Ухвала суду № 138726464, 04.08.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

04 серпня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/9934/26

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Молодецький Р.І., розглянувши заяву позивача від 03.08.2026 (вхідний № 58332/26) про забезпечення позову, подану після відкриття провадження в адміністративній справі № 440/9934/26 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство "Полтаватеплоенерго" про визнання протиправним та нечинним рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської обласної ради, в якій просить визнати протиправним та нечинним рішення Пленарного засідання сорок п`ятої сесії восьмого скликання Полтавської обласної ради №1048 від 30 вересня 2025 року, "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго".

Підставою звернення до суду з цим позовом є переконання позивача про порушення відповідачем його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових правовідносин. Пояснює, що вивчаючи та аналізуючи справу № 440/10672/25, рішенням суду в якій визнано протиправним та нечинним рішення тридцять третьої сесії Полтавської обласної ради восьмого скликання від 30.08.2024 № 854 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго", викладаючи у позовній заяві в її обґрунтування зміст мотивувальної частини вказаного судового рішення, позивач дійшов до висновку, а отже дізнався про те, що порушені його права, споживача послуги з постачання теплової енергії, яке надє ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго». Позивач зазначає, що всупереч Конституції України Полтавською обласною радою був проігнорований Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 р. № 502 «Деякі питання регулювання діяльності у сфері комунальних послуг у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану» та статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі 440/9934/26 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення.

03.08.2026 після відкриття провадження в адміністративній справі № 440/9934/26 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство "Полтаватеплоенерго" про визнання протиправним та нечинним рішення, судом одержано заяву позивача від 03.08.2026 (вхідний № 58332/26) про забезпечення позову шляхом зупинення рішення сорок п`ятої сесії восьмого скликання Полтавської обласної ради № 1048 від 30 вересня 2025 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго»; на час розгляду позовної заяви, зобов`язати Полтавську обласну раду встановити тарифи, які діяли станом на лютий місяць 2022 року.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачем зазначено, що на думку позивача рішення № 1048 від 30.09.25р. прийнято всупереч Законам України.

Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

За змістом пункту 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи заяву позивача від 03.08.2026 (вхідний № 58332/26) про забезпечення позову, подану після відкриття провадження в адміністративній справі № 440/9934/26 та надаючи правову оцінку доводам вказаної заяви про забезпечення позову суд виходить з такого.

Статтею 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Так забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Отже заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Адекватність заходу забезпечення позову, який має застосовувати суд, визначається його відповідністю тим вимогам, для забезпечення яких цей захід вживається, через зіставлення права чи інтересу, про захист якого просить заявник, із майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Пропорційність у такому випадку означає співвідношення між негативними наслідками, що можуть виникнути від застосування заходів забезпечення позову, та наслідками, що можуть настати через їх неприйняття.

Аналогічні висновки щодо критеріїв забезпечення позову Верховний Суд висловлював у постановах від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21, від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 280/5917/22 та ін.

Зупинення дії нормативно-правового акта, як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта (частина п`ята статті 151 КАС України).

Отже, для зупинення дії нормативно-правового акта як заходу забезпечення позову суду слід з`ясувати обсяг позовних вимог і пересвідчитися, що між сторонами дійсно виник спір та існують очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акта і ним порушуються права чи інтереси позивача. Такі заходи мають бути співмірними, адекватними та пропорційними, забезпечувати ефективний захист прав позивача, водночас запобігати порушенню прав інших осіб, не залучених до участі у справі.

У статті 4 КАС України визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

З огляду на наведене правове регулювання, слід дійти висновку, що положення частини п`ятої статті 151 КАС України є застосованим у спірних правовідносинах під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки оскаржуване рішення відповідача має ознаки нормативно-правового акту.

При вирішенні питання про забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акта суд має дотримуватися конституційного принципу розподілу влади, закріпленого у статті 6 Конституції України. Судовий контроль за актами органів виконавчої влади не може перетворюватися на втручання у дискреційні повноваження або фактичну заміну правової оцінки під час розгляду справи по суті. Забезпечення позову - це виключно попередній тимчасовий захід, який допустимий лише у разі, коли наявність ознак протиправності є очевидною, тобто такою, що не потребує додаткового дослідження фактичних обставин чи правових норм. Особливу обачність суд має проявляти у випадках, коли зупинення дії нормативного акта може мати системний вплив на функціонування публічного управління або суспільний інтерес, зокрема в умовах особливих правових режимів, таких як воєнний стан.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вважає, що забезпечувальні заходи (тимчасові заборони), які суд застосовує під час вирішення спору, мають відповідати закону, враховувати суспільні інтереси та забезпечувати пропорційність між обраними засобами й метою, яку прагне досягти суд. Зазначена позиція відображена в рішеннях ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі "Джиніч проти Хорватії" (Dћiniж v. Croatia, № 38359/13, пункти 61- 62) та від 16 березня 2021 року у справі "Карагасаноглу проти Туреччини" (Karahasanoglu v. Turkey, заяви № 21392/08 та дві інші, пункти 144- 153).

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен вказати мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними (постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20).

Як слідує з матеріалів заяви про забезпечення позову, позивач, зокрема, стверджує, що на його думку оскаржуване ним рішення Полтавської обласної ради № 1048 від 30.09.25 р. прийнято всупереч Законам України.

Водночас, суд зауважує, що нормативно-правовий акт, як акт загальної дії, що регулює однотипні публічно-правові відносини та застосовується щодо невизначеного кола осіб, має особливий правовий статус. Його зупинення як захід забезпечення позову є допустимим лише за наявності беззаперечних та очевидних ознак протиправності, а не лише припущень або правових сумнівів, які вимагають повноцінної оцінки у процесі розгляду справи по суті.

З огляду на комплексний характер правового регулювання, яке здійснюється через нормативно-правовий акт, втручання суду у його чинність не повинно підміняти собою остаточне судове рішення. Такий підхід забезпечує стабільність нормативного регулювання та правову визначеність, а також запобігає передчасному втручанню у публічне управління без достатніх правових підстав.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.12.2020 у справі №640/9593/20.

Мотиви оцінки очевидної протиправності оскаржуваного рішення відповідача, з яких заявлений позов, у разі застосування їх судом, за своїм змістом можуть свідчити про правову позицію суду наперед до розгляду справи по суті, позаяк вдаючись до оцінки відповідності оскаржуваного позивачем рішення відповідача положенням законодавства, яке, як стверджує позивач, порушене, суд фактично надасть правову оцінку правомірності такому акту, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві. З`ясування таких обставин наближається до розгляду законності рішень відповідача, що є предметом основного провадження, а не забезпечення позову. Будь-які остаточні оцінки правомірності таких рішень на стадії забезпечення позову є передчасними, що унеможливлює застосування такого заходу відповідно до стандарту доказування prima facie.

За таких обставини суд констатує, що надати оцінку заявленій підставі забезпечення позову «на думку позивача рішення № 1048 від 30.09.25 р. прийнято всупереч Законам України» та стверджувати про його очевидну протиправність неможливо, оскільки такі дії суду можуть містити загрозу порушення процесу та фактичного вирішення спору по суті, а ознаки протиправності оскаржуваних рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не є очевидними, підлягають встановленню та доведенню під час розгляду справи по суті.

Суд зазначає, що надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обґрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, фактично, призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення, яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту (аналогічний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 у справі №640/9167/19).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість самого позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Саме такого висновку дійшла колегія суддів КАС ВС (постанова Верховного Суду від 19 травня 2020 року (справа № 160/10287/19).

Водночас заявник не надав суду належні й допустимі докази існування реальних, а не гіпотетичних, ризиків, визначених частиною другою статті 150 КАС України. Позивачем у заяві про забезпечення позову не наведені обставини, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача, обмежившись твердженнями про прийняття оскаржуваного рішення всупереч Законам України, що не може вважатися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення.

Суд також зауважує, що у заяві про забезпечення позову шляхом зупинення оскаржуваного рішення, позивач також просить на час розгляду позовної заяви, зобов`язати Полтавську обласну раду встановити тарифи, які діяли станом на лютий місяць 2022 року, що не відповідає видам забезпечення позову встановленим нормою частини першої статті 150 КАС України та пов`язане із вирішенням справи по суті.

Відповідно до частини 5, 6 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З урахуванням наведеного правового регулювання та вкладених обставин, на переконання суду, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви позивача від 03.08.2026 (вхідний № 58332/26) про забезпечення позову, поданої після відкриття провадження в адміністративній справі № 440/9934/26, слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 5, 150-156, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви позивача від 03.08.2026 (вхідний № 58332/26) про забезпечення позову, поданої після відкриття провадження в адміністративній справі № 440/9934/26, відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Р.І. Молодецький