Рішення № 138747194, 27.07.2026, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/455/26

Провадження № 2/739/429/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді - Кочура О.О.,

при секретарі: секретарі - Головня І.І.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим представником позивача адвокатом Костюченко Владиславом Костянтиновичем до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Костюченка Владислава Костянтиновича, звернулася до суду з позовом до Новгород-Сіверської міської ради, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина. Позивачка є дочкою спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про народження, а після укладення шлюбу змінила прізвище, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Позивачка своєчасно у встановленому порядку прийняла спадщину, у зв`язку з чим була заведена спадкова справа. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину або заявили свої права на спадкове майно, не встановлено.

До складу спадщини входить житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за вказаною адресою.

Разом із тим державним нотаріусом листом від 10 березня 2026 року №106/01-16 позивачці роз`яснено неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначене нерухоме майно, оскільки наявний правовстановлюючий документ Свідоцтво про право особистої власності від 21 липня 1989 року посвідчує належність домоволодіння колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_2 , а не безпосередньо спадкодавцю як одноособовому власнику.

Позивачка вважає, що зазначена обставина не свідчить про відсутність у спадкодавця права власності на відповідну частку будинку, оскільки спірне домоволодіння є майном колишнього колгоспного двору, право власності на яке визначається законодавством, що діяло до 15 квітня 1991 року. Згідно з випискою з погосподарської книги Юхнівського старостинського округу станом на 15 квітня 1991 року до складу колгоспного двору, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , входили дві особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . На думку позивачки, оскільки станом на припинення правового режиму колгоспного двору його членами були дві особи, кожній із них належало по одній другій частці спірного домоволодіння.

Після смерті матері до складу спадщини увійшла належна їй одна друга частка житлового будинку, яку позивачка прийняла у встановленому законом порядку. Таким чином, на час звернення до суду їй належить як власна одна друга частка у майні колишнього колгоспного двору, так і одна друга частка, отримана у порядку спадкування після смерті матері, що в сукупності становить право власності на все домоволодіння.

У зв`язку з неможливістю оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку позивачка просить суд визнати за нею право власності на весь житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами.

У підготовче судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Костюченко В.К. не з`явились, від останнього до суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі, в якій представник зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Новгород-Сіверської міської ради Петренко І.М. у підготовче судове засідання також не з`явився, при цьому подав заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, оскільки міська рада позов визнає в повному обсязі та не заперечує проти його задоволення.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося.

Частиною 3 ст. 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи і наявні в них докази, та вирішуючи питання щодо наявності законних підстав для визнання позову відповідачем та, відповідно, для його задоволення, у зв`язку з цим, суд враховує наступне.

Із копії свідоцтва про смерть (а.с.10) вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З цього часу відповідно до статті 1220 ЦК України відкрилася спадщина.

Свідоцтвом про народження (а.с.11) підтверджується, що позивачка є дочкою померлої, а свідоцтвом про одруження (а.с.12) підтверджується зміна її прізвища після реєстрації шлюбу з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Належність спадкового майна підтверджується Свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння від 21 липня 1989 року (а.с.5), відповідно до якого житловий будинок за адресою: с. Юхнове, належав колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_2 .

Із технічного паспорта зареєстрованого в Реєстрі будівельної діяльності НОМЕР_1 , виготовленого Новгород-Сіверським МБТІ (а.с.7-9), вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 60,2 кв. м, житлову площу 38,3 кв. м, побудований у 1957 році, а господарські будівлі та споруди споруджені до 1990 року.

Таким чином, спірне домоволодіння було створене у період дії законодавства, яке регулювало правовий режим майна колгоспного двору, а тому питання належності права власності на нього підлягає вирішенню з урахуванням норм законодавства, чинного на момент виникнення цього права.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а право приватної власності є непорушним. За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільного права відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України є визнання права.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який посвідчує його право власності.

Зазначена норма застосовується також у випадках, коли особа не має можливості реалізувати своє право в позасудовому порядку через відсутність або недоліки правовстановлюючих документів, що перешкоджають державній реєстрації права власності або оформленню спадкових прав.

Як убачається з листа державного нотаріуса від 10 березня 2026 року № 106/01-16 (а.с.14), позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне нерухоме майно, оскільки правовстановлюючий документ посвідчує право власності колгоспного двору, а не фізичної особи.

Отже, спір між сторонами виник не щодо факту існування нерухомого майна чи належності його певній особі, а щодо можливості підтвердження права власності спадкодавця та подальшого оформлення спадкових прав позивачки.

Вирішуючи зазначений спір, суд бере до уваги, що житловий будинок побудований у 1957 році, а господарські будівлі споруджені до 1990 року, тобто у період дії законодавства, яке регулювало правовий режим майна колгоспного двору.

Відповідно до статей 120, 121, 123 Цивільного кодексу Української РСР майно колгоспного двору належало його членам на праві спільної сумісної власності. Частки членів двору за життя двору не визначалися, однак кожний із членів мав рівне право на майно двору, якщо інше не випливало із закону.

Після припинення існування інституту колгоспного двору питання належності права власності на майно таких дворів було врегульовано судовою практикою.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, придбаного до 15 квітня 1991 року, повинні вирішуватися за нормами законодавства, яке регулювало власність цього двору.

