Рішення № 138728241, 03.08.2026, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/775/26

Провадження 2/438/493/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 серпня 2026 року м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області у складі головуючого судді Пантелєєва Д.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Позивач звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 23.01.2024р. ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 35122-01/2024. ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» направило відповідачу електронним повідомленням одноразовий ідентифікатор W1562, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 35122-01/2024 від 23.01.2024 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті кредитодавця. Відповідачка уклала кредитний договір №35122-01/2024 від 23.01.2024 року із ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 6000 грн. 12.06.2024р. між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» (та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №12062024. Згідно даного Договору факторингу 12.06.2024 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 35122-01/2024 від 23.01.2024 року. Згідно Договору факторингу сума боргу перед новим кредитором ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 19000 грн., із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу становить 6000 грн; сума заборгованості за відсотками становить 13000 грн. Просять суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в сумі 19 000 грн, судовий збір в сумі 2662,40 грн, 6000 грн витрати на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 13 травня 2026 року у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

29.06.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Вернієвької О.Б. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання вказала, що кредитний договір № 35122-01/2024 було укладено між відповідачем та кредитором 23.01.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір. На момент укладення кредитного договору (23.01.2024) діяла норма статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.Таким чином, умовами укладеного між сторонами договору передбачена п. 1.4.1 денна процента ставка 2,50 % на підставі ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною. Виходячи із встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки у розмірі 1 %. За період з 23.01.2024 по 23.05.2024 (120 днів) проценти за користування кредитом відповідача мало б становити 7 200,00 грн., що розраховано як: 6 000,00 грн. (тіло кредиту) х 1 % х 120 днів = 7 2000,00 грн. Тому, в задоволенні позову просить відмовити.

Крім того, від представника відповідачки 29.06.2026р. надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Зазначає, що такі послуги адвоката, як усна консультація (300,00 грн), правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (500,00 грн.), складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, позивач- (4500,00 грн), формування додатків до позовної заяви (письмові докази)- ( 700,00 грн.), що в сумі складає 6000,00 грн є очевидно завищеними та підлягають зменшенню, адже виконані адвокатом роботи не потребували багато часу та були не складними. Виходячи з критеріїв обґрунтованості та пропорційності судових витрат, а також принципу розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи, вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача (вразі задоволення позову) на користь позивача повинен становити не більше 1000,00 грн.

Від представника позивача 02.07.2026 року надійшла відповідь на відзив в якій останній вказав, що Основним доводом відзиву відповідача є твердження про те, що пункт 1.4.1 Договору про надання фінансового кредиту №35122-01/2024 від 23.01.2024, яким встановлено процентну ставку у розмірі 2,5 % на день, нібито суперечить вимогам статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», а тому відповідно до частини п`ятої статті 12 цього Закону є нікчемним. З такими доводами погодитися неможливо, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні та вибірковому застосуванні норм матеріального права. Представник відповідача, обґрунтовуючи свою позицію, фактично застосовує до спірних правовідносин лише положення частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», повністю ігноруючи спеціальні перехідні положення цього Закону, які діяли на момент укладення сторонами кредитного договору та безпосередньо регулювали питання максимально допустимого розміру денної процентної ставки. Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» було внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності 24 грудня 2023 року. Одночасно із встановленням у частині п`ятій статті 8 Закону загального правила щодо максимальної денної процентної ставки законодавцем було передбачено спеціальний механізм поступового переходу до такого обмеження. Так, пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» прямо встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом №3498-ІХ, максимальний розмір денної процентної ставки становить: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %. Лише після завершення зазначеного перехідного періоду починає діяти загальне обмеження, передбачене частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1 %. Саме у цей період законодавством прямо дозволялося встановлення максимальної денної процентної ставки у розмірі 2,5 %, що повністю відповідає умовам пункту 1.4.1 кредитного договору. Таким чином, погоджена сторонами процентна ставка не перевищувала максимально допустимого розміру, встановленого законодавством на дату укладення договору, а відтак відсутні будь-які правові підстави для висновку про її невідповідність вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до вимог п.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 23.01.2024р. ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 35122-01/2024.

ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» направило відповідачу електронним повідомленням одноразовий ідентифікатор W1562, при веденні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору № 35122-01/2024 від 23.01.2024 року.

Відповідачка уклала кредитний договір №35122-01/2024 від 23.01.2024 року із ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 6000 грн.

Законом України "Про електронну комерцію" на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до положень цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Зважаючи на вищезазначені норми закону, суд вважає встановленим, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Аванс Кредит» 23.01.2024 року було укладено кредитний договір № 35122-01/2024, відповідно до якого відповідачу надано кредит в розмірі 6000 грн., договір укладений сторонами у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

12.06.2024р. між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" укладений Договір факторингу №12062024, згідно якого 12.06.2024 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 35122-01/2024 від 23.01.2024 року.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Таким чином, позивач у справі - ТОВ "Діджи Фінанс" є новим кредитором, так як набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, на підставі долученого до матеріалів справи договору факторингу та Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу №12062024 а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно кредитного договору.

Одночасно суд відхиляє доводи представника відповідача стосовно того, що відповідно кредитний договір № 35122-01/2024 було укладено після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір. На момент укладення кредитного договору (23.01.2024) діяла норма статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Так, Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» було внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності 24 грудня 2023 року. Одночасно із встановленням у частині п`ятій статті 8 Закону загального правила щодо максимальної денної процентної ставки законодавцем було передбачено спеціальний механізм поступового переходу до такого обмеження. Так, пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» прямо встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом №3498-ІХ, максимальний розмір денної процентної ставки становить: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %.Лише після завершення зазначеного перехідного періоду починає діяти загальне обмеження, передбачене частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1 %.

Отже, твердження представника відповідача про те, що вже станом на 23 січня 2024 року максимальна денна процентна ставка становила 1 %, суперечить змісту закону.

Кредитний договір №35122-01/2024 був укладений 23 січня 2024 року, тобто менш ніж через місяць після набрання чинності Законом №3498-ІХ та у межах перших 120 календарних днів його дії, законом дозволялося встановлення максимальної денної процентної ставки у розмірі 2,5 %, що повністю відповідає умовам пункту 1.4.1 кредитного договору.

Таким чином, погоджена сторонами процентна ставка не перевищувала максимально допустимого розміру, встановленого законодавством на дату укладення договору, а відтак відсутні будь-які правові підстави для висновку про її невідповідність вимогам Закону України «Про споживче кредитування»

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти ч.1 ст.1048 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зважаючи на те, що позичальник вчасно не повернув кредитні кошти по договору, відтак в нього виникла загальна заборгованість в розмірі 19000 грн., з яких: 6000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 13000 грн. заборгованість за відсотками, що підтверджується наданим позивачем до позову розрахунком заборгованості за кредитним договором№35122-01/2024 від 2024-01-23 укладеним з ОСОБА_1 за період з 23.01.2024р. по 15.04.2024р.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд вважає аргументи позивача обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі, оскільки такі не спростовані і не заперечені відповідачкою.

Для спростування доводів позову відповідач жодних належних і допустимих доказів в спростування позовних вимог, визначених законом, суду не представив.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які свідчать про те, що позивачу повернені грошові кошти, як і відсутні докази, що позивачем безпідставно заявлені позовні вимоги, щодо їх повернення.

В матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про те, що відповідачем погашено заборгованість по договору кредиту, чи доказів, які вказують на те, що така нарахована неправомірно.

Правильність розрахунків заборгованості за кредитними договорами відповідачем не спростована.

За ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року по справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

З долучених до позовної заяви договору про надання правової допомоги №42649746/01 від 02.01.2026 року та Акту про підтвердження надання правової допомоги від 10.04.2026р. вбачається, що розмір понесених позивачем витрат у зв`язку з розглядом даної справи становить 6000 грн.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України").

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19, № 910/16803/19.

Верховний Суд у своїй постанові від 28 червня 2023 року по справі № 369/576/22 зазначив, що суд може з власної ініціативи зменшити розмір витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії, визначені у ч.ч.3,4,5,9 ст. 141 ЦПК України. При цьому це не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони про зменшення розміру таких витрат.

Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу мають не обґрунтовано завищену вартість.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли щодо стягнення заборгованості в загальному розмірі 19 000 грн.

Суд констатує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії малозначних справ, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а відтак заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн. є завищеними порівняно з вартістю послуг з правничої допомоги в таких категоріях спору, оскільки матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, а враховуючи усталену практику дана справа є не складною. При цьому, адвокатом зовсім не мотивована необхідність витрачання значного часу на аналіз документів, які знаходяться в матеріалах справи, ступінь складності та новизни правових питань, досліджених адвокатом.

Отже, керуючись принципами справедливості, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, тобто відповідністю понесених витрат, складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а також співмірності цих витрат із ціною, конкретних обставин справи, суд вважає, що визначений сторонами до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється співмірним, обґрунтованим і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а також є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг у аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг не відповідає критерію реальності, а відтак суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 3000 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 274 -279 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість по кредитному договору №35122-01/2024 від 23.01.2024 року в сумі 19000 грн, витрати на оплату судового збору в розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень, а всього 24 662,40 грн (двадцять чотири тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок).

В задоволенні решти частини позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Повний текст рішення складено 03.08.2026 року.

Суддя Дмитро ПАНТЕЛЄЄВ