Рішення № 138719981, 04.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року м. Київ №320/8492/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92431240207, форма «Р», на суму 1 267 175,71 грн, у тому числі: основний платіж - 1 013 740,56 грн, штрафна санкція - 253 435,15 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92431240207, форма «ПС», на суму 680,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92447240207, форма «Р», на суму 105 597,99 грн, у тому числі: основний платіж - 84 478,39 грн, штрафна санкція - 21 119,60 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92480240207, форма «ПС», на суму 1 020,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92481240207, форма «ПС», на суму 8 000,00 грн;

- стягнути на користь позивача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки прийняті без належного встановлення фактичних обставин справи, на підставі узагальненої податкової інформації, даних Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та внутрішнього листування контролюючих органів, без дослідження належних доказів фактичного отримання позивачем саме оподатковуваного доходу у визначеному відповідачем розмірі.

Позивач вказує, що контролюючий орган фактично ототожнив показники, відображені у деклараціях НАЗК як відомості про операції з віртуальними активами, із загальним річним оподатковуваним доходом фізичної особи. На думку позивача, відповідач не встановив, чи є відповідні суми доходом у розумінні Податкового кодексу України, не дослідив правову природу операцій, джерело походження коштів, фактичний рух активів, підстави отримання коштів, а також не обґрунтував, чому вся сума, зазначена у матеріалах перевірки, підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб і військовим збором.

Також позивач посилається на порушення контролюючим органом процедури призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема на відсутність належного підтвердження передбачених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України умов для її призначення, а також на невручення йому до початку перевірки копії наказу про її проведення та письмового повідомлення про дату початку і місце проведення перевірки.

Крім того, позивач зазначає про формальний розгляд заперечень на акт перевірки та неналежне інформування про направлення податкових повідомлень-рішень, що, на його думку, позбавило його реальної можливості своєчасно реалізувати право на адміністративне оскарження.

Відповідач своїм правом подати відзив на позовну заяву скористався та проти задоволення позову заперечив. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у зв`язку з отриманням податкової інформації, яка, на думку контролюючого органу, свідчила про можливе порушення позивачем вимог податкового законодавства. Відповідач вважає, що отримана від ДПС України інформація, сформована з урахуванням даних Єдиного державного реєстру декларацій НАЗК, є належною податковою інформацією та підтверджує факт декларування позивачем доходів від продажу криптовалюти у 2022 та 2023 роках. На переконання відповідача, такі доходи підлягали включенню до загального річного оподатковуваного доходу позивача як інші доходи та/або іноземні доходи і мали бути задекларовані у податкових деклараціях про майновий стан і доходи. Відповідач також зазначає, що позивач не подав податкові декларації про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки, не надав на вимогу контролюючого органу документи, пов`язані з визначенням суми загального річного оподатковуваного доходу, а тому визначення грошових зобов`язань і застосування штрафних санкцій є правомірним. Щодо направлення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач зазначає, що такі рішення були направлені позивачу рекомендованим поштовим відправленням на податкову адресу та повернуті контролюючому органу за закінченням строку зберігання, у зв`язку з чим відповідач вважає їх належним чином врученими відповідно до статті 42 Податкового кодексу України.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відзив відповідача не спростовує ключових доводів позовної заяви. Позивач наголошує, що контролюючий орган ототожнює податкову інформацію, підставу для проведення перевірки та належний доказ податкового правопорушення, хоча ці поняття мають різну правову природу. Позивач також зазначає, що лист ДПС України від 24.02.2025 №4975/7/99-00-24-05-07 не є нормативно-правовим актом, не встановлює правил оподаткування операцій з віртуальними активами та не може замінювати доказову базу, необхідну для визначення платнику податків грошових зобов`язань.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 ухвалено перейти до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.07.2026.

Протокольною ухвалою суду від 27.07.2026 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 03.08.2026.

Протокольною ухвалою суду від 03.08.2026 ухвалено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження на підставі ст. 194 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

02.07.2025 заступником начальника Головного управління ДПС у м. Києві прийнято наказ №4668-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» ОСОБА_1 .

Підставою для проведення перевірки у наказі зазначено підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Джерелом інформації, на яку посилався контролюючий орган, визначено лист Державної податкової служби України від 24.02.2025 №4975/7/99-00-24-05-07 з додатками щодо платників податків - фізичних осіб, які, за інформацією Єдиного державного реєстру декларацій НАЗК, задекларували дохід від продажу криптовалюти.

З матеріалів акта перевірки вбачається, що документальна позапланова невиїзна перевірка призначалась з 07.08.2025 тривалістю 5 робочих днів. Лист із копією наказу та повідомленням про проведення перевірки, за твердженням контролюючого органу, був направлений позивачу засобами поштового зв`язку, однак повернувся до контролюючого органу із відміткою про закінчення строку зберігання.

20.08.2025 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві складено акт №71587/Ж5/26-15-24-02-07/2920715612 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 » з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманих платником податків інших доходів, а саме доходу, отриманого від продажу криптовалюти, за період з 01.01.2022 по 31.12.2023.

В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пунктів 179.1, 179.3 статті 179, підпункту 49.18.4 пункту 49.18, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України у зв`язку з неподанням податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки; пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85, підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України у зв`язку з ненаданням документів; пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, підпункту 170.11.1 пункту 170.11 статті 170, підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України у зв`язку із заниженням податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб; підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у зв`язку із заниженням військового збору.

За висновками акта перевірки контролюючим органом встановлено, що позивач отримав дохід від продажу криптовалюти у сумі 2 934 145,00 грн за 2022 рік та 2 697 747,00 грн за 2023 рік, всього 5 631 892,00 грн, що, на думку контролюючого органу, призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на 1 013 740,56 грн та з військового збору на 84 478,39 грн.

26.08.2025 позивач отримав акт перевірки засобами поштового зв`язку, що підтверджується матеріалами справи, зокрема трекінгом поштового відправлення №0601183650398.

09.09.2025 позивач подав до Головного управління ДПС у м. Києві заперечення на акт перевірки, у яких не погодився з висновками контролюючого органу, просив визнати висновки акта такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству, врахувати письмові пояснення і надані документи, скасувати донараховані податкові зобов`язання, а також повідомити про дату і час розгляду заперечень та провести їх розгляд за участі платника податків.

До заперечень позивачем, зокрема, було долучено документи щодо надання в межах кримінального провадження холодного крипто-гаманця Ledger Nano X, пін-кодів доступу та seed-фрази до такого пристрою. Як вбачається із заперечень, у межах кримінального провадження досліджувалися обставини заволодіння віртуальними активами позивача на суму 647 063,31 USDT, а орган досудового розслідування надсилав позивачу запити про надання холодного крипто-гаманця та даних доступу до нього для проведення комп`ютерної експертизи.

29.09.2025 Головним управлінням ДПС у м. Києві складено лист №40164/Ж12/26-15-24-02-07-07 щодо розгляду заперечень платника податків, яким заперечення позивача залишено без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін.

02.10.2025 на підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №92431240207, форма «Р», на загальну суму 1 267 175,71 грн; №92431240207, форма «ПС», на суму 680,00 грн; №92447240207, форма «Р», на загальну суму 105 597,99 грн; №92480240207, форма «ПС», на суму 1 020,00 грн; №92481240207, форма «ПС», на суму 8 000,00 грн.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені податкові повідомлення-рішення та відповідь контролюючого органу за результатами розгляду заперечення на акт податкової перевірки були направлені позивачу засобами поштового зв`язку одним рекомендованим поштовим відправленням зі штрих-кодовим ідентифікатором №0101141936701.

Позивач стверджує, що фактично зазначене поштове відправлення ним отримано не було, повідомлення про його надходження до поштової скриньки не вкладалося, SMS/Viber-повідомлення не направлялося, а про існування податкових повідомлень-рішень позивач дізнався лише після отримання копій документів у відповідь на адвокатський запит.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «Укрпошта» у відповіді від 25.12.2025 №1.30.002.-44027-25 повідомило, що в адресному ярлику поштового відправлення №0101141936701 відправником не зазначено номер телефону адресата, у зв`язку з чим SMS/Viber-повідомлення про надходження листа в автоматичному режимі не направлялося. Також оператор поштового зв`язку повідомив, що позивачем 29.09.2025 була подана заява про зберігання поштових відправлень у відділенні протягом двох місяців, лист №0101141936701 надійшов 06.10.2025 до відділення №133 м. Києва та, враховуючи заяву адресата, зберігався у цьому відділенні, після чого 18.11.2025 повернутий відправнику за закінченням строку зберігання.

Позивач також зазначає, що станом на 01.12.2025 інформація про оскаржувані податкові повідомлення-рішення була відсутня у приватній частині електронного кабінету платника податків, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися з адвокатськими запитами для отримання копій відповідних документів та з`ясування обставин їх направлення.

21.01.2026 позивач направив до ДПС України скаргу на податкові повідомлення-рішення з клопотанням про поновлення строку на адміністративне оскарження, однак рішеннями ДПС України від 13.02.2026 скаргу залишено без розгляду та відмовлено у поновленні пропущеного строку на її подання.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статті 74 цього Кодексу суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З аналізу наведених норм слідує, що у спорах про оскарження податкових повідомлень-рішень саме контролюючий орган повинен довести правомірність прийнятих ним рішень, а саме: наявність фактичних і правових підстав для проведення перевірки, дотримання процедури її призначення та проведення, встановлення факту податкового правопорушення, наявність об`єкта оподаткування, правильність визначення бази оподаткування, розмір грошового зобов`язання та правомірність застосування штрафних санкцій.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано Податковим кодексом України.

Пунктом 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України передбачено право контролюючих органів проводити перевірки платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою є перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка проводиться, зокрема, на підставі податкових декларацій, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, а також отриманих в установленому законодавством порядку документів та податкової інформації.

За змістом підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за умови якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються відповідні порушення, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання такого запиту.

Отже, сама по собі наявність у контролюючого органу податкової інформації не є достатньою підставою для призначення документальної позапланової перевірки за підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Для реалізації цієї підстави контролюючий орган повинен довести сукупність таких обставин: отримання податкової інформації, яка свідчить про конкретні можливі порушення платником податків вимог законодавства; направлення платнику обов`язкового письмового запиту з викладенням таких порушень; належне вручення такого запиту платнику; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

При цьому суд оцінює правомірність призначення перевірки саме з підстав, які зазначені контролюючим органом у наказі про її проведення. Суд не може підміняти підставу, наведеною контролюючим органом у наказі, іншими можливими обставинами, які не були покладені контролюючим органом в основу призначення відповідного контрольного заходу.

Як вбачається з матеріалів справи, у наказі від 02.07.2025 №4668-п контролюючий орган послався саме на підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Водночас надані суду матеріали не містять належних доказів того, що до прийняття цього наказу позивачу було направлено та належним чином вручено обов`язковий письмовий запит контролюючого органу із зазначенням конкретних порушень, які інкримінувалися позивачу, а також доказів того, що після отримання такого запиту сплив передбачений законом строк у 15 робочих днів для надання пояснень і документальних підтверджень.

За таких обставин відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність повної сукупності умов, передбачених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України для призначення документальної позапланової перевірки позивача.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків або його представнику у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки.

Отже, для документальної позапланової невиїзної перевірки закон встановлює не лише вимогу прийняття наказу, а й окрему обов`язкову передумову її проведення - вручення платнику копії наказу та письмового повідомлення про дату початку і місце проведення перевірки. Така вимога спрямована на забезпечення реальної можливості платника податків знати про початок контрольного заходу, надати пояснення та документи, реалізувати процесуальні права під час перевірки.

У цій справі перевірка була призначена з 07.08.2025. Водночас із матеріалів справи не вбачається, що до початку проведення перевірки позивачу було вручено копію наказу від 02.07.2025 №4668-п та письмове повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки. Натомість контролюючий орган сам зазначає про повернення відповідного поштового відправлення із відміткою про закінчення строку зберігання.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів дотримання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України щодо вручення позивачу до початку перевірки копії наказу і письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки. Таке порушення не є суто формальним, оскільки воно об`єктивно могло вплинути на можливість позивача брати участь у процедурі перевірки, надавати пояснення, документи і заперечення на стадії здійснення контрольного заходу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 зазначила, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є ті порушення, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу та законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 також сформульовано висновок, що платник податків, оскаржуючи наслідки проведеної перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень, не позбавлений можливості посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що такі порушення зумовлюють протиправність відповідних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18 зазначено, що невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, а акт перевірки, отриманий із порушенням порядку, встановленого законом, не може визнаватися допустимим доказом у справі.

З урахуванням наведеного суд вважає, що відповідач не довів правомірності призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача. Разом із тим, з огляду на характер спірних правовідносин та доводи сторін, суд вважає за необхідне надати оцінку також суті висновків контролюючого органу, оскільки недоведеність факту, правової природи та розміру оподатковуваного доходу позивача є самостійною підставою для висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Стосовно посилань відповідача на податкову інформацію та відомості Єдиного державного реєстру декларацій НАЗК, суд зазначає наступне.

Статтями 72-74 Податкового кодексу України врегульовано питання отримання, збирання та використання податкової інформації контролюючими органами для виконання покладених на них функцій. Податкова інформація може бути використана контролюючим органом для інформаційно-аналітичного забезпечення його діяльності, оцінки ризиків, призначення контрольного заходу та з`ясування обставин, що мають значення для податкового контролю.

Разом із тим наявність у контролюючого органу податкової інформації, яка свідчить або може свідчити про можливе порушення платником податків вимог податкового законодавства, не є тотожною встановленому факту такого порушення та не звільняє контролюючий орган від обов`язку довести обставини, покладені в основу податкового повідомлення-рішення.

Податкова інформація може бути використана як привід для належного з`ясування обставин та, за наявності всіх передбачених законом умов, для призначення перевірки. Однак за результатами такої перевірки контролюючий орган повинен самостійно встановити фактичні обставини справи, дослідити документи, пояснення, первинні та інші належні докази, а також обґрунтувати висновок про наявність податкового правопорушення.

У постанові Верховного Суду від 24.02.2022 у справі №420/8924/20 викладено висновок, що податкова інформація, яка не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, сама по собі не є належним доказом у розумінні процесуального закону та не може бути достатньою підставою для висновку про вчинення платником податків податкового правопорушення.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.05.2024 у справі №804/4684/17, у якій зазначено, що податкова інформація має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема документами податкового та бухгалтерського обліку, що відображають зміст відповідних операцій.

Суд звертає увагу, що предметом доказування у цій справі є не лише факт існування інформації про зазначення позивачем певних сум у деклараціях НАЗК, а встановлення того, чи отримав позивач у відповідних податкових періодах саме оподатковуваний дохід у розумінні Податкового кодексу України, у якому розмірі, з яких джерел, на підставі яких операцій, з якою правовою природою та на підставі яких належних доказів.

Відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, мають іншу мету правового регулювання, ніж податкова декларація про майновий стан і доходи. Такі відомості можуть бути використані контролюючим органом як інформаційне джерело або привід для перевірки, однак вони не визначають автоматично податкову базу, не встановлюють порядок оподаткування відповідних операцій і не замінюють собою обов`язку контролюючого органу довести факт отримання оподатковуваного доходу у конкретному розмірі.

З огляду на це лист ДПС України від 24.02.2025 №4975/7/99-00-24-05-07 та відомості, отримані на підставі даних Єдиного державного реєстру декларацій НАЗК, не можуть самі по собі вважатися достатнім доказом отримання позивачем оподатковуваного доходу у сумі 5 631 892,00 грн.

Такі відомості могли бути використані контролюючим органом для подальшого з`ясування обставин, однак не замінюють собою доказів фактичного отримання коштів, доказів правової природи відповідних операцій, банківських документів, інформації про конкретні транзакції, доказів руху віртуальних активів, доказів реального приросту майнового стану позивача та доказів правильності визначення бази оподаткування.

Оцінюючи доводи відповідача щодо того, що вся сума, зазначена як дохід від продажу криптовалюти, є оподатковуваним доходом позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених розділом IV цього Кодексу.

Підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку інших доходів, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

За змістом підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року.

Відповідно до пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи у випадках, передбачених цим Кодексом.

З наведених норм вбачається, що для визначення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб контролюючий орган повинен встановити не лише факт існування певного інформаційного повідомлення, запису у реєстрі або зазначення певної суми у декларації НАЗК, а саме факт отримання платником податків доходу, який підлягає включенню до загального річного оподатковуваного доходу, а також розмір такого доходу.

Саме по собі посилання відповідача на підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України не звільняє контролюючий орган від необхідності встановити фактичні обставини операції, її правову природу, джерело походження коштів, підстави їх отримання та розмір оподатковуваного доходу.

Суд не виходить із того, що операції з віртуальними активами у спірний період у принципі не могли мати податкових наслідків. Відсутність спеціального податкового режиму для операцій фізичних осіб з віртуальними активами не означає автоматичного звільнення будь-яких доходів від оподаткування. Водночас така відсутність також не надає контролюючому органу права довільно визначати правову природу відповідних операцій, об`єкт оподаткування, базу оподаткування та суму грошового зобов`язання без належного доказового підтвердження.

Загальна сума операцій, сума реалізації активу, сума переказів, внутрішнє переміщення власних активів, показник з іншого публічно-правового реєстру або відомості з інформаційного листа контролюючого органу не є автоматично тотожними загальному річному оподатковуваному доходу фізичної особи. Для висновку про наявність об`єкта оподаткування відповідач повинен довести, що відповідна сума є саме фактично отриманим доходом позивача, а не технічним оборотом, конвертацією раніше набутого активу, декларативним показником іншого правового режиму або іншою економічною величиною, яка потребує додаткового правового та фактичного аналізу.

У постанові Верховного Суду від 24.09.2021 у справі №813/4092/17 зазначено, що визначальною ознакою доходу платника податку є фактичне отримання такого доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі та приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Матеріали справи не містять належних доказів того, що контролюючий орган під час перевірки встановив конкретні операції позивача з придбання, відчуження або конвертації віртуальних активів; конкретні дати, умови та спосіб здійснення таких операцій; контрагентів або платіжні канали; джерела походження коштів; фактичний рух грошових коштів або віртуальних активів; а також інші обставини, які дозволяли б дійти обґрунтованого висновку, що вся сума 5 631 892,00 грн є саме оподатковуваним доходом позивача.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що контролюючий орган визначив базу оподаткування, фактично спираючись на лист ДПС України та дані декларацій НАЗК, без достатнього дослідження фактичних обставин виникнення відповідної суми та без належного обґрунтування того, чому саме ця сума є доходом у розумінні Податкового кодексу України.

Такий підхід суд вважає необґрунтованим, оскільки він не забезпечує встановлення дійсного об`єкта оподаткування, не враховує необхідність з`ясування усіх фактичних обставин, що мають значення для визначення податкового зобов`язання, та фактично переносить на платника податків обов`язок спростовувати припущення контролюючого органу, що не відповідає частині другій статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, навіть якщо певні операції з віртуальними активами потенційно можуть мати податкові наслідки, контролюючий орган у кожному конкретному випадку зобов`язаний довести факт отримання саме оподатковуваного доходу, його розмір, правову природу, джерело походження, підстави включення до бази оподаткування та правильність розрахунку грошового зобов`язання. У цій справі відповідачем такого обов`язку не виконано.

Щодо визначення військового збору суд зазначає, що відповідно до підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Отже, визначення військового збору є похідним від встановлення об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Оскільки контролюючим органом не доведено факт отримання позивачем оподатковуваного доходу у визначеному в акті перевірки розмірі, висновок про заниження військового збору на суму 84 478,39 грн також є необґрунтованим.

Стосовно доводів відповідача про неподання позивачем декларацій про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки, суд зазначає наступне.

Обов`язок подати річну декларацію про майновий стан і доходи виникає у платника податків у випадках, передбачених Податковим кодексом України, зокрема у разі отримання доходів, які підлягають декларуванню. Водночас у цій справі контролюючий орган, посилаючись на неподання таких декларацій, не довів належними доказами саму первинну обставину - отримання позивачем оподатковуваного доходу у розмірі, покладеному в основу податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин неподання декларацій не може автоматично підтверджувати правомірність визначення контролюючим органом грошових зобов`язань, якщо сам факт отримання, розмір і правова природа доходу не доведені належними та достатніми доказами.

Щодо податкових повідомлень-рішень форми «ПС», суд зазначає, що штрафні санкції мають оцінюватися окремо з урахуванням фактичних і правових підстав застосування кожної санкції. Вони не можуть зберігати чинність, якщо відповідач не довів наявності складу відповідного податкового правопорушення, включно з обов`язком платника вчинити конкретну дію, належним повідомленням платника про такий обов`язок, реальною можливістю його виконати та виною у межах вимог Податкового кодексу України.

У частині штрафних санкцій за неподання декларацій суд виходить з того, що відповідач не довів фактичну передумову виникнення такого обов`язку у спірному обсязі, а саме отримання позивачем оподатковуваного доходу від операцій з віртуальними активами у сумі 5 631 892,00 грн. Відтак застосування штрафних санкцій за неподання декларацій, обґрунтоване саме цими висновками акта перевірки, є передчасним і необґрунтованим.

У частині штрафних санкцій за ненадання документів суд зазначає, що відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів.

Водночас застосування штрафної санкції за ненадання документів не може ґрунтуватися виключно на загальному твердженні про ненадання документів. Контролюючий орган повинен довести, які саме документи були витребувані, на якій законній підставі, коли і в який спосіб платнику вручено відповідну вимогу або запит, чи мав платник реальну можливість надати такі документи, а також чому надані ним пояснення та документи не були враховані.

Суд враховує, що у запереченнях на акт перевірки позивач доводив до відома контролюючого органу обставини, пов`язані з передачею холодного крипто-гаманця Ledger Nano X та відповідних даних доступу у межах кримінального провадження. Зазначені обставини стосувалися можливості позивача надати інформацію та документи щодо відповідних операцій і мали бути оцінені контролюючим органом під час вирішення питання про наявність підстав для висновку щодо ненадання документів та застосування штрафних санкцій.

Проте з матеріалів справи не вбачається, що контролюючий орган надав належну оцінку таким поясненням позивача, перевірив об`єктивну можливість позивача надати відповідні документи або інформацію, встановив, які саме документи позивач мав реальну можливість надати, але безпідставно не надав, та яким чином ненадання цих документів вплинуло на можливість правильного визначення податкового зобов`язання.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність) платника податку, контролюючого органу та/або їх посадових осіб, а також інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

У контексті застосування штрафних санкцій контролюючий орган повинен не лише формально послатися на факт ненадання документів або неподання декларацій, а й обґрунтувати наявність складу відповідного правопорушення, зокрема протиправність поведінки платника, наявність обов`язку надати конкретні документи або подати конкретну декларацію, реальну можливість виконати такий обов`язок і правомірність застосованої санкції.

За встановлених у справі обставин відповідач не довів належними, допустимими та достатніми доказами правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями форми «ПС».

Стосовно доводів позивача щодо направлення та вручення податкових повідомлень-рішень суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків чи його представнику.

Пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення.

Водночас суд виходить з того, що норми Податкового кодексу України щодо направлення документів мають застосовуватися у взаємозв`язку з метою такого направлення - забезпечити реальну можливість платника податків дізнатися про прийняте щодо нього рішення та реалізувати право на його оскарження.

Пунктом 73 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, передбачено, що інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв`язку, зазначеним на поштовому відправленні, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв`язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв`язку.

Як встановлено судом, оскаржувані податкові повідомлення-рішення були направлені позивачу одним поштовим відправленням №0101141936701, яке фактично позивачем отримано не було, а повернуто відправнику після закінчення строку зберігання.

При цьому АТ «Укрпошта» підтвердило, що SMS/Viber-повідомлення про надходження листа не направлялося через відсутність номера телефону адресата на адресному ярлику. Матеріали справи не містять доказів того, що позивачу було вручено або вкладено до поштової скриньки повідомлення про надходження саме цього поштового відправлення.

Суд також бере до уваги, що позивач подав заяву про зберігання поштових відправлень у відділенні протягом двох місяців. Така обставина сама по собі не доводить ухилення позивача від отримання конкретного поштового відправлення, а підлягає оцінці у сукупності з відсутністю доказів належного інформування позивача про надходження саме листа з податковими повідомленнями-рішеннями.

Суд не вважає встановлені обставини направлення податкових повідомлень-рішень самостійною та єдиною підставою для їх скасування. Водночас ці обставини підтверджують, що позивач не мав фактичного доступу до змісту податкових повідомлень-рішень у строк, коли міг реалізувати право на адміністративне оскарження, а тому пояснюють подальше звернення позивача з адвокатськими запитами, скаргою до ДПС України та цим позовом.

Вирішальним для розгляду цієї справи є те, що незалежно від оцінки процедури направлення податкових повідомлень-рішень, відповідач не довів по суті факту отримання позивачем оподатковуваного доходу у визначеному контролюючим органом розмірі, не обґрунтував правильність визначеної бази оподаткування, а також не довів правомірності застосування штрафних санкцій.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд виходить з того, що акт перевірки фіксує висновки контролюючого органу про отримання позивачем доходу від продажу криптовалюти, однак такі висновки ґрунтуються переважно на листі ДПС України, узагальненій податковій інформації та даних декларацій НАЗК.

Контролюючий орган не надав суду належних і достатніх доказів, які б підтверджували, що вся сума 5 631 892,00 грн є саме загальним річним оподатковуваним доходом позивача, а не інформаційним показником з іншого реєстру, сумою операцій, оборотом, сумою реалізації активу, сумою переказів, конвертацією раніше набутого активу або іншою економічною величиною, яка потребує додаткового правового та фактичного аналізу.

Відповідач також не довів, що лист ДПС України від 24.02.2025 №4975/7/99-00-24-05-07 є нормативно-правовим актом або може встановлювати правила визначення об`єкта і бази оподаткування операцій з віртуальними активами. Такий лист може мати інформаційний характер для організації контрольної роботи контролюючих органів, однак не може замінити норми закону та не може бути самостійною підставою для визначення платнику податків грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що акт перевірки, листи контролюючих органів та інформаційні довідки не можуть замінювати собою належні докази отримання доходу, а податкове повідомлення-рішення не може ґрунтуватися на припущеннях щодо правової природи коштів, бази оподаткування та розміру податкового зобов`язання.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме відповідач повинен довести правомірність своїх рішень. У цій справі відповідач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факту отримання позивачем саме оподатковуваного доходу у сумі 5 631 892,00 грн, не довів правомірності визначення податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб і військового збору, а також не довів правомірності застосування штрафних санкцій.

Суд також враховує, що всі оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі одного акта перевірки та є взаємопов`язаними. Податкові повідомлення-рішення за формою «Р» щодо податку на доходи фізичних осіб та військового збору ґрунтуються на одному й тому самому висновку про отримання позивачем оподатковуваного доходу від продажу криптовалюти. Податкові повідомлення-рішення за формою «ПС» щодо штрафних санкцій ґрунтуються на висновках цього ж акта перевірки про неподання декларацій та ненадання документів, правомірність яких відповідачем не доведена.

Оскільки судом встановлено необґрунтованість ключових висновків акта перевірки та недоведеність відповідачем правомірності визначених грошових зобов`язань і штрафних санкцій, підстави для збереження чинності будь-якого з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92431240207, форма «Р», №92431240207, форма «ПС», №92447240207, форма «Р», №92480240207, форма «ПС», №92481240207, форма «ПС», прийняті без належного доказового підтвердження, без достатнього встановлення фактичних обставин, із порушенням принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 13 824,74 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що питання їх розподілу вирішується з урахуванням статей 132, 134, 139, 143 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі заяви сторони та доказів, які підтверджують фактичне понесення відповідних витрат, їх зв`язок із розглядом справи, обсяг наданих послуг та співмірність заявленої суми зі складністю справи. З огляду на відсутність у матеріалах, наданих суду для вирішення спору по суті, визначеного розміру таких витрат та належного детального опису робіт, питання їх стягнення цим рішенням не вирішується.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт (наданих послуг) та докази оплати наданих послуг. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, а заявлений розмір витрат на правничу допомогу підтверджений належними доказами, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92431240207, форма «Р», на загальну суму 1 267 175,71 грн, у тому числі за основним платежем - 1 013 740,56 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 253 435,15 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92431240207, форма «ПС», на суму 680,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92447240207, форма «Р», на загальну суму 105 597,99 грн, у тому числі за основним платежем - 84 478,39 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 119,60 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92480240207, форма «ПС», на суму 1 020,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2025 №92481240207, форма «ПС», на суму 8 000,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 824,74 грн (тринадцять тисяч вісімсот двадцять чотири гривні 74 копійки) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.