Рішення № 138715498, 08.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2026 Справа № 914/1039/24

Господарський суд Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т.І., при секретарі судового засідання Свистуні П.О., розглянувши справу

за позовом: Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Складське господарство" (промислова зона 35/2, Будівельна база №1, місто Вараш, Рівненська область, 34400; код ЄДРПОУ 36217282);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Техномедбуд" (вулиця Івана Сірка, будинок 3А/4, місто Стрий, Львівська область, 82400; код ЄДРПОУ 41709348);

про: стягнення 2 957 554,00 грн, -

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Складське господарство» (далі також ВП «Складське господарство», позивач) звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Техномедбуд» (далі також ТзОВ «Захід-Техномедбуд», відповідач) про стягнення 2 957 554,00 грн.

Історія розгляду справи

Справа неодноразово розглядалася судами:

1. Господарський суд Львівської області рішенням від 02.09.2024 позовні вимоги задовольнив частково; присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 395 162, 72 грн, з яких: 184 835,12 грн пені, 70 134,38 грн 3% річних, 134 353,38 грн інфляційних втрат, 5 839,84 грн судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

2. Західний апеляційний господарський суд постановою від 16.12.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 скасував в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позову; в решті рішення залишив без змін.

3. Верховний Суд постановою від 20.02.2025 постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4. Західний апеляційний господарський суд постановою від 20.05.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 залишив без змін.

5. Верховний Суд постановою від 13.08.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №914/1039/24 скасував. Справу №914/1039/24 направив на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Згідно протоколу розподілу справу було передано судді Бургарт Т.І.

Ухвалою суду від 22.09.2-25 справу прийнято до розгляду за правилами загального провадження.

Процесуальний рух справи відображено в протоколах судових засідань і ухвалах суду.

Аргументи сторін

Аргументи позивача

В обґрунтування позовних вимог ВП «Складське господарство» посилається на укладення 06.12.2022 з відповідачем договору купівлі-продажу, за умовами якого відповідач (покупець) зобов`язався здійснити повну попередню оплату товару в сумі 23 908 362,14 грн протягом 10 робочих днів з дня укладення договору, тобто до 20.12.2022. Натомість позивач (продавець) зобов`язався відвантажити майно покупцю протягом 30 календарних днів після надходження коштів від покупця, але не пізніше 31.12.2022, а покупець у цей самий строк вивезти придбане майно.

Всупереч узгоджених сторонами умов, відповідач зобов`язання щодо повної попередньої оплати за товар у встановлений договором строк до 20.12.2022 виконав лише частково, у зв`язку з чим оплати, здійснені ТОВ "Захід-Техномедбуд" після 21.12.2022, ВП "Складське господарство" вважає такими, що здійснені несвоєчасно, з порушеннями умов Договору.

З огляду на викладене, покликаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивач здійснив нарахування пені за період з 21.12.2022 до 20.06.2023, 3% річних за період з 21.12.2022 до 31.01.2024 та інфляційних втрат за період січень-грудень 2023 року в загальній сумі 2 957 554,00 грн, стягнення яких є предметом позову у справі, що розглядається.

Аргументи відповідача

Відповідач вважає позов необґрунтованим, просить в задоволенні позовних вимог відмовити, з огляду на таке.

У ТОВ "Захід-Техномедбуд" були підстави вважати, що позивач не виконає свого обов`язку або виконає його не в повному обсязі, що зумовило зупинення першим виконання своїх зобов`язань відповідно до ч.3 ст.538 ЦК, а саме:

- ще на етапі проведення тендеру позивач опублікував інформацію про припинення відвантаження товару з 01.01.2023 на невизначений строк, момент завершення якого визначено вказівкою на подію - затвердження ним власного фінансового плану, що перебуває поза сферою контролю відповідача.

- існували ризики повного чи часткового знищення товару з огляду на безпекову ситуацію у Миколаївській області у грудні 2022 року;

- ВП "Складське господарство" не виконало ні до 31.12.2022, та навіть станом на час нового розгляду справи судом умови Договору в частині передачі (завантаження) майна у обсязі, що фактично сплачений відповідачем;

- після затвердження фінансового плану ВП "Складське господарство" на 2023 рік, з жовтня до грудня 2023 року, відповідач здійснював оплату за придбаний товар в розмірах більших, ніж сума, на яку товар в подальшому передавався позивачем;

- на час розгляду справи в суді, після здійснення відповідачем повної оплати за Договором у розмірі 23 667 555,97 грн з врахуванням виключених сторонами позицій майна на суму 240 806,17 грн, позивач не забезпечив передачу відповідачу товару вартістю 19 139,23 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків;

Зазначені вище обставини також свідчать про можливість зменшення розміру штрафних санкцій за ініціативою суду на підставі ст.233 Господарського кодексу України (далі ГК) та ст.551 ЦК (про що відповідач подав відповідне клопотання).

Обставини, встановлені судом

06.12.2022 (згідно з протоколом електронних торгів через електронну торгову систему Prozorro.Пpoдaжi від 22.11.2022 №BSE001-UA-20221114-48651) ВП "Складське господарство" (продавець) та ТОВ "Захід-Техномедбуд" (покупець) уклали договір купівлі-продажу №19B-7/64-145-SD-22-01370 (далі Договір), предметом котрого була купівлі-продаж майна, а саме відходів біметалів, брухту та різного виду кабелів, перелік якого визначено додатком №1-ПВ до договору.

При цьому, сторони передбачили можливість коригування предмета купівлі продажу шляхом виключення з цього переліку майна окремих позицій у разі виникнення у продавця потреби в такому майні. Так, умовами договору визначено, що продавець повідомляє покупця про виключення відповідних позицій, після чого сторони укладають додаткову угоду про виключення такого майна (пункт 7.6).

За умовами укладеного договору:

- продаж здійснюється на умовах FCA (Інкотермс 2000) на площах продавця згідно з додатками №1-ПВ та №2-ПВ до договору та на суму 23 908 362,14 грн з ПДВ (п.2.1);

- покупець зобов`язується сплатити кошти за придбане майно у сумі, зазначеній в п.2.1, на поточний рахунок ВП "Складське господарство" на умовах попередньої оплати одним або декількома платежами, в термін протягом 10 робочих днів з дати укладення договору (п.2.3);

- продавець протягом 30 (тридцяти) календарних днів після надходження коштів від покупця відповідно до п.2.3 (але не пізніше ніж до 31.12.2022), зобов`язується відвантажити майно покупцю (п.3.1);

- покупець зобов`язується протягом 30 (тридцяти) календарних днів після сплати коштів відповідно до п.2.3 (але не пізніше ніж до 31.12.2022) вивезти майно (п.3.2);

- по завершенню 30 (тридцяти) календарних днів після повної сплати покупцем коштів відповідно до п.2.3, останній зобов`язується укласти із продавцем договір відповідального зберігання невивезеного майна, який вступає в дію, починаючи з наступного дня після завершення терміну вивезення відповідно до п.3.2, або, починаючи з 01.01.2023 (п.3.6);

- у випадку порушення покупцем договірних зобов`язань, покупець зобов`язується сплатити продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення (п.5.3).

На виконання пункту 2.3. у визначений договором строк для внесення суми повної передоплати за товар протягом 10 робочих днів з дати його укладення відповідач здійснив на рахунок позивача 2 платежі:

15.12.2022 2 000 000,00 грн;

16.12.2022 - 700 000,00 грн (що підтверджується витягами з банківських виписок №1238 та №1241 відповідно).

Після спливу узгодженого пунктом 2.3 Договору строку для здійснення повної передоплати товару і до 31.12.2022 відповідач продовжував здійснювати оплати у такі дати та в таких розмірах:

21.12.2022 340 000,00 грн;

21.12.2022 612 000,00 грн;

27.12.2022 2 464 000,00 грн;

27.12.2022 2 800 000,00 грн;

29.12.2022 1 960 000,00 грн;

30.12.2022 1 568 000,00 грн;

(що підтверджується витягами з банківських виписок №181 , №182 №183 №184 №187 №188, відповідно).

21.12.2022 позивач розпочав відвантаження товару за умовами договору на площадках, що знаходяться в місті Южноукраїнськ Вознесенського району.

Судом встановлено, що 5 з 13 територіальних громад вказаного району належали до територій, розташованих в районі проведення воєнних (бойових) дій або тих, що перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до Переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75). Водночас, місто Южноукраїнськ Вознесенського району не перебувало в тимчасовій окупації.

У визначений умовами Договору строк для виконання обов`язку щодо передачі майна (до 31.12.2022) позивач здійснив відвантаження 4 партій товару такою вартістю:

21.12.2022 1372 000,00 грн;

21.12.2022 1652 000,00 грн;

27.12.2022 1516 515,00 грн;

30.12.2022 4060 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними та актом звірки.

27.12.2022 ВП "Складське господарство" та ТОВ "Захід-Техномедбуд" уклали додаткову угоду №1 до Договору, у пунктах 1-3 якої виклали окремі пункту Договору в такій редакції:

- п.3.1 продавець протягом 30 (тридцяти) календарних днів після надходження коштів від покупця відповідно до п.2.3, зобов`язується відвантажити майно покупцю;

- п.3.2 покупець зобов`язується протягом 30 (тридцяти) календарних днів після сплати коштів відповідно до п.2.3 вивезти майно;

- п.3.6 починаючи з 01.01.2023 до затвердження фінансового плану АТ "Енергоатом" на 2023 рік, відвантаження майна зупиняється до отримання повідомлення від продавця про затвердження фінансового плану; після отримання покупцем повідомлення про затвердження фінансового плану перебіг строку відвантаження та вивезення майна згідно пунктів 3.1, 3.2 договору продовжуються з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

При цьому, умовами тендерної документації під час проведення електронний торгів передбачалися дещо схожі положення до тих, які узгоджені сторонами шляхом укладення додаткової угоди №1.

Так, у кваліфікаційних вимогах, які ТОВ "Захід-Техномедбуд" долучило до матеріалів справи, зазначено, що починаючи з 01.01.2023 до затвердження фінансового плану АТ "Енергоатом" на 2023 рік, перебіг строків оплати та відвантаження майна припиняється до отримання повідомлення від продавця про затвердження фінансового плану. Після отримання покупцем повідомлення про затвердження фінансового плану перебіг строків оплати та відвантаження майна продовжується з урахуванням часу, що минув до їх зупинення.

Водночас, сторонами в додатковій угоді врегульовано зупинення строків відвантаження, в той час, коли регулювання строку оплати залишено в редакції основного договору.

19.09.2023 позивач листом №45/0-1663 повідомив відповідача, що Фінансовий план Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на 2023 рік був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.09.2023 №814-р.

Отримавши повідомлення про затвердження фінансового плану, що було передумовою для відновлення позивачем діяльності з відвантаження товару, відповідач продовжив виконання грошових зобов`язань в таких сумах та в такі періоди:

23.10.2023 3 050 000,00 грн;

31.10.2023 1 600 000,00 грн;

16.11.2023 2 900 000,00 грн;

25.12.2023 3 517 165,42 грн;

26.12.2023 156 000,00 грн;

01.02.2024 390,55 грн (що підтверджується витягами з банківських виписок №484537701.1, №484537726.1 №484537798.1, №484537864.1, №484537865.1, №484537929.1 відповідно).

В свою чергу, позивач продовжив відвантаження 5 партій товару за договором на такі суми:

25.10.2023 3 248 000,00 грн;

01.11.2023 1 568 000,00 грн;

17.11.2023 2 856 000,00 грн;

26.12.2023 3 500 000,00 грн;

27.12.2023 152 770, 45 грн.

Судом також встановлено, що 29.12.2022 ВП «Складське господарство» надіслало відповідачу проєкт додаткової угоди № 2 до договору, яким запропонувало, зокрема, припинити взаємні зобов`язання сторін щодо оплати та відвантаження частини майна вартістю 240 806,17 грн шляхом виключення відповідних позицій із додатка № 1-ПВ до договору. Надалі сторони погодили та підписали зазначену додаткову угоду, а припинення взаємних зобов`язань було остаточно підтверджено листами ВП «Складське господарство» від 24.01.2024 № 45/0-187 та ТОВ «Захід-Техномедбуд» від 29.01.2024 № 10.

На час розгляду справи в суді, після здійснення відповідачем повної оплати за договором у розмірі 23 667 555,97 грн з врахуванням виключених сторонами позицій майна на суму 240 806,17 грн, позивачем не забезпечено передачу відповідачу товару вартістю 19 139,23 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним без застережень уповноваженими представниками сторін.

Оцінка суду

Верховний суд, скеровуючи справу на новий розгляд, зазначив, що в ході вирішення спору, оцінюючи обставини виконання сторонами своїх договірних зобов`язань, суду необхідно встановити:

1. чи допустив продавець порушення своїх зустрічних договірних обов`язків саме у період, коли покупець був зобов`язаний здійснити 100 % попередню оплату, та, у разі встановлення таких порушень, визначити їх зміст, час виникнення, характер і підтвердження належними доказами;

2. чи існували у період, визначений договором для здійснення попередньої оплати, обставини, які могли свідчити про очевидну неможливість виконання продавцем свого обов`язку щодо передачі товару або про істотну затримку такого виконання, зокрема, чи був товар фактично наявний у продавця, чи був він готовий до передачі покупцю, чи повідомляв продавець про готовність або неготовність до відвантаження товару, а також чи існували інші обставини, які відповідно до статті 538 ЦК України могли надавати покупцю право зупинити виконання свого обов`язку щодо здійснення попередньої оплати;

3. які саме обставини стали причиною невнесення покупцем повної попередньої оплати у встановлений договором строк, чи перебували вони у причинно-наслідковому зв`язку з поведінкою продавця, а також надати оцінку доводам сторін щодо фактичного порядку відвантаження товару, зокрема щодо того, чи визначав покупець обсяги товару, який мав можливість вивезти зі складу.

4. наявність причин для внесення сторонами змін до умов договору щодо строків відвантаження товару, встановлення ініціатора таких змін та правового значення виключення з договору положень про граничний строк виконання відповідних обов`язків.

5. обставини припинення зобов`язання щодо частини товару на суму 240 806,17 грн, зокрема встановлення того, чи був відповідний товар наявний у продавця на момент укладення договору, чи вибув із його володіння у подальшому, а також чи пов`язана відсутність такого товару з несвоєчасним виконанням покупцем обов`язку щодо здійснення повної попередньої оплати.

Враховуючи вказівки Верховного Суду, а також предмет та підстави заявленого позову, перед судом стоїть завдання з`ясувати обставини щодо того, чи виник у відповідача обов`язок здійснити повну попередню оплату товару саме у визначений договором строк, чи були у нього об`єктивні та підтверджені належними доказами підстави для зупинення виконання такого обов`язку, а також чи є правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та який розмір такої відповідальності є обґрунтованим з урахуванням встановлених у справі обставин, характеру порушення, поведінки сторін при виконанні договірних зобов`язань та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у тому числі наявність підстав для зменшення розміру відповідальності.

Вирішуючи зазначені питання, суд виходить із того, що підставою виникнення спірних правовідносин між сторонами є укладений 06.12.2022 договір купівлі-продажу, а тому першочерговій оцінці підлягає зміст та обсяг погоджених зобов`язань та дотримання кожною зі сторін умов договору при виконанні передбачених ним взаємних обов`язків.

Щодо виконання сторонами умов договору купівлі-продажу та застосування положень статті 538 ЦК України

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК).

Згідно укладеного сторонами договору, позивач зобов`язався передати відповідачу у власність майно визначене у додатку №1-ПВ до договору (відходи біметалів, брухт та різного виду кабелі), а відповідач сплатити вартість майна в сумі 23 908 362,14 грн з ПДВ на умовах передоплати та прийняти його на визначених договором умовах.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас, умовами спірного договору сторони саме встановили інший строк оплати товару.

Так, згідно пункту 2.3 Договору сторони погодили, що на покупця покладається обов`язок здійснити попередню оплату придбаного майна у повному обсязі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, одним або декількома платежами, протягом 10 робочих днів з дати укладення договору.

Натомість, продавець протягом 30 (тридцяти) календарних днів після надходження коштів від покупця відповідно до п.2.3 (але не пізніше ніж до 31.12.2022), зобов`язується відвантажити майно покупцю (п.3.1).

Вказане свідчить про узгодження сторонами порядку виконання зобов`язань за договором, згідно якого виникнення у продавця обов`язку з передачі майна покладено у залежність від попереднього здійснення повної передоплати вартості товару покупцем у чітко визначений строк.

З урахуванням дати укладення договору (06.12.2022), кінцевим строком виконання відповідачем обов`язку щодо здійснення повної попередньої оплати товару було 20.12.2022 10-й робочий день з дня укладення договору. Відповідно з 21.12.2022 розпочався відлік періоду прострочення виконання цього грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.193 ГК та статей 525, 526 ЦК суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.610, 612 ЦК).

Як встановлено судом, у межах визначеного пунктом 2.3 Договору строку відповідач здійснив лише частину передбаченої договором попередньої оплати, а саме перерахував на рахунок позивача 15.12.2022 грошові кошти у розмірі 2 000 000,00 грн та 16.12.2022 - 700 000,00 грн, загалом 2 700 000,00 грн.

Водночас повна попередня оплата вартості майна у розмірі, погодженому сторонами пунктом 2.1 Договору, тобто 23 908 362,14 грн, у строк до 20.12.2022 (включно) відповідачем здійснена не була. Інші платежі на виконання обов`язку щодо оплати товару відповідач здійснював вже після спливу встановленого договором строку, а саме починаючи з 21.12.2022.

Виходячи із принципу свободи договору (ст.627 ЦК), якщо сторонами досягнуто домовленості про визначення кінцевої календарної дати виконання зобов`язання за договором, то застосовується договірне регулювання строку виконання зобов`язання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав обов`язок щодо здійснення повної попередньої оплати за умовами укладеного між сторонами договору, у зв`язку з чим допустив порушення строку виконання грошового зобов`язання, що є підставою для цивільно-правової відповідальності у виді штрафних санкцій.

Водночас, відповідач заперечує підставність нарахування штрафних санкцій, посилаючись на наявність передбачених частиною третьою статті 538 ЦК України підстав для зупинення виконання свого обов`язку щодо повної попередньої оплати товару.

Ключові аргументи відповідача, покладені в основу оспорювання правомірності застосування штрафних санкцій, зводяться до того, що сам позивач не мав змоги відвантажити весь товар у визначений договором строк (до 31.12.2022), про що усно попереджав відповідача в ході узгодження графіків поставки. У зв`язку з цим, відповідач за узгодженням з позивачем здійснював оплату товару в сумі, достатній для оплати партій, які могли фактично бути відвантажені. При цьому зазначає, що позивач не виконав свої зустрічні зобов`язання з відвантаження товару навіть в межах частково оплачених сум, оскільки вартість відвантаженого товару в період до 01.01.2023 менша за розмір фактично перерахованих коштів. Водночас, оскільки з 01.01.2023 відвантаження товару не могло здійснюватися у зв`язку з необхідністю затвердження фінансового плану позивача (що тривало 9 місяців), відповідач не вносив оплату за товар у зв`язку з наявністю обгрунтованих підстав вважати, що товар може бути знищено чи пощкоджено, що зумовлено розташуванням площадок продавця, на яких зберігався товар, в безпосередній близькості до окупованих територій. Вказані обставини в своїй сукупності відповідач оцінює як підстави для зупинення виконання обов`язку щодо подальшої оплати відповідно до статті 538 ЦК України.

Позивач вказані твердження відповідача заперечує, покликаючись як на умови договору, так і на відсутність будь яких доказів, які могли б їх підтвердити.

Надаючи оцінку наведеним аргументам відповідача, суд виходить з наступного.

Згідно положень статті 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч.3 ст.538 ЦК).

Застосовуючи вказане нормативне регулювання до спірних правовідносин, суд зазначає, що відповідно до пункту 3.1 Договору ВП «Складське господарство» зобов`язалося протягом 30 календарних днів після надходження коштів від покупця відвантажити майно покупцю, але в будь-якому разі не пізніше 31.12.2022.

Тобто, за погодженим сторонами порядком виконання зобов`язань обов`язок позивача щодо відвантаження товару не виникав одночасно з укладенням Договору чи незалежно від дій покупця, а був обумовлений попереднім надходженням від відповідача повної суми попередньої оплати.

Таким чином, суд констатує, що в межах спірних правовідносин за умовам договору спочатку відповідач мав виконати свій обов`язок щодо 100 % попередньої оплати товару у строк до 20.12.2022 в сумі 23 908 362,14 грн, і лише після належного виконання такого обов`язку відповідачем у позивача виникав обов`язок здійснити відвантаження майна протягом 30 календарних днів з моменту отримання таких коштів, однак у будь-якому випадку не пізніше 31.12.2022.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 693 ЦК України у разі встановлення договором обов`язку покупця здійснити попередню оплату товару така оплата має бути проведена у строк, визначений договором, а у разі невиконання покупцем цього обов`язку застосовуються положення статті 538 ЦК України щодо зустрічного виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, саме позивач мав право зупинити виконання зобов`язань з поставки (відвантаження товару) у зв`язку з простроченням відповідачем виконання обов`язку щодо його повної передоплати у визначений строк. Водночас, позивач цим правом не скористався, а навпаки, здійснював відвантаження майна в межах наявних договірних правовідносин, незважаючи на те, що передбачена пунктом 2.3 Договору умова щодо здійснення покупцем повної попередньої оплати не була виконана.

Відтак, відповідач, здійснивши лише часткову оплату у встановлений пунктом 2.3 Договору строк, не набув права вимагати від позивача виконання обов`язку щодо відвантаження товару у повному обсязі, оскільки визначений сторонами порядок виконання зустрічних обов`язків передбачав попереднє виконання покупцем свого грошового зобов`язання. А тому, посилання відповідача на те, що обсяги фактично переданого йому майна у період до 31.12.2022 були меншими, ніж суми здійснених ним оплат, не заслуговують на увагу.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що до закінчення строку, встановленого договором для внесення повної попередньої оплати, тобто станом на 20.12.2022, позивачем було допущено порушення будь-яких договірних обов`язків, які б могли об`єктивно перешкоджати виконанню відповідачем обов`язку з оплати або надавати йому право на зупинення такого виконання відповідно до частини третьої статті 538 ЦК України.

Доводи відповідача щодо неможливості самим позивачем здійснити відвантаження товару в строк до 31.12.2022 у повному обсязі є голослівними та не підтвердженими будь якими доказами.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність претензій з боку позивача щодо неповної оплати товару свідчить про неможливість здійснення ним подальшого відвантаження товару. Суд зазначає, що відповідно до умов договору відповідачу був відомий строк виконання зобов`язання щодо повної сплати авансу. За таких обставин, керуючись принципом добросовісності та вимогами належного виконання зобов`язань, відповідач мав здійснити оплату у визначений договором строк, не очікуючи пред`явлення позивачем відповідної претензії. З огляду на це, відсутність вказаної претензії не може вважатися свідченням як належного виконання відповідачем свого обов`язку, так і неможливістю виконання позивачем своїх зобов`язань щодо поставки товару. Будь-яких належних доказів, котрі б підтверджували останнє, відповідачем не надано.

Інші аргументи відповідача щодо наявності обставин, які свідчать про неможливість належного виконання позивачем своїх обов`язків фактично ґрунтуються на посиланнях на загальну безпекову ситуацію у зв`язку із введенням воєнного стану, а також на передбачене сторонами зупинення відвантаження товару після 01.01.2023 до затвердження фінансового плану.

Водночас, такі обставини не свідчать про існування об`єктивної неможливості виконання позивачем своїх зобов`язань саме у період, коли відповідач мав здійснити повну попередню оплату.

Так, що на момент укладення договору (06.12.2022) воєнний стан в Україні вже тривав понад дев`ять місяців. Не зважаючи на це сторони, усвідомлюючи відповідні обставини, погодили конкретний порядок виконання своїх зобов`язань, передбачивши здійснення повної попередньої оплати до 20.12.2022 та завершення відвантаження і вивезення майна не пізніше 31.12.2022. При цьому положення щодо зупинення відвантаження з 01.01.2023 стосувалося періоду після спливу встановлених договором строків виконання основних зобов`язань сторін та не змінювало обов`язку відповідача здійснити оплату у визначений договором строк.

Суд також не бере до уваги доводи відповідача про те, що станом на час розгляду справи позивачем не передано товар на суму 19 139,23 грн, оскільки предметом дослідження у цій справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання і нарахування штрафних санкцій у зв`язку з таким виконанням, а не обставини щодо належного та повного виконання позивачем обов`язку з передачі майна після здійснення відповідачем повної оплати. Суд зазначає, що у випадку, якщо відповідач вважає, що ВП «Складське господарство» порушено зобов`язання з поставки товару після здійсненої ним оплати, він не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду з відповідним позовом.

Підсумовуючи викладене, наведені відповідачем обставини не можуть бути підставою для висновку про відсутність у нього прострочення виконання грошового зобов`язання або для звільнення його від відповідальності за таке порушення, як і обставин, які б свідчили про очевидну неможливість виконання позивачем свого зустрічного обов`язку з передачі майна або про істотну затримку такого виконання. В ході розгляду справи відповідачем не підтверджено причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою позивача та невнесенням ним повної попередньої оплати у встановлений договором строк.

Щодо обставин та правових наслідків внесення змін до договору додатковою угодою №1

Судом встановлено, що у зв`язку з завершенням первинно встановлених строків виконання зобов`язань за договором, сторони реалізували своє право на зміну його умов шляхом укладення 27.12.2022 додаткової угоди №1.

З матеріалів справи вбачається, що проект додаткової угоди складено позивачем та скеровано для підписання відповідачу, яким ця угода підписана без зауважень щодо її змісту та без пропозицій щодо зміни її редакції.

Зокрема, вказаною додатковою угодою сторони погодили нову редакцію окремих положень договору, а саме пункту 3.1 щодо строку відвантаження майна, пункту 3.2 щодо строку його вивезення покупцем, а також пункту 3.6, яким передбачили, що починаючи з 01.01.2023 до затвердження фінансового плану АТ «Енергоатом» на 2023 рік відвантаження майна зупиняється до отримання покупцем відповідного повідомлення від продавця.

З 01.01.2023 відповідач не здійснював подальшої оплати за договором до жовтня 2023 року, тобто до отримання від позивача повідомлення від 19.09.2023 №45/0-1663 про затвердження фінансового плану АТ «НАЕК «Енергоатом» на 2023 рік та відновлення можливості здійснення відвантаження майна.

Заперечуючи проти нарахування штрафних санкцій за цей період, відповідач посилається на те, що саме позивач не мав можливості виконувати свої зобов`язання з відвантаження товару у зв`язку із зупиненням такого відвантаження з 01.01.2023 до затвердження фінансового плану, а тому прострочення внесення ним оплати не може бути підставою для застосування відповідальності.

При цьому відповідач покликається, що умовами тендерної документації ВП "Складське господарство", розміщеної при оголошенні торгів передбачено, що починаючи з 01.01.2023 до затвердження фінансового плану АТ "Енергоатом" на 2023 рік, перебіг строків оплати та відвантаження майна припиняється до отримання повідомлення від продавця про затвердження фінансового плану. Після отримання покупцем повідомлення про затвердження фінансового плану перебіг строків оплати та відвантаження майна продовжується з урахуванням часу, що минув до їх зупинення.

З цього приводу суд зазначає, що укладаючи додаткову угоду №1 відповідачу достеменно були відомі умови тендерної документації про зупинення перебігу строків оплати та відвантаження майна з 01.01.2023 до затвердження фінансового плану АТ "Енергоатом" на 2023 рік. Однак, не зважаючи на це відповідач уклав додаткову угоду №1 в котрій погодив лише виконання позивачем обов`язків щодо відвантаження та вивезення майна після 01.01.2023 і не змінював встановленого договором обов`язку покупця здійснити повну попередню оплату. Так, аналіз змісту додаткової угоди №1 до договору підтверджує, що сторони не вносили змін до положень договору, які визначали порядок та строки здійснення відповідачем попередньої оплати. Цією угодою не передбачено ані відтермінування виконання відповідачем обов`язку щодо внесення несплаченої частини вартості майна, ані зміни встановленого пунктом 2.3 договору строку здійснення повної попередньої оплати.

Суд зауважує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, розумності та справедливості. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені сторонами на власний розсуд та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладаючи додаткову угоду №1, сторони мали можливість самостійно визначити, які саме умови договору підлягають зміні, у тому числі могли врегулювати питання щодо строків виконання відповідачем обов`язку з оплати або наслідків його попереднього прострочення. Однак таких змін сторонами погоджено не було.

З приводу покликань відповідача на умови тендерної документації, то такі його доводи вже були предметом оцінки Верховного Суду під час розгляду цієї справи. Постановою від 13.08.2025 Верховний Суд зазначив, що при визначенні прав та обов`язків сторін необхідно виходити саме зі змісту укладеного між ними договору, а не положень тендерної документації.

Зокрема, Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі, однак вказана норма не передбачає відповідності умов договору положенням тендерної документації, яка є документом, що розробляється та затверджується замовником для проведення процедури закупівлі.

Враховуючи викладене, суд при вирішенні спору виходить саме з умов договору купівлі-продажу та додаткових угод до нього, які були погоджені сторонами, а не з умов тендерної документації.

З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для невиконання ним обов`язку щодо повної передоплати товару у період після 01.01.2023 у зв`язку зі зміною умов договору та укладення додаткової угоди № 1, оскільки відповідні доводи не знайшли свого підтвердження.

Щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати товару, виключеного з предмета договору умовами додаткової угоди №2

Щодо доводів відповідача про безпідставність нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат на суму 240 806,17 грн, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 7.6 Договору сторони передбачили можливість виключення з переліку майна окремих позицій у разі виникнення у продавця потреби в такому майні. При цьому умовами договору визначено, що продавець повідомляє покупця про виключення відповідних позицій, після чого сторони укладають додаткову угоду про виключення такого майна.

При цьому зміст вказаного пункту договору не містить умови щодо необхідності отримання попередньої згоди покупця на таке виключення, а також не встановлює додаткових обмежень чи умов, за наявності яких продавець вправі ініціювати виключення окремих позицій майна. Таким чином, сторони, реалізуючи принцип свободи договору, передбачили можливість зміни предмету договору за ініціативою продавця у випадку виникнення у нього відповідної потреби.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2022 ВП «Складське господарство» направило відповідачу підписаний представником позивача проєкт додаткової угоди №2 до договору, якою запропонувало виключити з переліку майна, визначеного додатком №1-ПВ до договору, окремі позиції загальною вартістю 240 806,17 грн. Надалі зазначена додаткова угода була погоджена сторонами, а факт припинення взаємних зобов`язань щодо відповідної частини майна підтверджений листуванням сторін у січні 2024 року та фактичним підписанням додаткової угоди обома сторонами 01.02.2024.

Суд враховує, що з моменту направлення відповідачу проєкту додаткової угоди №2 (29.12.2022) останньому стало відомо про неможливість виконання договору в частині передачі окремих позицій майна, включених до додатка №1-ПВ. Відповідно, починаючи з цього моменту відповідач був повідомлений про те, що частина погодженого сторонами майна вартістю 240 806,17 грн фактично не підлягатиме передачі.

При цьому суд враховує, що за загальним правилом, встановленим статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас у спірних правовідносинах сторони самостійно передбачили у пункті 7.6 Договору можливість виключення окремих позицій майна з переліку товару у разі виникнення у продавця відповідної потреби. Таким чином, дії продавця щодо виключення частини майна не є односторонньою зміною договору всупереч вимогам цивільного законодавства, а є реалізацією погодженого сторонами договірного механізму зміни обсягу зобов`язань.

Відповідач, отримавши відповідне повідомлення продавця, зважаючи на умови договору, мав правові підстави вважати, що вказана частина майна, яка не буде предметом подальшого виконання договору, не підлягає оплаті як товар, що має бути переданий покупцю.

За таких обставин суд вважає, що сам факт подальшого формального підписання сторонами відповідної додаткової угоди (яка позивачем підписана ще 29.12.2022) та дата її підписання не можуть бути підставою для висновку про існування у відповідача обов`язку здійснити оплату вартості майна, щодо якого продавець ще у грудні 2022 року повідомив про його виключення з предмета договору, маючи таке одностороннє право відповідно до узгоджених сторонами умов.

Враховуючи наведене, нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму 240 806,17 грн у період після 29.12.2022 фактично ґрунтується на припущенні про існування у відповідача прострочення грошового зобов`язання щодо оплати майна, яке за волевиявленням самого продавця було виключене з переліку товару, що підлягає передачі.

Такий підхід суперечить як змісту погоджених сторонами умов договору, так і загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам добросовісності, розумності та справедливості, оскільки не може вважатися добросовісним покладенням на покупця відповідальності за невнесення оплати за майно, щодо якого продавець завчасно повідомив про відсутність наміру здійснювати його передачу.

Отже, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для включення суми 240 806,17 грн до розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат у період після 29.12.2022, оскільки в цій частині відповідач не допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо застосування відповідальності

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Умовами укладеного між сторонами договору (пункт 5.3) погоджено, що у випадку порушення покупцем договірних зобов`язань покупець зобов`язується сплатити продавцю пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення.

З огляду на встановлені судом обставини, що відповідач не здійснив повну попередню оплату вартості майна у строк, визначений пунктом 2.3 Договору, а саме до 20.12.2022 (включно), відтак позивач вправі згідно пункту 5.3 Договору та положень частини другої статті 625 ЦК України нараховувати пеню, а також 3 % річних та інфляційні втрати за період прострочення.

Відповідачем не заперечується сума нарахованих штрафних санкцій в частині правильності арифметичних розрахунків.

Водночас, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99% з урахуванням наведених ним обставин щодо умов, в яких здійснювалося виконання сторонами зобов`язань за договором, про що заявив відповідне клопотання, розглянувши яке суд зазначає наступне.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, неустойка за своєю правовою природою є інструментом забезпечення виконання зобов`язання та спрощеної компенсації можливих втрат кредитора, а не каральним заходом. Її застосування має відбуватися з урахуванням засад добросовісності, розумності та справедливості, а також реального характеру порушення зобов`язання, тривалості прострочення та поведінки сторін у зобов`язальних правовідносинах.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Зважаючи на викладене, вирішуючи питання про стягнення заявленої позивачем пені, суд враховує наступне.

Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Судом установлено, що позивач нарахував відповідачу пеню на загальну суму 2147889,91 грн, в тому числі 43826, 72 грн на суму 240806,17 грн (вартість товару, який позивачем виключено з предмету договору). Водночас, нарахування пені на суму 240806,17 грн у період після надсилання відповідачу додаткової угоди №2 (після 29.12.2022) є безпідставним. Відтак, пеня на вказану суму прострочення підлягає нарахуванню за період 8 днів в сумі 1926, 45 грн, у стягненні 41900,27 грн (43826, 72 грн-1926, 45 грн), нарахованих на суму 240806,17 грн після 29.12.2022 суд відмовляє.

З огляду на викладене, загальна сума пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання становить 2105 989, 64 грн (2147889,91 грн - 41900,27 грн).

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для зменшення розміру пені, суд не залишає поза увагою той факт, що після 01.01.2023 виконання договору відбувалося в умовах, які істотно відрізнялися від тих, що існували на момент його укладення.

Зокрема, можливість відвантаження майна була припинена до затвердження фінансового плану АТ «НАЕК «Енергоатом» на 2023 рік, причому на момент укладення додаткової угоди сторонам не було відомо ні про дату затвердження такого фінансового плану, ні про прогнозовану тривалість відповідного обмеження. Зазначені обставини не залежали від волевиявлення відповідача та перебували поза сферою його контролю.

Суд бере до уваги, що після отримання повідомлення про затвердження фінансового плану та відновлення можливості здійснення відвантаження відповідач відновив виконання свого грошового зобов`язання. При цьому не можна виключати, що у разі затвердження фінансового плану у більш ранній строк відповідач мав би можливість відповідно раніше завершити оплату вартості майна та отримати його у власність, що, своєю чергою, істотно скоротило б період прострочення.

Суд враховує, що припинення відвантаження товару з 01.01.2023 на невизначений строк, з огляду на безпекову ситуацію та наближеність місця зберігання майна до тимчасово окупованих територій, об`єктивно могло викликати у відповідача обґрунтовані сумніви щодо своєчасного отримання придбаного майна та ризиків його можливого пошкодження, втрати чи знищення.

За таких умов покладення на відповідача у повному обсязі негативних наслідків несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за весь період, протягом якого відвантаження майна було фактично призупинено з причин, що залежали від позивача, не повною мірою відповідало б засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Наведені обставини не спростовують факту допущеного відповідачем порушення умов договору та не звільняють його від відповідальності, однак у своїй сукупності свідчать про наявність виняткових обставин, які відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України можуть бути враховані судом при визначенні справедливого та співмірного розміру пені.

Вирішуючи питання про ступінь зменшення розміру пені, суд також враховує поведінку сторін у спірних правовідносинах.

Зокрема, суд звертає увагу, що позивач не допускав будь-яких порушень виконання своїх зобов`язань за договором, а відповідач станом на момент звернення позивача до суду, виконав зобов`язання в повному обсязі.

Водночас, як встановлено судом, після отримання 19.09.2023 повідомлення про затвердження фінансового плану АТ «НАЕК «Енергоатом» та відновлення можливості відвантаження майна відповідач не здійснив повну оплату вартості товару у розумний строк, а продовжив виконувати свій обов`язок частинами протягом періоду з 23.10.2023 до 01.02.2024. При цьому умовами договору сторони погодили обов`язок покупця здійснити повну попередню оплату протягом десяти робочих днів з моменту укладення договору. Отже, навіть після усунення обставин, на які відповідач посилається як на причину прострочення, ним не було вчинено дій, спрямованих на оперативне та повне виконання простроченого грошового зобов`язання.

За таких обставин доводи відповідача про те, що невиконання грошового зобов`язання протягом усього спірного періоду було викликане лише обставинами, які залежали від позивача та перебували поза сферою контролю відповідача, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Отже, хоча суд і вбачає підстави для зменшення розміру пені з огляду на виняткові обставини, пов`язані із призупиненням відвантаження майна та необхідністю дотримання принципів справедливості, добросовісності й розумності, заявлене відповідачем клопотання про зменшення пені на 99 % не відповідає характеру допущеного порушення, ступеню вини відповідача та встановленим судом обставинам справи. Таке фактично повне звільнення відповідача від майнової відповідальності не забезпечувало б розумного балансу інтересів сторін, нівелювало б компенсаційну та стимулюючу функції неустойки і не відповідало б засадам справедливості та співмірності цивільно-правової відповідальності.

Суд також наголошує, що при вирішенні питання про зменшення розміру пені має враховуватися співвідношення між розміром заборгованості та заявленими штрафними санкціями. Такий підхід відповідає усталеній судовій практиці та спрямований на забезпечення пропорційності відповідальності сторін (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

З матеріалів справи вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені є істотним порівняно з сумою невиконаного грошового зобов`язання та не кореспондує фактичним майновим втратам кредитора. При цьому судом не встановлено, що допущене прострочення виконання грошового зобов`язання спричинило позивачу реальні майнові збитки, співмірні із заявленим розміром пені.

Визначаючи розмір зменшення пені, суд також враховує обставини, пов`язані з непередачею позивачем після здійснення відповідачем повної оплати частини товару на суму 19 139,23 грн.

Врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 992345, 61 грн та стягненню пені в сумі 1 155 544,30 грн, що забезпечує дотримання справедливого балансу між інтересами кредитора та боржника і відповідає правовій природі неустойки як міри цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності.

При цьому, суд враховує висновок Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду, викладений у поставнові від 9 січня 2024 року у cправі № 911/2269/22, відповідно до якого зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки (пункт 7.31 вказаної постанови).

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 ГК.

За змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від отримання компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач нарахував 3% річних в сумі 321187, 12 грн. Водночас, нарахування здійснено в тому числі на суму 240806,17 грн у період після надсилання відповідачу додаткової угоди №2 (після 29.12.2022), які суд визнає безпідставним з мотивів, викладених вище.

З огляду на викладене, суд відмовляє у стягненні 3% річних в цій частині в сумі 8053,78 грн. В решті - вимоги позивача підлягають задоволенню.

Також, позивачем нараховано до стягнення 488 477, 57 грн інфляційних втрат.

Водночас судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат у сумі 12 242,11 грн здійснено за той самий період та на ту саму суму грошового зобов`язання, щодо яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування відповідальності з мотивів, наведених вище. У зв`язку з цим вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у зазначеній частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

При цьому, суд зауважує, що сума нарахованих процентів річних та інфляційних втрат зменшенню не підлягає, оскільки як зазначила ВПВС в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (пункти 118 та 125) розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), а також інфляційні втрати не підлягають зменшенню судом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 476 235,46 грн, тоді як у частині стягнення 12 242,11 грн інфляційних втрат суд відмовляє.

Судовий збір

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд звертає увагу на те, що позовна заява подана позивачем за допомогою підсистеми «Електронний суд».

Як передбачено частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 44 363,32 грн.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У цій справі суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог лише в частині стягнення 12 242,11 грн інфляційних втрат, 8 053,78 грн трьох процентів річних та 41 900,27 грн пені. В іншій частині позовні вимоги визнані судом обґрунтованими.

При цьому суд враховує, що зменшення розміру пені здійснено судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України з огляду на реалізацію наданого суду дискреційного повноваження щодо визначення справедливого та співмірного розміру відповідальності, а не у зв`язку з безпідставністю відповідної позовної вимоги. Тому таке зменшення не є відмовою у позові в цій частині та не враховується при розподілі судових витрат.

За таких обставин судовий збір підлягає покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування суми пені, на яку її розмір було зменшено судом у порядку реалізації дискреційних повноважень.

Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Техномедбуд" (вулиця Івана Сірка, будинок 3А/4, місто Стрий, Львівська область, 82400; код ЄДРПОУ 41709348) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Складське господарство" (промислова зона 35/2, Будівельна база №1, місто Вараш, Рівненська область, 34400; код ЄДРПОУ 36217282) 1 155 544,30 грн пені, 476 235,46 грн інфляційних втрат, 320 575,24 грн три проценти річних та 43 347,98 грн судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Решту судового збору в сумі 1 005,34 грн покласти на позивача.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

6.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

7.Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.

8. Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Дата складення повного тексту судового рішення 03.08.2026.

Суддя Бургарт Т.І.