Право власності на майно колишнього колгоспного двору мають ті члени двору, які станом на 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Розмір частки кожного члена двору визначається виходячи із рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх і непрацездатних осіб. Наведене роз`яснення не втратило свого значення і після набрання чинності Цивільним кодексом України, що неодноразово підтверджено практикою Верховного Суду, який виходить із того, що під час вирішення спорів щодо майна колишніх колгоспних дворів судам необхідно встановити склад членів двору станом на 15 квітня 1991 року, визначити, чи не втратили вони права на частку у майні, після чого визначити розмір належних їм часток.

Для встановлення зазначених обставин належним доказом є, зокрема, записи погосподарських книг, які відповідно до законодавства, чинного на той час, були офіційною формою державного статистичного обліку сільського населення та містили відомості про склад колгоспного двору, належне йому майно та його голову.

Із виписки з погосподарської книги, наданої Юхнівським старостинським округом (а.с.6), вбачається, що станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 були лише дві особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Доказів того, що будь-хто із зазначених осіб втратив право на частку у майні колгоспного двору або що до його складу входили інші особи, матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів суду не подано.

За таких обставин суд доходить висновку, що станом на 15 квітня 1991 року кожному із членів колгоспного двору належало по одній другій частці спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 21 липня 1989 року, у якому головою колгоспного двору зазначено ОСОБА_2 , не може розцінюватися як доказ належності всього домоволодіння виключно їй.

У цьому документі зазначено саме голову колгоспного двору, що відповідало порядку оформлення правовстановлюючих документів у той період, однак не змінювало правового режиму майна як спільної сумісної власності всіх членів двору.

Аналогічний підхід неодноразово висловлений Верховним Судом, який зазначає, що оформлення свідоцтва на ім`я голови колгоспного двору саме по собі не свідчить про виникнення у нього одноособового права власності на все домоволодіння.

Таким чином, на день смерті ОСОБА_2 їй належала не вся спірна нерухомість, а лише одна друга її частка, а інша одна друга частка належала позивачці ОСОБА_6 .

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, після смерті ОСОБА_2 до складу спадщини увійшла саме належна їй одна друга частка спірного домоволодіння.

Судом встановлено, що позивачка є спадкоємцем першої черги за законом відповідно до статті 1261 ЦК України та у встановлений законом строк прийняла спадщину шляхом подання заяви нотаріусу.

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Таким чином, з моменту смерті ОСОБА_2 до позивачки перейшло право власності на належну спадкодавцеві одну другу частку житлового будинку. Отже, на час звернення до суду позивачці належить одна друга частка спірного майна як члену колишнього колгоспного двору та одна друга частка цього майна в порядку спадкування після смерті матері.

У сукупності зазначені права становлять право власності позивачки на весь житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та господарськими спорудами.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права, суд виходить із такого.

За змістом статті 4 ЦПК України та статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у спосіб, визначений законом або договором, а за відсутності такого способу у спосіб, який є ефективним та не суперечить закону.

У даному випадку перешкодою для оформлення спадкових прав є відсутність документа, який би посвідчував право власності спадкодавця як фізичної особи на спірне нерухоме майно. Водночас наявне Свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння підтверджує виникнення права власності колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_2 .

Отже, спірні правовідносини пов`язані не із встановленням факту прийняття спадщини чи визначенням складу спадкового майна, а із необхідністю підтвердження існування права власності на нерухоме майно, яке виникло відповідно до законодавства, чинного на момент його набуття, та подальшим переходом цього права у порядку спадкування.

За таких обставин позов про визнання права власності є належним та ефективним способом захисту цивільного права позивачки, оскільки саме судове рішення усуває перешкоди для державної реєстрації права власності та замінює собою документ, який не може бути отриманий у позасудовому порядку.

Суд також бере до уваги, що інших осіб, які заявили про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 або претендували на спірне домоволодіння як співвласники чи спадкоємці, матеріалами справи не встановлено.

Визначаючи належного відповідача у справі, суд враховує, що за відсутності інших спадкоємців саме орган місцевого самоврядування наділений правом звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою відповідно до статті 1277 ЦК України. У зв`язку з цим Новгород-Сіверська міська рада є належним відповідачем у цій категорії спорів, оскільки рішення у справі може вплинути на її права та обов`язки щодо можливого набуття майна у комунальну власність.

Відповідач доказів, які б спростовували доводи позивачки або підтверджували наявність інших співвласників чи спадкоємців, суду не надав.

Оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними та достатніми для вирішення спору.

Надані позивачкою докази узгоджуються між собою, взаємно підтверджують викладені у позові обставини та не спростовані будь-якими іншими доказами.

Таким чином, судом встановлено, що: спірне домоволодіння належало колгоспному двору, станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були лише ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожній із них належало по одній другій частці спірного майна, після смерті ОСОБА_2 до складу спадщини увійшла одна друга частка житлового будинку; позивачка у встановленому законом порядку прийняла спадщину; на час звернення до суду позивачці належить як власна одна друга частка у спільному майні колишнього колгоспного двору, так і одна друга частка, отримана нею у порядку спадкування після смерті матері.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що право власності позивачки на весь житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами підлягає судовому захисту шляхом його визнання.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 141, 258, 259, 263265, 273 ЦПК України, статтями 15, 16, 328, 392, 1216, 1218, 1220, 1223, 1261, 1268, 1277 ЦК України, статтями 120, 121, 123 ЦК Української РСР, пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , поданий представником позивачки адвокатом Костюченко Владиславом Костянтиновичем до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до характеристик зазначених в технічному паспорті, зареєстрованому в Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:5857-4103-8846-1085.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О. О. Кочура