Рішення № 138740518, 03.08.2026, Подільський міськрайонний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Котовський міськрайонний суд Одеської області)

ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 505/194/26

Провадження № 2/505/2410/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Дзюбинського А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Бондарчук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Подільськ Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Зміст позовної заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги мотивує тим, що 13.08.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферта) № 13.08.2024-100001041. За умовами договору відповідач отримав кредит у розмірі 9 000 грн на строк 98 днів. Ідентифікація позичальника здійснювалася через систему BankID НБУ, а підписання договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, перерахувавши кошти на банківський рахунок відповідача. Проте відповідач, всупереч вимогам закону та умовам договору, обов`язки щодо своєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих платежів належним чином не виконує. Внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 26 640,00 грн, яка складається із заборгованості зі сплати тіла кредиту 9 000 грн, заборгованості зі сплати процентів у сумі 11 340 грн, зі сплати комісії з надання кредиту 450,00 грн, додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1 350 грн, неустойки - 4 500 грн.

Позиція відповідача

Відповідачем заяви по суті справи не надано.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 28.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

У визначену дату та час судового засідання сторони у справі до суду не з`явилися, про дату та час судового засідання були належним чином повідомлені.

Представник позивача у позовній заяві просив проводити судове засідання за його відсутності, проти ухвалення заочного судового рішення не заперечував.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання у справі, не з`явився. Про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглядати по суті за відсутності сторін, на підставі наявних в справі доказів з ухваленням заочного рішення.

При цьому, суд бере до уваги позицію Верхового Суду, сформульовану у Постанові КЦС ВС від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23) згідно якої, якщо сторони чи їх представники, інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У ситуації, що розглядається, суд дійшов висновку, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для ухвалення законного і обґрунтованого рішення у справі не відкладаючи її розгляду.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Ухвалою суду від 03.08.2026 постановлено провести заочний розгляд цивільної справи на підставі наявних у ній доказів.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, процесуальні дії не вчинялись.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що 13.08.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 13.08.2024-100001041, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», шляхом надіслання відповідачем у справі одноразового ідентифікатора на номер телефону НОМЕР_1 , ідентифікацію та реєстрацію відповідачем шляхом використання Системи BankID Національного банку, відповідно до п. 20 кредитного договору.

Даний Договір складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки та Підтвердження позичальника про укладення кредитного договору. Відповідно до умов пунктів 1-9 вказаного договору, умов заявки, яка є невід`ємною частиною кредитного договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 9 000 грн, на строк 98 днів, дата надання кредиту 13.08.2024, дата повернення кредиту 18.11.2024. Договором передбачено відсутність можливості продовження (пролонгації) строку кредитування, строку виплати кредиту. Процентна ставка "Стандарт" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів (надалі - «чергові періоди»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 450 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 450 грн у кожному з 3 чергових періодів.

У договорі визначено реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику НОМЕР_2.

Грошові кошти в сумі 9 000 грн позивачем на рахунок відповідача перераховано 13.08.2024 12:39:13, що підтверджуються листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-1601 від 16.01.2026, номер транзакції в системі iPay.ua 479756334,на банківську карту НОМЕР_2 .

Позивач стверджує, що у порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання за кредитним договором своєчасно не виконав, внаслідок чого станом на 15.01.2026 утворилась заборгованість, яка становить у сумі 26 640,00 грн, яка складається із заборгованості зі сплати тіла кредиту 9 000 грн, заборгованості зі сплати процентів у сумі 11 340 грн, зі сплати комісії з надання кредиту 450,00 грн, додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1 350 грн, неустойки - 4 500 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідачем не здійснено сплати коштів на виконання зобов`язання.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 є відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою процентів за користування ними (кредитні правовідносини).

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у пін мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень ч. 1 ст. 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання ч. 2 ст. 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу сплачуються проценти і неустойка, у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Щодо стягнення неустойки за кредитними договорами в період дії воєнного стану

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжений та діє на даний час.

Разом з тим, Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень.

Водночас, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Так основним регулятором договірних відносин є Цивільний кодекс України, а не окремі закони, що відповідно до аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

Норма п. 18 Прикінцевих положень ЦК України є спеціальною нормою в період воєнного стану, що прямо регулює відповідальність за кредитними зобов`язаннями, а тому підлягає безпосередньому застосуванню.

Відтак, твердження, про те, що за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань є безпідставним, таким, що ґрунтується на хибному тлумаченні норм матеріального права та прямо спростовується актуальною практикою Верховного Суду.

Вказана правова позиція щодо імперативного та пріоритетного застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України закріплена у Постанові Пленуму Верховного Суду від 07 лютого 2025 року № 6 «Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України...».

У вказаній постанові Пленум Верховного Суду наголосив, що законодавець чітко передбачив особливості регулювання наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану. Ці особливості полягають у встановленні спеціальних правових наслідків, а саме: позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплатити на користь кредитодавця неустойку (штраф, пеню) та інші платежі за таке прострочення, а вже нараховані суми підлягають списанню. При цьому Пленум констатував, що такі законодавчі обмеження не можуть розглядатися як порушення права кредитора на мирне володіння майном, оскільки ці заходи мають виключно тимчасовий характер та спрямовані на захист інтересів боржника в умовах воєнного стану.

Більше того, Верховний Суд вже неодноразово робив висновки щодо застосування п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі договорів, незалежно від дати їх укладення в межах дії воєнного стану. Зокрема, судом касаційної інстанції сформовано сталу практику, згідно з якою дія зазначеного пункту поширюється на кредитні договори (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23, усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2024 у справі № 910/13689/23).

За таких обставин суд доходить висновку, що штрафи, неустойка, пеня та інші платежі, як захід відповідальності на період воєнного стану не нараховуються за такими договорами і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України поширюється на усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань, як перед юридичними, так і перед фізичними особами та поширюється як на відповідальність, визначену статтею 625 ЦК України, так і на інші види відповідальності, визначені відповідними кредитними договорами: штрафи, неустойку, пеню та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами.

Щодо законодавчого обмеження розміру процентної ставки

Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 265/6582/16-ц від 04.09.2019.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX, який набув чинності 24.12.2023, пунктом 5 розділу І цього Закону, внесені зміни до ст. 8 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Так, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено ч. 5, у якій зазначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» доповнені п. 17 у якому зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (з 25.12.2023 до 22.04.2024) - 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024).

Водночас у п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, вимоги п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", діють лише щодо договорів про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом (до 24.12.2023) і лише, якщо строк їх дії продовжувався після набрання чинності цим Законом.

У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що оскільки кредитний договір у цій справі укладений після набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", то на нього не поширюється п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відтак у зазначених договорах максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Щодо порядку обчислення максимального розміру денної процентної ставки 1 %

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Порядок обчислення денної процентної ставки регламентований ч. 4 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування», де визначено формулу: ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100%, де ЗВСК - це загальні витрати за споживчим кредитом (які включають комісії), а не лише номінальні проценти, ДПС - денна процентна ставка, ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом, ЗРК - загальний розмір кредиту, t - строк кредитування у днях.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, до яких включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо, інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Відтак, обмеження денної процентної ставки в 1 % стосується не лише номінальної відсоткової ставки, зазначеної в договорі, а сукупного показника вартості кредиту.

Відтак, встановлене обмеження у розмірі 1% на день є граничною межею для денної процентної ставки (ДПС), яка обчислюється з урахуванням усіх витрат споживача, зокрема й сплати комісії за видачу кредитних коштів.

Отже, для визначення відповідності умов кредитного договору частині 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», враховується фактичне здорожчання кредиту за рахунок нарахованих комісій та інших обов`язкових платежів, оскільки вони, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону, є невід`ємною складовою загальних витрат за споживчим кредитом (ЗВСК).

У разі зазначення в договорі номінальної денної процентної ставки в розмірі 1 % та наявності інших платежів, зокрема комісії за видачу кредиту, сукупний розмір такої ставки, в розумінні ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», буде виходити за дозволені законом межі. Відтак, згідно з ч. 6 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», такі положення договору в частині перевищення максимального розміру денної процентної ставки є нікчемними, в силу ч. 5 ст. 12 зазначеного закону.

Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Суд робить висновок, що 13.08.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини.

ОСОБА_1 будучи вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, будучи обізнаним з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, підписав електронними одноразовим ідентифікатором кредитний договір, таким чином погодився з умовами сплати процентів за користування кредитними коштами. Даний договір укладений в електронній формі у порядку, визначеному статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», що повністю підтверджується матеріалами справи.

ОСОБА_1 отримав кредитні кошти і у нього виникло зобов`язання повернути їх, у розмірах та у строки, що зазначені в Договорі.

Судом встановлено, що останні нарахування процентів за кредитним договором були здійснені 18.11.2024, тобто в останній день строку дії договору, після чого нові проценти чи інші платежі позивачем не нараховувалися.

Законодавець, установлюючи обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 1 %, визначив граничний розмір здорожчання кредиту за кожний день користування ним.

Отже, за кожен день користування кредитними коштами кредитодавець може отримати не більше одного відсотка від суми виданого кредиту незалежно від того, як саме названа відповідна плата у договорі: процентами, комісією чи іншим обов`язковим платежем. Саме тому при визначенні дотримання цього законодавчого обмеження враховуються всі платежі, які є платою за отримання, користування, обслуговування та повернення кредиту.

Водночас зазначене обмеження не поширюється на платежі, які є наслідком порушення позичальником своїх зобов`язань, зокрема штраф, пеню, неустойку чи інші санкції за прострочення виконання договору, оскільки вони не є платою за користування кредитом, а є видом цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання зобов`язання.

Згідно з розрахунком суду, обґрунтований розмір заборгованості за відсотками разом із іншими складовими витрат за договором, що несе відповідач у цій справі за умови належного виконання зобов`язання, не може перевищувати 8 820 грн (9 000,00 грн х 1 % х 98 днів).

Загальні витрати за договором, визначені сторонами становлять 11 340 грн (11 340 грн процентів + 450 грн комісії за видачу кредиту + 1 350 грн комісії за обслуговування), перевищують максимальний розмір загальних витрат, який відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» може становити лише 8 820 грн (9 000 грн ? 98 днів ? 1 %). Отже, умови договору щодо плати за користування кредитом підлягають застосуванню лише в межах встановленого законом обмеження.

Щодо стягнення неустойки

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку в сумі 4 500 грн.

Суд зазначає, що Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18.

Згідно з вказаною нормою, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, передбаченим частиною першою цієї статті, позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нарахування яких передбачено договором за прострочення виконання зобов`язань, нараховані після 24.02.2022, підлягають списанню.

Враховуючи, що прострочення виконання зобов`язання відбулося під час дії воєнного стану, нарахування позивачем неустойки у розмірі 4 500 грн суперечить наведеним вимогам закону. За таких обставин, у задоволенні позовних вимог у частині стягнення неустойки слід відмовити.

Обґрунтування застосування норми п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України на противагу нормам Закону України «Про споживче кредитування», при вирішенні питання щодо стягнення неустойки, наведено у розділі «Щодо стягнення неустойки за кредитними договорами в період дії воєнного стану» цього рішення суду.

Щодо стягнення комісії за видачу кредиту та обслуговування кредитної заборгованості

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за комісією у розмірі 450 грн за надання кредиту та 1 350 грн за обслуговування кредитної заборгованості.

Водночас, у позовній заяві позивач обмежився лише загальним зазначенням про наявність такої заборгованості без обґрунтування підстав нарахування зазначеної комісії, без посилання на пункти договору чи інших документів, без зазначення ставки та порядку розрахунку комісії, періоду її застосування, позивач не зазначив, за надання яких саме послуг вона стягується.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» та правових висновків Верховного Суду, комісії та інші платежі за кредитним договором можуть підлягати стягненню лише за умови, якщо вони встановлені за визначені послуги, які фактично надаються споживачу, якщо їх перелік є визначеним, а також доведено факт їх надання та погодження із позичальником.

Разом з тим, надані позивачем матеріали не містять належних та допустимих доказів того, що встановлена договором комісія за обслуговування кредиту є платою саме за окремі, визначені фінансові чи супутні послуги, що такі послуги дійсно надавалися відповідачу протягом усього періоду нарахування комісії.

У позові позивач не зазначив, які саме дії кредитодавця становлять послугу, за яку стягується відповідна комісія, а також не надано жодних розрахунків чи первинних документів, які б підтверджували обсяг, періодичність та вартість таких послуг.

Відтак, щодо вимоги про стягнення 1 350 грн комісії за обслуговування кредиту, суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами її зміст, а також фактичне надання відповідачу додаткових послуг, за які така комісія могла б стягуватися. Матеріали справи не містять переліку послуг, доказів їх надання, не містять обґрунтованого розрахунку вартості таких дій кредитодавця (обслуговування кредитної заборгованості).

За відсутності доведеності факту надання окремої споживчої послуги та з урахуванням імперативних положень законодавства про споживче кредитування, які забороняють встановлення платежів, що не є платою за фактично надані послуги, суд дійшов висновку, що підстав для стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 1 350 грн немає, у зв`язку з чим у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд враховує, що комісія за надання кредиту у розмірі 450 грн має разовий характер та пов`язана виключно з дією кредитодавця щодо надання відповідачу кредитних коштів. Як встановлено судом, позивач фактично виконав свій обов`язок за договором, здійснивши 13.08.2024 перерахування 9 000 грн на банківський рахунок відповідача, що підтверджується наявними у справі доказами. Отже, послуга, за яку договором передбачено відповідну комісію, була фактично надана та повністю виконана кредитодавцем, а її результат отриманий позичальником. На відміну від комісії за обслуговування кредитної заборгованості, яка передбачає оплату дій, що повинні вчинятися кредитодавцем протягом строку дії договору та факт здійснення яких підлягає доказуванню, комісія за надання кредиту є одноразовою платою за вже виконану дію кредитодавця. Матеріали справи підтверджують факт надання кредиту та отримання відповідачем грошових коштів, а тому суд доходить висновку про доведеність підстав для стягнення цієї комісії в сумі 450 грн.

При цьому стягнення одноразової комісії за надання кредиту не призводить до порушення вимог ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки при визначенні розміру заборгованості суд включає її до складу загальних витрат за споживчим кредитом та відповідно зменшив суму процентів, що підлягають стягненню. Таким чином, сукупний розмір плати за користування кредитом (проценти та одноразова комісія) не перевищує встановленого законом максимального розміру денної процентної ставки.

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, доходить висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів факт порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором та наявність підстав для часткового задоволення позову.

При цьому, враховуючи встановлене ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 1 %, загальний розмір плати за користування кредитом, який включає проценти та інші обов`язкові платежі, не може перевищувати 8 820 грн (9 000 грн ? 1 % ? 98 днів). Оскільки до складу таких витрат входить одноразова комісія за надання кредиту у сумі 450 грн, максимальний розмір процентів, що може бути стягнутий за договором, становить 8 370 грн (8 820 грн - 450 грн). За таких обставин з відповідача підлягає стягненню 17 820 грн, що складається із: 9 000 грн заборгованості за тілом кредиту, 8 370 грн процентів за користування кредитом та 450 грн комісії за надання кредиту.

У задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 1 350 грн та неустойки у сумі 4 500 грн слід відмовити.

Розподіл судових витрат у справі

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви до суду ТОВ «Споживчий центр» сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог в сумі 1 780,93 грн (2 662,40 грн х (17 820,00 грн / 26 640,00 грн)).

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-289, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 11, 202, 207, 526, 534, 610, 612, 626, 638, 1048, 1054 ЦК України, п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість у сумі 17 820 (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати у сумі 1 780 (одна тисяча сімсот вісімдесят) гривень 93 копійки.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 03.08.2026.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ідентифікаційний код юридичної особи 37356833, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, тел. +380630731405

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_4

Суддя

Подільського міськрайонного суду

Одеської області Андрій ДЗЮБИНСЬКИЙ