Рішення № 138740135, 24.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 рокуСправа №160/1149/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов?язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та нечинним Рішення Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року Nє 2136-23/VII «Про затвердження Генерального плану села Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області» з моменту набрання законної сили судовим рішенням;

- визнати протиправним та скасувати Рішення Новоолександрівської сільської ради від 30 жовтня 2025 року Nє 4639-62/VI «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння»;

- зобов?язати Новоолександрівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області на найближчій сесії прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га для сінокосіння (із застосуванням коду КВЦПЗ у відповідності до фактичного складу угідь та матеріалів геодезичних вишукувань) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з Новоолександрівської сільської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначено, що Позивач є членом територіальної громади села Новоолександрівка позивач звернувся до Відповідача із заявою від 24.09.2025 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га для сінокосіння (для догляду за територією). Рішенням Новоолександрівської сільської ради від 30 жовтня 2025 року Nє 4639-62/VIII Позивачу було відмовлено у наданні дозволу. Головною підставою відмови зазначено: «запитувана земельна ділянка згідно Генерального плану с. Новоолександрівка, затвердженого рішенням від 14.09.2017 Nє 2136-23/VII, відноситься до земель житлової забудови та не передбачає використання для сінокосіння». Позивач вважає, що саме оскаржуване рішення від 14.09.2017 стало єдиною юридичною перешкодою для реалізації його законних інтересів. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.02.2026.

Від Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надійшов відзив, відповідно до якого, на думку відповідача, Рішення від 14.09.2017 №2136-23/VII «Про затвердження Генерального плану села Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області» не порушує прав позивача. Щодо зобовязання Новоолександрівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області на найближчій сесії прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га для сінокосіння (із застосуванням коду КВЦПЗ у відповідності до фактичного складу угідь та матеріалів геодезичних вишукувань) за адресою: АДРЕСА_1 відповідач зазначає, що прийняття такого рішення є його дискреційними повноваженнями. Також, у відзиві заявлено клопотання про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Розробника містобудівної документації (ДП НДПІ МІСТОБУДУВАННЯ; Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації; Головного архітектора Дніпровського району Дніпропетровської області; Рецензента Генерального плану с. Новоолександрівка (Соколова І.А.).

Від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів опублікування оголошення щодо оскарження Рішення від 14.09.2017 №2136-23/VII «Про затвердження Генерального плану села Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області»

Від позивача надійшла відповідь на відзив, яка обгрунтована доводами, аналогічні тим, які викладено в позові.

18.02.2026 сторони в підготовче засідання не з`явились, у зв`язку з чим підготовче засідання відкладено на 04.03.2026.

04.03.2026 в підготовчому засіданні протокольно суд залучив в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Розробника містобудівної документації (ДП НДПІ МІСТОБУДУВАННЯ; Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Підготовче засідання відкладено на 01.04.2026.

Від позивача надійшло клопотання про витребування документів та надання інформації.

Від Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації надійшло заперечення на клопотання про витребування документів.

01.04.2026 в підготовчому засіданні суд задовольнив клопотання про витребування документів частково, ухвалено витребувати у Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської :

- оригінал (для огляду) та засвідчену кольорову копію графічного матеріалу «Основне креслення» Генерального плану с. Новоолександрівка, затвердженого рішенням від 14.09.2017 № 2136- 23/VII, з повною та читабельною експлікацією (легендою), зокрема в частині відображення об`єкта під номером 17;

- пояснювальну записку до Генерального плану с. Новоолександрівка (повний текст), включаючи розділ «Охорона навколишнього природного середовища»;

- всі Протоколи громадських слухань (зборів громадян, громадських обговорень) щодо проекту Генерального плану с. Новоолександрівка, які проводилися у період з 01.01.2015 по 14.09.2017, разом зі списками реєстрації присутніх та журналом врахування пропозицій громадськості;

- матеріали погодження проекту Генерального плану з відповідними органами державної влади (листа-погодження, висновки), що передували винесенню проекту на сесію сільської ради;

- документи які слугували підставою, у зв`язку з чим та коли саме було змінено графічну частину (основне креслення) Генерального плану с. Новоолександрівка, затвердженого рішенням Новоолександрівської сільської ради від 14 вересня 2017 року № 2136-23/VII, в частині видалення з експлікації та з графічних матеріалів позначки № 17 «База відпочинку» та зелених насаджень загального користування, та заміни відповідної території на зону «садибної» забудови, як це відображено на графічних матеріалах, що надавались, зокрема, Дніпровській районній військовій адміністрації;

- всі документи (рішення, розпорядження, протоколи засідань, службові записки, листи, висновки, погодження, експертизи, матеріали громадських слухань (якщо такі проводились щодо змін) тощо), пов`язані з розробкою, погодженням, затвердженням та внесенням зазначених змін до Генерального плану с. Новоолександрівка.

Витребувати від Державного підприємства «НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ І ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ МІСТОБУДУВАННЯ»:

- належним чином засвідчену копію Договору на розробку (внесення змін, коригування) Генерального плану села Новоолександрівка Дніпровського району, укладеного з Новоолександрівською сільською радою, з усіма додатками, додатковими угодами та Завданням на проектування;

- належним чином засвідчені копії актів прийому-передачі виконаних робіт (передачі графічних та текстових матеріалів Генерального плану) за вказаним Договором;

- належним чином засвідчені копії всього офіційного листування між ДП «НДПІ містобудування» та Новоолександрівською сільською радою (її Виконавчим комітетом) у період 2016 2017 років щодо розробки, коригування, погодження та внесення змін до графічної частини Генерального плану (зокрема «Основного креслення»);

- усі наявні матеріали, протоколи робочих нарад, листи, доручення або вказівки замовника, що стали підставою для внесення змін до графічних матеріалів в частині виключення об`єкта під графою № 17 («База відпочинку») з Експлікації (легенди) креслення та зміни функціонального призначення відповідної земельної ділянки (в районі вул. Крайньої) з рекреаційної зони на зону житлової забудови у затвердженій версії Генерального плану.

Витребувати від Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної Державної адміністрації :

- належним чином засвідчені копії документів (листів, погоджень, висновків), що підтверджують факт офіційного погодження Департаментом виключення бази відпочинку (графа № 17) з графічної версії Генерального плану та зміни функціонального призначення вказаної території під забудову (у разі прийняття таких рішень або надання таких погоджень);

- документ повідомлення Новоолександрівська сільська рада (або розробник ДП «НДПІ містобудування») Департамент екології та природних ресурсів про внесення змін до графічної версії проекту Генерального плану с. Новоолександрівка перед його затвердженням у вересні 2017 року, зокрема щодо зміни цільового призначення земель та виключення об`єкта рекреації «База відпочинку» (графа № 17 Експлікації) з одночасним переведенням цієї зеленої зони під житлову забудову?;

- чи погоджував Департамент екології та природних ресурсів ОДА внесення зазначених вище змін до Генерального плану с. Новоолександрівка (ліквідацію бази відпочинку та зміну екологічного зонування), і якщо так, яким саме документом.

Зупинено провадження у справі №160/1149/26 до отримання судом витребуваних документів.

Від ДП «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи договору Nє2017-19 від 10 квітня 2017 року на виконання проектних робіт (з додатками 1-2 та додатковою угодою Nє1) та акту ГС-002487 здачі-прийняття робіт (послуг) від 02 квітня 2018 року.

Від Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи генерального плану з додатками та рішення Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року Nє 2136-23/VII «Про затвердження Генерального плану села Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 поновлено провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 22.07.2026.

Від Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надійшли клопотання про відкладення судового засідання.

22.07.2026 закінчено підготовче провадження, суд ухвалив перейти до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення сторін, надавши оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням від 24.12.2015 №25-2/VI Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області затверджено заходи по розвитку земельних відносин і охорони земель на території Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на 2016 рік, а саме: виготовленні генерального плану с.Новолександрівка.

Між Виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та ДП «НДПІ Містобудування» 10.04.2017 укладено договір про виконання проектних робіт № 2017-19.

Для формування завдання щодо виготовлення генерального плану с. Новолександрівка Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області були отримані листи від Управління містобудування та архітектури №411/0/253-16 від 19.05.2016, № 511/0/253-16 від 01.07.2016, від Управління превентивної діяльності ГУ НП в Дніпропетровській області № 395/2-10 від 06.04.2016, від Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області від 31.05.2016 № 13-4-7777.3-0055/2-16, від Департаменту екології та природних ресурсів.

Повідомлення про проведення громадських слухань щодо врахування інтересів під час розроблення генерального плану с. Новолександрівка Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області було опубліковано 27.01.2017 в друкованому засобі масової інформації «Дніпровська зоря». Строк подання письмових пропозицій та зауважень з 25.01.2017 по 25.02.2017.

Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області прийнято рішення від 14.09.2017 №2136-23/VII «Про затвердження Генерального плану села Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області», яким затверджено нову містобудівну документацію - Генеральний план с. Новоолександрівка, розроблену ДП «НДПІ Містобудування».

Генеральний план села Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області виконано ДІ «НДІ МІСТОБУДУВАННЯ» на замовлення Новоолександрівської сільської ради, згідно з рішенням від 24.12.2015 №25-2/VI.

Містобудівна документація розроблена відповідно до завдання на проектування та договору Nє 2016-9.

Проект виконано відповідно до Законів України «Про Генеральну схему планування території України», «Про регулювання містобудівної діяльності», ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту», ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», інших нормативно-правових актів та нормативно-методичних положень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Графічна частина проекту виконана на топографічній основі масштабу 1:2000 (розробник ТОВ «НВП "Українська геодезична компанія», 2016 р.).

Позивач 24.09.2025 звернувся до Відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га для сінокосіння (для догляду за територією).

Рішенням Новоолександрівської сільської ради від 30.10.2025 №4639-62/VIII позивачу відмовлено у наданні дозволу на підставі того, що «запитувана земельна ділянка згідно Генерального плану с. Новоолександрівка, затвердженого рішенням від 14.09.2017 Nє 2136-23/VII, відноситься до земель житлової забудови та не передбачає використання для сінокосіння».

Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами 2 та 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як роз`яснено в рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1997 №6-зп, частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Суд також враховує, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право».

ЄСПЛ, зокрема у рішеннях «Georgiadis v. Greece» (заява № 21522/93, пункт 34), «Ferrazzini v. Italy» (заява № 44759/98, пункт 30), «Benthem v. the Netherlands» (заява № 8848/80, пункт 32), зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 9901/386/18, та Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 367/4883/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 539/1699/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 480/8472/20 та від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18.

Предметом спірних правовідносин є, зокрема, правомірність рішення Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 14.09.2017 №2136-23/VII «Про затвердження Генерального плану села Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області».

Отже, у даній справі позивачем оскаржується нормативно-правовий акт, прийнятий Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області.

Зокрема, у статті 4 КАС України визначено терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»: нормативно-правовий акт це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тому, перевіряючи законність рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання своїх управлінських функцій, судам, з метою уникнення істотних порушень норм процесуального права, необхідно розмежовувати поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт». Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17, від 26 травня 2020 року у справі № 826/17586/16 та від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16.

Згідно з пунктом 3 «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

У «Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації», затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 09 грудня 2020 року у справі № 813/746/18, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20, та від 20 травня 2022 року у справі № 160/9717/21.

Суд також зазначає, що в контексті норм КАС України стосовно підходів до розгляду справ щодо законності актів, які містять положення, що відповідають основним критеріям «норми права» варто розуміти: 1) суттєвий та 2) довготривалий вплив на суспільно-управлінські відносини.

У статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено: детальний план території містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (пункт 3 частини 1 статті 1); містобудівна документація затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (пункт 7 частини 1 статті 1).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Відповідно до приписів частини 2 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1статті 25 цього ж Закону режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу, є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляюются права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).

У зв`язку із наведеним, суд зазначає, що рішення Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 14.09.2017 №2136-23/VII має ознаки нормативно-правового акта.

Суд враховує, що правові висновки щодо того, що рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено містобудівну документацію на місцевому рівні, має ознаки нормативно-правового акта міститься, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 363/3786/17, Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 466/1264/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/9175/18, від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.

Стаття 264 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, однією з особливостей провадження у таких справах відповідно до частини 2 статті 264 КАС України є те, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Вирішуючи питання про те, чи має позивач право на звернення до суду з даним позовом, суд звертає увагу, що адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб`єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України, у правовідносинах, пов`язаних із благоустроєм населених пунктів, плануванням та забудовою території, повинен застосовувати широке тлумачення поняття «охоронюваний інтерес». За загальним правилом, такий інтерес включає у тому числі захист права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту.

З аналізу статей 264-265 КАС України слідує, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.

На підставі зазначеного, суд доходить висновку, що з позовом про оскарження рішення Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 14.09.2017 №2136-23/VI, яке має ознаки нормативно-правового акта, можуть звернутися як особи, щодо яких застосовано це рішення, так і особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких воно буде або може бути застосовано.

У постанові від 11.09.2023 у справі № 320/258/19 Верховний Суд дійшов висновку, що положення частини 2 статті 264 КАС України «право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт» слід розуміти як запровадження у процесуальному законодавстві України (з деякими особливостями, які зобов`язують особу довести у суді, що такий акт стосується її інтересів) доктрини actio popularis (з лат. - «суспільна дія»), згідно з якою позов може бути подано в інтересах «публічного порядку, законності» (без обов`язку позивача доводити при зверненні до суду, що відповідне рішення суб`єкта владних повноважень вже та безпосередньо зачіпає права та свободи такого позивача).

Право ініціювати у суді справу (locus standi) про визнання протиправним та нечинним рішення суб`єкта владних повноважень, яке володіє ознаками нормативно-правового акта, ґрунтується, фактично, на зазначеному статусі оскаржуваного акта. Відмова у доступі до суду особи у такій категорії спорів може призвести до ситуації, за якої рішення суб`єктів владних повноважень, що володіє ознаками нормативно-правового акта, буде залишатися поза межами судового контролю.

Крім того, у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 Верховний Суд дійшов таких висновків: обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

З цього приводу також необхідно зазначити, що у рішеннях ЄСПЛ сформовано сталу практику стосовно поняття «в інтересах суспільства».

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ (рішення у справах «Ocalan v.», заява № 46221/99, пункт 168; «Former King of Greece and Others v. Greece», заява № 25701/94, пункт 89; «Iatridis v. Greece», заява № 31107/96, пункт 55) дає підстави для висновку, що складовими принципу верховенства права Суд визнає, зокрема, збалансованість інтересів окремого індивіда з інтересами інших членів суспільства, принцип пропорційності, справедливий баланс між вимогами спільного (публічного) інтересу та захистом фундаментальних прав особи.

У справі «Kaminskas v. Lithuania» (заява № 44817/18), яка стосувалася рішення про знесення будинку заявника у зв`язку з тим, що будинок був незаконно збудований на ділянці, що належить до земель лісового фонду, ЄСПЛ дійшов висновку, що рішення про знесення переслідувало легітимні цілі, відповідало суспільним інтересам (пункт 53) та було необхідним у демократичному суспільстві. ЄСПЛ врахував складне становище заявника з огляду на його пенсійний вік, погане здоров`я та низький дохід (пункт 34), проте співставив інтереси заявника із загальними інтересами суспільства у збереженні лісів та довкілля і зазначив, що ані вік заявника, ані інші особисті його обставини не можуть мати вирішального значення з урахуванням того, що заявник свідомо збудував будинок на охоронюваній ділянці без відповідного дозволу (пункт 64).

Зазначені висновки ЄСПЛ враховані у практиці Верховного Суду, відповідно до якої судовий контроль за законністю рішень місцевих органів влади щодо планування забудови території стосується захисту суспільного (публічного) інтересу (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18 та від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.004102).

Суд встановив, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Даних обставин відповідач та/чи треті особи не заперечили і не спростовували.

З огляду на встановлені судом обставини справи та зважаючи на характер спірних правовідносин, суд вважає, що у позивача наявне право на звернення до суду з цим позовом, оскільки заявлені вимоги стосуються не тільки безпосередньо його інтересів, як землекористувача, а й невизначеного кола осіб жителів громади села Новоолександрівка.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.10.2023 у справі №380/15810/21.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на час спірних правовідносин):

- генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

-містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

- територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси;

- функціональна зона території - визначена комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, планом зонування території частина території територіальної громади, щодо якої визначений певний набір дозволених (переважних (основних) та супутніх) видів цільового призначення земельних ділянок та відповідно до законодавства встановлені обмеження у використанні земель у сфері забудови.

Відповідно до статті 2. Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» аланування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає:

1) прогнозування розвитку територій;

2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій;

3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням;

4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій;

5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, транспортних, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів;

6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності;

7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів;

8) реконструкцію існуючої забудови та територій;

9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об`єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень;

10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури;

10-1) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення;

11) проведення моніторингу забудови;

12) ведення містобудівного кадастру;

13) здійснення контролю у сфері містобудування.

Інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Стаття 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Як передбачено статтею 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

Порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад.

Оновлення містобудівної документації передбачає:

1) актуалізацію картографо-геодезичної основи;

2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму;

3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства в частині формату зберігання та оброблення даних.

Склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.

Для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини.

Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк:

1) подають пропозиції до проекту відповідного місцевого бюджету на наступний рік або про внесення змін до бюджету на поточний рік щодо потреби у розробленні містобудівної документації;

2) визначають в установленому законодавством порядку розробника генерального плану населеного пункту, встановлюють строки розроблення та джерела його фінансування;

3) звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (для міст обласного та республіканського Автономної Республіки Крим значення), центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (для міст Києва та Севастополя) щодо визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення генерального плану населеного пункту;

4) повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами;

5) забезпечують попередній розгляд матеріалів щодо розроблення генерального плану населеного пункту архітектурно-містобудівними радами відповідного рівня;

6) узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, з метою врегулювання питань планування територій у приміських зонах.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років.

Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.

У разі виникнення державної необхідності рішення щодо доцільності внесення змін до генерального плану населеного пункту приймається Кабінетом Міністрів України.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

Експертизі містобудівної документації на місцевому рівні підлягають виключно генеральні плани міст. Порядок проведення експертизи визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.11.2011 №290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за №1468/20206, затверджено Порядок розроблення містобудівної документації (далі - Порядок №290), який визначає механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях (далі - містобудівна документація).

Пунктом 1.4 Порядку №290 передбачено, що організація розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї здійснюється шляхом забезпечення:

оприлюднення рішення про розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї;

визначення розробника містобудівної документації або внесення змін до неї та укладання договору з урахуванням положень, встановлених Законом України "Про здійснення державних закупівель";

складання разом із розробником та затвердження проекту завдання на розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї;

надання розробнику вихідних даних, а також вимог щодо розміщення об`єктів державного й регіонального значення або доручення щодо їх збирання;

фінансування розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї відповідно до укладеного договору;

надання розробнику оновленої картографічної основи, складеної відповідно до вимог законодавства;

здійснення контролю за розробленням або внесенням змін до містобудівної документації;

узгодження проекту містобудівної документації з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, в частині врегулювання питань щодо територій спільних інтересів;

розгляду проекту містобудівної документації архітектурно-містобудівною радою згідно зі статтею 20 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";

подання проекту містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України, містобудівної документації з планування територій на регіональному рівні, генерального плану міст експертній організації для проведення експертизи в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 №548 "Про затвердження Порядку проведення експертизи містобудівної документації";

подання на затвердження завершеного проекту містобудівної документації.

Згідно з пунктом 1.5 Порядку №290 розробник містобудівної документації:

готує проект договору на розроблення або внесення змін до містобудівної документації;

бере участь у складанні проекту завдання на розроблення або внесення змін до містобудівної документації;

збирає вихідні дані за дорученням замовника;

розробляє містобудівну документацію або вносить до неї зміни відповідно до вимог державних будівельних норм, державних стандартів;

бере участь у розгляді архітектурно-містобудівною радою відповідного рівня та сесією відповідної ради розробленої ним містобудівної документації;

пропонує замовнику у разі необхідності залучити інші науково-дослідні та проектні організації до проведення додаткових досліджень, розроблення окремих розділів містобудівної документації.

У розділі IV Порядку №290 наведені зокрема такі правила розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні:

Рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є:

при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

Генеральний план населеного пункту та план зонування території розробляється суб`єктами господарювання, які мають в своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат.

План зонування території розробляється для всієї території населеного пункту або для її частини (кварталу, мікрорайону, іншого планувального утворення), першочергово - для історичних ареалів; інвестиційно привабливих територій; сформованих сельбищних територій існуючої забудови, де передбачаються окремі локальні перетворення, можлива реконструкція або розміщення окремих будівель і споруд. Послідовність розроблення та площі територій населеного пункту, для яких розробляються плани зонування, визначає відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури згідно з генеральним планом населеного пункту.

Генеральні плани населених пунктів, плани зонування території та зміни до них затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами.

У розділі V Порядку №290 наведені такі підстави для внесення змін у містобудівну документацію:

Рішення щодо внесення змін у містобудівну документацію приймається на підставі:

результатів моніторингу її реалізації, який проводиться відповідно до Порядку проведення містобудівного моніторингу, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.09.2011 №170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.11.2005 за №1268/20006;

виникнення умов для зміни масштабів та характеру розвитку населеного пункту;

змін у видах функціонального використання окремих територій;

необхідності вирішення екологічних та інженерних питань;

виникнення потреби у розміщенні об`єктів державного, регіонального значення, а також таких, що забезпечують громадські інтереси;

необхідності реалізації інвестиційних програм і проектів.

Необхідність та параметри внесення змін до містобудівної документації обґрунтовуються відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури.

Внесення змін до містобудівної документації чи окремих її розділів здійснюється шляхом розроблення проекту змін до такої містобудівної документації, який після затвердження стає її невід`ємною частиною.

Щодо доводів позивача про відсутність проведення екологічної експертизи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 12 статті 17 Закону, який є спеціальним Законом, експертизі містобудівної документації на місцевому рівні підлягають виключно генеральні плани міст.

Крім цього, пункт а) ч. 1 ст. 27 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (в редакції на момент затвердження спірної містобудівної документації) до об`єктів екологічної експертизи відноситься, окрім іншого, проєкти генеральних планів населених пунктів і визначає, що вони підлягають екологічній експертизі.

За приписами п. 2 ст. 14 Закону України «Про екологічну експертизу» (в редакції на момент затвердження спірної містобудівної документації), яка визначає перелік об`єктів державної екологічної експертизи, такій експертизі підлягають, зокрема, проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування.

Закон «Про екологічну експертизу» втратив чинність на підставі Закону N 2059 Ш від 23.05.2017, який набрав чинності 16.06.2017 та введений в дію 18.12.2017. Також цим Законом № 2059 розділ VІ Екологічна експертиза був виключений.

Законом України «Про нормотворчу діяльність» ст.49 передбачено, що нормативно-правовий акт набирає чинності у порядку та строк (термін), визначені Конституцією України та (або) законом, але не раніше дня його опублікування.

Закон України набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Статтею 57 передбачено, що дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності.

Дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності, якщо інше не передбачено законом, і закінчується моментом припинення його дії.

За необхідності первинний закон, кодекс чи окремі їх структурні елементи можуть вводитися в дію пізніше моменту набрання ним чинності.

Отже, момент набрання чинності Законом України № 2059 - 16.06.2017, а введено його в дію почав застосовуватись 17.12.2017, але саме з моменту набрання ним чинності з 16.06.2017 стає очевидним , що проводити екологічну експертизу генплана не потрібно, тому суд вважає, що підставою для скасування та визнання нечинним спірного рішення не може бути порушення відповідачем приписів п. 2 ст. 14 Закону України «Про екологічну експертизу» та пункту а) ч. 1 ст. 27 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» станом на момент його прийняття 14.12.2017.

Щодо процедури проведення громадських слухань, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частин першій цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.

Сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов`язані забезпечити: 1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; 2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості; 3) реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення); 4) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію; 5) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

Оприлюднення проектів генеральних планів, планів зонування територій, детальних планів територій здійснюється не пізніш як місячний строк з дня їх надходження до відповідного органу місцевого самоврядування.

Оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування.

Пропозиції громадськості мають бути обґрунтовані в межах відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, будівельних норм, державних стандартів і правил та надаватися у строки, визначені для проведення процедури громадських слухань.

Пропозиції, надані після встановленого строку, не розглядаються.

Пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні мають право надавати: 1) повнолітні дієздатні фізичні особи, які проживають на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні; 2) юридичні особи, об`єкти нерухомого майна яких розташовані на території, для якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні; 3) власники та користувачі земельних ділянок, розташованих на території, щодо якої розробляється документація, та на суміжній з нею; 4) представники органів самоорганізації населення, діяльність яких поширюється на відповідну територію; 5) народні депутати України, депутати відповідних місцевих рад.

Для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадських слухань, може утворюватися погоджувальна комісія.

Оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється у двотижневий строк з дня їх прийняття шляхом опублікування в медіа, що поширюються на відповідній території, а також розміщення таких рішень на офіційних веб-сайтах замовників містобудівної документації.

Проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні врегульовано Порядком проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 №555 (далі - Порядок № 555).

Пунктом 2 Порядку № 555 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів у проектах містобудівної документації здійснюється під час розроблення відповідних проектів містобудівної документації.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 555 сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забезпечують: оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення проектів містобудівної документації з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; оприлюднення розроблених проектів містобудівної документації і доступ громадськості до зазначеної інформації; реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації; узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками проектів містобудівної документації через погоджувальну комісію (у разі її утворення); оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 555 виконавчі органи сільських, селищних, міських рад оприлюднюють у двотижневий строк прийняті органами місцевого самоврядування рішення щодо розроблення проектів містобудівної документації шляхом опублікування таких рішень у засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування.

Оприлюднення розроблених в установленому законодавством порядку проектів містобудівної документації здійснюється не пізніш як у місячний строк з дня їх подання розробником до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради шляхом розміщення матеріалів (планшетів, макетів) у визначеному органом місцевого самоврядування місці та інформування громадян через розповсюдження брошур і повідомлень, засоби масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення інформації на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування.

