Рішення № 138739957, 31.07.2026, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/2228/25

Провадження № 2/589/1555/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокум. Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі: головуючого судді Курбанової А.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Шосткинський завод «Зірка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

16.05.2025р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у день звільнення відповідач не виплатив їй заборгованість із заробітної плати в розмірі 117562 грн. 42 коп., остаточний розрахунок відповідач провів лише 22.04.2024 року, через 28 місяців з моменту звільнення, а тому повинен виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10.09.2023р. по 21.10.2023р., який на день звернення до суду складає 11580 грн (поза межами періоду затримки, середній заробіток за який був стягнутий раніше рішеннями суду).

Також позивач надала клопотання про поновлення строку для звернення до суду, оскільки такий було пропущено з поважних причин. Так, в межах тримісячного строку, визначеного ст. 233 КЗпП України, позивач звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, про що 19.07.2024р. був виданий судовий наказ, але ухвалою суду від 18.11.2024р. його було скасовано. З вказаною ухвалою суду позивач була ознайомлена 08.05.2025р. та в подальшому звернулась з відповідним позовом до суду. Також зазначає, що на вищевказані обставини вона не могла вплинути і вони відбулись не з її вини.

Ухвалою суду від 30 травня 2025 року відкрито провадження у даній справі та постановлено здійснити її розгляд в спрощеному позовному провадженні без повідомлення осіб, також в цій ухвалі роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву від 13.06.2025р., в якому він вважає, що викладені позивачем у позові та клопотанні обставини її попереднього звернення до суду із заявою про видачу судового наказу не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, визначеного ст.233 КЗпП України, а тому в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 слід відмовити. При цьому, посилався на висновки постанови КЦС ВП від 06.09.2023р. у справі №158/2439/22, відповідно до яких особа, звертаючись до суду з позовом із пропуском строку для такого звернення, зазначає в обов`язковому порядку про причини несвоєчасного звернення до суду, які суд має визнати поважними. Вважає, що ОСОБА_1 у своєму позові таких причин не вказала.

20.06.2025р. позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій вона зазначає, що ст.233 КЗпП України не містить прямої імперативної вказівки щодо форми заяви, з якою працівник може звернутися до суду за вирішенням трудового спору. Позивач обрала більш ефективний в її випадку спосіб захисту шляхом подачі заяви про видачу судового наказу, в порівнянні з подачею позовної заяви. Таким чином, позивач діяла у повній відповідності вимог чинного трудового законодавства, на відміну від відповідача, який не виплатив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні. Тому вважає, що згідно з ст. 233 КЗпП України, причини пропуску строку на звернення до суду є поважними. Щодо посилання відповідача на постанову КЦС ВП від 06.09.2023р. у справі №158/2439/22 вважає, що ця постанова не є правозастосовною до даної справи.

24.06.2025р. відповідачем надано до суду заперечення, в якому він звертає увагу, що позивач не зверталась до ДП «ШЗ «Зірка» із заявами, клопотаннями щодо сплати у добровільному порядку. Крім того, вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити з причин саме пропуску строку звернення до суду, передбаченого ст.233 КЗпП України, а не з причин необгрунтованості позовних вимог.

В свою чергу, позивач ОСОБА_1 04.07.2025р. надала до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначила, що ч.1 ст.117 КЗпП України встановлено обов`язок роботодавця у разі невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Дана норма не передбачає обов`язку працівника звертатись до роботодавця із додатковими заявами, вимогами, тощо. Також вказує, що ст. ст. 233, 234 КЗпП не містять чіткого переліку поважних причин пропуску строку звернення до суду, тому поважність причин пропуску має визначатись в кожному окремому випадку, залежно від встановлених обставин.

13.11.2025р. ухвалою суду було задоволено клопотання позивача про залучення товариства з обмеженою відповідальністю «Шосткинський завод «Зірка» до участі у справі в якості правонаступника відповідача - державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка».

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач та ДП «Шосткинський завод «Зірка» в період з 22.08.1988р. по 30.12.2021р. перебували у трудових відносинах, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 /а.с.18/.

Наказом № 316-к від 29.12.2021р. ОСОБА_1 30.12.2021р. звільнено з займаної посади, у зв`язку з скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги /а.с.19/.

Як вбачається з копії листа ДП «Шосткинський завод «Зірка» № 1263 від 27.06.2024 р., на час звільнення позивачу не виплачена заробітна плата у розмірі 117562 грн 42 коп. Заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 погашено: 28.02.2024 р. в сумі 2897 грн 55 коп.; 27.03.2024 р. в сумі 2548 грн 57 коп.; 22.04.2024 р. в сумі 112116 грн 30 коп. /а.с.20/. Отже остаточний розрахунок відповідач здійснив 22.04.2024р.

Ці ж обставини встановлювалися і судовими рішенням.

Так, рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.11.2022р. у справі № 589/2887/22 з відповідача на користь ОСОБА_1 було стягнуто, крім іншого, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 67 550 грн 00 коп. за період з 31.12.2021 р. по 07.09.2022 р. /а.с. 10-11/, рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.01.2025 р. у справі № 589/2859/24 з відповідача на користь ОСОБА_1 було стягнуто, крім іншого, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 50180 грн 00 коп. за період з 22.10.2023 р. по 22.04.2024 р. /а.с. 12-14/.

Вказані рішення не оскаржувалися та набрали законної сили.

Крім того, рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25.04.2025 р. у справі № 589/5638/24 позов ОСОБА_1 про стягнення середного заробітку в сумі 49408 грн. за час затримки розрахунку за період з 08.09.2022р. по 08.03.2023р. задоволено частково та з державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка» стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2023 р. по 08.03.2023 р. в сумі 6176 грн /а.с. 15-17/. Інші вимоги визнані судом погашеними.

Разом з тим, як встановлено з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, останнє з цих рішень 23.07.2026р. постановою Сумського апеляційного суду в цій частині було скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих вимог ОСОБА_1 .

Як вбачається з копії заяви про видачу судового наказу, 19.07.2024 р. позивач зверталась до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2023 р. по 21.10.2023 р. в розмірі 11580 грн. /а.с. 27-28/. Але ухвалою суду від 18.11.2024р. судовий наказ у справі № 589/3328/24 про стягнення з відповідача вищезазначеної суми було скасовано /а.с.32/.

Відповідно, позивач звернулася з цими ж вимогами в позовному провадженні шляхом подачі цього позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2023р. по 21.10.2023р. в сумі 11580 грн.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на час звільнення позивача) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Таким чином, позивач у зв`язку з непроведенням із нею повного розрахунку в день звільнення набула право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Особливість внесених Законом № 2352-ІХ змін полягають в тому, що попередня редакція статті 117 КЗпП України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.

Тобто вказані вище зміни пом`якшують відповідальність роботодавця за неналежне виконання обов`язку з проведення повного розрахунку при звільненні працівника.

Разом з тим, у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-7/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Таким чином, пом`якшення відповідальності, передбаченої Законом № 2352-ІХ, не може застосовуватися до роботодавця - юридичної особи, відтак нова редакція статті 117 КЗпП України не може застосовуватись до правовідносин, що виникли і закінчилися до 19 липня 2022 року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 виснував, що «за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням».

До правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25), який у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та продовжилися після цього, з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Як вбачається зі змісту постанови Сумського апеляційного суду у справі № 589/5638/24 від 23.07.2026р., скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2023 р. по 08.03.2023р. та ухвалюючи в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Оскільки повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із позивачем не проведено, то суми, передбачені ст. 117 КЗпП України, їй підлягали нарахуванню: з 31.12.2021 р. по 18.07.2022 р. без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція не містила відповідних обмежень, та з 19.07.2022 р. по 19.01.2023р. (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

Таким чином, судом було апеляційної інстанції встановлено, що з моменту звільнення позивачки з роботи 30.12.2021р. по дату остаточного розрахунку 22.04.2024р. її права були порушені затримкою розрахунку при звільненні і відповідно до положень ст. 117 КЗпП України та висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 вона мала право на стягнення середнього заробітку за період з 31.12.2021р. по 19.01.2023р.

Вказане судове рішення, яке набрало законної сили, в цій частині має преюдиційне значення при вирішенні цього спору в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

За вказаних обставин, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.09.2023 р. по 21.10.2023 р., які є предметом позову в межах цієї справи, заявлені поза межами встановленого ст. 117 КЗпП України строку, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Щодо заявленого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд застосовує висновок Верховного Суду, зазначений у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 414/2586/20.

Згідно з цим висновком правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Порушення строку звернення до суду при визнанні судом зазначених позивачем причин пропуску неповажними є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Разом із тим, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позивач з неповажних причин пропустив строк звернення до суду, суд відмовляє в позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Оскільки суд дійшов до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та наявність підстав для відмови у їх задоволенні, а тому не потребує з`ясуванню питання дотримання позивачем строку звернення до суду з зазначеним позовом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір залишити за позивачем.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 116, 117, 233, 234 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області А.Р.Курбанова