Рішення № 138747990, 05.08.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6626/25

Провадження № 2/202/705/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Недобитюк Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Іващенко І.В.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Індустріального районного суду міста Дніпра цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення суми штрафних санкцій за несвоєчасну виплату страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року представник позивача ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_3 , у якій просив суд стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» недоплачену суму страхового відшкодування, пеню, інфляційні збитки та три проценти річних, а з відповідача ОСОБА_3 матеріальні збитки у розмірі франшизи.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 17 липня 2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить позивачу, та автомобіля ЗИЛ-ММЗ, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_3 . Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди визнано відповідача ОСОБА_3 . Цивільно-правова відповідальність останнього на момент пригоди була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР.219279316.

Позивач зазначала, що страхова компанія визнала подію страховим випадком та здійснила часткову виплату страхового відшкодування на загальну суму 38 323,47 грн. Не погодившись із розміром виплати, сторона позивача замовила проведення автотоварознавчого дослідження. Відповідно до висновку експерта № 0911/24 від 08 листопада 2024 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням фізичного зносу склала 77 892,98 грн. З урахуванням розміру франшизи, що становить 2 600,00 грн, сума страхового відшкодування до виплати мала складати 75 292,98 грн. Оскільки ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплатило відшкодування не в повному обсязі, позивач просила стягнути з відповідача суму недоплати в розмірі 36 969,51 грн, а також у зв`язку з порушенням строків виплати пеню, інфляційні втрати та три проценти річних.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 28 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

10 листопада 2025 року представник ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» Павлюк В.С. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що після отримання позову страховиком було здійснено перегляд матеріалів страхової справи та 04 листопада 2025 року добровільно перераховано позивачу доплату страхового відшкодування у розмірі 36 969,51 грн, чим у повному обсязі виконано зобов`язання за страховим полісом.

08 грудня 2025 року представник позивача подав до суду заяву про закриття провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що спір врегульовано шляхом проведення переговорів, і відповідач добровільно відшкодував матеріальні збитки (франшизу) в розмірі 2 600,00 грн. Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 серпня 2026 року провадження у справі в цій частині було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Також 08 грудня 2025 року представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог. Позивач підтвердила факт отримання від ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» доплати страхового відшкодування у розмірі 36 969,51 грн, у зв`язку з чим зменшила позовні вимоги на цю суму. Разом з тим, позивач наполягала на стягненні штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання та просила стягнути з відповідача ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» за період з 17 грудня 2024 року по 03 листопада 2025 року пеню в розмірі 9 870,25 грн, інфляційні збитки в розмірі 2 704,25 грн та три проценти річних в розмірі 978,30 грн, а всього 13 552,80 грн.

17 червня 2026 року представником позивача було додатково подано заяву про розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 19 000,00 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 серпня 2026 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 серпня 2026 року.

У судове засідання, призначене для розгляду справи по суті, сторони не з`явилися. Представник позивача адвокат Негробов О.В. подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності та за відсутності позивача, зменшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно, всебічно та об`єктивно оцінивши надані сторонами письмові докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 17 липня 2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить позивачу, та автомобіля ЗИЛ-ММЗ, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди визнано відповідача ОСОБА_3 , що підтверджується відповідною постановою суду про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи викладене, факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди та вина ОСОБА_3 у її настанні є доведеними, визнаються загальнообов`язковими в силу закону та додатковому доказуванню не підлягають.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР.219279316.

Оскільки договір обов`язкового страхування було укладено 06 лютого 2024 року, а страховий випадок (ДТП) настав 17 липня 2024 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, який був чинним на момент виникнення прав та обов`язків сторін. Згідно з пунктом 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX, договори, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами, а дія нового Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію нового Закону.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Стаття 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV передбачає, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Оскільки в межах розгляду даної справи відповідач ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» визнав обґрунтованість вимог щодо недоплаченого страхового відшкодування та здійснив добровільну доплату у розмірі 36 969,51 грн лише 04 листопада 2025 року, тобто з порушенням встановленого Законом 90-денного строку, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають правовій оцінці, вимоги позивача про застосування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною першою статті 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Крім того, відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 751/4086/24 (провадження № 61-3138свп25), згідно з якою нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України є заходами відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, право на стягнення яких виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. При цьому інфляційні втрати розраховуються не за окремі інтервали часу, а за весь період прострочення, у зв`язку з чим наявність періодів дефляції (коли індекс інфляції є меншим за одиницю) не впливає на необхідність урахування відповідних індексів під час здійснення загального розрахунку втрат кредитора.

