Рішення № 138718107, 20.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Справа № 160/8470/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

06.04.2026 року через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточнень від 14.04.2026 року, просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у прийнятті заяви-анкети ОСОБА_1 від 09.03.2026 року про визнання його біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області прийняти заяву-анкету ОСОБА_1 від 09.03.2026 року про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про звернення за захистом в Україні;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 довідку про звернення за захистом в Україні.

Ухвалою суду від 08.04.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.

Позивачем усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 20.04.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 20.04.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

відомості/інформацію щодо підстав відмови у прийнятті заяви-анкети ОСОБА_1 від 09.03.2026 року про визнання його біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту;

відомості/інформацію щодо підстав відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про звернення за захистом в Україні;

листи/звернення позивача;

листи/відмови рішення відповідача;

усі наявні докази щодо суті спору.

06.05.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

Також, відповідачем до відзиву подано клопотання про розгляд справи за участі представника.

Ухвалою суду від 07.05.2026 року у задоволенні клопотання Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про розгляд справи за участі представника в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

11.05.2026 року позивачем до суду подано письмову відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 19.06.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/8470/26 до 20.07.2026р., включно.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 20.07.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у позивача на даний час змінилися умови для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він 09.03.2026 року звернувся до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.03.2026 року.

Позивач вказує, що законодавство не містить заборони надсилати таку заяву засобами поштового зв`язку, як і не передбачено обов`язку особистого відвідування міграційного органу для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) заяви до міграційного органу.

Листом від 24.03.2026 року № 1201.3.3-5371/12.3-26 ГУ ДМС у Дніпропетровській області повідомило, зокрема що «…18.12.2025 року, перебуваючи в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4), Ви виявили намір повторно звернутися із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Листом ДМС України від 09.03.2026 року № 8.5-2657/2-26 Вам надано вичерпні роз`яснення з порушеного питання. 09.03.2026 року Ви вдруге виявили намір повторно звернутися за захистом в Україні. При цьому, інформація та обставини, викладені у Ваших заявах від 18.12.2025 року та 09.03.2026 року вже були предметом розгляду під час прийняття відповідного рішення ДМС України від 16.10.2023 року № 179-23 за Вашою першою заявою від 30.10.2021 року та його подальшого оскарження у судах.

З вищевикладеного слідує, що звернення із заявами від 18.12.2025 року та 09.03.2026 року зумовлені обставинами такого затримання, що може свідчити про використання процедури звернення за міжнародним захистом не з метою отримання такого захисту, а у зв`язку з іншими обставинами, зокрема уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за вчинені в країні громадянської належності злочини.

Ураховуючи вищевикладене, вбачається зловживання процедурою звернення за міжнародним захистом, що в свою чергу, зумовило застосування до Вас положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої України приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до 3 Конвенції про статус біженці та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-ІІІ, у якій визначено, що ніщо в цій в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки, у вигляді обмеження у прийнятті документів під час дії на території України правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації.

Вказує про те, що відповідачу було відомо, що позивач станом на 18.12.2025 року, перебував в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4), а станом на 09.03.2026 року перебував під цілодобовим домашнім арештом, у зв`язку з чим був позбавлений можливості особисто з`явитися до відповідача фізично.

У цьому випадку відповідач надав відповідь на звернення (заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) ОСОБА_1 від 09.03.2026 року, якою фактично відмовив у прийнятті заяви-анкети позивача та подальшого її розгляду (як етап заяви про визнання біженцем).

Вважає, що відмова територіального органу міграційної служби в прийнятті заяви-анкети ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить достатніх підстав.

У зв`язку із наведеним, вказує про те, що вимушених звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що положеннями пункту 62 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (яке тлумачить положення Конвенції про статус біженців 1951 року), визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме, мігрант це особа яка добровільно залишає свою країну, з метою оселитися в іншому місці, вона може керуватися в своїх діях бажанням змін чи пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру.

Однією з вимог до обгрунтованості заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які закріплені у пункті 5 статті 4 Директиви ЄС «Про стандарти кваліфікації громадян третіх країн або осіб без громадянства як бенефіціарів міжнародного захисту, про єдиний статус для біженців або для осіб, які мають право на додатковий захист, а також про зміст наданого захисту» № 2011/95/EU від 13.11.2011, є те, що заяви є обґрунтованими, якщо виконується, зокрема, така умова: заявник звернувся за міжнародним захистом, як тільки це стало можливим, якщо заявником не було надано поважних причин, які перешкоджали цьому.

Вказують про те, що порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначено статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Для осіб, які мають намір бути визнаними біженцями в Україні або особами, яка потребують додаткового захисту, встановлено розумний строк для звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, з відповідною заявою, а також, визначено порядок звернення з такою заявою.

Положеннями статті 9 Конвенції про статус біженців від 1951 року передбачено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.

Відповідно до підпункту «b» пункту F статті 1 розділу I Конвенції про статус біженців від 1951 року, положення цієї Конвенції не поширюються на тих осіб, щодо яких є серйозні підстави вважати, що вони вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, яка надала їм притулок, і до того, як вони були допущені до цієї країни як біженці.

Відповідач вказує про те, що громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ГУ ДМС у Дніпропетровській області особисто із повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не звертався, що також підтверджується інформацією наданою відділом з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС у Дніпропетровській області в службовій записці від 27.04.2026 № 1201.3.3/12841-26.

12.03.2026 року на юридичну адресу ГУ ДМС у Дніпропетровській області поштою надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.03.2026 року, де заявником зазначена особа на ім`я ОСОБА_1 .

Листом ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 24.03.2026 року за вих. №1201.3.3/5371/12.3-26, на адресу заявника надіслано відповідь, якою зокрема роз`яснено, що подання (надсилання) заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправленням, законодавством не передбачено.

Вказують про те, що відповідь заявнику, надана листом ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 24.03.2026 за вих.№ 1201.3.3/5371/12.3-26, не є рішенням (індивідуальним актом в розумінні пункту 19 частини 1 статті 4, пункту 2 частини 1 статті 5, та пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України) суб`єкта владних повноважень, з огляду на що, зазначена відповідь не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги, заявлені Представником Позивача в позовній заяві у справі № 160/8470/26 є безпідставними і необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.10.2021, громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із чим був документований довідкою про звернення за захистом в Україні.

За результатами вивчення матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, керуючись положеннями статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Державною міграційною службою України було прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.10.2023 № 179-23, яким на підставі абзацу п`ятого частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що стосовно заявника встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 зазначеного Закону, відсутні.

У зв`язку із наведеним, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, на адресу гр. ОСОБА_1 , разом із супровідним листом ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 23.10.2023 за вих. № 1201.3.3-20285/12.3-23, надіслано письмове повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.10.2023 № 07-23, з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 скористався правом на оскарження рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.10.2023 №179-23, та звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління ДМС у Дніпропетровській області, в якій просив про наступне, а саме:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС № 179-23 від 16.10.2023 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ДМС прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі № 160/29742/23 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управлення Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 року у справі № 160/29742/23 залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024, та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 залишено без змін.

За порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що підтверджується інформацією наданою Управлінням міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС у Дніпропетровській області в службовій записці від 01.05.2026 року № 1201.17.2/13358-26.

Строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, виданої на ім`я громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , закінчився, та зазначена довідка є недійсною.

Громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ГУ ДМС у Дніпропетровській області особисто із повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не звертався.

Зазначена вище обставина підтверджується інформацією наданою відділом з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС у Дніпропетровській області в службовій записці від 27.04.2026 №1201.3.3/12841-26.

12.03.2026 року на юридичну адресу ГУ ДМС у Дніпропетровській області поштою надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.03.2026, де заявником зазначена особа на ім`я ОСОБА_1 .

Листом ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 24.03.2026 за вих. №1201.3.3/5371/12.3-26, на адресу заявника надіслано відповідь, якою зокрема роз`яснено, що подання (надсилання) заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправленням, законодавством не передбачено. Викладеним вище підтверджується, що надаючи відповідь заявнику, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, дії ГУ ДМС у Дніпропетровській області не мають характеру протиправних дій чи протиправної бездіяльності.

Позивач не погодившись із такими діями відповідача, звернувся до суді із цим, за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регламентовано Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

За визначеннями, наведеними в частині першій статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1);

додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті (пункт 4);

заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті (пункт 8);

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13);

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту установлений статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до частини першої якої, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України (частина п`ята статті 5 указаного Закону).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 указаного Закону).

Умови, за яких особа не визнається біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за змістом частини першої якої, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; ; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; .

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року (далі - Конвенція) і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року «Про мінімальні стандарти кваліфікації та статусу громадян третіх країн або осіб без громадянства як біженців або осіб, які взагалі потребують міжнародного захисту та змісту наданого захисту» які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, в разі якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 29 квітня 2004 року № 2004/83/ЕС в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, зобов`язана вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

За змістом пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Пунктом 37 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (видання 1992 року; далі - Настанови) встановлено, що для надання статусу біженця, у першу чергу, є важливою оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Пунктами 45, 66 Настанов передбачено, що особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб уважатися біженцем, особа повинна надати докази повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Згідно матеріалів справи, вбачається, що країною громадянського походження позивача є Республіка Молдова.

Громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 скористався правом на оскарження рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.10.2023 №179-23, та звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління ДМС у Дніпропетровській області, в якій просив про наступне, а саме:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС № 179-23 від 16.10.2023 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ДМС прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі № 160/29742/23 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управлення Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 року у справі № 160/29742/23 залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024, та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 залишено без змін.

Так, слід вказати про те, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі №160/29742/23, встановлено такі обставини, зокрема: «Як установлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи (зокрема, протоколом співбесіди від 29 червня 2023 року) позивачем не наведено конкретних фактів дискримінаційного ставлення до нього, яке б могло бути кваліфіковане як переслідування за ознаками політичних переконань. Навпаки під час співбесіди ОСОБА_1 зазначив, що його батько є членом партії «Дії та сролідарність» і очолює її осередок на півночі Молдови та указав, що з 2019 року це вже правляча партія.

Наведене свідчить про відсутність з боку заявника достатнього обґрунтування власного суб`єктивного сприйняття небезпеки та мотивів виїзду з країни громадянської належності.

Судами попередніх інстанцій також не встановлено, що позивач зазнавав будь-яких обмежувальних заходів в Республіці Молдова, оскільки мав можливість вільно здобувати освіту, переміщуватися територією країни, безперешкодно оформити паспортний документ для виїзду за кордон та перетнути кордон країни громадянської належності тощо. Крім того, описані позивачем факти затримання його поліцією стосувалися 2012 2014 років, а отже викладена ним історія переслідування є непідтвердженою, як і те, що порушення кримінальної справи щодо позивача, із винесенням обвинувального вироку та призначенням покарання були спричинені саме його політичною позицією.

Верховний Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що не зважаючи на те, що наразі позивач не перебуває у міжнародному розшуку за каналами Інтерполу, такий факт не свідчить про наявність обставин, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», так як під час проведеної органом ДМС перевірки екстрадиційних документів було з`ясовано, що кримінальне правопорушення, за яке розшукується ОСОБА_1 , кваліфіковане як шахрайство в особливо великих розмірах, а отже не належить до злочинів військового або політичного характеру.

Правильною є оцінка судом апеляційної інстанції обставини надмірного строку звернення за захистом через п`ять років після прибуття в Україну. Отже суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту на території України, через наявність ознак, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Доводи касаційної скарги щодо неналежної оцінки судом апеляційної інстанції обставин справи, з посиланням на те, що висновки, зазначені в постанові Третього апеляційного адміністративного суду, є такими, що не відповідають дійсності, не знайшли підтвердження під час перегляду цієї справи Верховним Судом, оскільки матеріали цієї справи свідчать про протилежне та спростовують аргументи позивача про існування щодо нього обґрунтованих підстав стати жертвою переслідування за ознаками політичних переконань.».

Викладеними вище обставинами, що мають значення для правильного вирішення цієї судової справи №160/8470/26, та які встановлені постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі № 160/29742/23 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 160/29742/23, підтверджується, що громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , вже було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що відповідно до положень частини 6 статті 5 цього Закону, можу бути підставою для прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі якщо гр. ОСОБА_1 виявить бажання повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку встановленому статтею 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та пунктом 2.1. розділу 2 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884).

При цьому, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі № 160/29742/23 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 160/29742/23 встановлено, що у громадянина Республіки Молдови ОСОБА_1 відсутні обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, у громадянина Республіки Молдови ОСОБА_1 відсутній шкоди реальний ризик отримання серйозної внаслідок обставин, які б становили загрозу його життю, безпеці чи свободі в разі повернення до країні походження, наявність яких, в свою чергу, є обов`язковою умовою для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, відповідно до пункту 1 та пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, встановлено, матеріалами справи підтверджено, що гшромадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 засуджено за вироком суду країни його громадянської належності до позбавлення волі строком на 15 років, за вчинення злочину неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну, що встановлено, зокрема, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі №160/29742/23.

Тобто, щодо громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 є фактично серйозні підстави вважати, що він вчинив тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну, з огляду на що зазначений іноземець підпадає під дію положень про виключення, закріплених нормами підпункту «b» пункту F статті 1 розділу I Конвенції про статус біженців від 1951 року, підпункту «b» пункту 2 статті 12 розділу III, та підпункту «b» пункту 1 статті 17 розділу V Директиви ЄС «Про стандарти кваліфікації громадян третіх країн або осіб без громадянства як бенефіціарів міжнародного захисту, про єдиний статус для біженців або для осіб, які мають право на додатковий захист, а також про зміст наданого захисту» № 2011/95/EU від 13.11.2011 року, як такий що виключається з числа біженців, та осіб, які потребують додаткового захисту, а тому, відповідно до положень абзацу третього частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», він не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Отже, слід вказати про те, що громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ГУ ДМС у Дніпропетровській області особисто із повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не звертався, шо також і не заперечує сам позивач у позовній заяві, посилаючись на те, що не міг звернутись особисто з об`єктивних на то причин, оскільки перебував у колонії.

Щодо заяви від 09.03.2026 року, слід вказати про те, що заява від 09.03.2026 року, в якій заявником зазначена особа на ім`я ОСОБА_1 , надійшла на адресу ГУ ДМС у Дніпропетровській області 12.03.2026 року засобами поштового зв`язку (поштою), що не відповідаю порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначеному відповідно до положень статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та пункту 2.1. розділу 2 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за №1146/19884).

Зазначені обставини також підтверджуються інформацією наданою відділом з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС у Дніпропетровській області в службовій записці від 27.04.2026 №1201.3.3/12841-26.

Слід вказати про те, що наявність відсутності факту особистого звернення ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, фактично позбавляє уповноважених посадових осіб відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції (структурний підрозділ до повноважень якого віднесено здійснення прийняття та розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) ГУ ДМС у Дніпропетровській області можливості вчинити щодо заявника дії, передбачені пунктом 2.1. розділу 2 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за №1146/19884), з метою вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або ж прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі виявлення обставин, передбачених частиною 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, слід вказати про те, що наведені вище обставини, фактично унеможливлюють вчинення уповноваженими посадовими особами відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС у Дніпропетровській області дій необхідних для прийняття до розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або встановлення обставин, що є підставою для прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу, або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, дослідивши докази по справі, встановлено, що відповідачем у відповідь на звернення датоване 09.03.2026 року, у передбачений законом спосіб було здійснено розгляд цього звернення в порядку та строки визначені Законом України «Про звернення громадян», за результатами чого на адресу заявника надіслано відповідь на звернення, викладену в листі ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 24.03.2026 за вих.№ 1201.3.3/5371/12.3-26, якою зокрема роз`яснено, що подання (надсилання) заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправленням, законодавством не передбачено.

Таким чином, отримавши звернення від 09.03.2026 року, де заявником зазначена особа на ім`я ОСОБА_1 , що надійшло 12.03.2026 на адресу ГУ ДМС у Дніпропетровській області засобами поштового зв`язку (поштою), відповідач, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, здійснив в необхідні дії, вчинення яких передбачено законодавством про звернення громадян, спрямовані на своєчасну реєстрацію і розгляд цього звернення, та надання відповіді на нього, як того вимагають положення Закону України «Про звернення громадян», роз`яснивши при цьому законодавчо встановлений порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, без задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул., Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 20.07.2026 року.

Суддя В.В. Ільков