Ухвала суду № 138745051, 24.06.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/14049/25

Номер провадження 1-кп/201/286/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ( в режимі відеоконференції),

розглянув у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі угоду про визнання винуватості від 04 листопада 2025 року, укладену між обвинуваченим ОСОБА_5 та заступником начальника відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Донецької обласної прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному 11 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025050000000888 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Маріуполь, Донецької області, громадянина України, з повною вищою освітою, кандидата філологічних наук, не одруженого, працюючого доцентом кафедри правових та інформаційних технологій Відокремленого структурного підрозділу закладу вищої освіти «Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»» Хмельницького інституту соціальних технологій, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2025 року із Донецької обласної прокуратури надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 11 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025050000000888 за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України та угода про визнання винуватості від 04 листопада 2025 року.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 06 листопада 2025 року за вказаним обвинувальним актом призначене підготовче судове засідання на 19 грудня 2025 року.

Як вбачається з долученої до обвинувального акту угоди ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України, тобто у впровадженні стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.

Сторони дійшли згоди, що за ч. 3 ст. 111-1 КК України обвинуваченому ОСОБА_5 має бути призначено покарання у вигляді виправних робіт строком на один рік за місцем роботи з відрахуванням у дохід держави 10 відсотків заробітку з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, а також обіймати посади в державних і комунальних установах, пов`язаних із здійсненням освітньої та виховної діяльності на строк десяти років.

Прокурор ОСОБА_7 просив суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене сторонами цієї угоди покарання. Додатково в межах розгляду угоди про визнання винуватості, окрім наданих прокурором ОСОБА_6 матеріалів досудового розслідування, надав інформаційну довідку за підписом директора Відокремленого структурного підрозділу закладу вищої освіти «Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»» Хмельницького інституту соціальних технологій від 24.03.2026 року та довідку щодо проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі, на предмет вживання психоактивних речовин № 764233 від 26.03.2026 року стосовно обвинуваченого.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні просив суд затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та його підзахисним та призначити узгоджене сторонами угоди покарання.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 підтвердив свою добровільну позицію щодо укладення угоди про визнання винуватості, просив її затвердити та призначити йому покарання узгоджене з прокурором.

Зазначив, що він працює доцентом кафедри правових та інформаційних технологій Відокремленого структурного підрозділу закладу вищої освіти «Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»» Хмельницького інституту соціальних технологій. Відповідно до своїх посадових обов`язків здійснює викладання дисциплін «українська мова за професійним спрямуванням» та «академічна українська мова» для здобувачів освіти, іншими функціями на займаній посаді не наділений.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши зміст наданої угоди про визнання винуватості від 04 листопада 2025 року, укладеної між обвинуваченим ОСОБА_5 та заступником начальника відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Донецької обласної прокуратури ОСОБА_6 за участі захисника ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному 11 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025050000000888, доходить висновку про неможливість затвердження даної угоди, з підстав суперечності її умов вимогам кримінального та кримінального процесуального закону та суттєвої невідповідності її умов інтересам суспільства, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність Кримінального процесуального Кодексу України та\або закону.

В частині 7 ст. 474 КПК України визначений вичерпний перелік підстав, за яких суд відмовляє в затвердженні угоди, в тому числі, у разі, якщо умови угоди суперечать вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та\або закону, а також, якщо умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

Відповідно до вимог ст. 470 КПК України прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов`язаний врахувати такі обставини: 1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; 2) характер та тяжкість обвинувачення (підозри); 3) наявність суспільного інтересу в забезпечення швидкого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; 4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

Тож, зазначені вище обставини, які прокурор зобов`язаний врахувати при вирішенні питання щодо можливості укладення угоди, якщо вони дійсно мають місце, відповідно до вимог ст. ст. 470, 472 КПК України, повинні знайти своє конкретизоване відображення безпосередньо у змісті угоди про визнання винуватості, як істотні для відповідного кримінального провадження, обставини.

Між тим, як вбачається із змісту наданої суду угоди про визнання винуватості, всупереч зазначеним вище вимогам Кримінального процесуального кодексу України, прокурор підійшов до встановлення вказаних обставин формально, про що свідчить відсутність конкретизації, яким саме чином ОСОБА_5 зобов`язується співпрацювати у викритті кримінальних правопорушень у рамках інших кримінальних проваджень.

Поряд з вище наведеним, прокурор вважає визнання вини обвинуваченим, обставиною, що повинна враховуватись ним при укладенні угоди про визнання винуватості, у той час, коли це є беззастережною умовою укладення такої угоди та, само по собі визнання винуватості ОСОБА_5 не розкриває ступінь та характер сприяння з його боку у проведенні кримінального провадження.

До того ж, прокурором при узгодженні покарання, яке має бути призначене обвинуваченому ОСОБА_5 , не враховано передбачену ст. 67 КК України обставину, яка обтяжує покарання останнього, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного стану. У змісті угоди відсутнє посилання на її наявність, в той час, коли в обвинувальному акті така обставина зазначена.

Тим більше, прокурором не відображено в угоді у чому полягає суспільний інтерес щодо швидкого судового розгляду цього провадження, в той час коли з реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що відомості про вчинене кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.04.2023 року, а фактично повноцінне досудове розслідування з проведенням відповідних слідчих (розшукових) дій розпочато лише з лютого 2025 року.

Разом із цим, відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання необхідно суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості та індивідуалізації покарання. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину необхідно виходити не тільки з класифікації злочинів відповідно до ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного злочину і обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, характер і ступінь наслідків, що настали тощо).

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Як вбачається із змісту угоди про визнання винуватості ОСОБА_5 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України, зокрема, обвинувачений під час воєнного стану, керуючись ідеологічними та корисливими мотивами, умисно погодився на співпрацю з окупаційною владою рф і добровільно працевлаштувався до «Федерального государственного бюджетного образовательного учреждения высшего образования «Мариупольскийгосударственній университет имени А.И. Куинджи», в якому обійняв посади пов`язані з організацією освітнього процесу та впровадженням стандартів освіти держави-агресора, а саме: «заведующего кафедры журналистики факультета филологии и массовых коммуникаций» та «доцента кафедры журналистики факультета филологии и массовых коммуникаций».

Диспозицією частини 3 статті 111-1 КК України передбачене покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років.

Згідно абзацу 5 частини 1 статті 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 111-1, 111-2 цього Кодексу, призначається на строк від десяти до п`ятнадцяти років.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК України покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Таким чином, якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції.

Разом з тим, якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі, то суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити у вироку характер та коло тих посад або вид тієї чи іншої діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє особу, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Отже, вирішуючи питання щодо відповідності узгодженого сторонами угоди основного та додаткового покарання, вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, суд виходить з наступного.

Так, характер вказаного кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_5 , на думку суду, становить велику суспільну небезпеку, оскільки інкриміновані останньому дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладі освіти у період воєнного стану, що спричинило негативні наслідки для повноцінного освітнього процесу в Україні.

До того ж, небезпека колабораційної діяльності у закладах освіти полягає в тому, що молоді викладають картину світу, яка відрізняється від реальності та є ворожою до України. Крім того, під час формування особистості та становлення поглядів, молодь може легше піддаватися пропаганді й маніпуляціям. А системний підхід окупаційної влади до впровадження власної освіти спрямований, у тому числі, на викорінення української ідентичності у молоді, здійснення освітнього процесу передбачається повністю за російськими стандартами, російською мовою та включає потужну пропагандистську складову, що має на меті сформувати певний світогляд.

Відтак, з урахуванням того, що ОСОБА_5 інкриміноване кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, вчинене у період воєнного часу, зважаючи на його конкретні обставини, характер, суспільну небезпеку та наслідки протиправної діяльності, суд вважає, що узгоджене сторонами угоди основне покарання у вигляді виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням у дохід держави 10 відсотків заробітку строком на один рік, яке є самим м`яким з альтернативних видів покарання, передбачених санкцією ч. 3 ст. 111-1 КК України, не буде адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також необхідним, достатнім, справедливим і таким, що слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

До того ж, обвинувачений ОСОБА_5 на даний час займає посаду доцента кафедри правових та інформаційних технологій Відокремленого структурного підрозділу закладу вищої освіти «Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»» Хмельницького інституту соціальних технологій, тобто продовжує здійснювати освітню та виховну діяльність.

Таким чином, прокурор пропонує суду затвердити угоду про визнання винуватості якою фактично буде узаконена можливість ОСОБА_5 продовжити здійснення освітньої та виховної діяльності у закладах освіти, а значить уникнути повної міри відповідальності за вчинений злочини, що вочевидь, не відповідає кінцевій меті покарання в цілому.

Крім того, сторонами угоди узгоджене призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, а також обіймати посади у державних та комунальних установах, пов`язаних із здійсненням освітньої та виховної діяльності строком на 10 років.

При цьому, стороною обвинувачення безпідставно і без наведення жодних мотивів звужено коло освітніх закладів, в яких ОСОБА_5 має бути позбавлений права обіймати посади, пов`язані із здійсненням освітньої та виховної діяльності на певний строк, передбачивши позбавлення такого права лише у державних та комунальних установах, і намагаючись у такий спосіб надати обвинуваченому можливість продовжити освітню та виховну діяльність в освітньому закладі приватної форми власності за місцем роботи останнього.

До того ж, прокурором угоджене додаткове покарання з наступним формулюванням: «позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування», що є неконкретним та таким, що не випливає з інкримінованих ОСОБА_5 обставин.

Відтак, на переконання суду, узгоджене сторонами угоди додаткове покарання у зазначеній частині є неконкретним щодо правової заборони обіймати певні посади, а також у цілому таким, що не відповідає характеру вчинених дій, не є справедливим, достатнім і таким, що слугуватиме виправленню обвинуваченого ОСОБА_5 та попередженню вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, на думку суду, всупереч вимогам ст. 470 КПК України, прокурором при вирішенні питання щодо можливості укладення угоди, взагалі не враховані конкретні обставини, характер та суспільна небезпека кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_5 , що призвело до узгодження такого покарання обвинуваченому, яке не відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України.

До того ж, у разі затвердження судом угоди про визнання винуватості, яка, вочевидь, суперечить загальним засадам призначення покарання, буде явно проігноровані інтереси суспільства та вимоги сьогодення у протидії колабораційній діяльності, яка здійснюється громадянами України на тимчасово окупованих територіях.

За таких обставин, суд доходить висновку, що надана суду угода про визнання винуватості не підлягає затвердженню з підстав суперечності її умов вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства, а також невідповідності умов цієї угоди інтересам суспільства.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 57, 65 - 67, 111-1 КК України, ст. ст. 314, 372, 470, 474 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В затвердженні угоди про визнання винуватості від 04 листопада 2025 року, укладеної між обвинуваченим ОСОБА_5 та заступником начальника відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Донецької обласної прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному 11 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025050000000888 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 17 годині 50 хвилин 29 червня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1