Судом встановлено, що сума непогашеної заборгованості з виплати страхового відшкодування станом на момент виникнення прострочення складала 36 969,51 грн. 08 грудня 2025 року позивач подала заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з тим, що 04 листопада 2025 року відповідач здійснив добровільну доплату основного боргу. Відповідно до уточнених вимог, позивач просить стягнути пеню, 3 % річних та інфляційні втрати за період з 17 грудня 2024 року по 03 листопада 2025 року включно.

Перевіряючи розрахунок пені, наданий представником позивача, суд погоджується з ним, оскільки він здійснений з урахуванням розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідні періоди заборгованості:

-За період з 17.12.2024 по 31.12.2024 (15 днів): 36 969,51 грн * (2 * 13,50 / 366) * 15 / 100 = 409,09 грн.

-За період з 01.01.2025 по 23.01.2025 (23 дні): 36 969,51 грн * (2 * 13,50 / 365) * 23 / 100 = 628,99 грн.

-За період з 24.01.2025 по 06.03.2025 (42 дні): 36 969,51 грн * (2 * 14,50 / 365) * 42 / 100 = 1 233,67 грн.

-За період з 07.03.2025 по 03.11.2025 (242 дні): 36 969,51 грн * (2 * 15,50 / 365) * 242 / 100 = 7 598,50 грн.

-Загальний розмір пені за вказаний період складає 9 870,25 грн (409,09 грн + 628,99 грн + 1 233,67 грн + 7 598,50 грн).

Щодо розрахунку інфляційних збитків:

-Сукупний індекс інфляції розрахований за січень-жовтень 2025 року та становить 1,07314824 (101,20/100 * 100,80/100 * 101,50/100 * 100,70/100 * 101,30/100 * 100,80/100 * 99,80/100 * 99,80/100 * 100,30/100 * 100,90/100).

-Інфляційне збільшення боргу становить: 36 969,51 грн * 1,07314824 - 36 969,51 грн = 2 704,25 грн.

Щодо розрахунку 3 % річних, він також є арифметично вірним та відповідає вимогам законодавства:

-За період з 17.12.2024 по 31.12.2024 (15 днів): 36 969,51 грн * 3 % * 15 / 366 / 100 = 45,45 грн.

-За період з 01.01.2025 по 03.11.2025 (307 днів): 36 969,51 грн * 3 % * 307 / 365 / 100 = 932,85 грн.

-Загальний розмір 3 % річних складає 978,30 грн (45,45 грн + 932,85 грн).

Таким чином, загальний розмір штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 13 552,80 грн (9 870,25 грн + 2 704,25 грн + 978,30 грн).

Суд, здійснивши перевірку наданих представником позивача, адвокатом Негробовим О.В., розрахунків, приходить до висновку, що вони є арифметично правильними, здійснені відповідно до вимог чинного законодавства, в межах заявленого та доведеного періоду прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідач контррозрахунку не надавав. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, а зменшені позовні вимоги (з урахуванням того, що основний борг відповідач сплатив після відкриття провадження у справі) суд задовольняє у повному обсязі, вказана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання професійної правничої допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зроблено висновок про те, що відповідно до положень статті 14 Податкового кодексу України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Тобто аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанцію, довідку тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблено висновок про те, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, вирішуючи питання витрат на правничу допомогу, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та факти на підтвердження таких критеріїв (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг тощо).

Суд вважає зазначену справу такою, що є невеликої складності, оскільки вона є типовою з усталеною судовою практикою. Справа розглядалася за відсутності сторін.

Однак суд, проаналізувавши обсяг наданих послуг, а також беручи до уваги невелику складність справи, яка є типовою, обсяг виконаної адвокатом роботи, дійшов висновку, що заявлений гонорар не відповідає принципам розумності, співмірності та пропорційності. Враховуючи невелику складність справи, типовість заявлених позовних вимог, що не потребує великої кількості часу для складання позовної заяви, а також те, що справа розглядалась без участі представника позивача, гонорар у розмірі 19 000,00 грн не є обґрунтованим та не відповідає принципам розумності та співмірності.

Тому, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням викладених обставин, суд вважає суму в розмірі 10 000,00 гривень співмірним відшкодуванням за надану правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення суми штрафних санкцій за несвоєчасну виплату страхового відшкодування задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 9 870,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 704,25 грн та 3 % річних у розмірі 978,30 грн, а всього 13 552,80 грн (тринадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві гривні 80 копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 серпня 2026 року.

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

ВІДПОВІДАЧ: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ЄДРПОУ 20782312, адреса: 04053, Україна, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40.

Суддя Н. В. Недобитюк