Ухвала суду № 138727062, 04.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про повернення позовної заяви

04 серпня 2026 року Справа № 520/19580/26Суддя Харківського окружного адміністративного суду Олексій Котеньов, розглянувши питання щодо поновлення позивачу строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_3 , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.02.2026 № 48 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 ;

- визнати протиправними та скасувати наказ про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 в частині зарахування до списків особового складу солдата ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання копії ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин його пропуску.

Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслана позивачу засобами поштового зв`язку за адресою, зазначеною в позовній заяві однак 03.08.2026 на адресу суду повернувся конверт у зв`язку з закінченням встановленого терміну зберігання поштового відправлення.

При цьому, від позивача 21.07.2026 надійшла до суду заява про усунення недоліків та клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого позивач зазначив, що предметом спору є перевірка законності індивідуального адміністративного акта суб`єкта владних повноважень щодо призову на військову службу під час мобілізації, а не спір щодо проходження публічної служби, у зв`язку з чим, на його думку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. Крім того, позивач послався на те, що ним було реалізовано право на судовий захист шляхом первинного звернення до суду в межах установленого законом строку, однак повторне звернення відбулося після повернення первинної позовної заяви, що, на його переконання, є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Просить поновити строк звернення до суду.

Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.

Статтею 122 КАС України врегульовано строк звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд враховує, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Приписами частини 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ одним із видів військової служби - є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Як вбачається з позовної заяви, позивач оскаржує, зокрема, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.02.2026 № 48 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 .

Позовна заява направлена позивачем до суду засобами поштового зв`язку 02.07.2026, що вбачається з відтиску штампу на конверті.

Тобто, позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку звернення до суду з позовними вимогами щодо оскарження зазначеного наказу, про що судом було зазначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Разом із тим, звертаючись до суду із заявою про усунення недоліків та клопотанням про поновлення строку звернення до суду, позивач зазначає, що предметом даного спору є перевірка законності індивідуального адміністративного акта суб`єкта владних повноважень щодо призову на військову службу під час мобілізації, а не спір щодо проходження публічної служби, у зв`язку з чим вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватися загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає, що вони є помилковими, оскільки не враховують правову природу спірних правовідносин.

Так, предметом спору є саме правомірність виникнення та оформлення правовідносин щодо проходження позивачем військової служби, тобто питання, які безпосередньо пов`язані з прийняттям особи на публічну службу та її проходженням.

Посилання позивача на те, що ним не оскаржується порядок проходження військової служби, а лише законність рішення про його мобілізацію, не змінює правової природи спірних правовідносин, оскільки оскаржуваний наказ є юридичним фактом, на підставі якого виникли правовідносини щодо проходження позивачем військової служби.

Сама по собі незгода особи із рішенням про її призов на військову службу не виключає застосування положень частини п`ятої статті 122 КАС України, оскільки зазначена норма охоплює спори щодо прийняття на публічну службу, у тому числі спори щодо законності рішень суб`єктів владних повноважень, якими таке прийняття оформлено.

Щодо посилань позивача на те, що ним було реалізовано право на судовий захист шляхом первинного звернення до суду в межах установленого законом строку, а пропуск строку повторного звернення обумовлений поверненням первинної позовної заяви у зв`язку з ненаданням витягу з наказу про зарахування до списків особового складу військової частини, суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє особу права на повторне звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Водночас сам по собі факт повернення позовної заяви не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду та не звільняє позивача від обов`язку довести наявність об`єктивних і непереборних причин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Як убачається з відомостей автоматизованої системи документообігу суду «Діловодство спеціалізованого суду», при первинному зверненні позивача з аналогічним позовом (справа №520/7147/26) ухвалою суду від 04.05.2026 позовну заяву було повернуто у зв`язку з неусуненням її недоліків.

Разом із тим, після постановлення зазначеної ухвали позивач повторно звернувся до суду з аналогічним позовом лише 02.07.2026, тобто майже через два місяці після повернення первинної позовної заяви. При цьому у клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач не навів жодних конкретних обставин та не надав належних доказів, які б свідчили про існування у цей період об`єктивних, непереборних і незалежних від його волі перешкод, що унеможливлювали своєчасне повторне звернення до суду.

Саме по собі повернення первинної позовної заяви та подальше повторне звернення до суду через значний проміжок часу не свідчать про наявність поважних причин пропуску процесуального строку.

Щодо доводів позивача про те, що військова частина не надала йому витяг з наказу про зарахування до списків особового складу, суд зазначає, що такі обставини не можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Так, оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.02.2026 № 48 був виконаний шляхом направлення позивача до військової частини для проходження військової служби. Отже, позивач з моменту свого фактичного призову та направлення до військової частини був достеменно обізнаний як про існування зазначеного наказу, так і про правові наслідки його прийняття, а відтак мав можливість у встановлений законом строк звернутися до суду з вимогою про його оскарження.

При цьому ненадання військовою частиною витягу з наказу про зарахування до списків особового складу не перешкоджало позивачу своєчасно оскаржити наказ про призов, оскільки таке зарахування є наслідком виконання наказу про мобілізацію, а не обставиною, від якої залежав початок перебігу строку звернення до суду. Крім того, зазначені обставини виникли вже після того, як позивачу стало відомо про його призов, і не свідчать про існування об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду.

Таким чином, наведені позивачем обставини не свідчать про існування об`єктивних, непереборних та незалежних від його волі причин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Суд також враховує, що поновлення процесуального строку є винятковим процесуальним заходом та можливе лише за наявності належних і достатніх доказів поважності причин його пропуску. Саме лише посилання на складність проходження військової служби, воєнний стан або необхідність отримання додаткових документів не є достатньою підставою для поновлення строку.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, а підстави для його поновлення відсутні.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду у справі №813/3756/17, відповідно до якої встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

Поряд із цим, ЄСПЛ звертав увагу на те, що "застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007)".

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Частиною 6 ст.161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги заявлені позивачем із пропуском строку звернення до суду, підстави, вказані позивачем у відповідному клопотанні не можуть бути визнані судом поважними, а тому позовну заяву слід повернути позивачу.

При цьому суд зазначає, що конверт з ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 13.07.2026 повернувся до суду 03.08.2026, у зв`язку з чим питання щодо повернення позовної заяви вирішується після надходження доказів належного повідомлення позивача про постановлення зазначеної ухвали.

Разом із тим суд враховує, що 21.07.2026 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, що свідчить про його обізнаність, принаймні станом на 21.07.2026, зі змістом ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 9, 122, 123, 169, 243, 247, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд, - УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.

Позовну заяву повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу у повному обсязі виготовлено 04 серпня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