Рішення № 138740401, 24.07.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/5668/25

Номер провадження 2/495/232/2026

24 липня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі головуючої судді Топалової А.Л., із секретарем судового засідання Кісьовою А.В., за участю:

позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Завгороднюк В.О.,

розглянувши судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

29.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка доводиться позивачці рідною онукою.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що рідна матір дитини ОСОБА_4 - донька позивачки - рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.08.2023 позбавлена батьківських прав і на цей час перебуває в місцях позбавлення волі.Сім`я перебувала на обліку сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, у періоди з 2020 року по 03.06.2021 та з 25.01.2021 по 21.03.2022, що встановлено вказаним рішенням суду. Дитина ОСОБА_3 з народження проживає з позивачкою та перебуває на її повному утриманні. Місце проживання відповідача, за твердженням позивачки, їй невідоме. Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20.01.2015 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 стягнуто з ОСОБА_2 адіменти в сумі 1000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. На даний час в Білгород-Дністровському ВДВС перебуває виконавче провадження на виконання вказаного рішення суду, ОСОБА_2 від сплати аліментів ухиляється та взагалі не приймає участі у вихованні та утриманні дитини. Просить позбавити відповідача батьківських прав, бажає бути опікуном дитини.

Ухвалою суду від 03.10.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі. Одночасно витребувано з Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону України громадянином громадянином Республіки Казахстан ОСОБА_2 .

У відповідь Державна прикордонна служба України повідомила про необхідність надання прізвища та імені відповідача латинськими літерами для здійснення пошуку, проте позивач такі дані суду не надала. Відомостей про фактичне місце проживання відповідача в Республіці Казахстан чи іншій державі позивачем також не надано.

Ухвалою від 02.02.2026 задоволено клопотання позивача про виклик свідків та витребування доказів. Витребувано у органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради копії документів, які були враховані при підготовці висновку органу опіки та піклування № 02-32/5031 від 23.12.2025 року.

Ухвалою суду від 23.02.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований разом з позивачкою за адресою належного позивачці на праві власності житла.

У відповідності до ч.1 п.2 ст. 131 ЦПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів звязку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

З огляду на відсутність у суду достовірних відомостей про фактичне місце проживання (перебування) відповідача, суд на підставі статті 128 ЦПК України також здійснив виклик відповідача шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

У судове засідання ОСОБА_2 не з`явився, відзиву на позовну заяву не подав. Відтак розгляд справи проведено на підставі наявних доказів.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала та просила задовольнити. Зазначила, що вона з покійним чоловіком ОСОБА_6 сприяла відповідачу у здійсненні ним батьківських прав, виділила сусідню квартиру у будинку по АДРЕСА_1 (їм належать квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ). Проте відповідач не був пристосований для сімейного життя, не піклувася належним чином про дитину, не готував та не придбавав самостійно їжу, одяг, тощо. Конфлікти між нею та відповідачем виникали на побутовому рівні через розбіжності у поглядах щодо виховання дитини, її матеріального забезпечення, тощо. Відповідач вчиняв насильницькі дії щодо позивачки у присутності дитини ОСОБА_3 , за що був притягнутий до адміністративної та кримінальної відповідальності. За деякий час пішов з дитиною проживати окремо, однак згодом залишив доньку проживати у малознайомої жінки по імені ОСОБА_15 близько 2 місяців, а сам поїхав до м.Києва та не повернувся. Ця жінка привела ОСОБА_3 до Білгород-Дністровського МЦСС, оскільки ОСОБА_2 не повернувся, виїхав за кордон. Зазначила, що ОСОБА_2 властива така поведінка, після народження дитини у 2012 році він проживав з дитиною приблизно півтора роки, після чого поїхав на роботу в м.Одеса та не повернувся. Згодом приїхав у 2019 році, коли дитина пішла у перший клас, знову пробув близько півтора року, після чого поїхав у Київ по візу, а повернувся лише у серпні 2023 року під час повномасштабного вторгнення росії. Також вказала, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , окрім іншого, необхідне для можливості їй одноособово представляти інтереси дитини у публічно-правових та цивільних відносинах, оскільки невдовзі дитині потрібно буде робити офтальмологічну операцію, отримувати паспорт громадянина України, зареєструвати місце проживання тощо.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 08.11.2012 ВДРАЦС Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області.

Згідно копії довідки по зареєстрованих у житловому будинку осіб № 513 від 27.02.2025 виданої виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради відповідач ОСОБА_2 зареєстрований разом з позивачкою ОСОБА_1 та матір`ю дитини ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки КП «ЖЕО-1» м.Білгород-Дністровський від 03.03.2025 №8, наданої ОСОБА_1 , склад сім`ї проживаючих: чоловік ОСОБА_9 , онука ОСОБА_3 , батько онуки ОСОБА_2 .

Згідно акту, складеного КП «ЖЕО-1» м.Білгород-Дністровський від 03.03.2025 засвідчено факт, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживає біля своєї бабусі ОСОБА_1 та дідуся ОСОБА_9 та батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.08.2023 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, про позбавлення батьківських прав задоволено, ОСОБА_5 позбавлено батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 23.12.2025 № 02-32/5031 доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Зокрема зазначено, що «…малолітня ОСОБА_3 постійно проживає з бабусею ОСОБА_1 батько дитини ОСОБА_2 , громадянин Казахстану, участі у вихованні, утриманні дитини протягом 10 років не приймає У 2023 році ОСОБА_2 приїхав до Укоаїни та деякий час проживав у родині ОСОБА_1 , , що підтверджується актом КП «ЖЕО №1» від 03.03.2025. За час проживання стосунки між дитиною та батьком залишались напруженими, ОСОБА_2 не займався належним чином вихованням дитини. Сім`ї ОСОБА_2 надавались соціальні послуги соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Відповідно до характеристики Білгород-дністровського РВП ГУНП в Одеській області від 17.12.2025 № 300443-2025 за місцем проживання по АДРЕСА_1 - Дністровський ОСОБА_2 перебуває на профілактичних обліках, які ведуться в органах Національної поліції України, категорія «домашній кривдник», притягувався до адміністративної відповідальності за ст.173-2 ч.1 КУпАП постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.04.2025, вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.07.2025 засуджений за ч.1 ст.125 КК України до штрафу у розмірі 850 гривень. На даний час встановлено, що ОСОБА_2 перебуває за межами України, де саме невідомо, зі слів ОСОБА_1 виїхав у червні 2025 року. …Відтак орган опіки дійшов висновку що ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, залишивши її без батьківського піклування.»

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.04.2025 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП у виді штрафу у розмірі 340 гривень.

Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.07.2025 ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 гривень.

За клопотанням позивача судом допитано свідка - сусідку ОСОБА_13 , яка повідомила, що позивачка постійно опікується дитиною, а відповідач у період свого перебування в Україні намагався виконувати батьківські обов`язки; за її словами, дитина ОСОБА_3 , яка деколи залишалася в неї ночувати, скаржилася на те, що відповідач її ображає та обзиває. Суд критично оцінює цю інформацію в частині поведінки відповідача щодо дитини, оскільки вона є похідною (одержаною свідком зі слів дитини), а не результатом безпосереднього спостереження свідка.

Допитана за клопотанням позивача як свідок практичний психолог центру соціальних служб Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА_14 пояснила, що працювала з родиною та надавала відповідачу рекомендації щодо винайняття окремого від позивачки житла, однак не змогла повідомити суду відомостей про обстеження умов проживання дитини, а також підтвердити обставини нібито звернення до центру особи на ім`я " ОСОБА_15 ", якій відповідач залишив дитину влітку 2025 року.

Судом встановлено, що у 2023 році відповідач прибув в Україну та вживав заходів для спільного проживання з дитиною ОСОБА_16 : з власної ініціативи звертався до відповідного центру соціальних служб за наданням соціального супроводу, відвідував загальноосвітній заклад - гімназію №6 м. Білгород-Дністровського, який відвідує дитина, що підтверджується характеристикою цього закладу. У характеристиці (вих.№187 від 09.12.2025) зокрема зазначено, що: «батько намагався цікавитись справами дитини, але після свого від`їзду поступово зник з поля зору. Зараз він ще у батьківській спільноті, але не реагує на повідомлення, на дзвінки класного керівника не відповідає».

Дитина ОСОБА_3 в порядку статті 171 Сімейного кодексу України опитана судом за участю психолога, висловила бажання щодо позбавлення відповідача батьківських прав, повідомивши, що батько приїздив і раніше, коли вона йшла у перший клас, прожив з ними деякий час та повернувся у Казахстан. Коли він приїхав у 2023 році спочатку вона була рада, але згодом відповідач став ображати та обзивати, не став на її сторону під час шкільного конфлікту, принижував позивачку в її присутності, проте відправляв її харчуватись до бабусі, надсилав на її банківську картку аліментні кошти, які майже одразу повертав на свій рахунок, мав намір вивезти її до Республіки Казахстан, чому вона категорично противиться, а влітку 2025 року залишив проживати з жінкою на ім`я " ОСОБА_15 " (умови проживання в якої, за словами дитини, були доброчинними) та виїхав на заробітки до м. Києва, після чого не повертався; спілкування з відповідачем після цього відбувалося виключно у месенджері, востаннє - влітку 2025 року, коли відповідач надсилав фото авіаквитка та пропонував доньці ОСОБА_3 виїхати разом з ним. Контактних даних відповідача дитина суду не повідомила.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки вона може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким дитина через малолітній вік неспроможна надавати об`єктивну оцінку, та не завжди відповідає інтересам самої дитини (правовий висновок ВП ВС, постанова від 12.07.2022 у справі № 705/3040/18)

Суд враховує, що дитина проживає з позивачкою з народження, перебуває під її вихованням і впливом, а тому оцінює її пояснення з урахуванням віку, психоемоційного стану та вочевидь наявної образи на відповідача, а не як абсолютно самостійне та незалежне джерело доказів.

Доказів на підтвердження ухилення відповідача від сплати аліментів на утримання дитини чи невиконання інших майнових обов`язків матеріалами справи не встановлено, доказів наявності заборгованості відповідача за аліментами до суду не надано. Пояснення дитини ОСОБА_3 про те, що відповідач нібито переказував аліментні кошти на її банківську картку, а згодом їх забирав, не підтверджені жодними доказами (виписками з рахунку, банківськими довідками тощо) і не можуть братися судом до уваги як встановлений факт.

Будь-які документи на підтвердження факту звернення особи по імені "ОСОБА_15" чи перебування дитини в цієї особи до матеріалів справи не долучено. Особа, яка іменується позивачкою та дитиною як " ОСОБА_15 ", судом як свідок не допитувалася - відповідне клопотання учасниками справи не заявлялося; пояснення позивача про те, що дані цієї особи їй невідомі, суд оцінює критично, зважаючи на те, що саме ця особа, за твердженням позивача, тривалий час здійснювала догляд за дитиною.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При розгляді справи, суд враховує вимоги ч. 8, 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України про те, що регулювання сімейних відношень має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У силу положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитини» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей , поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правової відповідальності, який застосовується лише за наявності достатніх, достовірних і переконливих доказів вини та свідомої протиправної поведінки батька щодо дитини, з дотриманням принципу пропорційності втручання у право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та з урахуванням найкращих інтересів дитини. Тягар доведення наявності підстав, передбачених статтею 164 СК України, покладається на позивача.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини.

Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду. Пунктами 15,16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В постанові ВС від 09 листопада 2020 року, справа № 753/9433/17, ВС зазначив: «Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.»

В Постанові від 17 червня 2021 року, справа № 466/9380/17 ВС зазначив наступне: «Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько (мати) ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

За результатами оцінки зібраних у справі доказів у їх сукупності суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності жодної з підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, а саме:

- факт жорстокого поводження безпосередньо з дитиною не підтверджений належними й допустимими доказами: встановлений вироком факт застосування відповідачем фізичного насильства стосується виключно конфлікту між дорослими особами (відповідачем і позивачем) і жодним чином не стосується дитини;

- обставини нібито залишення дитини під наглядом сторонньої особи без забезпечення її утримання ґрунтуються виключно на поясненнях позивача і дитини, є похідними та не підтверджені жодними об`єктивними доказами: особа "ОСОБА_15" судом не допитана, відповідне клопотання не заявлялося, працівниця центру соціальних служб обставин цього звернення підтвердити не змогла, документи про перебування дитини в цієї особи або її звернення до центру відсутні;

- ухилення відповідача від виконання обов`язку з утримання дитини не підтверджене жодними документами, а пояснення дитини із цього приводу є голослівними;

- висновок органу опіки та піклування є недостатньо мотивованим і фактично відтворює доводи позивача без самостійної перевірки викладених у ньому обставин, складений без отримання пояснень відповідача, тощо.

Суд також враховує, що звернення позивача з цим позовом відбулося невдовзі після набрання законної сили вироком від 03.07.2025, який ухвалено за наслідками конфлікту між дорослими особами (позивачкою та відповідачем) без дослідження обставин у судовому засіданні, а постанова про адміністративне правопорушення взагалі не містить опису обставин і ухвалена за відсутності відповідача. Зазначене обумовлює необхідність критичної оцінки цих документів як фактичної підстави висновку органу опіки та піклування, оскільки самі по собі вони не встановлюють жодних обставин, що стосуються дитини.

Крім того, судом встановлено, що позивач не надала суду достовірних відомостей про місце проживання відповідача, попри те, що останній зареєстрований у належному позивачу житлі, а також не забезпечила сприяння у встановленні контактних даних відповідача чи особи "ОСОБА_15". У сукупності з виявленими в судовому засіданні суперечностями та неточностями в поясненнях позивача це обумовлює необхідність підвищено обережної оцінки її доводів судом.

Одночасно судом враховано, що відповідач у 2023 році вживав заходів для підтримання зв`язку з дитиною та участі в її вихованні: прибув в Україну, звертався до центру соціальних служб за наданням допомоги, відвідував навчальний заклад дитини, що підтверджується характеристикою.

Судом також враховано пояснення позивача про те, що дійсною метою звернення з цим позовом є отримання можливості одноособово представляти інтереси дитини у публічно-правових та цивільних відносинах - зокрема, у зв`язку з необхідністю оформлення дитині паспорта громадянина України у зв`язку з досягненням 14-річного віку, а також надання згоди на медичне втручання (з огляду на перенесену дитиною офтальмологічну операцію та можливу потребу в повторному оперативному втручанні), оскільки за наявності батька, який не позбавлений батьківських прав, відповідні органи не визнають позивача повноважним представником дитини.

Суд визнає, що зазначені практичні потреби є реальними й такими, що заслуговують на увагу, однак вони самі по собі не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, передбаченою статтею 164 СК України. Позбавлення батьківських прав є заходом сімейно-правової відповідальності за протиправну поведінку батька щодо дитини, а не інструментом розв`язання адміністративних чи представницьких питань. Для задоволення зазначених практичних потреб законодавством передбачені інші, менш обтяжливі для відповідача та більш пропорційні правові механізми, зокрема встановлення опіки над дитиною за наявності передбачених законом підстав (статті 243, 244 Сімейного кодексу України, стаття 63 Цивільного кодексу України), або звернення до органу опіки та піклування чи до суду за наданням дозволу на вчинення конкретних дій щодо дитини у разі неможливості отримати згоду одного з батьків. Використання інституту позбавлення батьківських прав як засобу забезпечення виключно представницьких повноважень позивача за відсутності доведених самостійних підстав, передбачених статтею 164 СК України, суперечить меті цього правового інституту та додатково підтверджує висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин суд доходить висновку, що сукупність наявних у справі доказів не є достатньою та переконливою для застосування такого виключного заходу, як позбавлення відповідача батьківських прав, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Суд роз`яснює позивачу, що відмова в задоволенні цього позову не позбавляє її права на звернення до суду або до органу опіки та піклування з іншими вимогами, спрямованими на вирішення практичних потреб щодо представництва інтересів дитини (зокрема, щодо встановлення опіки над дитиною за наявності передбачених законом підстав, надання дозволу на вчинення конкретних дій щодо дитини за відсутності згоди одного з батьків, або стягнення аліментів на утримання дитини), а також не перешкоджає вжиттю органом опіки та піклування заходів для захисту прав та інтересів дитини за наявності до цього самостійних підстав.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають і залишаються за нею.

На підставі викладеного, керуючись статтями 164, 170, 171 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 63, 81, 89, 128, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, ЄДРПОУ 378940587, юридична адреса: вул.Михайлівська.52, м.Білгород-Дністровський Одеської області.

Дата складення повного тексту рішення: 03.08.2026 року.

Суддя Анна ТОПАЛОВА