня 1973 року частина вищезазначеного житлового будинку була визнана за матір`ю позивача - ОСОБА_4 , про що зазначено у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 21 листопада 2002 року.

Таким чином, батькам позивача належала по частині вказаного житлового будинку.

Батько позивачки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати позивачки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті матері у вигляді частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті батька позивача ОСОБА_3 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 , також відкрилася спадщина у вигляді частини вказаного житлового будинку, однак до нотаріальної контори про прийняття спадщини ні його дружина ні донька не зверталися.

Позивач ОСОБА_1 і її мати ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 . Довідками відділу реєстрації Синельниківської міської ради від 01 травня 2025 року підтверджується факт того, що позивач та її батьки проживали і були зареєстровані разом за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, після смерті батька позивач разом з матір`ю фактично вступили в управління і володіння спадковим майном, оскільки продовжили проживати у вказаному будинку, доглядали його, здійснювали поточні ремонти тощо.

Таким чином, позивач та її мати прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , хоч і не зверталися до нотаріальної контори з відповідною заявою, і, оскільки спадкове майно складалося з частини вказаного житлового будинку, то позивач і її мати прийняли по частини будинку.

Після смерті матері позивачка прийняла спадщину за заповітом на належну їй частину будинку, а також на частину будинку, яку мати успадкувала після смерті чоловіка, в порядку спадкування за законом, оскільки фактично прийняла спадщину, про що свідчить довідка відділу реєстрації Синельниківської міської ради від 22 травня 2025 року №01-16/158.

25 серпня 2023 року позивач звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, однак постановою державного нотаріуса Першої Синельниківської державної нотаріальної контори від 25 серпня 2023 року позивачу було відмовлено у видачі такого свідоцтва з тих підстав, що відсутні документи про прийняття позивачем спадщини після смерті батька.

У зв`язку з чим просить суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних добудов та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та право власності на частину житлового будинку з відповідного частиною надвірних побудов та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка та її представник, в судове засідання не з`явилися, попередньо представник надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача, в судове засідання не з`явилася, попередньо надала заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 , копія якого додана до матеріалів справи, згідно якого дівоче прізвище позивача - « ОСОБА_5 ».

Зі свідоцтва про укладення шлюбу Серії НОМЕР_3 , копія якого додана до матеріалів справи вбачається, що 11 серпня 1985 року позивачка уклала шлюб і змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».

З копії Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на право особистої власності, посвідченого нотаріусом міської нотаріальної контори 13 листопада 1957 року, вбачається, що батькові позивачки ОСОБА_3 належав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Акту про закінчення будівельних робіт та введення в експлуатацію індивідуального житлового будинку від 17.07.1974 року, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 введений в експлуатацію.

Батько позивачки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_4 .

Мати позивачки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_5 .

З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 листопада 2002 року вбачається, що ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті матері у вигляді частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 , також відкрилася спадщина у вигляді частини вказаного житлового будинку, однак до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкоємці першої черги, а саме дружина ОСОБА_4 та донька ОСОБА_1 , не зверталися.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 .

Довідками відділу реєстрації Синельниківської міської ради від 01 травня 2025 року підтверджується факт того, що позивач та її батьки проживали і були зареєстровані разом за адресою: АДРЕСА_1 , а тому після смерті ОСОБА_3 позивач разом з матір`ю фактично вступили в управління і володіння спадковим майном, оскільки продовжили проживати у вказаному будинку, доглядали його, здійснювали поточні ремонти тощо

Таким чином, позивач та її мати прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , хоч і не зверталися до нотаріальної контори з відповідною заявою, і, оскільки спадкове майно складалося з частини вказаного житлового будинку, то позивач і її мати прийняли по частини будинку.

Після смерті матері позивачка прийняла спадщину за заповітом на належну їй частину будинку, а також на частину будинку, яку мати успадкувала після смерті чоловіка, в порядку спадкування за законом, оскільки фактично прийняла спадщину, про що свідчить довідка відділу реєстрації Синельниківської міської ради від 22 травня 2025 року №01-16/158.

25 серпня 2023 року позивачка звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, однак постановою державного нотаріуса Першої Синельниківської державної нотаріальної контори від 25 серпня 2023 року їй було відмовлено у видачі такого свідоцтва з тих підстав, що відсутні документи про прийняття позивачем спадщини після смерті батька.

З копії спадкової справи №202-1993 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається, що спадкоємцями за законом після померлого є його дружина ОСОБА_4 та донька ОСОБА_7 , які звернулися до Першої синельниківської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, але спадкові права за свою не зареєстрували. Інші спадкоємці з заявами про прийняття спадщини не зверталися.

З копії спадкової справи №182/2002 до майна померло ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , вбачається, що спадкоємцем за заповітом після її смерті є її донька ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року N 7 роз`яснив, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим кодексом.

Частиною 1 статті 524 ЦК УРСР (1963 року) визначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР (1963 року) - кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно ч.1 ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) - визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно до ч. 2 ст. 553 ЦК УРСР (1963 року), вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК УРСР (1963 року) в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Відповідно до ст. 531 ЦК УРСР (1963 року) - до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Відповідно ч.1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 року - визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За правилами ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми права, оцінюючи надані докази, приймаючи до уваги визнання відповідачем позову, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимогами підлягають задоволенню і слід визнати за позивачкою в порядку спадкування за законом, право власності на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних добудов та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та право власності на частину житлового будинку з відповідного частиною надвірних побудов та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений відповідно до ч. 5ст. 268 ЦПК України, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, тобто датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 21.07.2026 року, є дата складення повного судового рішення 04.08.2026 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 328, 331, 392, 1216, 1217, 1218, 1223, 1269 ЦК України, ст.ст.11, 12, 13, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних добудов та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на частину житлового будинку з відповідного частиною надвірних побудов та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 04.08.2026 року.

Суддя С. А. Форощук