Рішення № 138721396, 31.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/21638/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технопласт» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технопласт» (далі позивач, Товариство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Львівської митниці (далі відповідач, митний орган), у якій просить визнати протиправним і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900565/2 від 15.10.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з метою виконання умов зовнішньоекономічного договору здійснив поставку й подальше митне оформлення товару, митну вартість якого задекларував за основним методом (за ціною договору (контракту)), на підтвердження чого надав митному органу належний та достатній пакет документів. Натомість відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів. Позивач переконаний, що надані документи підтверджують заявлені числові значення складових митної вартості товарів, не містять ні розбіжностей, ні ознак підробки, а сумніви відповідача безпідставні та необґрунтовані.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Суд своєю ухвалою від 03.11.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №380/21638/25 передано для розгляду судді Кисильовій О.Й.

Згідно з розпорядженням від 26.01.2026 №7/р у зв`язку з відставкою судді Кисильової О.Й. проведено повторний автоматизований розподіл справи №380/21638/25. За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №380/21638/25 передано для розгляду судді Сидор Н.Т.

Суд своєю ухвалою від 02.02.2026 прийняв цю справу до свого провадження і розпочав розгляд справи спочатку. Цією ж ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що Львівською митницею було встановлено невідповідності у поданих до митного оформлення документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, що безпосередньо відображено в оскаржуваному рішенні.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

Позивач уклав із компанією UNMAK ISTIMA SISTEMLERI MAKINA SAN. VE TIC. A.S. зовнішньоекономічний договір (Контракт) № 25/08/2020 від 25 серпня 2020 року (далі Контракт).

Відповідно до Рахунку-фактури (інвойсу) № FT02025000000234 від 08.10.2025 позивач придбав у продавця товар.

Зазначені товари позивач імпортував в Україну. 15.10.2025 з метою митного оформлення вказаного товару декларант подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 25UA209170088774U3. На підтвердження заявленої митної вартості товарів декларант подав наступні документи:

Пакувальний лист (Packing list) б/н від 08.10.2025;

Рахунок-проформа (Proforma invoice) № UNM25-0615 від 08.08.2025;

Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № FT02025000000234 від 08.10.2025;

Автотранспортна накладна (Road consignment note) б/н від 10.10.2025;

Сертифiкат про походження товару (Certificate of origin) D № 1845698 від 09.10.2025;

Статус особи, яка подає митну декларацію 2;

Акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні митних формальностей під час митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації) №UA408050/2025/007444 від 24.07.2025; № UA408050/2025/012175 від 14.10.2025;

Загальна декларація прибуття № 25UA141001161096Z7 від 12.10.2025;

Банківський платіжний документ, що стосується товару № 251003/002951489 від 03.10.2025; 250811/002909514 від 11.08.2025;

Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно експедиційні послуги № КТ25-01904 від 14.10.2025;

Документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 14.10.2025;

Прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 08.08.2025;

Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 28.09.2020; №2 від 20.10.2020; № 3 від 24.07.2023

Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №25/08/2020 від 25.08.2020;

Договір про надання послуг митного брокера №3 від 29.09.2014;

Договір (контракт) про перевезення № КТ25-01904 від 02.10.2025;

Судове рішення у справі цивільної, господарської або адміністративної юрисдикції «Постанова Справа № 380/20834/2» від 14.08.2024; «Рішення у справі 380/1455/23» від 30.05.2023; «Ухвала Справа 380/1455/23» від 15.09.2023;

Копія митної декларації країни відправлення № 25341300EX00819934 від 09.10.2025; №25590400EX00033494 від 22.08.2025;

За наслідками опрацювання поданих документів митний орган надіслав повідомлення декларанту з вимогою надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості. Інших документів згідно вимоги не надано.

Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900565/2 від 15.10.2025, в графі 33 якого було вказано наступні зауваження:

- згідно п. 3.1. зовнішньоекономічного контракту №25/08/2020 від 25.08.2020, покупець оплачує товар на умовах вказаних в рахунках фактурах (інвойсах) кожної окремої партії. До митного оформлення надано комерційний інвойс FT02025000000234 від 08.10.2025. Даним документом передбачено, що вартість товару 27505.72 доларів США, які оплачуються у два етапи: 1 по передоплаті, не більше 70%; 2 залишок сум після завантаження не пізніше 4 робочих днів. На підтвердження, виконання даних умов, декларантом надано банківський платіжний документ № 251003/002951489 від 03.10.2025 про оплату суми в розмірі 19305 дол. США. Cлід зазначити, що декларантом не надано банківських платіжних документів на виконання 2 етапу оплати, враховуючи що інвойс датований 08.10.2025, а митну декларацію подано 15.10.2025.Крім того до митного оформлення надано proforma invoice UNM25-0615 від 08.08.2025, який Контрактом не передбачено.

З приводу проведеної процедури консультацій та застосованого методу відповідач у оскаржуваному рішенні зазначив наступне: «Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року № 4495-VI розділ III. Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару 1 "радіатори знеелектричним нагрівом", оформленого за МД №UA408050/2025/7726 від 18.08.2025 р. Скоригована митна вартість склала 2,1659 дол.США/кг. Коригування у зв`язку з відмінністю умов поставки не здійснювалося, оскільки митна вартість в джерелі визначена з урахуванням витрат до кордону України. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі».

В подальшому відповідач відмовив у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформив картку відмови. Позивач в порядку ч. 7 ст. 55 МК України подав до митного оформлення нову митну декларацію № 25UA209170088869U1, згідно з якою сплатив заставу грошових коштів у відповідності до відкоригованої митної вартості товару. Розмір додатково сплачених митних платежів становить: 489 500,65 грн.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спірні правовідносини врегульовані приписами МК України, який визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, зокрема, відомості про фактурну вартість товарів; митну вартість товарів та метод її визначення (п.п. «є» та п.п. «ж» п. 5 ч. 8 ст. 257 МК України).

Згідно ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 МК України). Згідно ч. 4-5 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари тобто загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу, а саме: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. 1-3 ст. 57 МК України). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом (ч. 4 ст. 57 МК України).

Декларант який заявляє митну вартість товару, зобов`язаний, зокрема подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (п. 2 ч. 2 ст. 52 МК України).

Приписи ст. 53 МК України визначають вичерпний перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. Приписи ч. 2 вказаної статті визначають перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Приписи ч. 3 вказаної статті визначають додатковий перелік документів, які декларант може надати на вимогу митного органу в тому випадку якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (ч. 1 ст. 54 МК України).

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. 3 ст. 54 МК України).

Положення ч. 2 ст. 55 МК України визначають, що письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 55 МК України вказане рішення про коригування митної вартості товарів приймається митним органом у письмовій формі якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Такими випадками згідно ч. 6 ст. 54 МК України є: 1) невірно проведений декларантом розрахунок митної вартості; 2) неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У випадку незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів (ч. 7 ст. 55 МК України).

Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки:

- основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)»;

- МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього кодексу;

- митний орган має повноваження витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- МК України визначає чіткий перелік обставин, які зумовлюють виникнення обґрунтованого сумніву щодо визначеної декларантом митної вартості товару.

Предметом спірних правовідносин є законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів. Позивач вважав, що зауваження, які висловив митний орган безпідставні, а другорядний метод визначення митної вартості товарів застосований незаконно.

Щодо обґрунтованості й законності оскаржуваного рішення суд зазначає таке.

Дослідивши зміст гр. 33 оскаржуваного рішення суд встановив, що митний орган висловив одне зауваження, яке зводиться до того, що «позивач надав підтвердження передоплати фактурної вартості товару, однак не надав підтвердження післяоплати фактурної вартості товару. Крім цього надав проформу-інвойс, яка не передбачена у Контракті».

Надаючи правову оцінку аргументам митного органу у цій частині, суд виходить з такого.

Із документів, наявних у матеріалах справи вбачається, що позивач на підставі рахунку-фактури № FT02025000000234 від 08.10.2025 придбав у продавця товар на загальну суму 27 505,72 дол. США. Згідно із вказаного документу, позивач мав здійснити передоплату на суму 19 305,00 дол. США, та післяоплату не пізніше 4 робочих днів після завершення митного оформлення. Позивач стверджує, що здійснив повну передоплату фактурної вартості, на підтвердження чого надав до митного оформлення два банківські платіжні документи № 251003/002951489 від 03.10.2025 (на суму 9 305,00 дол. США); 250811/002909514 від 11.08.2025 (на суму 10 000,00 дол. США). Обидва документи у гр. 70 містять посилання на проформу-інвойс UNM25-0615 від 08.08.2025.

Ця проформа-інвойс наявна у матеріалах справи, позивач також долучив її до митного оформлення. Дослідивши цей документ, суд зазначає, що такий за своїм змістом тотожний рахунку фактурі № FT02025000000234 від 08.10.2025.

Відповідно до п. 2.1 та п. 3.1 Контракту Продавець продає Покупцеві товар за цінами, вказаними в рахунках-фактурах до кожної поставки, а Покупець оплачує товар на умовах вказаних в рахунках-фактурах (інвойсах) до кожної окремої поставки.

Отже, позивач надав митному органу достатню кількість документів, які підтверджують, що Товариство повністю здійснило передоплату фактурної вартості товару в тому порядку, в якому це було узгоджено у Контракті та інвойсах, сформованих на виконання цього Контракту. Суд відхиляє зауваження митного органу про те, що позивач не надав до митного оформлення документи, що підтверджують післяоплату фактурної вартості товару, оскільки на момент митного оформлення позивач ще не був зобов`язаний здійснити таку оплату. Також суд відхиляє твердження відповідача про те, що проформа-інвойс не передбачена Контрактом, оскільки приписи цього договору оперують поняттям «рахунок-фактура (інвойс)», що передбачає як комерційні інвойси так і проформи інвойси.

Таким чином, зауваження митного органу, наведені у гр. 33 є безпідставними.

З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження позиції митного органу, суд вважає, що позивач для митного оформлення надав всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів, які містили необхідні числові показники митної вартості. Тому відповідач безпідставно застосував інший (другорядний) метод визначення митної вартості товару.

Суд також наголошує на тому, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані для митного оформлення документи, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Однак зі змісту вимоги митного органу неможливо встановити недоліки, які не дозволили погодитися із заявленою митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути. Відтак, митний орган на стадії витребування додаткових документів не забезпечив позивачу належне розуміння, з яких причин та які саме документи необхідно додатково надати.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав переконливих доказів, які б підтверджували правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості товарів. Відтак таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Оскільки суд вирішив задовольнити позов повністю, отже судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.

Стосовно заявлених витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду наступні документи:

- Договір №511 про надання правової допомоги від 18.01.2023;

- Акт про надання правової допомоги №09 від 03.12.2025 на суму 26 000,00 грн, з якого вбачається, що адвокат надавав правову допомогу пов`язану із підготовки матеріалів для подання позовної заяви та відповіді на відзив, загальною тривалістю 13 годин;

- Рахунок на оплату №09 від 03.12.2025 на суму 26 000,00 грн.;

Суд вважає, що визначена сума понесених витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду цієї справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18.

Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, з огляду на наявність усталеної судової практики у цій категорії спорів, суд вважає, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн.

В задоволенні решти суми витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технопласт» (79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, будинок 282В; код ЄДРПОУ 25547113) до Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, будинок 1; код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900565/2 від 15.10.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технопласт» судовий збір у сумі 5874 (п`ять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн 01 коп.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технопласт» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сидор Н.Т.