Ухвала суду № 138718779, 03.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

03 серпня 2026 р. Справа № 120/10686/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни, розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 20.07.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору.

27.07.2026 року на адресу суду надійшли заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви. У поданих заявах позивач зазначив, що суд прийшов до помилкового твердження щодо необхідності сплати судового збору у вказаній категорії справ. Крім того, позивачем наведено судову практику, яка, на його думку, підтверджує його право на звільнення від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Окрім того позивач також вказав, що у нього наявні підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 та п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Також у поданій заяві про усунення недоліків позивач посилається на норми п. 1 ч.1, ч.2 ст.8 Закону України "Про судовий збір", як підставу для звільнення його від сплати судового збору.

Оцінюючи вказані позивачем доводи щодо звільнення його від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" зазначаю наступне.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У межах поданої позовної заяви позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 17.02.2022 року по 19.07.2022 року та за період з 20.07.2022 року по 24.06.2026 року.

Середній заробіток за час затримки розрахунку є видом виплат, який врегульований Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995, згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи з викладених норм, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також, не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому, відповідно, на вказані вимоги позивача не поширюються положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16.

В постанові Великої Палати ВС від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч.2 ст.235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст.117 цього Кодексу, мають різну правову природу. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати а тому, не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не сплачується.

Отже, позивач не звільняється від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а тому його доводи в цій частині є безпідставними.

Надаючи оцінку посилання позивача щодо наявності підстав для звільнення від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", слід врахувати наступне.

Так, положеннями п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Як зазначалось вище, предметом оскарження за даним позовом, окрім іншого, є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, який за своєю природою є спеціальним видом відповідальності (санкцією) роботодавця, в не заробітною платою. Попри наявність у позивача статусу військовослужбовця, норми п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на позовні вимоги про стягнення таких коштів.

Таким чином, зазначені вимоги позивача, не стосуються виконання ним обов`язків військової служби.

З огляду на викладене, приходжу до висновку, що на відповідні вимоги позивача не поширюються пільги, визначені положеннями п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Що стосується решти тверджень позивача щодо звільнення від сплати судового збору зазначаю наступне.

Згідно ч.1 ст.133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до п. 1 ч.1, ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Отже, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, при цьому визначальною підставою для прийняття судом такого рішення є майновий стан сторони.

У розумінні приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір" відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин, що обумовлюють відсутність можливості сплатити судовий збір як на теперішній час, так і в майбутньому.

При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Втім до поданої заяви позивачем не долучено відповідних доказі незадовільного майнового стану, в т.ч. з урахуванням усіх доходів отриманих у 2025 році.

З огляду на вищевказане приходжу до висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, виходячи з наявних матеріалів.

Крім того, оцінка підстав для звільнення від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" надана в ухвалі від 20.07.2026 року.

Однак, окремої уваги заслуговує те, що позивач у заяві про усунення недоліків покликається на висновки щодо застосування норм права, викладених зокрема у постановах Верховного Суду від 21.10.2021 року у справі №280/4873/20, від 09.02.2022 року у справі №160/7610/21, від 14.12.2021 року у справі №160/10631/20, від 11.08.2022 року у справі №380/6389/20 та від 28.12.2022 року у справі №240/12029/21.

Втім, перевіркою Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що жодного з перерахованих судових рішень Верховного Суду не існує в реальності. Так, у межах справи №280/4873/20 переглядалось рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації та прийнято постанову від 14.03.2023 року (а не 21.10.2021 року як про це зазначає позивач), в якій колегія Верховного суду не викладала висновків щодо стягнення військовослужбовцем середнього заробітку за час затримки розрахунку, який "цитує" позивач, а судові рішення у справах № 280/4873/20, №160/7610/21, №160/10631/20, №380/6389/20 взагалі не переглядалися у касаційному порядку.

З огляду на вищевказане приходжу до висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Таким чином, вимоги ухвали суду від 20.07.2026 року, в частині надання доказів сплати судового збору, залишились не виконаними.

Наведені вище обставини свідчать про не виконання позивачем вимог ухвали від 20.07.2026 року про залишення позовної без руху, що згідно положень п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви.

Разом із тим, слід враховувати, що частина 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.

Згідно ч. 2 ст. 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи вище викладене, а також з метою запобігання обмеження права позивача на звернення до суду, вважаю за необхідне продовжити строк виконання ухвали суду від 20.07.2026 року на 5 днів з дня отримання копії даної ухвали.

Керуючись ст.ст. 121, 161, 256 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Продовжити строк виконання ухвали суду від 20.07.2026 року на 5 днів з дня отримання даної ухвали суду від 03.07.2026 року.

Роз`яснити, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде повернута позивачу зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна