Рішення № 138715536, 30.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 Справа № 914/1182/26

Господарський суд Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т.І., при секретарі судового засідання Свистуні П.О., розглянувши справу

за позовом: Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (площа Міцкевича, будинок 6, квартира 7, місто Львів, 79005; код ЄДРПОУ 13804591);

до відповідача: Філії «Укрінтеравтосервіс-Львів» УДП «Укрінтеравтосервіс» (вулиця Личаківська, будинок 27А, місто Львів, 79008; код ЄДРПОУ 23967041);

про: стягнення збитків в розмірі 138 600,00 грн, -

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» (далі - КП «Адміністративно-технічне управління», позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Філії «Укрінтеравтосервіс-Львів» УДП «Укрінтеравтосервіс» (далі Філія «Укрінтеравтосервіс-Львів», відповідач) про стягнення збитків в розмірі 138 600,00 грн.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду і протоколах судових засідань.

Аргументи позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач самовільно, з порушенням законодавства, встановив тимчасову споруду без виданого дозволу на її розміщення за адресою: вулиця П`ясецького, 2, місто Львів.

З метою усунення цих порушень Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради направлено відповідачу вимоги із зазначенням терміну добровільного демонтажу. Відповідач зазначені вимоги не виконав, у зв`язку з чим відповідні конструкції були демонтовані позивачем із залученням підрядних організацій.

Вартість демонтажу та доставки до майданчику тимчасового зберігання демонтованої тимчасової споруди склала 115 500,00 грн, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 20% вартості демонтажу у зв`язку з тим, що перший є платником податку на додану вартість і змушений буде з моменту поступлення коштів на його рахунок сплатити в бюджет податок на додану вартість.

Аргументи відповідача

Відповідач своїм правом на висловлення заперечень проти позову не скористався, до суду у встановлений процесуальним законом строк відзиву на позовну заяву не подав.

Як встановлено судом, ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 січня 2026 року про відкриття провадження у справі № 914/214/26 доставлено до електронного кабінету відповідача 28 січня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 87). Також ухвали суду від 04 та 12 березня 2026 року про виклик відповідача в судове засідання доставлено до його електронного кабінету, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів (а.с. 90, 91). Відтак відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та дату, час і місце судових засідань у порядку, передбаченому статтею 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті без поданого відповідачем відзиву на позовну заяву.

Фактичні обставини справи

Філія «Укрінтеравтосервіс-Львів» встановила тимчасову споруду на вулиці П`ясецького, 2 в місті Львові та здійснювала підприємницьку діяльність без укладення договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою для розміщення тимчасових споруд, паспорта прив`язки тимчасових споруд.

Окрім того, відповідач не включений в Комплексну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Львова.

14 листопада 2025 року виконавчий комітет Львівської міської ради, розглянувши лист Залізничної районної адміністрації від 31 липня 2025 року №4-32-42349, з метою усунення наслідків порушення вимог законодавства при розміщенні тимчасових споруд у Львівській міській територіальній громаді, прийняв Рішення №1156 «Про демонтаж тимчасової споруди на вулиці П`ясецького, 2» (далі також Рішення), яким вирішив демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду суб`єкта підприємницької діяльності Філії «Укрінтеравтосервіс-Львів» (код ЄДРПОУ 23967041) на вулиці П`ясецького, 2 (а.с.13-14).

Виконавчий комітет Львівської міської ради рекомендував філії «Укрінтеравтосервіс-Львів» здійснити демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди у добровільному порядку (пункт 2 Рішення).

Згідно з пунктом 3 Рішення, у разі нездійснення демонтажу в добровільному порядку, КП «Адміністративно-технічне управління» визначено уповноваженою особою, спільно із Залізничною районною адміністрацією на виконання демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на вулиці П`ясецького, 2 в місті Львові.

Відповідно до пункту 2.2.5 Статуту Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» одним із напрямків його діяльності є виконання функцій, визначених окремими ухвалами Львівської міської ради, рішеннями виконавчого комітету; розпорядженнями міського голови, наказами та дорученнями Уповноваженого органу, департаменту економічного розвитку (а.с.99-104).

На виконання Рішення Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради скерувала на адресу відповідача лист-вимогу №32-вих-168359 від 19 листопада 2025 року з пропозицією щодо добровільного демонтажу тимчасової споруди на вулиці П`ясецького, 2, у місті Львові, в термін до 24 листопада 2025 року (а.с.11).