Пунктом 5 Порядку № 555 передбачено, що повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації має містити: 1) інформацію про мету, склад та зміст містобудівної документації, викладену у скороченій та доступній для широкої громадськості формі; 2) основні техніко-економічні показники, зокрема графічні матеріали, що відображають зміст містобудівної документації; 3) відомості про замовника та розробника проектів містобудівної документації та підстави для їх розроблення; 4) інформацію про місце і строки ознайомлення з проектом містобудівної документації; 5) інформацію про посадову особу органу місцевого самоврядування, відповідальну за організацію розгляду пропозицій; 6) відомості про строк подання і строк завершення розгляду пропозицій; 7) інформацію стосовно запланованих інформаційних заходів (презентація, прилюдне експонування, телевізійні програми, публічні конференції тощо).

Осіб, які забезпечують роботу з розгляду пропозицій громадськості, призначає орган місцевого самоврядування. Зазначені особи є відповідальними за автентичність проектів містобудівної документації.

Зі змісту вищенаведених норм можна встановити, що громадські слухання щодо проєктів містобудівної документації на місцевому рівні проводяться шляхом оприлюднення таких проєктів, надання особам, які мають право на подання пропозицій до проєктів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій, а також шляхом безпосереднього подання пропозицій громадськістю до відповідного органу місцевого самоврядування; утворення погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проєктів містобудівної документації.

Цей висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 463/1230/16-а, від 19 червня 2019 року у справі № 815/1884/18, від 13 березня 2020 року у справі № 320/6466/18.

Суд також враховує Рекомендацію № R(87)16 Комітету міністрів Ради Європи щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб (прийнято Комітетом міністрів 17 вересня 1987 року) (Recommendation №. R (87) 16 on administrative procedures affecting a large number of persons), що визначає такі принципи прийняття адміністративних актів, що мають вплив на велику кількість осіб, зокрема: пропозиція прийняття відповідного акта повинна бути донесена до зацікавлених осіб у доступній та відкритій формі і таким чином, щоб це забезпечувало поінформованість зацікавлених осіб про можливий вплив від прийняття акта на їх права, свободи та інтереси; беручи до уваги об`єкт та наслідки пропонованого адміністративного акта, статус або кількість зацікавлених осіб, компетентний орган може прийняти рішення про те, що процедура участі триватиме за однією або кількома з таких форм: a) письмові спостереження; b) приватні чи публічні слухання; c) представництво в дорадчому органі компетентного органу; адміністративний акт повинен бути доведений до відома громадськості та відповідне повідомлення повинно містити інформацію про основні висновки, що випливають із процедури прийняття акта; мотиви прийняття адміністративного акта; інформацію про способи заперечення проти прийняття адміністративного акта та строк, протягом якого вони повинні бути використаним.

Таким чином, громадські слухання відбуваються з метою врахування громадських інтересів при розробленні містобудівної документації і вважаються належно організованими за наступних умов: оприлюднено інформацію про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у відповідному проекті із вказівкою на строк для подання таких пропозицій особами, які мають право на подання пропозицій до проектів містобудівної документації; безпосереднє подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; утворення погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.

27 січня 2017 року повідомлення про проведення громадських слухань щодо врахування інтересів під час розроблення генерального плану с. Новолександрівка Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області було опубліковано в друкованому засобі масової інформації «Дніпровська зоря». Строк подання письмових пропозицій та зауважень з 25.01.2017 по 25.02.2017.

Доказів надання заявок та пропозицій від громадськості позивачем, які не були розглянуті та не враховані Новоолександрівською сільською радою не надано, таким чином суд не вбачає порушень щодо проведення громадських слухань.

Щодо порушення строків затвердження оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 7 статті 17 Закону встановлено, що виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк:

1) подають пропозиції до проекту відповідного місцевого бюджету на наступний рік або про внесення змін до бюджету на поточний рік щодо потреби у розробленні містобудівної документації;

2) визначають в установленому законодавством порядку розробника генерального плану населеного пункту, встановлюють строки розроблення та джерела його фінансування;

3) звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (для міст обласного та республіканського Автономної Республіки Крим значення), центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (для міст Києва та Севастополя) щодо визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення генерального плану населеного пункту;

4) повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами;

5) забезпечують попередній розгляд матеріалів щодо розроблення генерального плану населеного пункту архітектурно-містобудівними радами відповідного рівня;

6) узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, з метою врегулювання питань планування територій у приміських зонах.

Частиною 10 статті 17 Закону встановлено генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Системний аналіз вищевказаних норм свідчить про необхідність дотримання певних етапів до затвердження оскаржуваного рішення.

Судом досліджено, що проект Генерального плану був розроблений у 2017 році, строк подання письмових пропозицій та зауважень в межах процедури громадських слухань - з 25.01.2017 по 25.02.2017.

Лише після проходження цих етапів проект Генерального плану передається для затвердження сільською радою на чергових сесіях.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Відповідно до частини п`ятої статті 46 Закон № 280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Таким чином, проект Генерального плану може бути затверджено виключно після його передачі на розгляд на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, які проводяться в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал.

Позивач помилково зазначає, що проект було розроблено у 2016 році та погоджено листами від Управління містобудування та архітектури № 411/0/253-16 від 19.05.2016, №511/0/253-16 від 01.07.2016 та Управліннннннння містобудуванннннння та архітектури Дніпропетровської ОДА № 5110/253-16 від 01.07.2016, оскільки такі листи надавались для формування завдання до виготовлення генерального плану.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо рішення Новоолександрівської сільської ради від 30.10.2025 №4639-62/VI «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння», суд зазначає наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Згідно із статтею 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина 1 статті 20 ЗК України).

Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно із частиною 2 статті 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Частинами 1, 3, 5 статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Згідно зі статтями 50, 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Майданчики для занять спортом на відкритому повітрі, об`єкти фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості, можуть бути розміщені на земельних ділянках усіх категорій земель.

Відповідно до статті 52 Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.

Згідно з Класифікатором видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок (додаток 60 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 року) у переліку переважних (основних) та супутніх видів цільового використання земельних ділянок, визначених для територій, які за функціональним призначенням належать до ландшафтно-рекреаційних територій (підгрупа 4), відсутній код 02.01 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)). Такий вид цільового використання земельних ділянок дозволений для територій, які містобудівною документацією за функціональним призначенням визначені як території житлової забудови (підгрупа 1).

Пунктами 3.4, 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173, передбачено, що відповідно до діючих будівельних норм та правил територія населеного пункту з урахуванням переважного функціонального використання включає зокрема ландшафтно-рекреаційну територію, що охоплює приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони, землі сільськогосподарського використання та інші, які разом з парками, садами, скверами, бульварами сельбищної території формують систему озеленення та оздоровчих зон.

Розміщення житлово-громадських об`єктів, а також дачних поселень не допускається на ландшафтно-рекреаційних територіях, включаючи землі міських лісів, якщо об`єкти, що проектуються, не призначені для відпочинку та спорту.

За змістом частин 1 та 2 статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Отже, ЗК України передбачено право громадян України на отримання у строкове платне користування (в оренду) земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права врегульовано статтею 124 ЗК України.

Так, частинами першою - третьою цієї статі визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

При цьому відповідно до абзацу 16 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що передача земельних ділянок в оренду для сінокосіння і випасання худоби здійснюється без застосування процедури земельних торгів та в порядку, що передбачений статтею 123 ЗК України.

У свою чергу, частиною першою зазначеної статті установлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

В силу приписів частини 3 статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як зазначалось вище, судом встановлено, що 24.09.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га для сінокосіння (для догляду за територією). Рішенням Новоолександрівської сільської ради від 30.10.2025 №4639-62/VIII позивачу було відмовлено у наданні дозволу. Головною підставою відмови зазначено: «запитувана земельна ділянка згідно Генерального плану с. Новоолександрівка, затвердженого рішенням від 14.09.2017 Nє 2136-23/VII, відноситься до земель житлової забудови та не передбачає використання для сінокосіння».

Суд зазначає, що відповідно до Детального плана та наданих до нього додатків встановлено, що спірна ділянка відноситься до житлової забудови, позивачем не надано доказів щодо наявності лісових насаджень не земельній ділянці або віднесення її до рекреаційної зони. На етапі проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проекту містобудівної документації позивач не скористався правом внесення пропозицій чи зауважень до проекту Генерального плану.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що наміри позивача використовувати земельну ділянку, яка розташована у функціональній зоні, призначеній для житлового будівництва, для сінокосіння самі по собі не можуть бути підставою для визнання Геерального плану території населеного пункту протиправним та нечинним у судовому порядку.

Таким чином, судо доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 264, 265, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов?язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська