Рішення № 138715332, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2026Справа № 910/6234/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Молот Н.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Спецсервіс» (03143, вул. Лебедєва Академіка, буд.1, корп.6, офіс 33/1, м. Київ, код 30518990)

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, вул. Лейпцизька, буд.1А, м. Київ, код 03327664)

про стягнення грошових коштів у розмірі 1 521 693,38 грн

Представники сторін:

від позивача: Мостовий В.Р. - самопредставництво, наказ про призначення №179-к/тр від 09.07.2026, посадова інструкція;

від відповідача: Герасименко І.В. - самопредставництво, протокол засідання правління, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

ВСТАНОВИВ:

26.05.2026 Приватне підприємство «Спецсервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення грошових коштів у розмірі 1 521 693,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договорів поставки №№1287/24/16-25, 1288/24/16-25, 1290/24/16-25 та 1316/24/16-25, укладених між сторонами у жовтні-листопаді 2025, а саме неналежним виконанням зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем у листопаді-грудні 2025 товару на загальну суму 525 172,00 грн, а також ненаправленням заявок на поставку решти товару, передбаченого специфікаціями до вказаних договорів, на суму 917 892,00 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, у загальному розмірі 30 815,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/6234/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог.

28.05.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява з уточненнями до позовної заяви.

12.06.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві обґрунтовував відсутність підстав для задоволення позову, добровільним погашенням основного боргу та відсутністю у цій частині предмету спору, неправильністю розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, наявністю підстав для зменшення санкцій, безпідставністю вимог про стягнення вартості непоставленого товару, а також заявив клопотання про закриття провадження в частині сплаченої суми та про розгляд справи з викликом сторін.

15.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача, зазначивши, що останнім не доведено наявності форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, відсутні підстави для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, а вимоги про стягнення вартості непоставленого товару та курсової різниці відповідають умовам договорів і актуальній правовій позиції Верховного Суду щодо способу захисту прав постачальника у разі невчинення покупцем дій щодо прийняття товару. У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити у повному обсязі. Також позивач заперечує проти клопотання відповідача про розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, посилаючись на те, що спір не є складним, а всі обставини справи підтверджуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами, що не потребують безпосереднього дослідження в судовому засіданні. Також позивач вказує, що дана справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки такий порядок забезпечує швидке та ефективне вирішення спору, а необхідність у виклику сторін, допиті свідків чи призначенні експертизи відсутня. Крім того, позивач звертає увагу на дію правового режиму воєнного стану в Україні, наявність загроз життю та здоров`ю осіб у зв`язку з бойовими діями та ракетними обстрілами, а тому вважає доцільним здійснювати розгляд справи за наявними матеріалами без повідомлення (виклику) сторін.

18.06.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач заперечує проти доводів позивача та зазначає, що останнім не враховано факт часткового погашення заборгованості після подання позову, не спростовано доводів щодо неправильності розрахунку заявлених до стягнення сум, а також не доведено наявності правових підстав для стягнення вартості непоставленого товару та курсової різниці. Крім того, відповідач наполягає на необхідності розгляду справи з викликом сторін для надання усних пояснень та повного з`ясування всіх обставин спору.

Ухвалою суду від 24.06.2026 вирішено здійснювати розгляд справи №910/6234/26 за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом сторін); судове засідання призначено на 21.07.2026 об 11:00 год.; провадження у справі №910/6234/26 закрито в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 525 172,00 грн.

У судовому засіданні 21.07.2026 брали участь повноважні представники сторін. Оголошено перерву до 28.07.2026 о 12:30 год.

23.07.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про виконання вимог суду.

У судовому засіданні 28.07.2026 брали участь повноважні представники сторін; оголошено перерву у судовому засіданні до 04.08.2026 о 10:00 год.

У судовому засіданні 04.08.2026 брали участь повноважні представники сторін.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень учасникам судового процесу створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі за текстом- ПрАТ «АК «Київводоканал», Покупець) та Приватним підприємством «СПЕЦСЕРВІС» (далі за текстом- ПП «СПЕЦСЕРВІС», Постачальник) 28.10.2025 укладено договір поставки №1287/24/16-25 (далі за текстом - Договір №1287).

Відповідно до п. 1.1 Договору №1287 Постачальник зобов`язується поставити товар, а Покупець - прийняти його та оплатити вартість.

Відповідно до п. 5.1 Договору №1287 розрахунки за кожну партію товару здійснюються на підставі рахунку Постачальника, який виписується відповідно до заявки Покупця та специфікації.

Відповідно до заявки ПрАТ «АК «Київводоканал» від 29.10.2025 №2038/24/24/32-25 визначено необхідність поставки двох спліт-систем кондиціонування ALPINAIR модель NORDEND M-BUS NRD-12IN NP/NRD-12OUT NP.

На виконання зазначеної заявки ПП «СПЕЦСЕРВІС» поставило відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною від 19.11.2025 №109, за якою поставлено дві системи кондиціонування ALPINAIR модель NORDEND M-BUS NRD-12IN NP/NRD-12OUT NP загальною вартістю 67 440,00 грн.

Позивач зазначає, що станом на день звернення до суду вартість поставленого товару відповідачем не оплачена.

Крім того, згідно зі Специфікацією до Договору №1287 сторонами погоджено поставку товару у кількості 13 одиниць на загальну суму 897 852,00 грн. Позивач вказує, що відповідач направив заявку лише на поставку двох одиниць товару, тоді як заявки щодо решти одинадцяти одиниць товару на суму 830 412,00 грн не оформлялися, у зв`язку з чим вважає, що відповідач не виконав договірні зобов`язання як щодо оплати поставленого товару, так і щодо направлення заявок на поставку решти товару.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що умовами договору не передбачено обов`язку Покупця замовити увесь товар, передбачений специфікацією, а заявки оформлюються залежно від виробничої потреби підприємства.

28.10.2025 між сторонами укладено договір поставки №1288/24/16-25 (далі за текстом- Договір №1288).

Відповідно до п. 1.1 Договору №1288 Постачальник зобов`язується поставити товар, а Покупець - прийняти його та оплатити вартість.

Відповідно до п. 5.1 Договору №1288 розрахунки за кожну партію товару здійснюються на підставі рахунку Постачальника, який виписується відповідно до заявки Покупця та специфікації.

На виконання умов Договору №1288 ПрАТ «АК «Київводоканал» направило Постачальнику заявку від 30.10.2025 №2044/24/24/32-25 на поставку п`яти спліт-систем ALPINAIR модель NORDEND M-BUS NRD-24IN MA/NRD-24OUT MA.

Також відповідачем оформлено заявку від 11.11.2025 №2125/24/24/32-25 на поставку п`яти кондиціонерів ALPINAIR модель JUNGFRAU STORM JNG-09IN ST/JNG-09OUT ST.

На підставі видаткової накладної від 19.11.2025 №110 ПП «СПЕЦСЕРВІС» поставило відповідачу п`ять спліт-систем ALPINAIR модель NORDEND M-BUS NRD-24IN MA/NRD-24OUT MA на суму 286 560,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної від 09.12.2025 №127 позивач поставив п`ять кондиціонерів ALPINAIR модель JUNGFRAU STORM JNG-09IN ST/JNG-09OUT ST на суму 128 472,00 грн.

Як зазначає позивач, 25.02.2026 відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 50 000,00 грн, у зв`язку із чим заборгованість за Договором №1288 станом на день звернення до суду становила 365 032,00 грн.

Разом з тим після відкриття провадження у справі ПрАТ «АК «Київводоканал» 27.05.2026 здійснило сплату 236 560,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №722, у призначенні платежу якої зазначено, що кошти сплачено за рахунком-фактурою №57 від 03.11.2025 за Договором №1288.

У відзиві на позов відповідач посилається на зазначену оплату та просить закрити провадження у справі в цій частині у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі № 910/6234/26 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 525 172,00 грн, у зв`язку з чим предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги на загальну суму 996 521,38 грн.

28.10.2025 між сторонами укладено договір поставки №1290/24/16-25 (далі за текстом- Договір №1290).

Відповідно до п. 1.1 Договору №1290 Постачальник зобов`язується поставити товар, а Покупець - прийняти його та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 5.1 Договору №1290 розрахунки за кожну партію товару здійснюються на підставі рахунку Постачальника, який виписується відповідно до заявки Покупця та специфікації.

Відповідно до заявки від 30.10.2025 №2045/24/24/32-25 відповідач визначив необхідність поставки двох спліт-систем ALPINAIR модель JUNGFRAU STORM JNG-09IN ST/JNG-09OUT ST.

На виконання заявки позивач поставив товар, що підтверджується видатковою накладною від 17.11.2025 №104 на суму 51 360,00 грн.

Як зазначає позивач, 24.02.2026 відповідач оплатив поставлений товар у повному обсязі, однак не направив заявку на поставку решти товару, передбаченого специфікацією до договору, а саме одного кондиціонера ALPINAIR модель JUNGFRAU STORM JNG-09IN ST/JNG-09OUT ST вартістю 25 680,00 грн.

Відповідач не погоджується із зазначеними доводами, посилаючись на відсутність договірного обов`язку оформляти заявки на весь обсяг товару, визначений специфікацією.

06.11.2025 сторонами укладено договір поставки №1316/24/16-25 (далі за текстом- Договір №1316).

Відповідно до п. 1.1 Договору №1316 Постачальник зобов`язується поставити товар, а Покупець - прийняти його та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 5.1 Договору №1316 розрахунки за кожну партію товару здійснюються на підставі рахунку Постачальника, який виписується відповідно до заявки Покупця та специфікації.

На виконання договору відповідач оформив заявку від 04.12.2025 №2722/24/24/32-25 на поставку трьох спліт-систем ALPINAIR модель NORDEND M-BUS NRD-09IN NP/NRD-09OUT NP.

11.12.2025 ПП «СПЕЦСЕРВІС» поставило відповідачу три спліт-системи ALPINAIR модель NORDEND M-BUS NRD-09IN NP/NRD-09OUT NP загальною вартістю 92 700,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №128.

Позивач зазначає, що станом на день звернення до суду вартість поставленого товару відповідачем не оплачена.

Крім того, позивач вказує, що відповідно до специфікації до Договору №1316 сторонами погоджено поставку п`яти кондиціонерів, тоді як відповідач направив заявку лише на три одиниці товару, не оформивши заявки на решту дві одиниці товару загальною вартістю 61 800,00 грн.

На підтвердження досудового врегулювання спору позивач посилається на направлення відповідачу претензій від 01.04.2026 №0401/2026/3, від 28.04.2026 №0428/2026/2 та від 08.05.2026 №0508/2026/1, які, за твердженням позивача, залишилися без письмової відповіді. Відповідач факт отримання зазначених претензій не заперечує, однак зазначає, що відсутність відповіді на них не свідчить про визнання заявлених вимог.

У зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов`язань за договорами поставки №№1287/24/16-25, 1288/24/16-25, 1290/24/16-25 та 1316/24/16-25 в частині оплати поставленого товару, а також у зв`язку з ненаправленням заявок на поставку решти товару, передбаченого специфікаціями до зазначених договорів, ПП «СПЕЦСЕРВІС» звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на таке.

Судом враховується, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 провадження у справі №910/6234/26 закрите в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 525 172,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки зазначена заборгованість погашена відповідачем у добровільному порядку після відкриття провадження у справі, що підтверджується платіжними інструкціями №8016 від 27.05.2026 на суму 67 440,00 грн, №722 від 27.05.2026 на суму 236 560,00 грн, №815 від 11.06.2026 на суму 128 472,00 грн та №1717 від 11.06.2026 на суму 92 700,00 грн.

Оскільки закриття провадження у справі в частині вимоги про стягнення основного боргу відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює повторне звернення до суду з тотожним позовом, а зазначена ухвала суду набрала законної сили і сторонами не оскаржувалась, суд при ухваленні цього рішення не здійснює повторної оцінки вимог у вказаній частині та вирішує спір лише щодо тих вимог, розгляд яких не завершено, а саме: 3% річних, інфляційних втрат, вартості непоставленого товару та курсової різниці.

Разом з тим суд враховує факт та дату добровільного погашення основного боргу виключно як обставину, що має значення для перевірки правильності визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки закриття провадження в частині основного боргу саме по собі не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, яке мало місце до моменту його фактичного погашення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договорів №1287, №1288, №1290 та №1316, суд дійшов висновку про те, що такі договори за своєю правовою природою є договорами поставки, за якими відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як встановлено судом вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 провадження у справі №910/6234/26 закрито в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 525 172,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору. Разом з тим закриття провадження в цій частині не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке мало місце до моменту фактичного погашення заборгованості, оскільки предметом судового розгляду залишаються похідні вимоги, нараховані на суму такого боргу за весь період прострочення. Так, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 6 050,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 24 764,87 грн, нараховані на суму основного боргу за відповідний період прострочення оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заявлених санкцій, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми санкцій, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 у справах №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18).

Судом здійснено самостійну перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, за результатами якої встановлено таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Аналогічне положення закріплено у ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що позивачем при визначенні дати початку прострочення виконання грошового зобов`язання за видатковими накладними №109, №110 (у частині) та №128 не враховано вказаних положень, оскільки термін оплати за цими накладними припадав на вихідний день (суботу), у зв`язку з чим останнім днем виконання зобов`язання є перший робочий день, наступний за вихідним, а не сам вихідний день, як помилково визначено позивачем.

Отже, судом встановлено, що розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (6 050,37 грн), є завищеним на 151,89 грн внаслідок неправильного визначення дати початку прострочення, у зв`язку з чим обґрунтованими і належними до стягнення є 5 898,48 грн.

Стосовно інфляційних втрат судом встановлено, що правильно розрахований розмір інфляційних втрат (28 607,41 грн) перевищує розмір, заявлений позивачем у прохальній частині позовної заяви (24 764,87 грн).

Оскільки відповідно до ст. 14, 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити за межі позовних вимог, а позивач не скористався своїм правом на зміну (збільшення) розміру позовних вимог у порядку ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, суд, керуючись принципом диспозитивності господарського судочинства, стягує інфляційні втрати в межах заявленої позивачем суми, тобто у розмірі 24 764,87 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 5 898,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 24 764,87 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилався на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 як на підставу звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача з огляду на таке.

П. 8.3 Договорів передбачено обов`язок сторони, яка потрапила під дію обставин непереборної сили, письмово повідомити про це іншу сторону протягом 10 днів з дати настання такої події, а також підтвердити настання форс-мажорних обставин відповідним сертифікатом Торгово-промислової палати України. Відповідачем не надано доказів направлення на адресу позивача такого повідомлення, так само як і сертифіката Торгово-промислової палати України, виданого саме щодо спірних Договорів.

Верховний Суд у постановах від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 неодноразово зазначав, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є загальним офіційним документом, який не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим внаслідок наведених обставин, а тому сам по собі не є належним доказом існування форс-мажорних обставин у конкретних договірних відносинах.

Суд також враховує, що спірні Договори укладені сторонами 28.10.2025 та 06.11.2025, тобто вже після введення в Україні воєнного стану (24.02.2022), у зв`язку з чим відповідні обставини не можуть вважатися надзвичайними та непередбачуваними для відповідача у розумінні ст. 617 Цивільного кодексу України станом на момент укладення договорів (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/8741/22).

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності підстав для звільнення від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат до 1,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, а тому такий розмір процентів річних не підлягає зменшенню судом.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 05.10.2023 у справі №904/4334/22, від 24.01.2024 у справі №917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі №902/43/24 послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат, оскільки останні не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, спрямованим на компенсацію знецінення грошових коштів.

За таких обставин клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає, оскільки заявлені позивачем вимоги не є неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, до яких застосовуються положення ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України щодо права суду на зменшення розміру санкцій.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача вартості товару, не поставленого за Договорами №1287, №1290, №1316, у загальному розмірі 917 892,00 грн, а також курсової різниці у розмірі 47 814,14 грн, а всього - 965 706,14 грн.

Судом встановлено, що згідно зі Специфікаціями до Договорів №1287, №1290, №1316 сторонами погоджено поставку товару у більшому обсязі, ніж фактично був поставлений: за Договором №1287 - 13 одиниць товару на суму 897 852,00 грн, з яких поставлено лише 2 одиниці на суму 67 440,00 грн, а заявку на решту 11 одиниць товару на суму 830 412,00 грн відповідач не направляв; за Договором №1290 - 3 одиниці товару, з яких поставлено 2 одиниці на суму 51 360,00 грн, а заявку на залишок 1 одиниці товару на суму 25 680,00 грн відповідач не направляв; за Договором №1316 - 5 одиниць товару, з яких поставлено 3 одиниці на суму 92 700,00 грн, а заявку на залишок 2 одиниць товару на суму 61 800,00 грн відповідач не направляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Частиною 2 цієї статті передбачено, що покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.2 Договорів №1287, №1290, №1316 строк поставки партії товару становить 10 робочих днів з дати надання заявки Покупцем, при цьому зміна Постачальником в односторонньому порядку строку поставки партії товару не допускається.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивач посилається на висновки постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.03.2026 у справі №910/8181/24, згідно з якою ненаправлення покупцем заявок на поставку товару в межах погодженого специфікацією обсягу є підставою для стягнення з покупця вартості такого товару в порядку частини четвертої статті 692 Цивільного кодексу України.

Суд не може погодитися із застосуванням висновків постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.03.2026 у справі №910/8181/24 до спірних правовідносин у тому обсязі, на який посилається позивач, з огляду на наведені нижче обставини.

Щодо посилання позивача на п. 46 постанови у справі №910/8181/24, де зазначено, що ненадсилання заявки саме по собі є порушенням обов`язку прийняти та оплатити товар, суд акцентує увагу на тому, що це речення не можна розглядати окремо від решти постанови. У справі №910/8181/24 суд встановив (п. 48), що покупець не просто не надсилав заявок - він прямо відмовився і від замовлення товару, і від його прийняття. Тобто п. 46 описує лише один із двох фактів тієї справи, а остаточний правовий висновок суд зробив з урахуванням обох фактів разом. Сам цей висновок чітко вказує: наслідки за ч. 4 ст. 692 Цивільного кодексу України настають саме у разі ухилення покупця від прийняття товару, а не просто через відсутність заявки.

У справі № 910/6234/26 відповідач заявок дійсно не надсилав, але жодних доказів того, що він прямо відмовився прийняти товар (як це було встановлено у справі №910/8181/24), у матеріалах справи немає. Тому обставини цієї справи не є тотожними обставинам, на яких ґрунтується правовий висновок постанови №910/8181/24, а, відтак, цей висновок не підлягає застосуванню в частині автоматичного стягнення вартості товару лише через відсутність заявок.

Вимога позивача є необґрунтованою і з інших причин, незалежно від тлумачення постанови Верховного суду у справі №910/8181/24.

За частиною четвертою статті 690 та частиною четвертою статті 692 Цивільного кодексу України продавець має право вимагати оплати товару лише тоді, коли покупець без достатніх підстав зволікає з його прийняттям або відмовився прийняти. Але щоб покупець міг "зволікати" чи "відмовитися прийняти" товар, продавець спершу має цей товар запропонувати: підтвердити, що товар є в наявності, готовий до передачі, і повідомити про це покупця. Не можна відмовитися прийняти те, що тобі ніхто не пропонував.

У цій справі позивач не надав жодного доказу того, що він взагалі намагався поставити залишок товару: немає доказів наявності товару, його готовності до передачі, немає пропозиції чи вимоги до відповідача прийняти товар. Раз позивач сам нічого не пропонував, не можна вважати, що відповідач від чогось ухилявся чи відмовлявся.

Суд враховує викладену у п. 100 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.03.2026 у справі №910/8181/24 правову позицію, за якою, обираючи спосіб захисту у вигляді стягнення вартості непоставленого товару, позивач має усвідомлювати пов`язаний з цим зустрічний обов`язок здійснити поставку такого товару. Водночас у цій справі позивач, вимагаючи оплати непоставленого товару, не визначив подальшої долі цього товару, не висловив готовності його поставити та не зазначив строку такої поставки, що, по суті, спрямоване на одночасне утримання товару за собою і отримання його вартості від відповідача.

Судовий захист має бути повним, ефективним та відповідати принципу процесуальної економії, унеможливлюючи необхідність повторного звернення до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 21.09.2022 у справі №908/976/19). Задоволення вимоги позивача в частині стягнення вартості непоставленого товару за відсутності визначеності щодо подальшої долі цього товару не забезпечило б остаточного врегулювання спору між сторонами та створило б передумови для нового судового провадження (зокрема, щодо визначення права власності на несплачений, але й непоставлений товар), що суперечить меті ефективного судового захисту.

З огляду на це вимога про стягнення 917 892,00 грн за непоставлений товар є передчасною й необґрунтованою і в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Разом з тим суд не погоджується і з вимогою позивача про стягнення курсової різниці у розмірі 47 814,14 грн, нарахованої на вартість непоставленого товару, з огляду на таке.

Відповідно до п. 2.9 Договорів №1287, №1290, №1316 у разі зміни курсу продажу долара США більш ніж на 1% порівняно з курсом на дату укладення договору, вартість товару, що підлягає поставці, перераховується за визначеною формулою. Пунктом 2.10 Договорів передбачено, що перерахована вартість товару вказується Постачальником у листі та новому рахунку, які надаються Покупцю при поставці товару. Отже, механізм курсового коригування є похідним та обумовленим фактом виставлення рахунку на підставі заявки Покупця та фактом поставки товару. Оскільки судом встановлено, що поставка залишку товару не відбулася, а відповідні рахунки та листи в порядку п. 2.10 Договорів позивачем не направлялися, передбачений договором механізм курсового коригування вартості товару не був і не міг бути застосований у визначеному сторонами порядку.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що товар ним закуплений і готовий до поставки, що кошти витрачені і фактично знецінюються.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Спецсервіс» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 1 521 693,38 грн, з яких підлягають задоволенню вимоги на загальну суму 30 663,35 грн, а саме: 3% річних - 5 898,48 грн, інфляційні втрати - 24 764,87 грн. В решті позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо позов задоволено частково, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 130, 231, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Приватного підприємства «Спецсервіс» задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1А, код 03327664) на користь Приватного підприємства «Спецсервіс» (03143, м. Київ, вул. Лебедєва Академіка, буд. 1, корп. 6, офіс 33/1, код 30518990) 3% річних у розмірі 5 898 (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн 48 коп.; інфляційні втрати у розмірі 24 764 (двадцять чотири тисячі сімсот шістдесят чотири) грн 87 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 670 (шість тисяч шістсот сімдесят) грн 03 коп.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 04.08.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА