Рішення № 138727174, 04.08.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/711/26

Провадження № 2/302/468/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі:

секретаря судового засідання Куруц В.І.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір`я Хустського району Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на спадкове майно за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивачки ОСОБА_3 . У 2016 році позивачка дізналася, що її брату ОСОБА_3 належала земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства, загальною площею 0,0554 га, розташована в урочищі «Кичера» на території Міжгірської селищної ради, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 033772 виданий 25 грудня 2000 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1044. 22 травня 2026 року при зверненні до приватного нотаріуса Чіжмарь С.І. із заявою про заведення спадкової справи до майна померлого брата ОСОБА_3 , їй було відмовлено з причини за наявністю у померлого ОСОБА_3 спадкоємців першої черги. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила встановити факт, що ОСОБА_2 не проживав зі спадкодавцем, батьком ОСОБА_3 , на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 і визнати його таким, що не прийняв спадщину до майна померлого, встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнати за нею право власності на зазначений об`єкт спадкового майна за законом в судовому порядку.

03 червня 2026 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Позивачка в підготовче засідання не з`явилась.

Представник позивачки адвокатка Керита М.В. подала суду заяву від 04 серпня 2026 року, в якій просила розглянути справу без участі позивачки та її, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, проте подала суду заяву в якій просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданої заяви слідує визнання позову Міжгірською селищною радою Хустського району Закарпатської області.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовче засідання не з`явився, подав суду заяву від 22 червня 2026 року, в якій просив розглянути справу без його участі, не заперечує щодо задоволення заявлених позовних вимог.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Міжгір`я Хустського району Закарпатської області помер Стець ОСОБА_3 , у віці 51 років, який доводився братом позивачці, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.14).

За життя, ОСОБА_3 належало на праві приватної власності нерухоме майно: земельна ділянка згідно державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗК №033772 від 25 грудня 2000 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина до складу якої увійшли зазначені об`єкти нерухомого майна.

Згідно довідки виданої виконавчим комітетом Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області від 28.11.2015 року за №16-08/1321, ОСОБА_3 , проживав і був постійним мешканцем у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На день його смерті проживала його сестра ОСОБА_1 , 1956 року народження, ніхто інший не проживав (а.с.21).

Згідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб№ 3144/К-05.26 від 21.05.2026 року за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (син померлого), з 14.11.2007 по теперішній час.

З врахуванням положень статей 1222, 1223, 1258 та 1261 ЦК України у ОСОБА_2 у зв`язку з відкриттям спадщини за ОСОБА_3 , враховуючи відсутність заповіту, виникло право на спадкування, він став спадкоємцем та належав до першої черги спадкоємців за законом.

Проте, відповідно до заяви ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плачковою О.Ф., 12 серпня 2025 року, його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , він не приймав, приймати не бажає, заяв про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав, дій, які б свідчили про фактичне прийняття спадщини, не здійснював. На спадщину, в чому б вона не полягала, і з чого б вона не складалася, не претендує і до суду з заявою про продовження строку для прийняття спадщини звертатися не буде. Не заперечує проти оформлення тіткою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , права власності на житловий будинок, що находиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0407 га в урочищі «Біля хати», для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0506 га урочищі «Кичера» та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0505 га в урочищі Горб», згідно державного акта на право приватної власності на землю серії 1-ЗК №033773 від 25 грудня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1045».

Згідно Витягу зі Спадкового реєстру (Спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 85208682 від 12.05.2026 року спадкові справі за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 не заводилися (а.с.28).

Відповідно до вимог ст. 1223, 1233 та 1270 ЦК України позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом за померлою ОСОБА_4 , яка єдина вказана в заповіті, прийняла спадщину шляхом подання відповідної заяви до приватного нотаріуса Міжгірського районного нотаріального округу Корбутяк І.В., на підставі якої останньою була заведена спадкова справа №36/2016 (номер у Спадковому реєстрі 59476969).

ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, якому надала засвідчену копію державного акту. Останнім їй було відмовлено в учиненні відповідної нотаріальної дії мотивуючи тим, що після з`ясування обставин справи, а також вивчення поданих документів мною, ОСОБА_5 , встановлено, що на час смерті ОСОБА_3 разом з ним проживала його сестра ОСОБА_1 , 1956 року народження (згідно Довідки, виданої секретарем Міжгірської селищної ради), однак за відомостями ЦНАПу Міжгірської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 значиться зареєстрованим з 14.11.2007 року по теперішній час рідний син померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Оскільки заяву про відмову від прийняття спадщини у встановлений Цивільним кодексом шестимісячний термін з моменту відкриття спадщини він не подав, про що свідчить відчутність заведеної спадкової справи за даними Спадкового реєстру, він вважається таким, що спадщину прийняв. (а.с.26).

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до приписів вказаної норми факт прийняття спадщини законодавцем обумовлюється постійним місцем проживання спадкоємцям разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини й не залежить від зареєстрованого місця проживання вказаних осіб. Відповідне правозастосування вказаної норми цивільного законодавства знайшло відображення в правовому висновку Верховного Суду, висловленому в постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Тобто право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Судом на підставі досліджених доказів установлено, що відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований разом із спадкодавцем, однак фактично з ним проживав, заяви до нотаріуса щодо прийняття спадщини після смерті батька не подавав, а отже спадщину за спадкодавцем ОСОБА_3 не прийняв.

Разом з тим, закон визначає способи захисту цивільного права.

Орієнтовний перелік судових способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року, у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Предметом позову ОСОБА_1 визначила вимоги про визнання за нею права власності на спадкове майно в порядку спадкування за ОСОБА_3 , про встановлення факту непроживання ОСОБА_2 із спадкодавцем на час відкриття спадщини та неприйняття відповідачем спадщини після смерті батьків, а також встановлення факту її проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини й прийняття нею спадщини.

Отже, предметом сукупності заявлених вимог є встановлення факту, що має юридичне значення, з метою належного оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач фактично намагається довести те, що лише вона є спадкоємцем другої черги за законом після смерті брата ОСОБА_3 .

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі позовні вимоги про встановлення факту непроживання відповідача із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину, як і вимоги про встановлення факту постійного проживання позивачки з спадкодавцем не відповідають належному способу захисту. Вказані обставини підлягають установленню судом при вирішенні вимоги про визнання права власності позивачки на майно в порядку спадкування за законом. Суд констатує, що саме вирішення останньої вимоги забезпечить ефективне відновлення порушеного права позивачки. Натомість вимоги про встановлення фактів у цьому спорі не відновлюють будь-яких порушених прав та інтересів позивачки і не узгоджуються із положеннями статті 16 ЦК України.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20, від 02 квітня 2025 року у справі № 751/344/23 та 09 квітня 2025 року у справі №305/2221/21.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18).

Відтак суд висновує, що в задоволенні заявлених вимог про встановлення фактів слід відмовити.

З наведених вище доказів, які відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності, суд доходить висновку про їх достатність для установлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення. Суд враховує визнання фактичних обставин справи всіма учасниками та не встановив обставин, які давали б підстави для сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання й констатує узгодження таких із відомостями, які відображені в описаних джерелах доказів.

Суд доходить висновку, що саме факт постійного проживання ОСОБА_1 , 1956 р.н., разом із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи наведене суд встановив, що позивачка, як єдина спадкоємиця за законом за померлим ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину шляхом постійного спільного проживання набула право на спадкування за ним майна, котре увійшло до складу спадщини.

Суд не встановив обставин, передбачених статтею 1244 ЦК України, які мали б наслідком усунення позивачки від спадкування за ОСОБА_3 .

Суд не встановив обставин, які б свідчили, що спадкування позивачкою за ОСОБА_3 порушує права чи законні інтереси третіх осіб.

Відтак суд встановив, що у позивачки виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за законом. Водночас суд встановив наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємиці, які не впливають на зміст цього права.

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб визнання права. Відтак суд уважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення. В частині решти позовних вимог щодо встановлення фактів слід відмовити.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 3, 11, 16, 316-319, 321, 328, 392, 1216, 1218, 1222, 1223, 1258, 1261, 1262, 1268, 1296 Цивільного кодексу України, ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності у порядку спадкування за законом до майна померлого брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на майно:

- земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0554 га в урочищі «Кичера», згідно державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЗК №033772 від 25 грудня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1044.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 04.08.2026.

Повне найменування учасників:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04350910; місцезнаходження: вул. Шевченка, 77, селище Міжгір`я, Хустський район, Закарпатська область, 90000.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя О. І. Повідайчик