Рішення № 138729774, 04.08.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/4920/26

Провадження № 2/591/1823/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання Волкової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу № 591/4920/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ТОВ «Факторинг партнерс» звернулось до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що 27 лютого 2020 року між ТОВ «Просто Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 009/02137/02/20, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 23000 грн строком на 14 місяців.

Позивач зазначає, що 01 лютого 2024 року між ТОВ «Просто Позика» та ТОВ «Фактор П» було укладено договір № 48-ФП-ПП-202402, відповідно до якого ТОВ «Просто Позика» відступило на користь ТОВ «Фактор П» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № № 009/02137/02/20.

В подальшому, 30 січня 2026 року між ТОВ «Фактор П» та ТОВ «Факторинг партнерс» було укладено договір № 30-01/26, відповідно до якого ТОВ «Фактор П» відступило на користь ТОВ «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 009/02137/02/20. Таким чином, ТОВ «Факторинг партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 009/02137/02/20.

Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення відповідач не виконав. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 009/02137/02/20 від 27 лютого 2020 року становить 21824 грн 00 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 11566 грн 03 коп. та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 10257 грн 97 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до судового розгляду.

У поданому відзиві відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Борох В.М. позов не визнає. Зазначає, що оскільки до суду не подано детального розрахунку розміру заборгованості і таким чином неможливо перевірити правильність нарахування позивачем суми боргу, то відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення основної суми боргу (тіла кредиту), оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості. Щодо витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, відповідач вважає, що вони підлягають частковому задоволенню. Вважає, що гонорар в сумі 13000 грн не відповідає принципу розумності. Крім того, вказана вище сума гонорару не відповідає витраченому адвокатом часу на участь його в судових засіданнях, який жодного разу не приймав участі в них, що підтверджується журналами судових засідань по справі.

У відповіді на відзив позивач ТОВ «Факторинг партнерс» зазначає, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості на підтвердження своїх доводів надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів. Отже, твердження відповідача не заслуговують на увагу. Зважаючи на вищезазначене, позивач просить звернути увагу на те, що на противагу наданим ним доказам, які підтверджують зазначені ним обставини та обґрунтовують заявлені позовні вимоги, відповідачем не було долучено жодного належного, допустимого та достовірного доказу на спростування розміру заборгованості.

У запереченні на відповідь на відзив ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Борох В.М., додатково зауважує, що у договорі позики № 009/02137/02/20 від 27.02.2020 погоджено, що позика надається на строк 14 місяців, тобто до 22.04.2021. За таких обставин, нарахування відсотків поза межами строку кредитування є незаконним. Просить відхилити аргументи позивача, які подані у відповіді на відзив, та прийняти рішення з урахуванням доводів, які викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченні.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Від представника позивача ТОВ «Факторинг партнерс» адвоката Рибалки О.К. та представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бороха В.М. надійшли заяви про розгляд справи без їхньої участі, представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, представник відповідача позовні вимоги не визнає.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 27 лютого 2020 року між ТОВ «Просто Позика» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 009/02137/02/20, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 23000 грн строком на 14 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 71,4949 % річних (а.с. 43 на звороті 45).

Також 27 лютого 2020 року відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, де визначені основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, порядок повернення кредиту та інша інформація ( а.с. 15 на звороті 16).

01 лютого 2024 року між ТОВ «Просто Позика» та ТОВ «Фактор П» було укладено договір факторингу № 48-ФП-ПП-202402, відповідно до якого ТОВ «Просто Позика» відступило на користь ТОВ «Фактор П» право вимоги за кредитними договорами до боржників, зазначених в акті приймання-передачі відступлених прав, у тому числі, до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 лютого 2020 року № 009/02137/02/20 (а.с.40 на звороті 43).

В подальшому, 30 січня 2026 року між ТОВ «Фактор П» та ТОВ «Факторинг партнерс» було укладено договір факторингу № 30-01/26, відповідно до якого ТОВ «Фактор П» відступило на користь ТОВ «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до боржників, зазначених в реєстрі боржників, у тому числі, до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 лютого 2020 року № 009/02137/02/20 (а.с. 45 на звороті 54).

Відповідач не виконав свого обов`язку повернути кредит на умовах та в строки, визначені кредитним договором № 009/02137/02/20 від 27 лютого 2020 року. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 009/02137/02/20 від 27 лютого 2020 року становить 21824 грн 00 коп., з яких: заборгованість за кредитом 11566 грн 03 коп. та заборгованість за процентами 10257 грн 97 коп. (а.с. 37).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України(далі ЦК України).

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Між сторонами склалися цивільно-правові відносини, що витікають з кредитного договору.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставами виникнення зобов`язань є договори та інші правочини.

Згідно приписів ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі статті 1055 ЦК України вбачається, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

На підставі наведених норм права та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Факт користування відповідачем кредитними коштами та розмір заборгованості за кредитним договором підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема, видатковим касовим ордером від 27 лютого 2020 про видачу ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № 009/02137/02/20 від 27 лютого 2020 року кредиту в сумі 23000 грн (а.с. 23) та розрахунком заборгованості, який відповідачем не спростовано. Також умовами кредитного договору сторонами узгоджено суму кредиту, строк кредитування, тип та розмір процентної ставки.

Суд відхиляє заперечення відповідача про безпідставне нарахування позивачем відсотків за користування кредитом після закінчення строку кредитування, оскільки з детального розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховані до 22 квітня 2021 року включно (колонка 5 детального розрахунку заборгованості за кредитним договором № 009/02137/02/20 від 27 лютого 2020 року), після чого жодних нарахувань процентів за користування кредитом позивачем не проводилося (а.с. 37). Водночас, за умовами кредитного договору № 009/02137/02/20 від 27 лютого 2020 року строк кредиту визначений сторонами 14 місяців, тобто до 27 квітня 2021 року. Отже, проценти за користування кредитом нараховані в межах строку кредитування.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що право позивача порушене і підлягає захисту, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором № 009/02137/02/20 від 27 лютого 2020 року в розмірі 21824 грн 00 коп.

Що стосується доводів відповідача про те, що витрати на правничу допомогу в сумі 13000 грн є неспівмірними зі складністю справи, то суд з ними погоджується.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню також понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2662 грн 40 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» заборгованість за кредитним договором № 009/02137/02/20 від 27 лютого 2020 року в сумі 21824 грн 00 коп, судовий збір у сумі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371 .

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 04 серпня 2026 року.

Суддя А.С. Северинова