Рішення № 138718834, 04.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокуСправа №160/12410/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства Управління контролю за благоустроєм міста Дніпровської міської ради про визнання протиправними рішення та приписів,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі відповідач-1, ВК ДМР), Комунального підприємства «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради (далі відповідач-2, КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР), в якій позивач просить суд визнати протиправними рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 23-11/11 від 11.11.2025, та похідні від рішення приписи Комунального підприємства «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради №1961 та №1962 від 21.11.2025 року в частині зобов`язання власників будинку АДРЕСА_1 демонтувати споруди, а саме огорожу (об`єкт №1) та споруду (об`єкт №2) згідно графічного матеріалу № 2, вказаних в Додатку до оскаржуваного рішення та в частині приведення земельної ділянки у первісний вигляд.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що вона є співвласницею домоволодіння по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 121310412101), яке розташоване на земельній ділянці, за цією ж адресою, площею 0,1000 га, що знаходиться у комунальній власності (кадастровий номер якої 1210100000:01:661:0084). Рішенням ВК ДМР за № 23-11/11 від 11.11.2025 р. «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра» було вирішено, зокрема, вжити заходів щодо усунення порушень Правил благоустрію території міста Дніпра, затверджених рішенням міської ради від 27.11.2013 № 44/43 стосовно самовільно встановлених на території міста об`єктів (металевих гаражів, огорож, хвірток, навісів, будівельних матеріалів та інших споруд) згідно з переліком (додаток), а саме зобов`язати власників зазначених об`єктів демонтувати їх власними силами негайно із дня прийняття цього рішення та привести ділянки на місцях демонтованих об`єктів до попереднього стану. Позивач зауважила, що додаток до вказаного рішення містить Перелік самовільно встановлених на території міста об`єктів та графічні матеріали розташування на місцевості таких самовільно встановлених об`єктів й відповідно до №2 та №3 цього Переліку та графічного матеріалу №2, власники будинку АДРЕСА_1 зобов`язані демонтувати огорожу (об`єкт №1) та споруду (об`єкт №2) в районі будинку АДРЕСА_1 . У подальшому, відповідно до вказаного вище рішення відповідача-1, КП «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради видані приписи №1961 та №1962 від 21.11.2025 р., якими власник споруди, розташованої в районі будинку АДРЕСА_1 зобов`язаний негайно демонтувати власними силами самовільно встановлені огорожу та споруду та привести земельну ділянку на місці демонтованих об`єктів до первісного стану. Як стверджує ОСОБА_1 , вказані приписи було наклеєно на вхідні ворота будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві сумісної власності позивачці. Крім того, цими приписами її попереджено, що у разі невиконання рішення ВК ДМР за №23-11/11 від 11.11.2025 р., буде вжито заходів щодо примусового демонтажу цієї споруди та огорожі із подальшим стягненням з неї всіх витрат, пов`язаних із здійсненням цих заходів. ОСОБА_1 вважає, що рішенням ВК ДМР за №23-11/11 від 11.11.2025 р., та приписами КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР за №1961 та №1962 від 21.11.2025 р. необґрунтовано поклали зобов`язання демонтувати огорожу (об`єкт № 1) та споруду (об`єкт № 2) саме на власників домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки ані вона, ані її неповнолітні діти, як співвласники будинку, не мають і не мали жодного стосунку до вищезгаданих огорожі та споруди. Позивач стверджує, що ніколи ці огорожі та споруди вони не встановлювали й не користувались ними. Натомість, огорожа (об`єкт № 1) згідно графічного матеріалу №2, на думку позивача, належить домоволодінню АДРЕСА_2 , а споруда (об`єкт №2) відповідної конфігурації розташована на суміжній території земельної ділянки комунальної власності та домоволодіння по АДРЕСА_3 . За таких обставин, ОСОБА_1 вважає що рішення виконавчого комітету та приписи є незаконними в частині зобов`язання саме власників будинку АДРЕСА_1 демонтувати споруди та привести земельну ділянку у первісний вигляд, та підлягають визнанню неправомірними у цій частині.

Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у зв`язку з чим остання ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 р. була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 25.05.2026 р. (вх. № 31264/26).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

До суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВК ДМР відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Власну позицію відповідач-1 аргументував тим, що земельна ділянка, на якій розташовано вказана тимчасова споруда та огорожа належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». ВК ДМР стверджує, що відповідна земельна ділянка, на якій розміщені споруда та огорожа, використовується позивачем без правовстановлюючих документів, жодних документів, які б підтверджували його право володіння чи користування земельною ділянкою по спірній адресі, матеріали справи не містять. Відповідно до акту обстеження земельної ділянки №0565 від 21.10.2025 р., який виконано департаментом державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради, земельна ділянка перебуває у комунальній формі власності відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. за №2768-ІІІ (в поточній редакції) та з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 р. №5245-VI. Доступ до земельної ділянки обмежений. Обстежувана земельна ділянка не є сформованою, кадастровий номер відсутній, розташована між сформованими земельними ділянками із кадастровими номерами 1210100000:01:661:0112 та 1210100000:01:661:0084. Земельна ділянка огороджена парканом з сітки рабиці, металевих стовпчиків та цегли. Земельна ділянка знаходиться по фактичному розташуванню городу, вкрита ґрунтом, більша частина засіяна овочами, частково вкрита зеленими насадженнями. Заїзд до ділянки здійснюється через вулицю Інгульську. Також, відповідач-1 вважає, що позивачем порушено законодавство в частині здійснення оплати за землю. Для розгляду даної справи, на думку В ДМР, не має жодного значення який період часу позивач без достатніх правових підстав використовував земельну ділянку і взагалі не може йти мова про добросовісність, відкритість, безперервність такого користування. Одночасно із цим відповідач-1 зауважив, що договір між позивачем та КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР не укладався й ОСОБА_1 повинна була розуміти обмеженість в часі права на користування земельною ділянкою, а відтак вжити законних заходів для зміни статусу тимчасової споруди у статус об`єкта нерухомого майна чи отримання необхідних правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою тощо. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 481454212 від 11.06.2026 р., позивачка є власницею 2/6 житлового будинку АДРЕСА_4 . Інформація стосовно реєстрації права власності на земельну ділянку за вищевказаною адресою в реєстрі відсутня. Таким чином випливає висновок, що житловий будинок АДРЕСА_4 є об`єктом самочинного будівництва. З огляду на це, внесення огорожі та споруди до переліку самовільно встановлених на території міста, що підлягають демонтажу, на думку відповідача-1, є законним та обґрунтованим, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність використання земельної ділянки комунальної форми власності. Таким чином, враховуючи, що встановлений позивачем огорожа та споруда, які встановлені на об`єкті благоустрою міста Дніпра, і у КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР були достатні правові підстави для вирішення питання про його демонтаж.

До суду через систему «Електронний суд» надійшов від КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Власну позицію відповідач-2 аргументував тим, що на адресу міської ради надходять численні скарги мешканців міста щодо здійснення самовільного захвату землі шляхом встановлення парканів зі сторони буд. 143 по вул. Інгульській у м. Дніпрі. Державним інспектором департаменту державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого встановлено що земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, кадастровий номер відсутній, розташована між сформованими земельними ділянками з кадастровими номерами: 1210100000:01:661:0112 та 1210100000:01:661:0084. Земельна ділянка огороджена парканом з сітки рабиці на металевих стовпчиках та цегли. Відповідач-2 стверджує, що під час проведення КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР перевірки використання об`єктів благоустрою міста користувачу вищезазначеної самовільно зайнятої земельної ділянки було оформлено припис №010786 від 11.06.2025 р. щодо її звільнення. 17.09.2025 р. користувачу зазначеної самовільно зайнятої земельної ділянки було знов оформлено припис №011093, однак зазначені приписи було проігноровано. Рішенням ВК ДМР від 11.11.2025 № 23-11/11 «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста» самовільно розміщену на земельній ділянці що є комунальною власністю огорожу в районі буд 143 по вул. Інгульській включено до Переліку самовільно встановлених на території міста об`єктів, що підлягають демонтажу. Пунктом 1 Рішення зобов`язано власників визначених у Переліку об`єктів демонтувати їх власними силами протягом 5 днів з дня прийняття цього рішення та привести земельні ділянки на місцях демонтованих об`єктів до первісного стану. Пунктом 2 Рішення визначено що у разі невиконання вимог пункту 1 цього рішення інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради, Комунальному підприємству «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради власними силами або із залученням інших комунальних підприємств вжити заходів щодо усунення наслідків порушень Правил шляхом демонтажу визначених об`єктів, забезпечити їх транспортування та зберігання. Відповідач-2 зазначив, що після прийняття зазначеного рішення КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР було оформлено приписи №№ 1961, 1962 від 21.11.2025 р. та повідомлено власника споруд про прийняте ВК ДМР рішення від 11.11.2025 № 23-11/11 «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра» та про необхідність здійснення негайного демонтажу самовільно розміщених споруд та приведення земельної ділянки на місці демонтованих об`єктів до первісного стану. Відповідач-2 звернув увагу суду на те, що спірні приписи оформлено безпосередньо власнику металевих споруд, а не конкретно ОСОБА_1 та/або власникам будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим твердження позивача що зобов`язання зазначені в приписах та рішенні адресоване саме власникам цього будинку, на думку відповідача-2, є хибним.

До суду через систему «Електронний суд» надійшла від представника ОСОБА_1 відповідь на відзив на позовну заяву ВК ДМР, в якій викладено заперечення на доводи відповідача-1 щодо правомірності оскаржуваних рішення і приписів. Позивач повторно наголосив, що ні він, ні члени його родини не здійснювали монтаж огорожі (об`єкт № 1) та споруди (об`єкт № 2), ніколи ними не користувалися, не є їхніми власниками та не мають до них жодного відношення. ОСОБА_1 , стверджує, що спірна огорожа фактично відноситься до сусіднього домоволодіння АДРЕСА_2 , а споруда розташована на суміжній території АДРЕСА_3 . При цьому, позивач звертає увагу на текст оскаржуваного рішення ВК ДМР, пункт 1 якого чітко покладає обов`язок демонтажу саме на власників зазначених об`єктів. Оскільки Позивач не є власником чи монтажником цих споруд, винесення похідних приписів КП саме на ім`я ОСОБА_1 є прямим порушенням суті самого ж рішення Виконкому. Відповідач-1 не надав суду жодного належного доказу, який би пов`язував встановлення чи використання цих об`єктів саме з ОСОБА_1 , що є прямим порушенням ч. 2 ст. 77 КАС України. Відповідач-1 посилається на Акт обстеження № 0565, проте, як зауважив позивач, в ньому чітко зафіксовано, що обстежувана ділянка «розташована між сформованими земельними ділянками із кадастровими номерами 1210100000:01:661:0112 та 1210100000:01:661:0084». Ділянка з кадастровим номером 1210100000:01:661:0084 є землею під домоволодінням позивача №143, що підтверджується Графічним матеріалом № 2, який є додатком до рішення Виконкому. На даній схемі спірні об`єкти огорожа (позначена літерою «О») та споруда (позначена літерою «С») графічно нанесено повністю за межами лінійних меж та капітальних парканів домоволодіння № 143. Таким чином, графічні матеріали самого Відповідача-1 наочно доводять, що майно не має відношення до території позивача. Додатково позивач повідомила, що посадові особи КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР прибули на місце та наклеїли оскаржувані Приписи № 1961 та № 1962 безпосередньо на вхідні ворота приватного домоволодіння АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить саме ОСОБА_1 .

До суду через систему «Електронний суд» надійшла від представника ОСОБА_1 відповідь на відзив на позовну заяву КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР, в якій викладено заперечення на доводи відповідача-2 щодо правомірності оскаржуваних рішення і приписів. Окрім того, позивач зауважив, що на сторінці 5 відзиву відповідач-2 стверджував, що спірні приписи оформлювались абстрактному «власнику металевих споруд», а не конкретно ОСОБА_1 . Проте, на думку позивача, реальний правовий та фінансовий тиск чиниться безпосередньо на ОСОБА_1 через нерозривний ланцюжок дій відповідача-2: фізичне наклеювання приписів на її особисті ворота; висування погроз стягнення матеріальних витрат «з Вас»; штучне створення боржника за принципом територіальної близькості. Таким чином, змушуючи позивачку самостійно "вгадувати" та "додумувати" межі своєї відповідальності на підставі знеособлених приписів, наклеєних на її приватну власність. Позивач вважає, що відповідач-2 грубо порушив стандарти якості індивідуального акта, що є безумовною підставою для визнання приписів та рішення Виконкому протиправними та їх скасування.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №320399383 від 17.01.2023 р.), домоволодіння по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 121310412101 належить на праві власності ОСОБА_1 та членам її родини за договором купівлі-продажу домоволодіння, посвідченим приватним нотаріусом ДМНО Котенок Т.В. 31.07.2013 р. за реєстровим №922 в наступних частках: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - 2/6 частини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - 1/6 частина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - 1/6 частина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - 1/6 частина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - 1/6 частина.

Відповідно до договору купівлі-продажу домоволодіння від 31.07.2013 р. та згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.07.2013 р. (№7345387) вищезазначене майно було придбано у ОСОБА_6 , а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку А-1, житлової площею 66,1 кв.м., загальною площею 88,7 кв.м., Б-літня кухня, В-сарай, Г-погріб з шийкою, Д-сарай, З-вбиральня, И-лазня, 1-2, 5-8 - огорожі, 3-4 -споруди. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці, за цією ж адресою, площею 0,1000 га, що знаходиться у комунальній власності, кадастровий номер якої 1210100000:01:661:0084.

21.10.2025 р. фахівцем Департаменту державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради складено Акт комісійного обстеження за №2/17/09-1, згідно з яким останнім проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (інформація щодо цієї ділянки згідно даних державних реєстрів відсутня; відомості про кадастровий номер цієї ділянки також відсутні), й вказано, що дана земельна ділянка є об`єктом комунальної власності відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України.

В графі щодо результатів обстеження відповідної земельної ділянки у вищезазначеного Акту вказано, що:

«Доступ до земельної ділянки обмежений. Обстежена земельна ділянка не сформована як об?єкт цивільних прав, кадастровий номер відсутній, розташована між сформованими ділянками із кадастровими номерами: 1210100000:01:661:0112,

1210100000:01:661:0084. Ділянка огороджена парканом з сітки рабиці, металевих стовпчиків та цегли. Земельна ділянка знаходиться по фактичному розташуванню городу. Земельна ділянка вкрита ґрунтом, більша її частина засіяна овочами, частково вкрита зеленими насадженнями. Заїзд до ділянки здійснюється через вул. Інгульську.

Відповідно до інформації, наданої Комунальним підприємством «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради листом від 17.10.2025 №17/10-3-25, площа обстежуваної земельної ділянки в межах існуючої огорожі становить 0,0498 га. Площа несформованої земельної ділянки становить 0,0374 та. Площа частини земельної ділянки по існуючій огорожі. що накладається на земельну ділянку з кадастровим номером

1210100000:01:661:0112, становить 0,0016 га.».

Про виявлені згідно вищезазначеним актом порушення правил благоустрою Департамент державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради повідомив відповідача-2 листом за №4/5-851 від 23.10.2025 р.

11.11.2025 р. ВК ДМР прийнято рішення за №23-11/11 «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра» відповідно до якого вирішено, зокрема, вжити заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням міської ради від 27.11.2013 №44/43 (зі змінами) (далі - Правила), стосовно самовільно встановлених на території міста об`єктів (металевих гаражів, огорож, хвірток, навісів, будівельних матеріалів та інших споруд) згідно з переліком (додаток), а саме: зобов`язати власників зазначених об`єктів демонтувати їх власними силами негайно із дня прийняття цього рішення та привести земельні ділянки на місцях демонтованих об`єктів до первісного стану.

У додатку до цього рішення ВК ДМР визначено перелік самовільно встановлених на території міста об`єктів (металевих гаражів, огорож, хвірток, навісів, будівельних матеріалів та інших споруд), огорож, що підлягають демонтажу зокрема, у пунктах 2 і 3 цього переліку вказано об`єкти №1 (огорожа) і №2 (споруда) по вулиці Інгулецькій в районі буд. 143 з посиланням на Акт комісійного обстеження за №2/17/09-1 від 17.09.2025 р. (графічний матеріал №2 до цього додатку)

З матеріалів справи встановлено, що у зв`язку з виявленими порушеннями КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР видано 21.11.2025 р. приписи за №1961 і за №1962 з вимогою до «Власника споруди, розташованої в районі будинку №143» негайно демонтувати власними силами самовільно встановлені на території міста об`єкти (огорожа і споруда) й привести земельну ділянку на місці демонтованих об`єктів до первісного стану.

Також у вказаних вище приписах відповідач-1 попередив власника про наслідки не виконання рішення ВК ДМР №23-11/11 від 11.11.2025 р. у вигляді примусового демонтажу відповідних об`єктів з подальшим стягненням з особи власника всіх витрат, пов`язаних з цими заходами.

Не погодившись із оскаржуваними рішенням та приписами у відповідних частинах, з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів» №2807-IV від 06.09.2005 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля;

територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об`єктів, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об`єктів у межах населеного пункту;

утримання в належному стані території - використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також санітарне очищення території, її озеленення, збереження та відновлення об`єктів благоустрою;

заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що благоустрій населених пунктів передбачає: 1) розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об`єктів; 2) організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об`єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; 3) створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень (ст. 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою; 5) затвердження місцевих планів управління відходами.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема: 1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; 3) організація місць відпочинку для населення; 4) розроблення та реалізація місцевих планів управління відходами та створення системи управління побутовими відходами; 5) здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; 6) визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об`єктах благоустрою; 7) визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території; 8) визначення на об`єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень; 9) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об`єктів благоустрою; 11) визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища; 12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 13) участь у проведенні щорічного всеукраїнського конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку»; 14) видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.

Приписами статті 12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Умовами частини 2 статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що до об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані: 1) утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; 2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; 3) не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів; 4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів; 5) допускати на об`єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, аварійно-рятувальні та інші служби для здійснення заходів щодо запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Приписами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що елементами (частинами) об`єктів благоустрою є: 1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм; 2) зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; 3) будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; 4) засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; 5) технічні засоби регулювання дорожнього руху; 6) будівлі та споруди системи інженерного захисту території; 7) комплекси та об`єкти монументального мистецтва, декоративні фонтани і басейни, штучні паркові водоспади; 8) обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків; 9) малі архітектурні форми; 10) інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами.

За умовами ч. 1 ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Підпунктом 7 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить як власні (самоврядні) повноваження організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

У відповідності до ст. 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.

Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.

Правила включають: 1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; 2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій; 3) вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою - територіях загального користування; 4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території; 5) вимоги до санітарного очищення території; 6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні; 7) порядок розміщення малих архітектурних форм; 8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

Правила не можуть передбачати обов`язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Таким чином, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженням міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль, у тому числі у сфері благоустрою міста Дніпра.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

За приписами ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Рішенням Дніпровської міської ради VIII скликання №100/7 від 26.05.2021 р. затверджено Статут Комунального підприємства «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради (далі Статут).

Згідно пункту 2.1 Статуту, метою створення діяльності підприємства є господарська діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою отримання прибутку.

Відповідно до пункту 2.2 Статуту, предметом господарської діяльності підприємства для реалізації зазначеної мети є:

контроль та фіксація тимчасового погіршення існуючого благоустрою території міста (пошкодження, знищення, переміщення елементів благоустрою, обмеження доступу до об`єктів благоустрою (їх частин), створення перешкод у користуванні об`єктами благоустрою (їх частинами) або елементами благоустрою, тимчасове ускладнення умов руху пішоходів та/або транспорту, змінення об`єктів благоустрою у зв`язку з проведенням таких робіт (здійснення заходів) на території міста Дніпра;

земляні, будівельно-монтажні роботи, розкриття технологічних камер колекторів і галерей для будівництва, реконструкції, капітального (планового) або аварійного ремонту, відключення. Демонтування, винесення із зони забудови інженерних мереж і споруд, здійснення заходів з їх інженерного захисту, підключення зовнішніх інженерних мереж об`єктів будівництва до існуючих інженерних мереж, реконструкції, ремонту будівель, споруд та їх елементів;

розташування будівельних майданчиків та їх огорож повністю або частково поза межами земельних ділянок, право користування якими надано замовникам (забудовникам) згідно з чинним законодавством;

розміщення будівельних механізмів, вагончиків, обладнання, конструкцій і матеріалів поза межами огороджених будівельних майданчиків;

встановлення будівельного риштування, підмостків, легких захисних і протипилових огорож для ремонту будівель і споруд;

здійснення заходів з інженерного захисту будівель і споруд;

реконструкція об`єктів благоустрою: перепланування, заміна типу покриття, улаштування та реконструкція під`їзних доріг, в`їздів, підпірних стін, місць зберігання та паркування автотранспорту тощо.

З аналізу наведеного слідує, що до компетенції КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР віднесено, зокрема, контроль та фіксація тимчасового погіршення існуючого благоустрою території міста (пошкодження, знищення, переміщення елементів благоустрою, обмеження доступу до об`єктів благоустрою (їх частин), створення перешкод у користуванні об`єктами благоустрою (їх частинами) або елементами благоустрою тощо.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку здійснення заходів з контролю за утриманням у належному стані, збереженням, відновленням та упорядкуванням об`єктів благоустрою міста Дніпра з урахуванням особливостей їх використання, затвердженого рішенням міської ради №26/25 від 27.06.2012 р. (далі Порядок №26/25), Комунальне підприємство «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради (далі - Уповноважений орган) є представником власника об`єктів благоустрою міста Дніпра у правовідносинах, визначених Порядком, і виконує функції інспекції з благоустрою міста відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Порядок є базовим у діяльності уповноваженого органу, ним керуються також виконавчі органи та комунальні підприємства міської ради, визначені у Порядку, під час планування та здійснення заходів з утримання і реконструкції об`єктів благоустрою, контролю за їх станом.

Пунктом 12.1 Порядку №26/25 встановлено, що уповноважений орган виявляє порушення правил благоустрою території міста, зокрема шляхом: проведення щоденних перевірок території; проведення перевірок додержання суб`єктами господарювання усіх форм власності, установами, закладами та фізичними особами вимог законодавчих актів у сфері благоустрою та правил благоустрою території міста, з наданням за фактами виявлених порушень приписів та/або оформленням відповідно до Правил благоустрою території міста Дніпра актів комісійного обстеження території, які є підставою для стягнення плати за тимчасове погіршення існуючого стану та/або змінення об`єктів благоустрою міста у розмірах, визначених цим Порядком.

Здійснення уповноваженим органом вищезазначених заходів щодо виявлення порушень у сфері благоустрою не потребує погоджень, дозволів або направлень на перевірку.

Згідно з пунктом 12.2 Порядку №26/25, для усунення порушень правил благоустрою території міста уповноваженим органом можуть вживатись такі заходи:

надання обов`язкових до виконання приписів на ім`я осіб, відповідальних за утримання об`єктів благоустрою, якщо перевіркою цих об`єктів виявлені фактори та умови, які можуть спричинити порушення правил благоустрою території міста;

надання замовникам і виконавцям робіт, які здійснюються з порушенням правил благоустрою території міста, письмових застережень та приписів щодо припинення або призупинення таких робіт і вжиття заходів для відновлення пошкоджених елементів благоустрою, звільнення ділянок території міста, зайнятих без достатніх правових підстав;

складання протоколів про адміністративні правопорушення за фактами порушення правил благоустрою території міста згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення;

інформування керівників виконавчих органів міської та районних у місті рад, органів державного нагляду у сфері благоустрою населених пунктів, правоохоронних органів, дозвільних органів та органів фінансового контролю про факти грубого або неодноразового порушення правил благоустрою території міста, ігнорування приписів і звернень посадових осіб уповноваженого органу, перешкоджання проведенню перевірок території та здійсненню заходів з усунення порушень правил благоустрою території міста.

Так, 11.11.2025 р. ВК ДМР прийнято рішення за №23-11/11 «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра» відповідно до якого вирішено, зокрема, вжити заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням міської ради від 27.11.2013 №44/43 (зі змінами) (далі - Правила), стосовно самовільно встановлених на території міста об`єктів (металевих гаражів, огорож, хвірток, навісів, будівельних матеріалів та інших споруд) згідно з переліком (додаток), а саме: зобов`язати власників зазначених об`єктів демонтувати їх власними силами негайно із дня прийняття цього рішення та привести земельні ділянки на місцях демонтованих об`єктів до первісного стану.

У додатку до цього рішення ВК ДМР визначено перелік самовільно встановлених на території міста об`єктів (металевих гаражів, огорож, хвірток, навісів, будівельних матеріалів та інших споруд), огорож, що підлягають демонтажу зокрема, у пунктах 2 і 3 цього переліку вказано об`єкти №1 (огорожа) і №2 (споруда) по вулиці Інгулецькій в районі буд. 143 з посиланням на Акт комісійного обстеження за №2/17/09-1 від 17.09.2025 р.

З матеріалів справи встановлено, що у зв`язку з виявленими порушеннями КП «Управління контролю за благоустроєм міста» ДМР видано 21.11.2025 р. приписи за №1961 і за №1962 з вимогою до «Власника споруди, розташованої в районі будинку №143» негайно демонтувати власними силами самовільно встановлені на території міста об`єкти (огорожа і споруда) й привести земельну ділянку на місці демонтованих об`єктів до первісного стану.

Також у вказаних вище приписах відповідач-1 попередив власника про наслідки не виконання рішення ВК ДМР №23-11/11 від 11.11.2025 р. у вигляді примусового демонтажу відповідних об`єктів з подальшим стягненням з особи власника всіх витрат, пов`язаних з цими заходами.

Як стверджує позивач та не заперечують відповідачі, відповідні приписи було наклеєно на ворота домоволодіння, в якому проживає ОСОБА_1 з родиною ( АДРЕСА_1 ).

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, об`єкти самочинного будівництва підлягають знесенню виключно за рішенням суду. Законодавством України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо затвердження порядків, положень чи будь-яких інших документів, які регламентують проведення демонтажу встановлених споруд.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.10.2019 р. по справі №705/6569/16-а.

Водночас, учасниками справи не надано й не повідомлено суд про наявність рішення суду про знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, й в матеріалах справи такі докази відсутні.

Суд наголошує, що право власності на такі об`єкти, використання та встановлення цих об`єктів позивач заперечує.

Водночас, в якості єдиного доказу на підтвердження факту самовільної забудови позивачем відповідної земельної ділянки огорожею і спорудою відповідачами надано до матеріалів справи одну зі скарг мешканців м.Дніпра (зокрема, скарга датована 01.10.2025 р.), що проживають по АДРЕСА_1 , в якій скаржник стверджує, що така забудова здійснена родиною позивача.

При цьому, слід зауважити, що в інших наданих до матеріалів скаргах особа(и), що встановила(и) відповідні забудова є невідомою(ими).

Одночасно із цим, будь-яких інших доказів на підтвердження наявності у позивача права власності (в т.ч. права користування) на відповідні об`єкти забудови (огорожа і споруда) або доказів встановлення позивачем таких об`єктів відповідачами до суду не надано й про існування таких доказів суд не повідомлено.

Наведене вище свідчить про відсутність підстав вважати встановлені на відповідній земельній ділянці по АДРЕСА_1 (без кадастрового номеру), яка розташована між сформованими земельними ділянками із кадастровими номерами 1210100000:01:661:0112 та 1210100000:01:661:0084 (під будинком позивача за №143), об`єкти 1 і 2 (огорожа і споруда) згідно графічного матеріалу №2 (додаток до спірного рішення ВК ДМР) такими, що є самовільною забудовою та//або об`єктами права власності (в т.ч. в порядку використання) ОСОБА_1 .

З урахуванням вищенаведеного, суд констатує, що відповідачами не підтверджено належними та обґрунтованими доказами правомірності та обґрунтованості прийнятого ВК ДМР рішення (пунктів 2 і 3 додатку) в частині щодо позивача.

Підсумовуючи вищенаведене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що оскільки оскаржуване у відповідній частині рішення відповідача-1 було прийнято щодо огорожі і споруди, право приватної власності на які за позивачем не зареєстровано у встановленому законом порядку й матеріали справи не містять достатніх, достовірних та належних доказів того, що відповідні об`єкти є самовільною забудовою ОСОБА_1 , то пункти 2 і 3 додатку до рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 13.06.2023 №18-13/6 «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 р. у справі №826/17074/18, винесення припису є результатом проведеної перевірки, в якому власнику пропонується надати в певний строк проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди або усунути порушення шляхом демонтажу тимчасової споруди власними силами, в разі відсутності відповідних дозвільних документів. При цьому, підставами для винесення припису про здійснення демонтажу тимчасової споруди є її самовільне розміщення, тобто розміщення за відсутності проектно-дозвільної документації, а саме: її відсутності, анулювання дії або закінчення строку дії паспорту прив`язки. Відповідний припис має бути вручений власнику тимчасової споруди у встановленому порядку".

Аналогійний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.05.2019 р. у справі №826/9030/17, від 10.07.2019 р. у справі №826/6063/18, від 26.05.2020 р. у справі №826/13792/16 та від 05.10.2020 р. у справі №755/12736/17.

Слід зазначити, що станом на день розгляду цієї справи по суті в матеріалах справи відсутні докази того, що спірні приписи безпосередньо вплинули на права та обов`язки позивача й стали передумовою стягнення з позивача витрат, пов`язаних з демонтажем відповідних об`єктів.

За таких обставин наявні у матеріалах справи докази свідчать лише про ймовірне порушення прав та інтересів позивача шляхом неправомірного стягнення з неї коштів за проведені заходи щодо демонтажу відповідних об`єктів, у зв`язку з чим суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправними приписів відповідача-2.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.

Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд з урахуванням вимог частини 2 статті 5, частини 2 статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними та скасувати пункти 2 і 3 додатку «Перелік самовільно встановлених на території міста об`єктів (металевих гаражів, огород, хвірток, навісів, будівельних матеріалів та інших споруд, що підлягають демонтажу» до рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра» за №23-11/11 від 11.11.2025 р.

Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності вчинених ним дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_5 ) до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092; пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000), Комунального підприємства Управління контролю за благоустроєм міста Дніпровської міської ради (вул. Троїцька, 22А, м.Дніпро, 49101) про визнання протиправними рішення та приписів,- задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 2 і 3 додатку «Перелік самовільно встановлених на території міста об`єктів (металевих гаражів, огород, хвірток, навісів, будівельних матеріалів та інших споруд, що підлягають демонтажу» до рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра» за №23-11/11 від 11.11.2025 р.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.08.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса