Рішення № 138715424, 11.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2026 р. м. Київ

Справа № 911/797/26

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Бучанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгородбуд» про стягнення 863 478,41грн, за участі представників від:

прокурора Младаневич З.О. (посвідчення №08227);

позивача не з`явилися;

відповідача не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Бучанської окружної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (далі позивач, Білогородська сільська рада) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгородбуд» (далі відповідач, ТОВ «Білгородбуд») про стягнення 863 478,41грн з яких: 681 145,27грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі; 40 028,95грн 3% річних за період з 17.02.2024 по 31.01.2026; 142 304,19грн втрати від інфляції за період з 17.02.2024 по 31.01.2026 (а.с.1-12).

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що відповідач як забудовник без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав сплатити в якості пайового внеску в розвиток інфраструктури населеного пункту, починаючи з 2020 року до моменту введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Михайла Величка, 32. Так, як вказує прокурор, відповідач ухилився від звернення для розрахунку розміру пайового внеску до позивача, отже, зобов`язаний повернути Білогородській сільській раді грошові кошти, що безпідставно зберіг на підставі ст.1212 ЦК України (а.с.1-12).

Необхідність подання відповідного позову в інтересах держави мотивована прокурором не вжиттям заходів позивачем, який є особою, що представляє інтереси відповідної територіальної громади, для відновлення відповідного права територіальної громади на отримання відповідних коштів від відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2026: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 29.04.2026 о 16:40; визнано явку сторін обов`язковою; встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов (а.с.81-83).

Зазначена ухвала доставлена до електронних кабінетів учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 31.03.2026 о 22:20 прокурору; 31.03.2026 о 22:14 позивачу; 31.03.2026 о 22:21 відповідачу (а.с.84-86).

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), є видом судового рішення.

В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, відповідна ухвала вважається врученою учасникам наступного робочого дня 01.04.2026.

Ухвалою від 29.04.2026, що занесена до протоколу підготовчого засідання (а.с.86-87), судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2026 о 11:00.

Підготовче провадження закрито у відповідності з п.3 ч.1 ст.185 ГПК України, у зв`язку із виконанням завдань підготовчого провадження.

З метою повідомлення позивача та відповідача про дату, час і місце судового засідання з розгляду справи по суті, їм направлено ухвалу Господарського суду Київської області від 29.04.2026 (а.с.89), яка доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 29.04.2026 о 20:31 позивачу; 29.04.2026 о 20:34 відповідачу (а.с.90-91).

21.05.2026 судом розпочато розгляд справи по суті, та ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання, враховуючи клопотання прокурора про необхідність з`ясування функціонального призначення приміщення, яке вказано в декларації як вбудовано-прибудоване, на підставі ч.2 ст.216 ГПК України, оголошено перерву в судовому засіданні до 12:15 11.06.2026 (а.с.92-93).

Про оголошення перерви в судовому засіданні до 12:15 11.06.2026 позивача та відповідача повідомлено ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2026 (а.с.95), яка доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 21.05.2026 о 13:44 позивачу; 21.05.2026 о 13:43 відповідачу (а.с.96-97).

Відповідач правом подати відзив на позов у встановлений судом строк не скористався, заяв про продовження встановленого судом строку не подавав.

Як установлено ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

У судовому засіданні 11.06.2026 прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити; представники позивача та відповідача не з`явилися і про причини неявки представників сторони суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

12.10.2020 відповідачем зареєстровано повідомлення №КС051201012555 про початок виконання будівельних робіт на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222480401:01:003:5087, 3222480401:01:003:5444, відповідно до якого розпочато нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Михайла Величка, 32, в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області (а.с.13-21).

16.02.2024 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за №ІУ101240214876 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, в якій відображені наступні дані (а.с.22-50):

- замовник об`єкта будівництва -ТОВ «Білгородбуд»;

- відомості про об`єкт будівництва: нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул.Михайла Величка 32 в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області; кадастрові номери земельних ділянок - 3222480401:01:003:5087, 3222480401:01:003:5444;

- клас будівництва за наслідками СС1;

- місце розташування: Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Михайла Величка, 32, кадастрові номери 3222480401:01:003:5087, 3222480401:01:003:5444;

- загальна площа об`єкта відповідно до проектної документації - 2033м2;

- загальна площа квартир у будинку - 1370м2; площа вбудованих нежитлових приміщень (функціональне призначення - кімнати для зберігання велосипедів, комори) - 313,80м2; площа приміщень (місць) загального користування (у т.ч. допоміжних - 349, 20м2;

- кошторисна вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію - 15 960 000грн.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку як у забудовника повернути позивачу, який представляє територіальну громаду, грошові кошти, збережені безпідставно, внаслідок ухилення від сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури населеного пункту, а також застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством, за порушення відповідного зобов`язання.

Під час дослідження питання наявності підстав для звернення з відповідним позовом прокурора судом взято до уваги наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України прокуратура в Україні здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силу ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Згідно ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Як визначено ч.ч.3,4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент подання позову до суду): прокурор може представляти інтереси держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу; наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Рішенням від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Однак, установивши невідповідність Конституції України окремих приписів абз.1 ч.3 ст.23 Закону, суд відтермінував втрату ними чинності. Так, відповідно до п.3 резолютивної частини вказаного рішення, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року. Також Конституційний Суд України в п.4 рішення, зазначив, що це рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже, згадані положення станом на момент звернення прокурора із даним позовом до суду, є чинними та такими, що підлягають застосуванню судом при вирішенні питання щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі її уповноваженого органу.

Відповідно до положень наведених норм, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; у разі відсутності такого органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу; розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 11.06.2024 у справі 925/1133/18 (п.71); 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (п.8.54); 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (п.8.37); 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (п.40).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що: захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор; прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави; щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від: 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (п.п.8.56, 8.57); 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (п.п.8.39, 8.40); 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (п.п.45, 47).

В силу ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора покладається обов`язок попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює; у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від: 11.06.2024 у справі 925/1133/18 (п.77); 11.02.2020 у справі №922/614/19 (п.п.57, 58); 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, (п.8.18), 28.09.2022 у справі №483/448/20 (п.7.18); 15.01.2020 у справі №698/119/18 (п.п.26, 27).

Звертаючись з позовом у даній справі, прокурор вказував, що позов подано з метою захисту інтересів держави в особі Білогородської сільської ради, оскільки саме позивач, який є органом, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вживає тривалий час заходів щодо відновлення права територіальної громади на отримання безпідставно збережених коштів, які відповідач мав сплатити в якості пайового внеску в розвиток інфраструктури населеного пункту у випадку звернення до позивача для здійснення відповідного розрахунку.

В силу ст.ст.7, 140 Конституції України: в Україні: визнається і гарантується місцеве самоврядування; місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон №280/97-ВР) передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому, орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст.181 Закону №280/97-ВР).

Згідно ч.5 ст.16 Закону №280/97-ВР від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ч.3 ст.16 Закону №280/97-ВР матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів.

Доходи місцевих бюджетів, як установлено ст.142 Конституції України, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів; склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ч.ч.1, 3 ст.63 Закону №280/97-ВР).

Як визначено ч.1 ст.5 Бюджетного кодексу України (далі БК України), місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (п.1 ч.1 ст.691 БК України).

Відповідно до положень п.41 ч.1 ст.71 БК України до надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Отже, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх надходження безумовно становить інтерес для територіальної громади та держави, оскільки надходження таких коштів забезпечує належне функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Таким чином, Білогородська сільська рада є органом, уповноваженим здійснювати функції у спірних відносинах, оскільки представляє інтереси відповідної територіальної громади, на захист прав якої подано відповідний позов.

Прокурор проінформував позивача Білогородську сільську раду про порушення прав територіальної громади листом від 29.10.2025 за вих.№53/2-88-925вих-25 (а.с.51-62), а саме несплату відповідачем пайового внеску в розвиток інфраструктури населеного пункту та просив повідомити, зокрема, чи сплачено відповідачем пайовий внесок у розвитку інфраструктури населеного пункту, а якщо ні, то чи вживались Білогородською сільською радою заходи щодо стягнення безпідставно збережених коштів.

У відповідь на вказаний запит позивач листом від 06.11.2025 за вих.№3220/02-26 повідомив прокурора, що не має відомостей про укладення з ТОВ «Білгородбуд» договору та сплату пайового внеску, а також повідомив, що, зважаючи на те, що відповідний внесок скасований законом, радою заходи реагування, у т.ч., із зверненням з позовом до суду, не вживалися (а.с.63).

Згідно запиту прокурора від 02.03.2026 за вих.№53-73-2328вих-26, що адресований позивачу, прокурор повторно проінформував позивача про порушені прав територіальної громади та просив повідомити чи зверталося ТОВ «Білгородбуд» до Білогородської сільської ради у період з 13.10.2025 по 14.02.2024 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкту будівництва (а.с.64-67).

У відповідь на даний запит листом від 09.03.2026 за вих.№724/02-26 Білогородська сільська рада повідомила, що у неї відсутня інформація щодо сплати відповідачем внеску пайової участі, що пов`язано з тим, що початок будівництва 13.10.2020 мав місце до утворення відповідної територіальної громади. Також, позивач повідомив, що, враховуючи відсутність такої інформації, заходи претензійного характеру не вживались, позов не подавався (а.с.68).

На підставі ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор листом від 18.03.2026 за вих.№53-73-3141вих-26 повідомив позивача про прийняте рішення щодо звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів пайової участі (а.с.69). Відповідний лист направлений позивачу прокурором разом із позовною заявою, що підтверджується квитанцією №6393150 про доставку документа до зареєстрованого кабінету користувача ЄСІТС (а.с.75).

Отже, уповноважений орган місцевого самоврядування Білогородська сільська рада не вжила заходів для захисту прав відповідної територіальної громади.

Таким чином, суд вважає, що прокурор обґрунтував необхідність представництва інтересів держави та правильно визначив орган місцевого самоврядування, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Заявлені прокурором вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI у редакції, чинній на час початку будівництва 12.10.2020).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3038-VI замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Пунктом 7 ч.1 ст.2 Закону №3038-VI визначено, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.

Статтею 40 Закону №3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020), встановлювалося, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону (ч.1). Частинами 2,3 цієї статті визначено, що: замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті; пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Як визначено ч.4 згаданої статті: до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; 7) об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); 10) об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків.

Відповідно до ч.5 ст.40 Закону №3038-VI: величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; при цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. В силу ч.9 вказаної статті, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту мав бути укладений не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Таким чином, у період до 01.01.2020, забудовник, який розпочав будівництво, мав обов`язок звернутись для укладення відповідного договору та укласти договір у відповідності з положеннями наведеної норми, що втратила чинність.

Водночас, на момент початку будівництва багатоквартирного житлового будинку відповідачем ст.40 Закону №3038-VI виключено на підставі п.13 розд.І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX (далі Закон №132-IX). Вказані зміни набули чинності з 01.01.2020 відповідно до пп.2 п.1 розд.II Закону №132-IX.

Отже, починаючи з 01.01.2020 у замовників, які здійснюють забудову земельної ділянки у населеному пункті, не має обов`язку, що був передбачений ст.40 Закону №3038-VI, укладати договори про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Проте, п.2 розд.II Закону №132-IX унормовано: що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання; протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування

При цьому, пп.2 абз.2 п.2 розд.II Закону №132-IX визначені випадку, коли пайова участь не сплачується, а саме у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).

Підпунктами 3,4 п.2 розд.II Закону №132-IX передбачено, що: замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта; орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Передбачений розд.II Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва впроваджено законодавцем для: - об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; - об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги пп.3,4, абз.2 п.2 розд.II Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: - для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва (аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 28.05.2026 у справі №922/1993/25).

Верховний Суд у постанові від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 зауважив, що наведені висновки щодо застосування абз.2 п.2 роздл.ІІ Закону №132-ІХ у спірних правовідносинах відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об`єкта в експлуатацію такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи положення наведених норм, у відповідача з початком будівельних робіт - 12.10.2020 (дата повідомлення про початок виконання будівельних робіт) виник обов`язок протягом 10 робочих днів звернутися до Білогородської сільської ради з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та сплатити пайову участь до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

У постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог пп.3 абз.2 п.2 розд.II Закону №132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Разом з тим, у випадку, якщо замовниками зазначених об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого розд.II Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 у справи №643/21744/19, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України (також постанова Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №903/601/24).

Прийняття об`єкта в експлуатацію є моментом, з якого вважається, що забудовник порушив відповідне зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із ч.2 ст.331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що положення гл.83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Ухилившись від звернення із заявою щодо розрахунку внеску пайової участі у створенні ті розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту та не сплативши відповідний внесок до прийняття об`єкта в експлуатацію, відповідач безпідставно зберіг грошові кошти, які мав заплатити у вигляді пайової участі зі створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, тому зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України органу місцевого самоврядування, який представляє відповідну територіальну громаду.

Розрахунку пайової участі у даному випадку має здійснюватися з урахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла, на підставі нормативно-правових актів, чинних на час введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

Введення в експлуатацію об`єкта будівництво відбулося 16.02.2024 - з моменту реєстрації декларації про готовність експлуатації об`єкта, і у відповідний момент діяли положення наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28.01.2024 №72 «Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованих станом на 01 січня 2024 року)».

Зі змісту відповідного наказу вбачається, що опосередкована вартість спорудження житла по Київській області (розраховані станом на 01 січня 2024 року) складає 21 263грн за 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ).

Перевіривши наведений прокурором у позовній заяві розрахунок величини пайової участі в частині сплати з розрахунку об`єкта будівництва житлового будинку, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним. Так, величина пайової участі розрахована прокурором із застосуванням 2 відсотків від загальної площі кватир у будинку, що відповідає пп.2 абз.2 п.2 розд.II Закону №132-IX: /21 263*1370:100*2= 582 606,20 ((Ов*м2)* 2 %, де Ов - показник опосередкованої вартості спорудження житла в Київській області, грн за 1м2; м2 - загальна площа квартир (відповідно до даних декларації); 2 % - розмір пайової участі для житлових будинків.

Водночас, суд не може погодитися з проведеним прокурором нарахуванням пайової участі ще й окремо на певні приміщення такого будинку, а саме 313,8 кв.м. нежитлових приміщень, оскільки такі приміщення за цільовим та функціональним призначенням визначені як кімнати для зберігання велосипедів, комори, враховуючи наступне.

Так, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» регулює особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління (далі Закон №417-VIII).

Відповідно до п.п.1, 2, 5, 6 ст.1 Закону №417-VIII надано наступні визначення:

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири; у багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (ч.1 ст.5 Закону №417-VIII).

В силу пп.1 ч.1 ст.6 Закону №417-VIII співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Отже, допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, у т.ч. велосипедні та комори, призначені для експлуатації будинку, обслуговування мешканців, підвищення життєвого комфорту, задоволення їх побутових потреб.

Приміщення, що запроектовані та збудовані як велосипедні та колясочі є допоміжними і задовольняють потреби усіх власників багатоквартирного будинку. Доказів переведення таких приміщень до моменту введення будинку в експлуатацію в нежитлові не надано.

Поряд з цим, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 27.09.2005 №174 затверджено Порядок визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (далі Порядок). В силу п.1.2 Порядку: безпосередні витрати з будівництва - витрати, пов`язані з проектуванням та затвердженням проекту будівництва житлового будинку, організацією процесу будівництва, виконанням загальнобудівельних робіт, улаштуванням внутрішньобудинкових інженерних систем, монтажем та придбанням інженерного обладнання, електромеханічного та іншого устатковання, благоустроєм та спорудженням внутрішньомайданчикових інженерних мереж, уключаючи адміністративні витрати та прибуток підрядних організацій, що компенсуються замовником, податки, збори та інші обов`язкові платежі, встановлені законодавством; показник опосередкованої вартості спорудження житла - вартість будівництва в розрахунку на один квадратний метр загальної площі квартир будинку, визначений на підставі вартості будівництва об`єкта-представника.

Опосередкована вартість спорудження житла - 1м2 квартири включає в собі вже всі витрати по спорудженню всього будинку, в таку вартість включені і будівництво та облаштування місць загального користування, і технічних приміщень, і допоміжних приміщень (зокрема, колясочних та велосипедних, комор); вартість 1м2 використовується для визначення собівартості будівництва з метою подальшого продажу саме квартир та інших комерційних (офісних) приміщень, до вартості яких пропорційно площі вже враховані вартість будівництва допоміжних приміщень, місць загального користування, технічні та допоміжні приміщення, які окремо продажу не підлягають.

З поданої позовної заяви вбачається, що розрахунок пайової участі здійснено прокурором щодо вбудованих нежитлових приміщень (для зберігання велосипедів та комор), які за своїм функціональним призначенням є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, як вказано у декларації про готовність до експлуатації об`єкта (а.с.38), а не самостійними відокремленими об`єктами цивільних прав, що можуть відчужуватись самостійно.

Обрахування розміру пайової участі, виходячи з загальної площі квартир у будинку, а також окремо допоміжних приміщень, як розраховано прокурором у поданому позові, призводить до подвійного включення у вартість будівництва об`єкта одних і тих самих витрат, так як вартість допоміжних приміщень вже включена в витрати з будівництва житлового будинку та врахована пропорційо площі відповідної квартири чи нежитлового приміщення (не місця загального користування та допоміжні приміщення, а ті які вільно відчужуються юридичним чи фізичним особам та використовуються як аптеки, магазини, салони, перукарні тощо) при розрахунку опосередкованої вартості будівництва 1м2 площі квартири будинку.

Враховуючи викладене, приміщення, вартість яких окремо розрахована прокурором та з якої визначено частину пайового внеску, за своїм функціональним призначенням забезпечують комфорт мешканців відповідного будинку, його експлуатацію. Оскільки вартість таких допоміжних приміщень вже включена до опосередкованої вартості спорудженого житла (у розрахунку на 1м2 загальної площі квартир у будинку), розмір пайової участі у розвитку інфраструктури с. Білогородка мав обчислюватися виключно на підставі загальної площі квартир у будинку, в якому в даному випадку немає нежитлових приміщень (аптек, магазинів, салонів, офісів тощо), у зв`язку із чим, суд у задоволенні вимог прокурора в частині стягнення 98 539,07грн - в рахунок пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури с. Білогородка відмовляє.

Крім того, прокурор просить стягнути з відповідача: 142 304,19грн втрат від інфляції за період з 17.02.2024 по 31.01.2026; 40 028,95грн 3% річних за період 17.02.2024 по 31.01.2026.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання - повернення безпідставно збережених грошових коштів, кредитор має право вимагати сплати 3% річних та втрат від інфляційні відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України.

В силу ч.5 ст.39 Закону №3038-VI датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Відтак, строк внесення коштів пайової участі відповідачем сплинув 16.02.2024 в момент реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, оскільки в силу пп.4 абз.2 п.2 розд.II Закону №132-IX, кошти пайової участі мали бути перераховані до відповідного моменту.

Отже, з 17.02.2024 позивач має право вимагати повернення безпідставно збережених коштів з урахуванням втрат від інфляції та процентів.

За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір боргу, заявлений прокурором період нарахування з 17.02.2024 по 31.01.2026, розмір втрат від інфляції складає 121 764,70грн, а розмір 3% річних 34 196,35грн.

Розбіжності у розрахунку втрат від інфляції та 3% річних пов`язані із невірним визначенням розміру пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури с. Білогородка.

За таких обставин, вимоги про стягнення 3% річних нараховані за період з 17.02.2024 по 31.01.2026, суд задовольняє у розмірі 34 196,35грн, а вимоги в частині стягнення втрат від інфляції - у розмірі 121 764,70грн; у задоволенні вимог в частині стягнення 20 539,49грн - втрат від інфляції та 5 832,60грн - 3% річних суд відмовляє.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 10 361,74грн, понесені прокурором, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 8 862,81грн /(582 606,20+121 764,70+34 196,35):100*1,5*0,8/.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгородбуд» (ідентифікаційний код 43565112; 01014, м. Київ, вул. Соловцова Миколи, буд. 2, оф. 38) на користь Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (ідентифікаційний код 04358477; 08140, Київська обл., Бучанський р-н, с.Білогородка, вул. Володимирська, буд. 33) 582 606,20грн - в рахунок пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури міста, 121 764,70грн - втрат від інфляції, 34 196,35грн - 3% річних.

3. Відмовити у задоволені позову в частині стягнення 98 539,07грн - в рахунок пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури міста, 20 539,49грн - втрат від інфляції, 5 832,60грн - 3% річних.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгородбуд» (ідентифікаційний код 43565112; 01014, м. Київ, вул. Соловцова Миколи, буд. 2, оф. 38) на користь Київської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02909996; 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки 27/2) 8 862,81грн в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.08.2026.

Суддя А.Р. Ейвазова