Рішення № 138734438, 04.08.2026, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/5781/20

Провадження № 2/359/31/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Бокей А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ермес - Менеджмент» до Бориспільсь-кої районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Бориспільський районний відділ Головного управління Держгеокадастру у Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленна Тетяна Костянтинівна про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом часткового скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна, договорів купівлі продажу земельних ділянок, договору про визнання частки земельної ділянки у спільному майні подружжя та дарування частки земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

28 липня 2020 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ермес - Менеджмент» (далі по тексту ТОВ «Ермес - Менеджмент») Гарбарук С.М. звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з даним позов, яким просить суд :

1) усунути перешкоди у користуванні правом власності шляхом часткового скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації за № 1440 від 30 квітня 2012 року про передачу у власність (затвердження проекту землеустрою) ОСОБА_5 та ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9000 га для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, а саме в частині відведення (передачі) у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспіль-ського району Київської області;

2) визнати недійсним свідоцтво про право власності, індексний номер 20941016 видане 25 квітня 2014 року ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9500 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2722 з цільовим призначенням для ведення особистого селянсь-кого господарства, розташовану на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

3) визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки від 30 квітня 2014 року щодо земельної ділянки площею 0,6302 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723, зареєстрований в реєстрі за № 1276 та посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Меленною Т.К.;

4) визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки від 30 квітня 2014 року щодо земельної ділянки площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724, що зареєстрований за № 1280 та посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського район-ного нотаріального округу Київської області Меленною Т.К.;

5) визнати недійсним договір визначення частки земельної ділянки у спільному майні подружжя та дарування частки земельної ділянки від 23 січня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724, що зареєстрований в реєстрі за № 110 та посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського район-ного нотаріального округу Київської області Меленною Т.К.;

6) вирішити питання про стягнення з відповідачів понесених судових витрат.

Вимоги обгрунтовано тим, ТОВ «Ермес - Менеджмент» на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯИ № 441760, що зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 020993800067 від 10 листопада 2009 року на праві власності належить земельна ділянка площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541, цільове призначення - ведення для особистого селянсь-кого господарства, відповідно до. Підставою набуття права власності на вказану земельну ділянку став договір купівлі - продажу земельної ділянки за № 1050 від 20 серпня 2009 року.

Позивач дізнався, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації (надалі по тексту - Бориспільська РДА) за № 1440 від 30 квітня 2012 року був затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9000 га для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

25 квітня 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності індексний номер 20941016 на земельну ділянку площею 0,9500 га з кадастровим номером 3220881700:05: 003:2722, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

В подальшому, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3220881700:05:003:2722 була розділена на дві окремі земельні ділянки : площею 0,6302 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723 та площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05: 003:2724 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

25 квітня 2014 року відповідач ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,6302 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Цього ж дня ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності, індексний № 20978082, на земельну ділянку площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

30 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі продажу земельної площею 0,6302 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723, який зареєстровано в реєстрі за № 1276 та посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленною Т.К..

Цього ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі продажу земельної площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724, який зареєстро-вано в реєстрі за № 1280 та посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленною Т.К..

23 січня 2015 року було укладено договір визначення частки земельної ділянки у спільному майні подружжя та дарування частки земельної ділянки площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724, що зареєстрований в реєстрі за № 110 та посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленною Т.К., за якими набувачем став ОСОБА_3 ..

Крім того, позивач, шляхом вивчення інформації з публічної кадастрової карти, відносно земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541 встановив, що земельна ділянка площею 0,6302 га з кадастровим номером 3220881700:05: 003: 2723, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , та земельна ділянка площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724, яка на праві власності належить ОСОБА_3 , накладаються на земельну ділянку, належну на праві власності ТОВ «Ермес - Менеджмент». Орієнтовна площа накладання становить 0,2847 га.

Разом з тим, земельна ділянка позивача площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220881700: 05:003:0541, на момент укладення спірних договорів купівлі продажу була визначена в натурі у межах цих площ (на місцевості), закріплена межовими знаками, що також підтверджується положеннями пунктів 1, 2 договору купівлі продажу та планом меж земельної ділянки.

З огляду на це ТОВ «Ермес - Менеджмент» зазначило, що набуло земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541 ще в 2012 році, в той час як відповідач ОСОБА_1 набуло земельну ділянку площею 0,9500 га кадастровим номером 3220881700:05:003:2722 лише в 2014 році.

Органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування рішення про припинення за позивачем права власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541 не приймалось.

Зважаючи на вказане, норми ст. 204, 215, 216, 316, 321, 391 ЦК України та ст. 78, 123, 152, 155, 202 ЗК України, ТОВ «Ермес - Менеджмент» просить захистити порушене право власності та усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541 шляхом часткового скасування розпоряджен-ня Бориспільської РДА, визнати недійсним свідоцтва про право власності виданого на ім`я ОСОБА_1 , подальших договорів купівлі продажу та договору визначення частки земельної ділянки у спільному майні подружжя та її дарування.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2020 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомленням. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для реалізації процесуальних прав.

14 грудня 2020 року представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Пухальська Н.С. подала до суду відзив на позов, яким просила відмовити у задоволенні вимог ТОВ «Ермес Менеджмент» з огляду на наступне (а.с. 105-11 т. 1). Відповідно ст. 657 ЦК України, в редакції до 01 січня 2013 року, договір купівлі продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак, відомості щодо земельної ділянки позивача площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541 не лише відсутні в публічній кадастровій карті, а й відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Відповідно ч. 3 ст. 3 вказаного Закону, права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації за умови якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких пав та їх обтяжень.

До 02 травня 2009 року документом, що посвідчував право власності на земельну ділянку, незалежно від способу набуття власником такого права, виступав виключно державний акт. З 02 травня 2009 року, діючим на той час законодавством, не передбачалось видання державного акту на право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі продажу такої земельної ділянки. Оскільки безпосередньо сам договір і являвся документом, що посвідчує право власності на ділянку. При цьому, супроводжувати земельну ділянку протягом всього часу її існування мав державний акт, що посвідчував виникнення (набуття) права власності на земельну ділянку, що виданий до 02 травня 2009 року.

Попри це, позивачем подано до суду копію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 441760, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020993800067 від 10 листопада 2009 року. Наведене викликає сумніви у відповідача ОСОБА_4 щодо правової природи вказаного доказу вимог ТОВ «Ермес - Менеджмент».

Також представник відповідача зробила заяву про застосування до позовних вимог товариства наслідків спливу позовної давності, оскільки відповідно ухвали слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2017 року у справі за № 359/5483/17, яка міститься у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, слідчим відділом ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування за фактом заволодіння чужим майном, а саме земельними ділянками, в тому числі з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541 площею 2,0000 га, що знаходиться в межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області та яка належить позивачу на праві власності, шляхом обману або зловживання довірою. В рамках даного кримінального провадження ТОВ «Ермес - Менеджмент» 08 листопада 2016 року визнано потерпілим.

З тексту даної ухвали також вбачається, що позивачем, на момент порушення кримінального провадження було встановлено, що відомості про земельні ділянки, зокрема і з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541, в публічній кадастровій карті відсутні, а на місці розташу-вання земельної ділянки з кадастровим номером 3220881700:05:003:0362 площею 1,2883 га в публічній кадастровій карті знаходяться земельні ділянки, зокрема із кадастровим номером 3220881700:05:003:2723.

З даним позовом ТОВ «Ермес - Менеджмент» звернулось до суду 27 липня 2020 року, а тому, з урахуванням вказаних вище обставин, на переконання відповідача ОСОБА_4 та його представника, позивачем пропущено строк позовної давності. Відповідно вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

29 грудня 2020 року представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Новохацька В.В. подала до суду відзив на позов, яким просила відмовити у його задоволенні (а.с. 136-140 т. 1). Доводи і обгрунтування, на підставі яких, на думку відповідачів та їх представника, слід відмовити у задоволенні позову ТОВ «Ермес - Менеджмент» є ідентичними до доводів, наведених у відзиві представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Пухальської Н.С.

Крім того, у даному відзиві відповідачами також зроблено заяву про сплив строків позовної давності та, як наслідок, застосування до вимог товариства, наслідків, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України.

17 березня 2021 року позивач подав до суду спільну відповідь на відзиви відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , якими наполягав на власній позиції та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 156-159 т. 2). Крім того, представник ТОВ «Ермес - Менеджмент» зазначив, що право власності товариства відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку ЯИ № 441760, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 020993800067 від 10 листопада 2009 року виникло на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки за № 1050 від 20 серпня 2009 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голуб Н.Ю.. На підставі цього договору, ТОВ «Ермес - Менеджмент» в якості замовника, було замовлено у ТОВ «Фінансово консалтингова група «Алькор» технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку для ведення підсобного сільського господарства на території Вороньків-ської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Технічна документація була розроблена та погоджена у відповідності до діючого законодав-ства. Як наслідок розгляду (погодження) технічної документації, позивач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку та зареєстрував його.

За договором купівлі продажу земельної ділянки ТОВ «Ермес - Менеджмент», як покупець, прийняло у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541, що належала продавцю ОСОБА_6 .. Право власності продавця ж виникло на підставі розпорядження Бориспільської РДА Київської області за № 2509 від 28 липня 2009 року та посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку ЯД № 900614, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010993800332 від 12 серпня 2009 року. Вказане ж розпорядження прийнято на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспіль-ського району Київської області, розроблений ТОВ «Фінансово консалтингова група «Алькор», враховуючи позитивний висновок державної землевпорядної експертизи за № 310 від 10 липня 2009 року.

Відтак, право власності позивача набуто законним шляхом та зареєстроване відповідно діючого на той час законодавства.

Щодо заяв відповідачів про сплив строку позовної давності та, у зв`язку з цим, необхідності відмовити у задоволенні позову, представник ТОВ «Ермес - Менеджмент» зазначив наступне.

Кримінальне провадження № 42015110000000082 внесене до ЄДРДР 20 лютого 2015 року. Позивач визнаний потерпілим в даному провадженні. Станом на 02 червня 2020 року, відповідно витягу з ЄДРДР, осіб, яким було повідомлено про підозру, немає. Станом на 18 серпня 2020 року позивач був позбавлений можливості ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, у зв`язку з чим 18 серпня 2020 року подав до слідчого клопотання про ознайомлення з провадженням. Через відсутність реагування на вказане клопотання, товариство подало до суду скаргу на бездіяльність слідчого. Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2020 року клопотання позивача було задоволено та зобов`язано слідчого розглянути клопотання потерпілого про надання матеріалів кримінального провадження на ознайомлення. Тому лише з вересня 2020 року представник ТОВ «Ермес - Менеджмент» зміг ознайомитись з цими матеріалами, встановити обставини, факти та, як наслідок, звернутись до суду з вказаним позовом. Крім того, представник вказав, що позовні вимоги по суті є негаторним позовом, а тому строк позовної давності до них не застосовується. Відтак, твердження відповідачів про пропуск позивачем строку позовної давності, є безпідставними.

Ухвалою суду від 19 березня 2021 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.

21 квітня 2021 року представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Пухальська Н.С. подала до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких вказала наступне (а.с. 77-82 т. 4). Твердження товариства про те, що позов є негаторним, а тому до даних вимог не застосовується позовна давність, є помилковими. Так, негаторний позов це позов про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Умовами його пред`явлення є : 1)позивач є власником речі; 2) поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент предявлення позову протиправна поведінка має тривати і перешкоджати користуватися майном його власнику.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723 та його право власності зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак саме він набув щодо цієї ділянки право власності. З огляду на вказане, до ОСОБА_4 не може бути пред`явлено позов з вимогами про усунення перешкод у здійсненні ТОВ «Ермес - Менеджмент» права користування та розпорядження своїм майном, оскільки відповідач таких перешкод не чинить, не створює, а його поведінка не є протиправною.

Твердження позивача про те, що станом на 18 серпня 2020 року товариство було позбавлене можливості ознайомитись з кримінальним провадженням та, у зв`язку з цим, не мало можливості раніше звернутись до суду з позовом, представник оцінив критично та вважає їх безпідставними та такими, що не грунтуються на законодавстві.

Крім того, представник відповідача Беккер О.М. звернула увагу на те, що за доводами позивача площа накладення земельних ділянок відповідачів на ділянку товариства становить 0,2847 га, в той час як ОСОБА_4 володіє ділянкою площею 0,6302 га, а відповідач ОСОБА_3 ділянкою площею 0,3198 га. Відтак, в разі визнання недійсним відповідного договору купівлі продажу, ОСОБА_4 втратить правомочність володіння всією земельною ділянкою, в той час як на думку позивача, він має право витребувати у даного відповідача лише ту частину земельної ділянки, яка наче б то вибула із володіння ТОВ «Ермес - Менеджмент». У звязку з цим постає питання правомірності позбавлення відповідача ОСОБА_4 права власності на іншу частину земельної ділянки, яка не накладається на земельну ділянку позивача.

06 грудня 2021 року представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Пухальська Н.С. подала зустрічний позов до ТОВ «Ермес - Менеджмент», Бориспільської РДА Київської області, ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голуб Н.Ю. про визнання недійсним договору купівлі продажу та державних актів на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою суду від 22 грудня 2021 року вказаний зустрічний позов повернено представнику відповідача ОСОБА_4 адвокату Пухальській Н.С. разом з усіма додатками до нього.

Ухвалою суду від 22 грудня 2021 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_7 у справі призначено земельно технічну експертизу.

31 жовтня 2022 року справа повернулась до суду з Київського науково дослідного інституту судових експертиз без виконання, у зв`язку з чим ухвалою суду від 01 листопада 2022 року у справі було поновлено провадження та призначено її до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 06 грудня 2022 року клопотання представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Пухальської Н.С. задоволено та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судового рішення у цивільній справі № 359/13194/21 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Ермес - Менеджмент», Бориспільської РДА Київської області, ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голуб Н.Ю. про визнання недійсним договору купівлі продажу та державних актів на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою суду від 11 вересня 2023 року провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 21 лютого 2024 року у задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 та Войтова К.О. про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі за № 752/7909/23 відмовлено.

Ухвалою суду від 03 липня 2024 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_7 у справі призначено земельно технічну експертизу.

03 жовтня 2024 року ухвалою суду поновлено провадження у справі для вирішення клопотання експерта Київського науково дослідницького інституту судових експертиз.

Ухвалою суду від 16 грудня 2024 року клопотання експерта Київського науково дослідницького інституту судових експертиз Бікус Ю. задоволено частково, уточнено перелік запитань, які поставлено для вирішення експерту, матеріали справи направлено до експертної установи для продовження проведення дослідження.

26 серпня 2025 року до суду з Київського науково дослідницького інституту судових повернулись матеріали справи разом з висновком експертів за результатами проведення комісійної судової земельно технічної експертизи за № 8473/8474/24-41 від 14 серпня 2025 року (а.с. 13-37 т. 8).

Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року у справі поновлено провадження та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та проведення судового засідання сторони до суду не з`явились. Натомість представник позивача подав клопотання, яким розгляд справи просив здійснити у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Новохацька В.В. та представник відповідача Беккер О.М. подали до суду заяви, якими розгляд справи просили здійснити у їх відсутність, позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні з підстав, наведених у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив та наданих в засіданнях поясненнях. Також, просили застосувати до позову ТОВ «Ермес - Менеджмент» наслідки спливу позовної заяви. Додатково вказали, що у разі відмови у задоволенні позову, у передбачені ЦПК України строки буде подано заяву про відшкодування судових витрат відповідачів у справі.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_4 подала письмову промову до судових дебатів у яких, крім наведених раніше тверджень у відзиві, зазначила, що спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин. ТОВ «Ермес - Менеджмент», з дотриманням вимог ст. 387, 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконним та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, договорів, інших правочинів щодо спірного майна. Такі вимоги позивача представник відповідача розцінила як неналежний та неефективний спосіб захисту порушених прав, а тому це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову вцілому.