Відповідач вимог позивача не виконав, на підставі чого 15 грудня 2025 року позивачем, в присутності представника Залізничної районної адміністрації Бойка Н.І., із залученням підрядника, фізичної особи-підприємця Сташківа А.В., що підтверджується актом проведення демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою вулиця П`ясецького, 2, демонтовано тимчасову споруду розміром 10 х 7 метрів (а.с.15-24).

Судом встановлено, що відповідачу надсилалися повідомлення про здійснений демонтаж тимчасової споруди, що підтверджується квитанцією про надсилання поштового відправлення з описом вкладення, наявною в матеріалах справи (а.с.25-26).

Підрядник здійснив демонтаж відповідно до укладеного Договору №45 про виконання робіт від 09 грудня 2025 року, відповідно до якого КП «Адміністративно-технічне управління» (замовник) та фізична особа-підприємець Сташків А.В. (виконавець) погодили предмет демонтажу (знесення, розбирання) самовільно встановленого (розміщеного) об`єкта (тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності) Філії «Укрінтеравтосервіс-Львів», розташованого за адресою: вулиця П`ясецького, 2, місто Львів.

Договором №45 про виконання робіт від 09 грудня 2025 року сторони погодили вартість демонтажу та умови оплати, яка склала 115 500,00 грн і повинна була бути здійснена замовником впродовж 10 днів від дати підписання акта виконаних робіт.

Актами здачі-прийняття робіт та приймання виконаних будівельних робіт від 15 грудня 2025 року, наявним в матеріалах справи, підтверджується факт демонтажу тимчасової споруди на вулиці П`ясецького, 2, здійсненого фізичною особою-підприємцем Сташківом А.В. (а.с.41-48).

Вартість наведених робіт склала домовлених 115 500,00 грн, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (а.с.40).

На підставі виконаних робіт фізична особа-підприємець Сташків А.В. виставив позивачу рахунок №81 від 15 грудня 2025 року за послуги з демонтажу тимчасової споруди в сумі 115 500,00 грн (а.с.38).

Оплата позивачем витрат за демонтаж тимчасової споруди підряднику згідно з вказаним вище рахунком підтверджується платіжною інструкцією №4083 від 24 грудня 2025 року на суму 115 500,00 грн (а.с.36).

Після демонтажу тимчасової споруди та її доставки підрядником до місця зберігання, разом із іншим належним до неї майном, позивач зберігав їх на складі, що підтверджується накладною №36 від 15 грудня 2025 року (а.с.50).

Загальна вартість витрат КП «Адміністративно-технічне управління» за демонтаж тимчасової споруди склала 115 500,00 грн без податку на додану вартість (далі ПДВ).

Позивач стверджує, що в результаті здійсненого демонтажу йому завдано майнової шкоди, яка полягала у понесенні витрат, пов`язаних з демонтажем на суму 138 600,00 грн, які включають 23 100,00 грн 20% ПДВ, так як позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджено свідоцтвом платника ПДВ №100266158 (а.с.97).

З метою досудового врегулювання спору відповідачу скеровувався лист-вимога про повернення витрат в розмірі 138 600,00 грн від 12 березня 2026 року №2410-вих-34195, понесених КП «Адміністративно-технічне управління» (а.с.44).

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем позивачу у добровільному порядку 138 600,00 грн понесених витрат.

У зв`язку з порушенням права позивача на відшкодування витрат, пов`язаних із демонтажем тимчасової споруди відповідача, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про захист своїх прав та законних інтересів.

Оцінка суду

Спір у цій справі виник у зв`язку із заявленою Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» вимогою про відшкодування витрат, понесених ним у зв`язку з примусовим демонтажем самовільно встановленої відповідачем тимчасової споруди на виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради.

З огляду на підстави та предмет позову до предмета доказування у цій справі належать, з одного боку, обставини, необхідні для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування понесених позивачем витрат на демонтаж тимчасової споруди, зокрема наявність правових підстав для здійснення демонтажу, факт понесення таких витрат, їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та необхідністю їх понесення.

З іншого боку, окремої правової оцінки потребує вимога позивача про стягнення з відповідача суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість виконаних робіт, що зумовлює необхідність встановлення наявності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку компенсувати позивачу відповідні податкові платежі як складову заявлених до відшкодування витрат.

Проаналізувавши предмет та підстави заявлених вимог, надавши оцінку поданим доказам, суд зазначає таке.

Щодо відшкодування збитків

Частинами другою та четвертою статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади.

Такий порядок визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011, відповідно до пункту 2.1 якого підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки. Пунктом 2.30 цього Порядку передбачено, що самовільно встановлена тимчасова споруда підлягає демонтажу.

Крім того, порядок розміщення тимчасових споруд на території міста Львова врегульований ухвалою Львівської міської ради №6107 від 26.12.2019.

Як встановлено судом, відповідач здійснював підприємницьку діяльність у тимчасовій споруді, розташованій на вулиці П`ясецького, 2 у місті Львові. При цьому матеріали справи не містять доказів оформлення паспорта прив`язки, укладення договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою чи включення цієї споруди до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд. Відповідач також не подав суду жодних доказів, які б свідчили про правомірність її розміщення.

За таких обставин суд доходить висновку, що тимчасова споруда була встановлена відповідачем самовільно, а тому відповідно до вимог законодавства підлягала демонтажу.

З метою усунення виявленого порушення виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення від 14.11.2025 №1156 «Про демонтаж тимчасової споруди на вулиці П`ясецького, 2», яким рекомендував відповідачу здійснити демонтаж у добровільному порядку та визначив КП «Адміністративно-технічне управління» уповноваженим виконавцем примусового демонтажу у разі невиконання цього рішення.

Матеріалами справи підтверджується, що Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради листом-вимогою від 19.11.2025 запропонувала відповідачу добровільно демонтувати споруду до 24.11.2025. Доказів виконання цієї вимоги або оскарження рішення виконавчого комітету відповідач суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» рішення органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їхніх повноважень, є обов`язковими до виконання.

Оскільки відповідач рішення виконавчого комітету у добровільному порядку не виконав, позивач, діючи в межах наданих йому повноважень, правомірно організував примусовий демонтаж тимчасової споруди із залученням підрядної організації, що підтверджується актом проведення демонтажу, договором підряду, актами приймання виконаних робіт та іншими матеріалами справи.

Отже, суд дійшов висновку, що витрати, понесені позивачем у зв`язку із проведенням демонтажу, виникли як наслідок невиконання відповідачем обов`язку самостійно усунути допущене ним порушення.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або повинна зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода відшкодовується особою, яка її завдала, у повному обсязі.

Для покладення на особу обов`язку відшкодувати шкоду необхідною є наявність сукупності таких умов: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди.

Оцінюючи наявність зазначених умов у цій справі, суд виходить із такого.

Протиправність поведінки відповідача полягає у самовільному розміщенні тимчасової споруди та невиконанні обов`язкового до виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про її добровільний демонтаж.

Наявність шкоди підтверджується договором №45 від 09.12.2025, актами приймання виконаних робіт, довідкою про їх вартість, рахунком та платіжною інструкцією №4083 від 24.12.2025, з яких убачається, що позивач фактично сплатив підряднику 115 500,00 грн за виконані роботи з демонтажу.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та понесеними витратами є прямим, оскільки необхідність залучення підрядної організації та оплати виконаних нею робіт виникла виключно внаслідок невиконання відповідачем рішення органу місцевого самоврядування про добровільний демонтаж самовільно встановленої споруди. За умови належного виконання відповідачем цього обов`язку позивач не був би змушений організовувати примусовий демонтаж та не поніс би відповідних витрат.

Щодо вини відповідача суд зазначає, що останній був належним чином повідомлений про необхідність добровільного демонтажу споруди, однак відповідних дій не вчинив, доказів існування обставин, які б об`єктивно перешкоджали виконанню рішення виконавчого комітету або свідчили про відсутність його вини, матеріали справи не містять.

Таким чином, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено наявність усіх необхідних умов цивільно-правової відповідальності відповідача, а понесені позивачем витрати на демонтаж тимчасової споруди у сумі 115 500,00 грн є реальними збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, які перебувають у прямому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача та підлягають відшкодуванню на підставі статті 1166 цього Кодексу.

Щодо вимоги про стягнення 23 100,00 грн податку на додану вартість

Окремо суд оцінює вимогу позивача про стягнення з відповідача 23 100,00 грн податку на додану вартість, яку позивач просить включити до складу збитків.

Як убачається з позовної заяви, зазначена вимога обґрунтована тим, що позивач є платником податку на додану вартість, а тому після отримання від відповідача суми відшкодування у нього, на думку позивача, виникне обов`язок зі сплати до бюджету податку на додану вартість, який також має бути компенсований відповідачем.

Суд не може погодитися з такими доводами.

Предметом цього спору є відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок невиконання відповідачем обов`язку самостійно демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду. Правовою підставою позову є статті 22 та 1166 Цивільного кодексу України, а тому предметом судового дослідження є виключно питання про наявність і розмір реальних майнових втрат, яких зазнав позивач.

При цьому суд враховує, що у спірних правовідносинах між позивачем та відповідачем не виникло договірних зобов`язань щодо виконання робіт, надання послуг чи постачання товарів.

Як встановлено судом, роботи з демонтажу тимчасової споруди виконувалися фізичною особою-підприємцем Сташківим А.В. на підставі договору, укладеного саме з позивачем. Саме підряднику позивач оплатив вартість виконаних робіт і саме з підрядником у позивача виникли відносини щодо надання послуг.

Водночас, між позивачем та відповідачем відсутня господарська операція з постачання товарів чи послуг, а кошти, які позивач просить стягнути у цій справі, не є оплатою вартості робіт або послуг, поставлених позивачем відповідачу, а заявлені виключно як компенсація майнової шкоди.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів та послуг.

Положення пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України також пов`язують формування бази оподаткування із договірною вартістю операції з постачання товарів або послуг.

Таким чином, наведені позивачем положення Податкового кодексу України регулюють порядок оподаткування операцій з постачання товарів чи послуг, тоді як предметом цього спору є стягнення збитків у деліктних правовідносинах.

Сам по собі факт присудження судом грошової компенсації завданої шкоди не свідчить про здійснення між сторонами операції з постачання товарів чи послуг, оскільки таке відшкодування не є оплатою виконаних позивачем робіт чи наданих ним послуг відповідачу, а спрямоване виключно на відновлення майнового становища потерпілої особи.

За таких обставин суд відхиляє доводи позивача про те, що сума збитків підлягає автоматичному збільшенню на суму податку на додану вартість лише з підстав його статусу платника ПДВ, адже позивач не довів, що у спірних правовідносинах саме факт стягнення збитків за рішенням суду є об`єктом оподаткування ПДВ.

Суд зазначає, що додана вартість як економічна категорія виникає у процесі створення та реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг. Натомість компенсація вже понесених збитків не є результатом створення нової доданої вартості, а лише відновлює майновий стан особи, який існував до порушення її права.

Суд наголошує, що з аналізу положень пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України вбачається, що до складу договірної вартості включаються суми коштів, що передаються платнику податків у зв`язку з компенсацією вартості товарів чи послуг, поставлених таким платником.

Водночас у спірних правовідносинах позивач не здійснював на користь відповідача постачання послуг з демонтажу тимчасової споруди.

Отже, кошти, що підлягають стягненню з відповідача, не є оплатою послуг, поставлених позивачем відповідачу, а мають характер компенсації витрат, понесених позивачем у зв`язку з усуненням наслідків протиправної поведінки відповідача.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними доказами наявності ще однієї складової заявлених збитків у розмірі 23 100,00 грн, а тому у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 115 500,00 грн.

Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позовна заява подана позивачем за допомогою підсистеми «Електронний суд». Як передбачено частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи коефіцієнт пониження розміру ставки судового збору, позивачу при поданні позовної заяви необхідно було сплатити 2 662,40 грн, натомість позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 328,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4326 від 25 березня 2026 року.

З огляду на наведене, суд повідомляє позивача про його право на повернення надлишково сплаченого судового збору в розмірі 665,60 грн як надмірно сплаченого судового збору, у порядку та на підставах, визначених статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволеної ціни позову, а саме в сумі 2 218,67 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241, 253-259 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Філії «Укрінтеравтосервіс-Львів» УДП «Укрінтеравтосервіс» (вулиця Личаківська, будинок 27А, місто Львів, 79008; код ЄДРПОУ 23967041) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (площа Міцкевича, будинок 6, квартира 7, місто Львів, 79005; код ЄДРПОУ 13804591) 115 500,00 грн витрат, пов`язаних з проведенням демонтажу тимчасової споруди та 2 218,67 грн судового збору.

3. У задоволенні вимог в частині стягнення 23 100,00 грн податку на додану вартість відмовити.

4. Судовий збір в розмірі 443,73 грн залишити за позивачем.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.

8. Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

9. Повне судове рішення складено 04 серпня 2026 року.

Суддя Бургарт Т.І.