Ухвала суду № 138727183, 04.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

04 серпня 2026 року Справа № 520/18517/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 07.11.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.11.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити заборгованість ОСОБА_1 з пенсії за весь період, протягом якого пенсія не виплачувалася після її припинення.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

22.07.2026 до суду надійшла заява відповідача, в якій він просив:

- адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

В обґрунтування заяви зазначено, що 29.06.2026 позивач звернулась з адміністративним позовом до суду. Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів електронної пенсійної справи, позивач посилається на те що пенсія не виплачується з 01.04.2017. Таким чином, позивач був обізнаний про обставини, які вважає порушенням своїх прав, щонайменше з 2017 року, оскільки факт неотримання щомісячної пенсійної виплати є очевидним та відомим одержувачу. Водночас до суду з даним позовом позивач звернувся лише у 2026 році, тобто після спливу шестимісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України, без подання заяви про поновлення такого строку та без наведення поважних причин його пропуску. Також відповідач вважає, що позовна заява містить суперечливі та взаємовиключні відомості щодо періоду, з якого позивач просить поновити виплату пенсі. Так, у тексті позову зазначено про невиплату пенсії з 01.04.2017, водночас у частині позовної заяви зазначено дату 07.11.2025. Наведені суперечності, на думку представника, свідчать про нечіткість предмета спору та відсутність належної конкретизації спірного періоду. Головне управління також посилається на те, що позивач не обгрунтував заявлену дату поновлення виплати пенсії з 07.11.2025, а також не надав належного пояснення щодо різних дат, зазначених у прохальній частині позову. Відповідач вважає, що позивач повинен був дізнатися про обставини, які вважає порушенням своїх прав, свобод чи законних інтересів, ще у 2017 році, однак до суду звернувся лише у 2026 році. Таким чином, на думку відповідача, позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом, не надано заяви про поновлення строку із зазначенням доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи заяви відповідача, дійшов наступного.

Відповідно до частини першої статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Згідно з частинами першою, другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, для визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити не лише календарну дату, з якою пов`язується виникнення спірних правовідносин, а й момент, коли особа фактично дізналася або за обставинами справи повинна була дізнатися про конкретне рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, якими порушено її права.

Під поняттям «дізналася» слід розуміти встановлений доказами момент набуття особою обізнаності про порушення її прав, свобод чи інтересів, а під поняттям «повинна була дізнатися» неможливість незнання про таке порушення, тобто високу вірогідність та об`єктивну можливість дізнатися про нього.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.02.2020 у справі №340/1019/19, відповідно до якого особа повинна була дізнатися про порушення свого права, якщо їй було відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення відповідних дій і в неї не було перешкод для отримання інформації про те, яке саме рішення прийнято або які дії вчинено.

Відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, зазначені ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, застосування передбаченого наведеними нормами процесуального наслідку можливе лише після встановлення судом факту пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Суд зазначає, що саме посилання відповідача на віддалену в часі дату виникнення певних правовідносин не є достатнім для залишення позову без розгляду без з`ясування предмета спору, змісту оскаржуваної поведінки суб`єкта владних повноважень та моменту, з якого позивач отримав об`єктивну можливість усвідомити порушення свого права.

З матеріалів справи судом встановлено, що виплату призначеної позивачу пенсії було припинено з 01.04.2017.

Водночас предметом заявленого у цій справі спору є не лише обставини первісного припинення пенсійної виплати, а й подальша поведінка пенсійного органу після проходження позивачем фізичної ідентифікації та її звернень щодо поновлення виплати пенсії.

Як убачається з позовної заяви та не заперечується відповідачем у відзиві, 14.10.2025 позивач звернулася із заявою щодо проходження фізичної ідентифікації шляхом відеоконференцзв`язку. За результатами проведеної ідентифікації органом Пенсійного фонду України прийнято рішення про встановлення особи №873820 від 07.11.2025.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України зверталася із заявами щодо поновлення виплати пенсії від 01.01.2026 №ВЕБ-28000-Ф-С-26-000655, від 26.01.2026 №ВЕБ-28000-Ф-С-26-054442 та від 29.01.2026 №ВЕБ-28000-Ф-С-26-066076.

Із позовної заяви також убачається, що листом Пенсійного фонду України від 29.01.2026 №9293-925/Б-03/8-2800/26 позивача повідомлено про припинення виплати пенсії з 01.04.2017 та викладено позицію щодо порядку її поновлення.

У подальшому листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.02.2026 №13957-7922/Б-02/8-0500/26 позивача повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії.

Отже, після проходження фізичної ідентифікації та звернення позивача із заявами про поновлення виплати пенсії виникли нові юридично значущі обставини, які потребували прийняття відповідачем відповідного рішення.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом десяти днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, предмет судової перевірки у цій справі охоплює, зокрема, дії та бездіяльність відповідача після встановлення особи позивача, подання нею заяв про поновлення виплати пенсії та отримання відповідей пенсійних органів у січнілютому 2026 року.

У постанові від 14.04.2026 у справі №200/5167/25, провадження №К/990/55145/25, Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду необхідно встановити юридичну природу спірних правовідносин, фактичний зміст порушення, конкретне рішення чи дію суб`єкта владних повноважень, з якими пов`язується виникнення порушення, а також дату, з якої особа об`єктивно отримала можливість дізнатися про таке порушення та надати йому правову оцінку.

Верховний Суд у зазначеній постанові наголосив, що самостійний предмет спору, інший часовий період, нові фактичні обставини та інші юридично значущі дії суб`єкта владних повноважень зумовлюють необхідність окремого судового розгляду та самостійної правової оцінки. Встановивши, що позивач об`єктивно отримав можливість дізнатися про допущене порушення лише після ознайомлення з відповідним рішенням пенсійного органу, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати строк звернення до суду пропущеним, скасував судові рішення про залишення частини позовних вимог без розгляду та направив справу для продовження розгляду.

Наведений правовий висновок є релевантним до спірних правовідносин, оскільки в цій справі відповідач також пов`язує початок перебігу строку виключно з датою, з якої пенсійна виплата фактично не здійснювалася, не враховуючи подальших звернень позивача, проходження нею фізичної ідентифікації, прийняття пенсійним органом нових рішень та надання у 2026 році відповідей щодо відсутності підстав для поновлення виплати пенсії.

З адміністративним позовом позивач звернулася 25.06.2026, тобто менш ніж через шість місяців як від дати листа Пенсійного фонду України від 29.01.2026, так і від дати листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.02.2026, яким викладено остаточну позицію відповідача про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в частині оскарження дій та бездіяльності відповідача щодо непоновлення нарахування і виплати пенсії після проходження фізичної ідентифікації та звернення із відповідними заявами позивачем дотримано встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк звернення до суду.

Оскільки строк звернення до суду у зазначеній частині позовних вимог не пропущений, у позивача не виник обов`язок подати заяву про його поновлення відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач не отримує пенсію з 01.04.2017 та повинна була дізнатися про порушення свого права саме з моменту неотримання першої щомісячної виплати, суд зазначає, що обізнаність особи про сам факт ненадходження пенсії не в усіх випадках є тотожною її обізнаності про існування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень, правові та фактичні підстави припинення виплати, а також про відмову у її поновленні після усунення обставин, які пенсійний орган вважав перешкодою для виплати.

З позовної заяви вбачається, що позивач посилається на ненадіслання та невручення їй рішення про припинення виплати пенсії. Відповідач у заяві про залишення позову без розгляду не навів відомостей та не надав доказів, які б підтверджували дату вручення позивачу рішення територіального органу Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії, прийнятого відповідно до статті 49 Закону №1058-IV, а також її обізнаність зі змістом і правовими підставами такого рішення до отримання відповідей пенсійних органів у 2026 році.

Верховний Суд у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018, звернув увагу, що у разі неповідомлення пенсіонера про розпорядження, яке стало підставою для припинення пенсійної виплати, необхідно враховувати відсутність у нього відомостей про конкретне рішення, яке створило відповідні правові наслідки. У цій справі Верховний Суд поновив виплату пенсії внутрішньо переміщеній особі з моменту її припинення, урахувавши, зокрема, що право особи на призначену пенсію пенсійним органом не заперечувалося, а припинення виплати не було здійснено у передбачений законом спосіб.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Застосування наведеної норми залежить від установлення під час розгляду справи того, чи зберігалося за позивачем право на призначену пенсію, чи здійснювалося її нарахування, з яких підстав було припинено виплату та чи мала місце вина органу, що призначає і виплачує пенсію.

Тому питання про наявність підстав для виплати позивачу заборгованості за весь період, протягом якого пенсія не виплачувалася, стосується обґрунтованості позовних вимог по суті та потребує дослідження доказів щодо обставин припинення, нарахування і непоновлення пенсійної виплати під час розгляду судом справи у порядку, встановленому законом.

Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, сформульовані у справах щодо перерахунку розміру пенсії та її складових, не є визначальними для вирішення поданої заяви. У таких справах пенсіонер щомісяця отримує пенсійну виплату та має об`єктивну можливість оцінювати її розмір. Натомість у цій справі спір стосується повного непоновлення виплати раніше призначеної пенсії після проходження фізичної ідентифікації та подання заяв про її поновлення, а також відсутності доказів належного повідомлення позивача про рішення і правові підстави припинення виплати.

Щодо доводів відповідача про зазначення у матеріалах справи різних дат: 01.04.2017 та 07.11.2025, суд зауважує, що дата 01.04.2017 визначає момент фактичного припинення виплати пенсії, тоді як із датою 07.11.2025 позивач пов`язує проходження фізичної ідентифікації, встановлення її особи та виникнення підстав для поновлення виплати пенсії.

Отже, зазначені дати характеризують різні фактичні обставини спірних правовідносин та самі по собі не свідчать про пропуск строку звернення до суду. Визначення належної дати, з якої за наявності передбачених законом умов повинна бути поновлена виплата пенсії, а також періоду належної до виплати заборгованості належить до питань обґрунтованості позовних вимог і підлягає вирішенню під час розгляду справи по суті.

З огляду на викладене суд не встановив обставин, які відповідно до частини третьої статті 123 та пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення адміністративного позову без розгляду.

Таким чином, заява Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залишення адміністративного позову без розгляду є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 118, 122, 123, 240, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Н.А. Полях