Представник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав до суду клопотання, яким розгляд справи просив здійснити у його відсутність та при вирішенні спору по суті поклався на розсуд суду.

Приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленна Т.К. подала до суду клопотання, яким розгляд справи просила здійснити у її відсутність.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їй належним чином.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, застосувавши належні норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, прийшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 20 серпня 2009 року ОСОБА_6 (продавець) уклав з ТОВ «Ермес - Менеджмент» (покупець) договір купівлі продажу, який зареєстровано в реєстрі за № 1050 та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голуб Н.Ю. (а.с. 14-15 т. 1).

Відповідно ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсність правочину визначається за правилами статей 203, 215 ЦК України.

Вказаний договір є чинним та у передбаченому законом спосіб не визнаний недійсним і не скасований. Докази протилежного суду сторонами не надано.

Згідно п. 1.1- 1.7 договору предметом правочину є земельна ділянка з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Вказана земельна ділянка, згідно п. 1.3 договору, належить продавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 900614, що виданий 12 серпня 2009 року на підставі розпорядження Бориспільської райдержадмініс-трації за № 2509 від 28 липня 2009 року. Акт зареєстровано в Книзі записі реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів землі за № 010993800332.

Згідно ст. 657 ЦК України (в редакції станом на 05 серпня 2009 року) договір купівлі продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно ст. 125 ЗК України (в редакції станом на 02 липня 2009 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування на право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом ч. 1, 2, 6 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.

При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною 2 цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужує-ться, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.

З огляду на вказане суд зазначає, що на договорі купівлі продажу земельної ділянки, укладеного 20 серпня 2009 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Ермес - Менеджмент» відсутні відмітки нотаріуса про перехід права власності до покупця та, державний чи приватний нотаріус не мали на той час повноважень щодо перереєстрації речового права за новим набувачем.

Також в матеріалах справи взагалі відсутня копія державного акту на право власності первісного власника ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700: 05:003:0541 серії ЯД № 900614, що виданий 12 серпня 2009 року на підставі розпорядження Бориспільської райдержадміністрації за № 2509 від 28 липня 2009 року, на якому міститься відмітка нотаріуса, який посвідчив (видав) документ, та орган, який здійснив державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження на користь ТОВ «Ермес - Менеджмент».

Разом з тим, наявна копія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯИ № 441760 від 10 листопада 2009 року, яким посвідчено право власності ТОВ «Ермес - Менеджмент» на земельну ділянку площею 2,0000 га, з кадастровим номером 3220881700:05: 003:0541, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с. 16-17 т. 1).

Даний державний акт зареєстровано 28 жовтня 2009 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020993800067. Підставою для його видачі вказано договір купівлі продажу земельної ділянки за № 1050 від 20 серпня 2009 року.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження визнання недійсності чи скасування даного державного акту. Докази протилежного суду не надано.

Згідно п. 5 Пленуму Верховного Суду України за № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов`язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), а покупець є його законним володільцем. У разі укладення нового договору про відчуження раніше переданого покупцю майна без розірвання попереднього договору чи визнання судом його недійсним продавець несе відповідальність за його невиконання у виді відшкодування збитків новому покупцеві.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області за № 29-10-0.331-15928/2-20 від 11 грудня 2020 року вбачається, що у Відділі у Бориспільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області в НКС ДЗК відсутні відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541. Правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку в архіві Відділу відсутні. Також у місцевому фонді документації із землеустрою Відділу відсутня документація із землеустрою щодо формування земельної ділянки з кадастровим номером 3220881700: 05:003:0541 (а.с. 151 т. 1).

Проте, за змістом листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області за № 29-10-0.332-3528/2-20 від 30 березня 2021 року вбачається, що у Відділі по Бориспільському району у Книгах записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, наявний запис від 12 серпня 2009 року за № 010993800332 про реєстрацію державного акту серії ЯД № 900614 виданого на ім`я ОСОБА_6 та запис від 10 листопада 2009 року за № 020993800067 про реєстрацію державного акту серії ЯИ № 441780 виданого на ім`я ТОВ «Ермес - Менеджмент» (а.с. 167 168 т. 4 та а.с. 31-33 т. 5).

Разом з тим, згідно відповіді за № 3122923 отриманої судом 04 серпня 2026 року з Держав-ного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 14 березня 2025 року ТОВ «Ермес - Менеджмент» зареєстрував на підставі договору купівлі продажу від 20 серпня 2009 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541.

Відтак, суд приходить переконання про те, що позивач з 10 листопада 2009 року набув статусу титульного власника та з 14 березня 2025 року став власником вказаної земельної ділянки, у зв`язку з чим має право на захисту свого права власності на неї.

Судом також встановлено, що Розпорядженням Бориспільської РДА за № 1440 від 28 квітня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9000 га для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с. 23 т. 1, а.с. 103 т. 4).

25 квітня 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності індексний номер 20941016 на земельну ділянку площею 0,9500 га з кадастровим номером 3220881700:05: 003:2722, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

В подальшому, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3220881700:05:003:2722 була розділена на дві окремі земельні ділянки : площею 0,6302 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723 та площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21 квітня 2021 року за № 9-10-0.6-4425/2-21 у Ввідділі по Бориспільському району технічна документація щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541 та технічна документація щодо поділу земельної ділянки площею 0,9500 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2722 (за заявою власника) на дві окремі ділянки площею 0,6302 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723 та площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724 в місцевому фонді документації із землеустрою, який зберігається у Відділі, не виявлені (а.с. 106 т. 4).

25 квітня 2014 року відповідач ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,6302 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Цього ж дня ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності, індексний № 20978082, на земельну ділянку площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Вказані обставини визнаються і не заперечуються сторонами, а тому, в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягає окремому доказуванню.

30 квітня 2014 року між ОСОБА_1 , в інтересах якої за довіреністю діяв ОСОБА_8 , та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі продажу щодо земельної ділянки площею 0,6302 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723, який зареєстровано в реєстрі за № 1276 та посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленною Т.К. (а.с. 95-96 т. 4).

Право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку підтверджується Інформацією від 25 березня 2020 року отриману з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та відповіддю № 3122836 отриманої на запит суду 04 серпня 2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 18 т. 1).

Цього ж дня між ОСОБА_1 , в інтересах якої за довіреністю діяв ОСОБА_8 , та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі продажу щодо земельної ділянки площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724, який зареєстровано в реєстрі за № 1280 та посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленною Т.К. (а.с. 97-98 т. 4).

23 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір визначення частки земельної ділянки у спільному майні подружжя та дарування частки земельної ділянки площею 0,3198 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:2724, що зареєстрований в реєстрі за № 110 та посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленною Т.К., за якими визнано, що частки в праві власності на цю земельну ділянку у сторін договору є рівними, тобто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожному належить по частці цієї земельної ділянки (а.с.99 100 т. 4).

Крім того, даним договором ОСОБА_2 безоплатно подарувала ОСОБА_3 належну їй на праві власності частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220881700: 05:003:2724.

Право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку підтверджується Інформацією від 25 березня 2020 року отриману з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с. 19 т. 1) та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 68560783 від 20 вересня 2016 року, відповіддю за № 3122889 отриманої на запит суду 04 серпня 2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.2021 т. 1).

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25 серпня 2022 року за № 29-10-0.222-3765/2-22 вбачається, що за даними Державного земельного кадастру відомості земельні ділянки з кадастровими номерами 3220881700:05:003:2724 та 3220881700:05:003:2723 обліковуються, а відомості щодо земельної ділянки з кадастро-вими номерами 3220881700:05:003:0541 відсутні (а.с. 10 т. 6).

Висновком експертів за результатами проведення комісійної судової земельно технічної експертизи за № 8473/8474/24-41 від 14 серпня 2025 року встановлено, що : 1) земельна ділянка з кадастровим номером 3220881700:05:003:2723, яка існує на даний час на належить на праві власності ОСОБА_4 , частково, площею 0,1770 га, накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541, яка на праві власності належить ТОВ «Ермес - Менеджмент»; 2) земельна ділянка з кадастровим номером 3220881700:05: 003:2724, яка існує на даний час на належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , частково, площею 0,1070 га, накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:05:003:0541, яка на праві власності належить ТОВ «Ермес - Менеджмент» (а.с. 13-35 т. 8).

Наведене, в свою чергу, свідчить про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3220881700:05:003:2723 та 3220881700:05:003:2724, власниками яких з 2014 та 2015 років відповідно є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , частково накладаються на земельну ділянку, яка з 2010 року належить позивачу, чим порушено право ТОВ «Ермес - Менеджмент» на володіння та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3220881700:05:003: 0541, що розташована на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користу-ватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно ч. 3 ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Згідно ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Статтею 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно ст. 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право володіти, користуватись та розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребу-вання майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користу-вання земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, спорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу судів на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушен-ня, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення поруше-ного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 ( пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 ( пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 ( пункт 98).

Відповідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та 388 ЦК України.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого само-врядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово - правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи шляхом подання віндикаційного позову.

Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі статті 387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невлас-ника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду наведені в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово - правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребува-ти належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Відповідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповіда-ча, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Застосування фрази суду «мета позову» повинно відбуватися відповідно до підстав (обставин) позову.

Розглядаючи принцип цивільного судочинства крізь призму ролі суду в процесі, колегія суддів наголошує, що суд має владні повноваження у процесі провадження у справі, керуючи ходом судового засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуаль-них дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктив-ного з`ясування обставин справи, як це передбачено нормами процесуального закону.

У свою чергу, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Цивільні права / інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи перед-бачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та / або є неефективним для захисту порушеного права / інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

ЄСПЛ неодноразово акцентував увагу на тому, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом. Крім того, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (рішення ЄСПЛ від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України»).

Самостійна кваліфікація судом правовідносин, обрання іншого способу захисту, незаявле-ного позивачем, без урахування підстав (обставин) позову є порушенням прав як позивача, оскільки він обґрунтовує свій позов, надає відповідні докази заявленого ним позову, так і порушенням прав відповідача, який готує свою правову позицію саме щодо заявленої позовної вимоги, а не тієї, яку застосовує суд (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 205/6867/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 685/1008/20).

Відповідно ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод, засіб захисту, що вимагається ст. 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року за № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З урахуванням того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, та від характеру його порушення, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволені позову, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову ТОВ «Ермес - Менеджмент».

Щодо заяви відповідачів про застосування до позовних вимог ТОВ «Ермес - Менеджмент» наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 251 та ч. ст. 253 ЦК України строком є певний період часу, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Загальна позовна давність згідно ч. 1 ст. 256 та ч. 1 ст. 257 ЦК України є строком, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу і встановлена тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановле-них статтями 253 - 255 ЦК України.

Частиною 1 ст. 261 вказаного Кодексу зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Наведена позиція суду узгоджується з висновками наведеними Великою Палатою Верхов-ного Суду зокрема у постановах : від 22 травня 2018 року у справі за № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі за № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі за № 575/476/16-ц ).

Відтак, зважаючи на відмову у задоволенні позову з підстав невірно обраного способу захисту порушених прав ТОВ «Ермес - Менеджмент», суд не вбачає підстав для задоволення заяв відповідачів про застосування строків позовної давності.

Частиною 1 та п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно ч. 1 та п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови у задоволені позовних вимог судові витрати лишаються за позивачем.

Під час звернення ТОВ «Ермес - Менеджмент» до суду з даним позовом позивачем понесено витрати по сплаті судового збору, витрати на правову допомогу та проведення експертного дослідження. Однак, зважаючи на повну відмову у задоволенні позовних вимог, ці витрати належить лишити за позивачем та не стягувати з відповідачів на користь ТОВ «Ермес - Менеджмент».

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 258- 259, 263-265, 268, 353-354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ермес - Менеджмент» до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Бориспіль-ський районний відділ Головного управління Держгеокадастру у Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленна Тетяна Костянтинівна про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом часткового скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна, договорів купівлі продажу земельних ділянок, договору про визнання частки земельної ділянки у спільному майні подружжя та дарування частки земельної ділянки - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 04 серпня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва