Рішення № 138719716, 31.07.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року Справа № 280/4796/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації несвоєчасної виплати індексації щомісячного грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 21.10.2019, що відбулась у період з моменту звільнення по час розрахунку у квітні 2026 року;

стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів (індексації грошового забезпечення) внаслідок їх несвоєчасної виплати у сумі 234756 грн;

стягнути на користь позивача з відповідача суму надміру утриманого військового збору у розмірі 2990,00 грн;

стягнути на користь позивача з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2030000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з ВЧ НОМЕР_1 позивачу не було своєчасно виплачено, зокрема індексацію грошового забезпечення, яку було нараховано у розмірі 85428,67 та виплачено лише 29.04.2026 у розмірі 81157,24. На думку позивача незаконно надміру утримано військовий збір у розмірі 2990,00 грн із індексації грошового забезпечення (застосовано ставку 5%, а не 1,5% згідно з законодавством). Крім того, наголошує, що відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який складає 2030000,00 грн (26000,00 грн*78 місяців). До того ж, зауважує, що за час несвоєчасної виплати індекс інфляції згідно з офіційними даними Держкомстату України склав 274,%, таким чином, відповідно до Закону України «Про компенсацію втрати доходів громадян» розмір компенсації має складати 85428 грн * 2,748 = 234756,14 грн. Вважаючи, що він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, надміру утриманого військового збору у розмірі 2990,00 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2030000,00 грн, звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 25.05.2026 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.

Ухвалою судді від 01.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач проти позову заперечив, 04.06.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» надіслав відзив на позов (вх. №31107), у якому наголошує, що відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань. При цьому, згідно зі ст. 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. З огляду на вищезазначене, вказує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Щодо стягнення на користь позивача з відповідача суму надміру утриманого військового збору у розмірі 2990,00 грн підкреслює, що оскільки дохід у вигляді виплат нараховується та виплачується на підставі рішення суду юридичною особою на користь звільненого працівника (військовослужбовця), то сума такого доходу включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як інші доходи та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18% без урахування положень п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України та військовим збором за ставкою 5%, незалежно за який період такі доходи нараховані, а також вказані доходи не є базою нарахування єдиного внеску (роз`яснення ГУ ДПС України у м. Києві від 26.02.2026 №1094/ІПК/99-00-24-03-03). Також стверджує, що законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ. В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення. Між тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків), посилаючись на ст.116, 117 КЗпП України. З матеріалів справи встановлено, що позивача з 18.10.2019, відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.10.2019 №209, було направлено до нового місця служби в військову частину НОМЕР_2 . Враховуючи те, що позивача було переведено/призначено на посаду до іншої військової частини і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України відсутні. Крім того, командування ВЧ НОМЕР_1 вважає, що сума в розмірі 2030000,00 грн. є неспівмірною. З огляду на викладене, представник вважає, що підстави для задоволення даного позову відсутні.

Ухвалою суду від 15.07.2026 витребувано від ВЧ НОМЕР_1 довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед виключенням зі списків особового складу частини (18.10.2019), тобто за серпень-вересень 2019 року.

Витребувані докази надійшли від відповідача на адресу суду через систему «Електронний суд» 16.07.2026 разом із відповідною заявою (вх. №40512).

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 з 01.01.2019 по 21.10.2019.

Позивач вважаючи, що йому у період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 не у повному обсязі виплачено індексацію грошового забезпечення, звернувся з позовом до суду.

Вказані обставини встановлені рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №280/5539/24, яким зокрема зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 21.10.2019 - березень 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вказане рішення набрало законної сили 02.10.2024 відповідно до ухвали Третього апеляційного адміністративного суду про повернення апеляційної скарги.

29.04.2026 позивачу було здійснено виплату заборгованих коштів у розмірі 81157,24 грн, що роздавальною відомістю №04/52 про виплати індексації грошового забезпечення за рішенням суду.

При виплаті індексації грошового забезпечення відповідач не виплатив грошову компенсацію втрати частини доходу, належну позивачу за час затримки виплати грошового забезпечення.

30.04.2026 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом щодо виплати компенсації втрати частини доходу та надання довідки про суму нарахованих та виплачених йому коштів на виконання рішення суду, проте листом від 06.05.2026 №1456 відповідачем було фактично відмовлено у задоволенні його рапорту про виплату компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За приписами ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до п. 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За приписами п. 4 Порядку № 1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 13.01.2020 в справі №803/203/17, від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 15.10.2020 в справі №240/11882/19, від 29.04.2021 в справі №240/6583/20, від 05.07.2022 в справі №420/7633/20, від 29.03.2023 в справі №120/9475/21-а, від 12.09.2024 в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10.10.2024 в справі №280/5397/19, від 18.12.2024 в справі №755/15005/23 та багатьох інших досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення.

В указаних постановах Верховний Суд зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Дія норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено виплату позивачеві індексації грошового забезпечення в належному розмірі.

З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум індексації грошового забезпечення та остаточний розрахунок з позивачем відбулись у зв`язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, тобто з його вини, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов`язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Під час судового розгляду вказаної категорії справ суд застосовує правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах від 19.05.2022 по справі №200/3859/21, від 24.01.2023 по справі №200/10176/19-а.

Так, Верховний Суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Отже, суд вважає, що виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов`язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, зазначив, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

У вказаній справі Верховний Суд не погодився із позицією суду апеляційної інстанції, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 21.06.2018 й що саме з цієї дати останній має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації, вказавши на те, що моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями у справі №380/1815/22, є саме 01.01.2016.

Ураховуючи викладене, суд, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.12.2015, дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення з моменту фактичного порушення строку виплати відповідного доходу, а саме з 01.12.2015.

Суд також вказує на те, що розрахунок компенсації належить до компетенції відповідного органу, такого як ВЧ НОМЕР_1 . Суд не є органом, уповноваженим здійснювати такі розрахунки, оскільки це виходить за межі його юрисдикції, яка обмежується розглядом спорів щодо виконання чи невиконання обов`язків суб`єктом владних повноважень.

Тобто суд не бере на себе функцію первинного розрахунку, а лише перевіряє законність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання ним покладених на нього обов`язків.

Отже, у частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача компенсації у конкретній сумі слід відмовити, адже її нарахування наразі не виконано.

Таким чином, враховуючи вказані правові норми та встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягає в виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 21.10.2019 - березень 2018 року, за весь час затримки їх виплати з 01.12.2015 по день фактичної виплати 29.04.2026, та для захисту прав і інтересів позивача зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до Закону № 2050-ІІІ компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати вказаного грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивача з відповідача суми надміру утриманого військового збору у розмірі 2990,00 грн суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з п. 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ Перехідні положення ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпунктом 1 пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені п. 162.1 ст. 162 цього Кодексу.

Згідно з пп. 162.1.1. п. 162.1 ст. 162 ПК України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 пп. 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Згідно з пп. 163.1.2 п. 163.1 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 пп. 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 пп. 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Зокрема, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10.10.2024 № 4015-IX збільшено ставку військового збору з 1,5% до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Між тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» № 4113 від 04.12.2024 уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 пп. 1.3 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" ПК України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Суд з роздавальної відомості №04/52 від 29.04.2026 про виплати індексації грошового забезпечення за рішенням суду встановив, що відповідач здійснив виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 21.10.2019 - березень 2018 року, з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5%. Однак, до такого доходу позивача в силу положень ПК України повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5%.

Суд звертає увагу, що втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати йому грошового забезпечення не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати позивачу суму військового збору, оскільки саме бездіяльність останнього призвела до виплати позивачу такої вже після звільнення з військової служби та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця.

Аналогічного змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 825/761/17.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо утримання (відрахування) військового збору в розмірі 5% з донараховної ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 08.08.2024 у справі №280/5539/24 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 21.10.2019 - березень 2018 року, а отже ВЧ НОМЕР_1 необхідно зобов`язати повернути позивачу кошти у вигляді надлишково утриманого військового збору в розмірі 3,5% з індексації грошового забезпечення, нарахованої за період на виконання рішення суду від 08.08.2024 у справі №280/5539/24, що є належним та ефективним способом захисту прав позивача у цьому спорі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2030000,00 грн суд вважає за необхідне зауважити про таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).

За змістом ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Власник або уповноважений ним орган відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною 7 ст. 26 Закону № 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Згідно з п. 233 розділу XII Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до п. 242 розділу XII Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Натомість переміщення по військовій службі Положенням № 1153/2008 регламентовано так:

Пунктом 40 розділу IІ Положення № 1153/2008 встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.

Відповідно до п. 110 розділу IV Положення № 1153/2008 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Переміщення осіб офіцерського складу між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види, окремі роди військ (сил) Збройних Сил України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. У період дії воєнного стану переміщення осіб офіцерського складу у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що підпорядковані Головнокомандувачу Збройних Сил України, здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

За правилами п. 109 розділу IV Положення № 1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

До зазначеного строку не включається час перебування військовослужбовця у відпустці, відрядженні, на лікуванні чи під вартою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є таким, що з «18 жовтня 2019 року здав справи та посаду та вибув для подальшого проходження військової служби.

Суд зазначає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до ст.116, 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 за №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

У постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 Верховний Суд вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини не завжди свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби. Аналізуючи положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України треба зазначити, що обов`язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у ст. 116 КЗпП України, а саме у день звільнення. У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі ч. 1 ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23, щодо особливостей застосування ст. 117 КЗпП України в подібних правовідносинах до цієї справи, в подальшому було визнано Верховним Судом усталеним, що підтверджується ухвалами від 02.07.2025 у справі № 600/5444/24-а, від 30.09.2025 у справі №380/11516/24, від 17.11.2025 у справі № 480/1704/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.10.2019 №209, майора ОСОБА_1 , заступника командира інженерного батальйону з озброєння призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 16.10.2019 №432 на посаду заступника командира інженерно-саперного батальйону з озброєння військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , з 18.10.2015 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Вважати таким, що 18.10.2019 здав справи та посаду та вибув для подальшого проходження військової служби.

Відтак, військова служба позивача не завершена, оскільки він направлений проходити військову службу за новим місцем - до Військової частини НОМЕР_2 .

Доказів, що станом на день звернення до суду позивач був звільнений з військової служби в установленому Законом та Положенням №1153/2008 порядку до суду не надано.

Таким чином, до спірних відносин не можуть бути застосовані положення ст. 117 КЗпП України, якими передбачено відповідальність саме за затримку розрахунку при звільнення працівника, оскільки не відбувся факт звільнення позивача з військової служби, як умови за якої може бути застосована вказана норма до вказаної категорії працівників - військовослужбовців.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст.143 КАС України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» в частині позовних вимог, які судом задоволені, з відповідача судовий збір у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 21.10.2019 - березень 2018 року, за весь час затримки їх виплати з 01.12.2015 по день фактичної виплати 29.04.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 21.10.2019 - березень 2018 року, за весь час затримки їх виплати з 01.12.2015 по день фактичної виплати 29.04.2026.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання (відрахування) військового збору в розмірі 5% з донараховної ОСОБА_1 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №280/5539/24 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 21.10.2019 - березень 2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 кошти у вигляді надлишково утриманого військового збору в розмірі 3,5% з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 21.10.2019 - березень 2018 року, нарахованої на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №280/5539/24.

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак