Рішення № 138715274, 28.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.07.2026Справа № 910/502/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М., при секретарі судового засідання Кот О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 3 028 721 959,45 грн, -

За участю представників сторін:

від позивача: Шатарська Т.Н. (адвокат за довіреністю №25/11-19 від 25.11.2025);

від відповідача: Лозицька О.Л. (в порядку самопредставництва).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") про стягнення за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 27.06.2019 №0063-03011/77-003-08-19-01074 заборгованість у розмірі 2 471 738 952,83 грн з ПДВ, пеню у розмірі 178 199 095,95 грн, штраф у розмірі 47 584 583,84 грн, три відсотка річних у розмірі 74 255 953,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 351 749 594,42 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 у справі №910/502/23 позов задоволено частково. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 2 440 454 658,78 грн основного боргу закрито. Стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь НЕК "Укренерго" 89 099 547,98 грн пені, 23 792 291,92 грн штрафу, 73 837 304,95 грн 3% річних, 350 670 255,52 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 у справі №910/502/23 в частині стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь НЕК "Укренерго" 89 099 547,98 грн пені, 23 792 291,92 грн штрафу, 73 837 304,95 грн 3% річних, 350 670 255,52 грн інфляційних втрат, 939 400,00 грн судового збору за подання позову та 2 684,00 грн за подання апеляційної скарги скасовано, викладено в редакції, відповідно до якої стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь НЕК "Укренерго" 31 284 294,05 грн заборгованості, 74 255 953,82 грн 3% річних, 351 749 594,42 грн інфляційних втрат, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 у справі №910/502/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30.07.2024 касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі №910/502/23 в частині розгляду позовних вимог про стягнення боргу в сумі 31 284 294,05 грн, 3% річних у розмірі 74 255 953,82 грн, інфляційних втрат у розмірі 351 749 594,42 грн, пені у розмірі 178 199 095,95 та штрафу у розмірі 47 584 583,84 грн скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2025 справу № 910/502/23 передано для розгляду судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 прийнято справу №910/502/23 до свого провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.10.2025.

05.09.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що послуги диспетчеризації, на обсяг експортованої електричної енергії нарахуванню не підлягають, оскільки електроенергія була експортована до Республіки Молдови, Румунії та Словаччини, які є учасниками Енергетичного Співтовариства, а відповідно до ст. 41 Договору про заснування ЕС забороняється нарахування мит на експортовані енергопродукти до країн учасниць співтовариства. Щодо нарахованої позивачем пені та штрафу, відповідачем надано контррозрахунки та вказано, що наведені в позові суми штрафних санкцій безпідставно нараховані. Також відповідачем вказано, що умовами договору не передбачено права позивача на застосування до відповідача відповідальності у вигляді штрафу.

05.09.2025 від відповідача до суду надійшла заява про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.

05.09.2025 від відповідача до суду надійшла заява про поворот виконання постанови Північного апеляційного господарського суду, у зв`язку з її виконанням відповідачем.

16.09.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що обмеження, наведені у ст. 41 Договору про заснування ЕС не мають абсолютного характеру і можуть бути виправдані у певних випадках, зокрема у разі проведення відповідної державної політики сторін цього Договору. Позивач вказав, що митом в розумінні Договору є податки, а послуга з диспетчерського управління не є митом, а є платою за надані позивачем послуги, що сплачується за однаковим тарифом усіма користувачами. Позивачем вказано, що розрахунок штрафних санкцій здійснений позивачем правомірно та у відповідності до умов Договору, а твердження, що при розрахунку штрафних санкцій повинні враховуватись акти-коригування з порушенням календарної хронології їх складання не відповідають умовам

Договору. Позивач зазначив, що нарахування штрафу здійснено після спливу 30 днів з дня настання строку оплати, що є відповідним до умов інших договорів на ринку електричної енергії. Також у поясненнях позивач заперечував проти зменшення розміру штрафних санкцій.

24.09.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких зазначено, що в Постанові ВП ВС №910/9627/20 підтверджено неправомірність нарахування послуги передачі електричної енергії, оскільки таке нарахування суперечить ст. 41 Договору про заснування ЕС. Також у запереченнях зазначено, що позивачем не надано доказів, що позивачем понесені додаткові збитки від несвоєчасного отримання коштів.

03.10.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про залишення без розгляду позовних вимог в частині вимог про стягнення пені та штрафу.

В підготовчому засіданні 21.10.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву 16.12.2025.

В підготовчому засіданні 16.12.2025 судом залишено без розгляду заяву позивача про залишення позовних вимог в частині позовних вимоги без розгляду та оголошено перерву до 10.02.2026.

В підготовчому засіданні 10.02.2026 судом було оголошено перерву до 07.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.05.2026.

В засіданні 26.05.2026 року в справі було оголошено перерву до 28.07.2026 року.

В судовому засіданні 28.07.2026 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

НЕК "Укренерго" є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".

НЕК "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, пункту 3.2 статуту НЕК "Укренерго".

НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

ДП "НАЕК "Енергоатом" (правонаступником якого є АТ "НАЕК "Енергоатом") є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, виданої постановою НКРЕКП від 17.05.2019 №772.

Між НЕК "Укренерго", оператором системи передачі (ОСП), що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління ОЕС України (виконавець) та ДП "НАЕК "Енергоатом" (користувач) 27.06.2019 укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0063-03011/77-003-08-19-01074 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим договором виконавець зобов`язується надавати послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об`єктами користувача у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а саме забезпечити надійне та ефективне функціонування ОЕС України, зокрема безперебійне постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог операційної безпеки (далі - послуга).

Користувач зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору (пункт 1.2 договору).

Послуги надаються оператором системи передачі користувачу, що виступає на ринку виробником електричної енергії (пункт 1.5 договору).

За умовами пункту 2.1 договору оплата послуг здійснюється за тарифом, який визначається Регулятором відповідно до затвердженої ним методики та оприлюднюється виконавцем на своєму офіційному веб-сайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дати прийняття, якщо більш пізній термін не визначено у документі, яким затверджено тариф.

Обсяг наданої послуги визначається: для виробників - як обсяг виробленої електроенергії (в одиницях відпуску); для операторів систем розподілу - як обсяг розподіленої електричної енергії; для споживачів - як обсяг споживаної електричної енергії (пункт 2.2 договору).

Вартість послуги за розрахунковий період визначається як добуток обсягу наданої послуги на значення тарифу, що діє у визначений розрахунковий період (пункт 2.3 договору).

Відповідно до пункту 2.4 договору розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період згідно із нижчезазначеною системою платежів і розрахунків:

до 10 числа розрахункового місяця - 35% вартості послуги;

до 20 числа розрахункового місяця - 35% вартості послуги;

до останнього банківського дня календарного місяця - 30% вартості послуги.

Згідно з умовами пункту 2.5 договору виконавець надає користувачу акт надання послуги до 04 числа місяця наступного за розрахунковим.

Оплата рахунків здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком", за умови наявності електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством (пункт 2.7 договору).

При відсутності заборгованості надлишок коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, зараховується в рахунок оплати наступного розрахункового періоду. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово (пункт 2.8 договору).

Розділом 3 договору передбачені права та обов`язки сторін.

До обов`язків виконавця, серед іншого, віднесено складати та передавати відповідачу акти про надання послуг (підпункт 3.1.16 пункту 3.1 договору)

За змістом пункту 3.2 договору користувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за договором (підпункт 3.2.1); повертати виконавцю підписаними акти про надання послуг (підпункт 3.2.4).

Відповідно до пункту 6.1 договору сторонами узгоджено, що за внесення платежів, передбачених пунктом 2.5 цього договору, з порушенням термінів користувач сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1 % суми боргу за кожен день прострочення платежу, ураховуючи день фактичної оплати. Сума пені (без ПДВ) зазначається у платіжному документі окремим рядком.

Згідно з пунктом 6.11 договору за необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує інший стороні штраф у розмірі 3% від вартості послуг розрахункового періоду, в якому зафіксовано невиконання такого зобов`язання. Сплата штрафних санкцій за відмову від виконання своїх зобов`язань не звільняє сторони від виконання зобов`язання в натурі, крім випадку коли управнена сторона відмовилися від прийняття виконання зобов`язання.

За положеннями пункту 10.1 договору планові обсяги передачі електроенергії користувач зобов`язаний подавати виконавцю до 10-ї доби місяця, що передує розрахунковому місяцю. Виконавець протягом 3 днів їх погоджує та повертає користувачу.

Відповідно до умов пункту 10.5 договору (пункт 10.4 в редакції додаткової угоди № 5 від 31.10.2022) акти надання послуг, акти звірки розрахунків, рахунки та будь-які повідомлення за цим договором повинні направлятися однією стороною іншій за допомогою сервісу, електронною поштою або факсимільним повідомленням, а також можуть бути підтверджені рекомендованим листом, іншим реєстрованим поштовим відправленням або доставлені кур`єром під розписку за адресою, зазначеною у цьому Договорі.

Відповідно до умов пункту 10.6 договору сформовані акти про надання послуг, рахунки та будь-які інші документи, передбачені цим договором, якими сторони здійснюють обмін у процесі виконання цього договору, можуть надаватися сторонами в електронному вигляді за допомогою сервісу.

За змістом пункту 12.1 договору він набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2019. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін.

До вказаного договору сторонами вносилися зміни та доповнення шляхом укладення додаткових угод №1 від 27.06.2019, №2 від 18.05.2021, №3 від 31.10.2022, №4 від 31.10.2022, №5 від 31.10.2022.

Зокрема, за додатковою угодою №3 від 31.10.2022 сторонами викладено договір у новій редакції, умови якого поширювалися на правовідносини, що виникли з 08.02.2020 по 10.11.2021 включно, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2.3 договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 31.10.2022) обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.

За змістом пункту 2.7 договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 31.10.2022) користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта надання послуги. Акт надання послуги ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (уключно) адміністратором комерційного обліку(АКО).

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в "Системі управління ринком" (сервіс), що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді у двох примірниках ОСП направляє користувачу. Користувач здійснює підписання акта коригування наданої послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості послуги, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює протягом 3 банківських днів з дня отримання акта.

Пунктом 2.8 договору (у редакції додаткової угоди №3 від 31.10.2022) сторони узгодили, що користувач має право повернути погоджений та оформлений належним чином (підписаний та скріплений печаткою) один примірник акта надання послуги протягом 5 календарних днів з дати отримання. У разі неотримання ОСП у зазначений термін підписаного користувачем акта надання послуги або заперечень щодо прийняття послуг такий акт вважається погодженим, а послуги - прийнятими користувачем. При цьому примірник акта надання послуги повертається ОСП не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

За погодженими умовами пункту 2.9 договору (у редакції додаткової угоди №3 від 31.10.2022) оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою сервісу, за умови наявності кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.

31.10.2022 сторонами також укладено додаткову угоду №5 до договору, відповідно до якої з метою приведення договору у відповідність до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою НКРЕКП від 10.11.2021 №2077, якою в тому числі внесено зміни до типової форми договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, дійшли згоди поширити умови договору на взаємовідносини сторін, що виникли з 11.11.2021 включно, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, у зміненій редакції, викладеній у цій додатковій угоді.

Відповідно до пункту 1.1 договору (у редакції додаткової угоди №5 від 31.10.2022) цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим договором ОСП зобов`язується надавати послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольнити сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, технологічної та екологічної безпеки (далі - послуга).

Обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі (пункт 2.3 договору в редакції додаткової угоди №5 від 31.10.2022).

Відповідно до пункту 2.7 договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 31.10.2022) користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерційного обліку(АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Оплату вартості послуги, після коригування обсягів, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно).

Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги у відповідному розрахунковому періоді виконавець направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувача два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.

За змістом пункту 2.8 договору (у редакції додаткової угоди №5 від 31.10.2022) користувач здійснює підписання актів надання послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів з дня їх отримання користувачем та повертає виконавцю.

На виконання умов договору позивач направив акти надання послуги та акти коригування до них за період з липня 2019 року по листопад 2022 року.

Також, за запитом відповідача від 05.08.2022 № 01-10442/15 та від 09.08.2022 № 01-10604/03 надані дублікати актів з лютого 2022 року по липень 2022 року та акти коригування з вересня 2021 року по лютий 2022 року.

Листом № 01/44489 від 07.10.2022 надані дублікати актів коригування за січень 2020 року, лютий 2020 року та квітень 2022 року.

Як стверджував позивач у позовній заяві, у зв`язку із несвоєчасною оплатою у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2 471 738 952, 83 грн за період з квітня 2022 року по грудень 2022 року, а саме:

- за квітень 2022 року борг у сумі 527 814,00 грн з ПДВ на підставі акта від 30.04.2022 на суму 302 640 826,64 грн з ПДВ, з урахуванням акта коригування від 20.09.2022 на суму 428 787,13 грн з ПДВ;

- за травень 2022 року - 295 041 824,15 грн з ПДВ на підставі акта від 31.05.2022 на суму 295 135 218,06 з ПДВ, з урахуванням акта коригування від 20.10.2022 на суму 93 393,91 грн з ПДВ;

- за червень 2022 року - 294 443 616,62 грн з ПДВ на підставі акта від 30.06.2022 на суму 294 446 339,56 грн з ПДВ, з урахуванням акта коригування від 18.11.2022 на суму 2 722,94 грн з ПДВ;

- за липень 2022 року - 355 059 414,43 грн з ПДВ на підставі акта від 31.07.2022 на суму 355 053 419,32 грн з ПДВ, з урахуванням акта коригування від 29.11.2022 на суму 5 995,11 грн з ПДВ;

- за серпень 2022 року - 379 764 064,32 грн з ПДВ на підставі акта від 31.08.2022 на суму 379 764 064,32 грн з ПДВ;

- за вересень 2022 року - 315 252 368,22 грн з ПДВ на підставі акта від 30.09.2022 на суму 315 252 368,22 грн з ПДВ;

- за жовтень 2022 року - 315 108 860,68 грн з ПДВ на підставі акта від 31.10.2022 на суму 315 108 860,68 грн з ПДВ;

- за листопад 2022 року - 295 947 140,81 грн з ПДВ на підставі акта від 30.11.2022 на суму 267 167 928,36 грн з ПДВ, з урахуванням акта експорт-імпорт від 16.11.2022 на суму 28 779 212,45 грн з ПДВ;

- за грудень 2022 року - 220 576 202,50 грн з ПДВ на підставі планових рахунків від 02.12.2022 на суму 110 288 101,25 грн з ПДВ, від 12.12.2022 на суму 110 288 101,25 грн з ПДВ, Акта коригування від 21.12.2022 на суму 17 647,10 грн з ПДВ.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості отриманих послуг позивач звернувся до господарського суду з даним позовом. При цьому позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення основної заборгованості зазначив, що обов`язок сплатити грошове зобов`язання на відповідну суму, зазначену в акті надання послуг, виникає у відповідача зі спливом, передбаченого частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України, семиденного строку з моменту отримання акта надання послуги (акта коригування у разі збільшення фактичного обсягу послуги).

Крім того, у зв`язку з несвоєчасною оплатою планової та фактичної вартості наданого обсягу послуг позивач у відповідності до умов пунктів 6.1, 6.11 договору та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 178 199 095,95 грн, штраф у розмірі 47 584 583,84 грн, три відсотка річних у розмірі 74 255 953,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 351 749 594,42 грн.

Відповідачем під час розгляду спору у суді до матеріалів справи долучив платіжні інструкції та акти від`ємного коригування обсягів та вартості наданих позивачем послуг, з яких встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідач оплатив позивачу послуги загальною вартістю 2 440 454 658,78 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 у справі №910/502/23 позов задоволено частково. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 2 440 454 658,78 грн основного боргу закрито. Стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь НЕК "Укренерго" 89 099 547,98 грн пені, 23 792 291,92 грн штрафу, 73 837 304,95 грн 3% річних, 350 670 255,52 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 у справі №910/502/23 в частині стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь НЕК "Укренерго" 89 099 547,98 грн пені, 23 792 291,92 грн штрафу, 73 837 304,95 грн 3% річних, 350 670 255,52 грн інфляційних втрат, 939 400,00 грн судового збору за подання позову та 2 684,00 грн за подання апеляційної скарги скасовано, викладено в редакції, відповідно до якої стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь НЕК "Укренерго" 31 284 294,05 грн заборгованості, 74 255 953,82 грн 3% річних, 351 749 594,42 грн інфляційних втрат, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 у справі №910/502/23 залишено без змін.

Верховний Суд Постановою від 30.07.2024 касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задоволив частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі №910/502/23 в частині розгляду позовних вимог про стягнення боргу в сумі 31 284 294,05 грн, 3% річних у розмірі 74 255 953,82 грн, інфляційних втрат у розмірі 351 749 594,42 грн, пені у розмірі 178 199 095,95 та штрафу у розмірі 47 584 583,84 грн скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Справа розглядається вдруге в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 31 284 294,05 грн, 3% річних у розмірі 74 255 953,82 грн, інфляційних втрат у розмірі 351 749 594,42 грн, пені у розмірі 178 199 095,95 та штрафу у розмірі 47 584 583,84 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

При попередньому розгляді судами встановлено, що НЕК "Укренерго" відповідає за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технологічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту. НЕК "Укренерго" надає послуги на ринку електричної енергії його учасникам, зокрема з передачі електроенергії магістральними електромережами та диспетчеризації.

Відповідач має статус учасника ринку електричної енергії - виробник, що здійснював свою діяльність у спірний період на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, виданою згідно з постановою НКРЕКП від 17.05.2019 №772.

За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

У спірний період між сторонами спору діяв Договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у редакції додаткової угоди №5 від 31.10.2022 (дія якої, згідно з пунктом 1, поширюється на правовідносини сторін, які виникли між сторонами з 11.11.2021).

Диспетчерське управління - оперативно-технологічне управління об`єднаною енергетичною системою України із забезпеченням надійного і безперебійного постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог енергетичної безпеки (пункт 18 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії".

Так, згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

У статті 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

При цьому, стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України "Про міжнародні договори України", статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про ЕС (приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого згідно зі статтею 2 полягає в організації зв`язків між cторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Згідно зі статтею 5 Договору про ЕС Енергетичне Співтовариство дотримуватиметься нормативно-правової бази Європейського Співтовариства, описаної в розділі II, що враховує як інституційну структуру цього Договору, так і конкретні умови кожної з Договірних Сторін з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня захисту інвестицій та їхнього найоптимальнішого залучення.

При цьому, за статтею 11 Договору про ЕС, яка міститься у розділі ІІ, "нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього Договору означають: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26.03.2003 стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.

Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності

Таким чином, приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Стаття 41 Договору про ЕС визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.

Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.

Згідно із статтею 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про ЕС і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України".

На рівні національних нормативно-правових актів правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закону України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" на виконання зобов`язань України за Договором про ЕС та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Абзацом другим частини шостої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

Згідно з частиною одинадцятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

Верховний Суд у постановах від 08.06.2021 у справі №910/8044/20 та від 04.02.2021 у справі №914/935/20 зробив висновок, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України. У цих справах Верховний Суд брав до уваги Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, в якій суд зробив висновок, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була, та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Крім того, щодо повноважень Секретаріату Енергетичного Співтовариства слід зазначити, що відповідно до статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на відповідність його умовам.

У межах реалізації зазначених вище повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

Також стаття 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України". Встановлена зазначеним положенням заборона стосується в рівній мірі застосування до операцій з експорту та імпорту енергопродуктів як мита, так і заходів щодо встановлення плати, яка за своєю природою є подібною до мита. Наведений в листах Секретаріату Енергетичного Співтовариства, зокрема, у повідомленні Секретаріату Енергетичного Співтовариства від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import), аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.

Виходячи з правового висновку, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду стосовно значення рішення Суду ЄС, Велика Палата зазначила, що Закон України "Про ринок електричної енергії" покладає на суди обов`язок при застосуванні його норм ураховувати рішення Суду ЄС, прецедентне право якого також обов`язкове для Секретаріату ЕС. Рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства ЄС. Подібно до практики застосування рішень Європейського суду з прав людини врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо схожих питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.

Так, передаючи дану справу на новий розгляд Верховний Суд у Постанові від 30.07.2025 року зазначив:

«Разом з тим, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку лише актам про надання послуг від 16.11.2022 та від 31.10.2022 позивача, залишив поза увагою та не надав оцінки доказам відповідача, доданих до відзиву на позовну заяву на підтвердження обсягу експортованої електричної енергії, зокрема, акту приймання-передачі електричної енергії від 31.10.2022 №5, підписаним ДП "НАЕК "Енергоатом" та АТ "Energocom" та погодженим НЕК "Укренерго".

Залишив це поза увагою і суд першої інстанції, хоча і застосував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20. Судом першої інстанції не взято до уваги, Глава І "Географічні межі" розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку" у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові. Отже, стаття 41 Договору про заснування Европейського Співтовариства застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору. Разом з тим, як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не встановив, до яких країн чи країни здійснювався експорт електроенергії.».

Так, на виконання вимог Постанови Верховного Суду від 30.07.2025 року, судом під час нового розгляду встановлено перелік країн, до яких, відповідно до актів прийому-передачі електричної енергії, експортувалась електроенергія відповідачем, у період червень - вересень 2022 року, а саме:

- Республіка Молдова: Акт прийому-передачі електричної енергії №1 від 30.06.2022 за період постачання з 04.06.2022 по 30.06.2022, загальний обсяг 85 212 МВт; Акт прийому-передачі електричної енергії №2 від 31.07.2022 за період постачання з 01.07.2022 по 31.07.2022, загальний обсяг 106 460 МВт; Акт прийому-передачі електричної енергії №3 від 31.08.2022 за період постачання з 01.08.2022 по 31.08.2022, загальний обсяг 70 680 МВт; Акт прийому-передачі електричної енергії №4 від 30.09.2022, за період постачання з 01.09.2022 по 30.09.2022, загальний обсяг 100 800 МВт (Акти підписані ДП «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом») та АТ «ENERGOCOM»; акт прийому-передачі електричної енергії від 31.10.2022, у період з 01.10.2022 по 10.10.2022, обсяг поставки 33 600,00 МВт, підписаний між ДП «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом») та АТ «ENERGOCOM»;

- Румунія: Акт прийому-передачі електричної енергії №1 від 31.07.2022, за період постачання з 02.07.2022 по 31.07.2022, загальний обсяг поставки 9 424 МВт, підписаний між ДП «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом») та DACHA ENERGY SOLUTIONS (Румунія); Акт прийому-передачі електричної енергії №1 від 31.08.2022, за період постачання з 11.08.2022 по 18.08.2022, загальний обсяг поставки 7 858 МВт, підписаний між ДП «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом») та АТ A+++STREAM ENERGY AND GAS;

- Словаччина: Акт прийому-передачі електричної енергії від 31.07.2022 №1, за період постачання з 11.07.2022 по 31.07.2022, загальний обсяг поставки 5 574 МВт, підписаний між ДП «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом») та CENTRAL ENERGY TRADE LLC.

Як зазначалось вище, приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Стаття 41 Договору про ЕС визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. (Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про ЕС і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України»).

Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.

Відповідно до ст. 94 Договору Інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Так відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 року щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Крім того, щодо повноважень Секретаріату енергетичного Співтовариства слід зазначити, що ст. 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачає, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.

В межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням ст.41. Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

Крім того, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Таким чином, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України.

Отже, з урахуванням викладеного, НЕК «Укренерго» не мало законних та обґрунтованих підстав для нарахування Послуги диспетчеризації на обсяг експортованої електричної енергії виробником АТ «НАЕК «Енергоатом» у період з червня - жовтня 2022 року у загальному розмірі 31 284 294,05 грн.

Висновки щодо відсутності обов`язку сплачувати тариф на передачу електричної енергії при експорті, викладені також у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №914/935/20 та від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.

З огляду на викладене судом встановлено відсутність підстав для стягнення з відповідача вартості послуги, нарахованої на обсяг експортованої електричної енергії у загальному розмірі 31 284 294,05 грн (з яких: 28 779 212,45 грн нараховано за актом про надані послуги від 16.11.2022 за період здійснення експорту з 01.06.2022 по 30.09.2022 та 2505 081,60 грн нараховано згідно з актом про надані послуги від 31.10.2022 за період здійснення експорту з 01.10.2022 по 10.10.2022), у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 74 255 953,82 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 351 749 594,42 грн, суд зазначає наступне.

Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, в постанові від 30.07.2025 року, щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, зокрема, вказав наступне:

«У цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли загальних висновків без обґрунтувань в підтвердження власної позиції, прийнявши до уваги лише розрахунок сум інфляційних та річних, наданий позивачем, однак взагалі не надали оцінку та не зазначили доводи, за яких відхилили контррозрахунок, наданий відповідачем.

Верховний Суд зауважує, що в такій ситуації (коли відповідач заперечує здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних) недостатнім є зазначення про те, що суд перевірив розрахунок позивача та здійснив власний перерахунок, так як суд мав навести відповідний розрахунок в обґрунтування свого рішення у цій частині, зокрема, в частині наявності підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем сум інфляційних втрат та річних. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 у справі №910/18572/23, на незастосування якої наполягає скаржник.

Втім, з тексту оскаржуваних судових рішень не вбачається, яким чином суди попередніх інстанцій здійснили перевірку та перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних витрат та річних. Суди першої та апеляційної інстанцій хоч і вказали про те, що вони здійснили перерахунок суми інфляційних втрат та річних, проте не навели підстави такого обґрунтування.

Отже, суди попередніх інстанцій не виклали своїх доводів щодо підстав для визнання обґрунтованими позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, не навели перевіреного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, який визнали обґрунтованим.

Верховний Суд бере до уваги, що в апеляційній скарзі відповідач також вказував на те, що розрахунок позивача є неправильним, оскільки позивачем розраховано 3% річних та інфляційні витрати включно з датою здійснення платежу та при нарахуванні інфляційних витрат не враховано позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, проте суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки вказаним доводам, не навів мотивів відхилення цих аргументів всупереч підпунктам "б", "в" пункту 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на це, висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" інфляційних втрат та 3% річних за спірний період у заявленому позивачем розмірі є передчасними.

Також ДП "НАЕК "Енергоатом" впродовж розгляду справи в судах попередніх інстанцій, зокрема у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, звертало увагу судів на необґрунтованість визначених позивачем дат отримання відповідачем актів про надання послуги та актів коригування.

Однак, попри наявність відповідних доводів відповідача, суди попередніх інстанцій не надавали оцінки факту отримання відповідачем актів надання послуги, в якості вимог в розумінні положень частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені статті 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити правильність розрахунку інфляційних втрат та 3% річних та встановити його обґрунтованість, чого не зробили суди попередніх інстанцій (аналогічної позиції щодо неможливості перевірки судом касаційної інстанції розрахунку заявлених вимог дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №921/542/20, від 26.01.2022 у справі №910/18557/20, від 23.04.2024 у справі №910/20302/21, від 11.12.2024 у справі №914/2587/21.».

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Зазначена позиція викладена в Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

З огляду на таке, суд зазначає, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку позивача (т. 5, а.с. 122-126), позивачем розраховано суми 3% річних та інфляційних витрат включно з датою здійснення платежу, а також кожен із періодів містить співпадіння дати попереднього періоду та дати початку нового періоду, що є неправомірним, оскільки розрахунок має бути здійснений по день, що передує дню сплат, а періоди нарахування мають зазначатись різним днем закінчення попереднього періоду та днем початку наступного періоду, згідно усталеної практики Верховного Суду, у зв`язку з чим заперечення відповідач в цій частині є обґрунтованими та взяті судом до уваги.

Щодо необґрунтованості визначених позивачем дат отримання відповідачем актів про надання послуги та актів коригування, суд зазначає наступне:

- на підтвердження отримання поштою акта за жовтень 2019 року до позову надано опис вкладення у цінний лист і повідомлення про вручення, втім опис вкладення у цінний лист не містить номеру відправлення, що не дає змоги встановити його приналежність до повідомлення про вручення такого відправлення, а також відсутній фіскальний чек. Отже, обґрунтованою датою отримання такого акта є 27.01.2020, дата проставлена відповідачем;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта за липень 2021 року позивачем надано опис вкладення (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які отримані. Отже, належною датою вручення акта наданих послуг за липень 2021 року є дата, проставлена відповідачем, а саме 01.09.2021;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта коригування від 16.08.2021 за жовтень 2020 року позивачем надано опис вкладення (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача, та документів, які отримані. Отже, належною датою вручення акта коригування від 16.08.2021 за жовтень 2020 року є дата, проставлена відповідачем на такому акті, а саме 01.09.2021;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта наданих послуг за серпень 2021 року позивачем надано опис вкладення (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які отримані. Отже, належною датою вручення акта за серпень 2021 року є дата, проставлена відповідачем на такому акті, а саме 22.09.2021;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта коригування від 27.09.2021 за грудень 2020 року позивачем надано опис (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які тримані. Отже, належною датою вручення акта коригування від 27.09.2021 за період грудень 2020 року є дата, проставлена відповідачем на такому акті, а саме 11.10.2021;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта наданих послуг за вересень 2021 року позивач надано витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які отримані. Отже, належною датою вручення акта за вересень 2021 року є дата, проставлена відповідачем на такому акті, а саме 26.10.2021;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта наданих послуг за жовтень 2021 року позивачем надано опис (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які тримані. Отже, належною датою вручення акта за період жовтень 2021 року є дата, проставлена відповідачем на такому акті, а саме 01.12.2021;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта наданих послуг за листопад 2021 року позивачем надано опис (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які тримані. Отже, належною датою вручення акта за листопад 2021 року є дата, проставлена відповідачем на такому акті, а саме 17.12.2021;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта коригування від 17.12.2021 за квітень 2021 року позивачем надано опис (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які тримані. Отже, належною датою вручення акта коригування від 17.12.2021 за квітень 2021 року є дата, проставлена відповідачем на такому акті, а саме 06.01.2022;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта наданих послуг за грудень 2021 року позивачем надано опис (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які тримані). Отже, належною датою вручення акта за грудень 2021 року є дата, проставлена відповідачем на такому акті, а саме 21.01.2022;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта коригування від 28.01.2022 за липень 2021 року позивачем надано опис (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які тримані. Отже, належною датою вручення акта за грудень 2021 року є дата, проставлена відповідачем на такому акті, а саме 11.02.2022;

- на підтвердження направлення кур`єрською службою акта за січень 2022 року позивачем надано опис (без номеру відправлення), витяг із реєстру відправлень та роздруківку з датою отримання, які не містять інформації про отримувача та документів, які тримані). Отже, належною датою вручення акта за період січень 2022 року є дата проставлена відповідачем на такому акті, а саме 17.02.2022.

Таким чином, судом надано оцінку факту отримання відповідачем актів надання послуги, в якості вимог в розумінні положень частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, з урахуванням п. 2.7. Договору.

Так, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.11.2020 №910/13071/19 зазначено, що при з`ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов`язується строк виконання грошового зобов`язання; дослідити обставини виконання зобов`язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з`ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов`язання перед кредитором.

Положеннями частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридине значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За змістом статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною п`ятою статті 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, сторони спору у справі уклали Договір, за умовами якого, за змістом пункту 2.7 договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 31.10.2022) користувач здійснює розрахунок з ОСП протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта надання послуги.

Виходячи із принципу свободи договору згідно із статтею 627 ЦК України, сторони спору Договору визначили порядок оплати

При перевірці правильності нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості відповідача у вересні 2019 року - грудні 2022 року судом встановлено, що обґрунтованою до стягнення з відповідача сумою 3% річних є 25 251 060,91 грн, а сумою інфляційних втрат є 125 555 464,51 грн, а саме:

- сума 3% річних за вересень 2019 року становить 143 708,03 грн;

- сума 3% річних за жовтень 2019 року становить 128 696,87 грн;

- сума 3% річних за січень 2020 року становить 467 192,17 грн;

- сума 3% річних за квітень 2020 року становить 933 075,70 грн;

- сума 3% річних за червень 2020 року становить 254 397,23 грн;

- сума 3% річних за липень 2020 року становить 68 274,63 грн;

- сума 3% річних за серпень 2020 року становить 64 174,62 грн;

- сума 3% річних за вересень 2020 року становить 133 426,35 грн;

- сума 3% річних за жовтень 2020 року становить 216 404,32 грн;

- сума 3% річних за листопад 2020 року становить 85 371,70 грн;

- сума 3% річних за грудень 2020 року становить 338,63 грн;

- сума 3% річних за січень 2021 року становить 181 028,13 грн;

- сума 3% річних за лютий 2021 року становить 288 387,38 грн;

- сума 3% річних за березень 2021 року становить 248 816,40 грн;

- сума 3% річних за квітень 2021 року становить 436 480,03 грн;

- сума 3% річних за травень 2021 року становить 553 763,99 грн;

- сума 3% річних за червень 2021 року становить 447 151,52 грн;

- сума 3% річних за липень 2021 року становить 316 601,37 грн;

- сума 3% річних за вересень 2021 року становить 415 242,05 грн;

- сума 3% річних за жовтень 2021 року становить 219 104,98 грн;

- сума 3% річних за грудень 2021 року становить 734 954,78 грн;

- сума 3% річних за січень 2022 року становить 541 046,46 грн;

- сума 3% річних за лютий 2022 року становить 4 146 892,12 грн;

- сума 3% річних за вересень 2022 року становить 17 969 801,91 грн;

- сума 3% річних за грудень 2022 року становить 403 621,66 грн;

- сума інфляційних втрат за жовтень 2019 року становить 406 006,10 грн;

- сума інфляційних втрат за листопад 2019 року становить 60 223,53 грн;

- сума інфляційних втрат за квітень-травень 2020 року становить 1 910 665,69 грн;

- сума інфляційних втрат за червень 2020 року становить 318 294,46 грн;

- сума інфляційних втрат за червень 2021 року становить 641 663,04 грн;

- сума інфляційних втрат за липень 2021 року становить 302 241,30 грн;

- сума інфляційних втрат за березень-квітень 2022 року становить 49 149 739,10 грн;

- сума інфляційних втрат за травень 2022 року становить 8 569 630,54 грн;

- сума інфляційних втрат за червень 2022 року становить 3 485 264,07 грн;

- сума інфляційних втрат за вересень-листопад 2022 року становить 60 711 736,68 грн.

З огляду на викладене позовні вимоги щодо суми 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у вказаних розмірах.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 178 199 095,95 та штрафу у розмірі 47 584 583,84 грн, суд зазначає наступне.

Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, в постанові від 30.07.2025 року, зокрема, вказав:

«У справі №908/948/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що підпункт 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) передбачав, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надаються такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Аналізуючи зміст положення підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) про зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону "Про ринок електричної енергії", щодо його застосування до випадків порушення договірних зобов`язань, які мали місце до початку повномасштабного російського вторгнення та введення воєнного стану в Україні, Об`єднана палата вказала, що положеннями підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 чітко визначений період, на який поширюється дія цього положення, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.

При цьому зазначила, що дія норми щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкції до електропостачальників, передбачена постановами НКРЕКП №332, №413, не містить пряму вказівку про надання їй зворотної дії у часі, що дозволило б її застосовувати до початку запровадження воєнного стану, тобто на порушення чи прострочення, що сталися у попередні періоди.

Відтак, враховуючи специфіку та спрямованість постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, у якій йдеться саме про період воєнного стану та 30 днів після його припинення або скасування, відсутні підстави невиправданого розширення тлумачення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 щодо розповсюдження її дії на правовідносини, які виникли у попередні періоди.

Як вбачається з матеріалів справи, що переглядається, відповідно до наданого позивачем розрахунку, штрафні санкції у вигляді пені та штрафу нараховані за період з вересня 2019 року по грудень 2022 року, тобто включають періоди до запровадження воєнного стану та після, тоді як за висновком об`єднаної палати, положення підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 поширюється саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування та, відповідно, їх дія не може бути поширена щодо штрафних санкцій, право на нарахування яких виникло раніше.

Отже, твердження позивача про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, нарахованих у період до запровадження воєнного стану є обґрунтованими, а суд першої інстанції неправомірно стягнув штрафні санкції, нараховані у тому числі у період дії в Україні воєнного стану.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги позивача в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час розгляду позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині стягнення штрафних санкцій та передачі справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

В зв`язку з викладеним, суд касаційної інстанції не надає оцінку доводам позивача щодо задоволення судом першої інстанції клопотання про зменшення належних до стягнення з відповідача сум пені та штрафу з посиланням на положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, оскільки в цій частині суди мають урахувати зазначене вище та встановити належний до стягнення розмір штрафних санкцій та з урахуванням обставин справи вирішити питання щодо можливості/неможливості їх зменшення.».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено до стягнення та 178 199 095,95 грн пені, 47 584 583,84 грн штрафу, нарахованих у зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань за період з 19.09.2019 по 25.04.2022. Нарахування було здійснено позивачем на підставі положень пунктів 6.1 та 6.11 Договору та частини 2 статті 530 ЦК України, з моменту отримання актів наданих послуг та актів коригування.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу статті 216, частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України, є штрафні санкції.

Як визначено частиною 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Укладеним сторонами договором передбачена відповідальність за порушення виконання грошового зобов`язання за Договором у вигляді пені та штрафу.

Так, зокрема пунктом 6.1 Договору (у всіх редакціях) сторонами узгоджено, що за внесення платежів з порушенням термінів користувач сплачує ОСП/виконавцю пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної сплати (з 11.11.2021 за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ).

Згідно з пунктом 6.11 Договору (п 6.10. в редакції Додаткової угоди №3 від 31.10.2022 року та наступних Додаткових угодах до Договору) за необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує інший стороні штраф у розмірі 3% від вартості послуг розрахункового періоду, в якому зафіксовано невиконання такого зобов`язання. Сплата штрафних санкцій за відмову від виконання своїх зобов`язань не звільняє сторони від виконання зобов`язання в натурі, крім випадку коли управнена сторона відмовилися від прийняття виконання зобов`язання.

При цьому, як зазначалось вище, у справі №908/948/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що підпункт 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) передбачав, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надаються такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Судом встановлено, що у даній справі, нарахування штрафних санкцій, здійснено як за період до введення в Україні воєнного стану так і за період після введення в Україні воєнного стану (після 24.02.2022), що свідчить про необхідність врахування положень Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, при розрахунку штрафних санкцій, саме в період дії воєнного стану в Україні.

Надаючи до суду контррозрахунок розміру сум пені та штрафу, відповідач обґрунтовано зазначив, що протягом спірного періоду Договір діяв у декількох редакціях, а саме: Редакція 1 від 27.06.2019 (діяла з 27.06.2019 до 07.02.2020); Редакція 2 (Додаткова угода №3) від 31.10.2022 (дія розповсюджена на правовідносини з 08.02.2020 до 10.11.2021); Редакція 3 (Додаткова угода №5) від 31.10.2022 (дія розповсюджена з 11.11.2021).

Верховний Суд у своїх постановах наголошував на тому, що господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Суд зазначає, що редакції Додаткових угод до Договору містять п. 2.5., яким передбачено, що розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період за такою системою: до 10 числа розрахункового місяця - 35% вартості послуги, до 20 числа розрахункового місяця - 35% вартості послуги, до останнього банківського дня календарного місяця - 30% вартості послуги.

При цьому, за змістом пункту 2.7 Договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 31.10.2022) користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта надання послуги. Акт надання послуги ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, перевіривши наведені розрахунки позивача (т. 2, а.с. 16-26), врахувавши контррозрахунки відповідача (т. 4, а.с. 182-193), наведені Верховним Судом висновки, здійснивши перерахунок суми пені по подвійній обліковій ставці Національного банку України, врахувавши, що день оплати не має бути враховано в строк прострочення, а нарахування здійснюється по день сплати, врахувавши дату отримання актів відповідачем, що встановлено вище, взявши до уваги, що нарахування пені призупинено дією підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413), судом встановлено наступне, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в розмір 40 726 052,25 грн, а саме:

- сума пені за вересень 2019 року становить 1 688 186,78 грн;

- сума пені за жовтень 2019 року становить 1 380 991,87 грн;

- сума пені за січень 2020 року становить 3 548 992,48 грн;

- сума пені за квітень 2020 року становить 5 056 479,41 грн;

- сума пені за червень 2020 року становить 1 069 869,95 грн;

- сума пені за липень 2020 року становить 311 700,94 грн;

- сума пені за серпень 2020 року становить 278 116,42 грн;

- сума пені за вересень 2020 року становить 587 131,71 грн

- сума пені за жовтень 2020 року становить 916 687,13 грн;

- сума пені за листопад 2020 року становить 568 936,45 грн;

- сума пені за грудень 2020 року становить 2 196,99 грн;

- сума пені за січень 2021 року становить 788 548,07 грн;

- сума пені за лютий 2021 року становить 1 363 422,11 грн;

- сума пені за березень 2021 року становить 1 202 863,04 грн;

- сума пені за квітень 2021 року становить 2 328 126,31 грн;

- сума пені за травень 2021 року становить 2 900 958,61 грн;

- сума пені за червень 2021 року становить 2 360 202,34 грн;

- сума пені за липень 2021 року становить 1 809 331,61 грн;

- сума пені за вересень 2021 року становить 2 617 926,72 грн;

- сума пені за жовтень 2021 року становить 1 379 689,40 грн;

- сума пені за грудень 2021 року становить 4 733 597,65 грн;

- сума пені за січень 2022 року становить 3 832 096,26 грн.

Щодо суми штрафу, то відповідач заперечуючи проти його нарахування зазначив, що саме формулювання, згідно з пунктом 6.11 Договору, «за необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань», не свідчить про право позивача здійснювати нарахування штрафу, оскільки відповідач не відмовлявся необґрунтовано від сплат за Договором.

Втім, суд зазначає, що формулювання «за необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань» передбачає можливість нарахування штрафу у зв`язку з наявністю порушень стороною Договору, в даному випадку відповідачем, строків розрахунків у визначений Договором строк без належного обґрунтування.

Окрім того, судом визнано обґрунтованими заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, щодо обставин подвійного нарахування суми штрафу, зокрема за листопад 2019 року, оскільки сума штрафу за цей період була розрахована позивачем двічі по одному акту.

Також судом враховано заперечення відповідача, що умови Договору не містять положень щодо нарахування штрафу за порушення строків розрахунків більш ніж 30 календарних днів.

Оскільки, як встановлено судом, відповідачем допущено прострочення проведення розрахунків з позивачем за Договором, з урахуванням розрахунків позивача (т. 2, а.с. 16-26), урахуванням контррозрахунків відповідача (т. 4, а.с. 182-193), наведених Верховним Судом висновків, взявши до уваги, що нарахування штрафу призупинено дією підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413), тому, обґрунтованою до стягнення з відповідача сумою штрафу є сума в розмірі 12 135 572,45 грн, а саме:

- сума пені за вересень 2019 року становить 1 740 316,98 грн;

- сума пені за листопад 2019 року становить 1 779 601,17 грн;

- сума пені за січень 2020 року становить 2 274 122,41 грн;

- сума пені за квітень 2020 року становить 5 209 268,84 грн;

- сума пені за грудень 2021 року становить 27 106,75 грн;

- сума пені за січень-лютий 2022 року становить 1 105 156,30 грн.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені та суми штрафу підлягають задоволенню частково на суму пені в розмірі 40 726 052,25 грн та суму штрафу в розмірі 12 135 572,45 грн.

Разом із цим, під час розгляду справи судом відповідач просив суд зменшити розмір заявлених позивачем штрафних санкцій на 90% від арифметично правильної та обґрунтованої суми.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем пені та штрафу на 90% відповідач посилається на виникнення у нього довгострокового дефіциту платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов`язання по сплаті платежів. Окрім того, у зв`язку військовою агресією російської федерації проти України відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГПК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 р. у справі № 914/2202/18, від 12.09.2019 р. у справі № 910/10427/18, від 11.09.2019 р. у справі №905/2149/18.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 216 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

За ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18).

Зважаючи на надані відповідачем обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, враховуючи статус та специфіку діяльності сторін під час дії воєнного стану, виходячи із загальних засад законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача позовом, на 50% відсотків.

За таких обставин, вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» підлягають частковому задоволенню у розмірі 20 363 026,13 грн пені та 6 067 786,23 грн штрафу.

При цьому, судом прийнято до уваги, що вартість послуги за обсяг експорту електричної енергії у жовтні включена до загального акта про надану Послугу за жовтень 2022 року на загальну суму 315 108 860,68 грн, з яких послуга за експорт складає 2 505 081,60 грн (33 600,00 МВт * 62,13 грн тариф + 417 513,60 грн 20% ПДВ). Разом з цим, враховуючи виставлення НЕК «Укренерго» за період жовтень 2022 року єдиного акта за надані послуги (обсяг відпуску електричної енергії та обсяг експорту), відповідачем було оплачено суму, зазначену в акті, у повному обсязі (що підтверджується платіжними інструкціями від 29.06.2023 № 5094 на суму 150 000 000,00 грн та від 14.07.2023 № 5567 на суму 165 108 860,68 грн та виписками банку).

Відповідачем не було включено суму в розмірі 2 505 081,60 грн до заяви про поворот виконання судового рішення, поданого в межах даної справи, а тому вказана сума може бути врегульована між сторонами Договору шляхом коригувань до актів про надані Послуги.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 20 363 026,13 грн, сума штрафу в розмірі 6 067 786,23 грн, сума 3% річних в розмірі 25 251 060,91 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 125 555 464,51 грн.

Судовий збір позивача в сумі 733 953,22 грн, з урахуванням закриття провадження у справі в частині заявленого до стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 2 440 454 658,78 грн, розподіленню між сторонами не підлягає.

Судовий збір позивача в розмірі 61 901,12 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, (939 400,00 грн - 733 953,22 грн = 205 446,78 грн * 30,13% (відсоток задоволених позовних вимог)), відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код ЄДРПОУ 24584661, адреса: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (код ЄДРПОУ 00100227, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25) суму пені в розмірі 20 363 026,13 грн (двадцять мільйонів триста шістдесят три тисячі двадцять шість гривень 13 копійок), суму штрафу в розмірі 6 067 786,23 грн (шість мільйонів шістдесят сім тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 23 копійки), суму 3% річних в розмірі 25 251 060,91 грн (двадцять п`ять мільйонів двісті п`ятдесят одна тисяча шістдесят гривень 91 копійка), суму інфляційних втрат в розмірі 125 555 464,51 грн (сто двадцять п`ять мільйонів п`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч чотириста шістдесят чотири гривни 51 копійка) та суму судового збору у розмірі 61 901,12 грн (шістдесят одну тисячу дев`ятсот одну гривню 12 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 04.08.2026 року.

Суддя С. МОРОЗОВ