Рішення № 138715270, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2026Справа № 910/5383/26Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянув у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "СВІТЛО ШАХТАРЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАТИЗОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ КОМПАНІ ЛТД"

про стягнення 37826,50 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "СВІТЛО ШАХТАРЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАТИЗОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ КОМПАНІ ЛТД" про стягнення 37835,93 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №2509__1 від 16.09.2025 в частині своєчасної поставки продукції, що стало підставою для нарахування позивачем пені.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.05.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/5383/26, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

27.05.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов.

28.05.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 37 826,50 грн, тобто фактично зменшує розмір позовних вимог. У вказаній частині суд розцінює відповідь на відзив як заяву про зменшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду.

01.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.240 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов договору поставки №2509__1 від 16.09.2025 відповідач взяв на себе зобов`язання поставити товар у строк до 05.11.2025.

Однак у строк, встановлений договором, товар на суму 397200,00 грн поставлений не був.

Лише 25.02.2025 між сторонами підписано видаткову накладну № 12 на суму 397200,00 грн.

Оскільки відповідач порушив строки поставки товару, позивач на підставі пункту 5.2 договору нарахував пеню у розмірі 37835,93 грн.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що оскільки попередня оплата була здійснена 30.09.2025, то кінцевий строк поставки - 04.11.2025, а також навів актуалізований розрахунок пені на суму 37826,50 грн.

Також позивач зазначив, що в постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18 зазначено, що суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання. Інші доводи відповідача, викладені у відзиві - необґрунтовані.

Позиція відповідача

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке:

- у специфікації № 1, рахунку-фактурі № 0000227 та в платіжній інструкції сума зобов`язання визначена як 397 200,00 грн, натомість позивач у розрахунку як базу для нарахування пені використовує 397 299,00 грн;

- позивач неправильно визначив кількість днів прострочення;

- пункт 5.2 договору сформульований некоректно: він поєднує у межах одного речення питання якості (комплектності) продукції та наслідки порушення строків поставки, а також містить посилання на пеню" до повного виконання зобов`язань";

- заявлений розмір пені є неспівмірним та підлягає зменшенню судом;

Окремо відповідач зазначає, що за правилами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" відповідальність встановлюється щодо грошових зобов`язань, тоді як предметом спору є санкція за прострочення поставки товару. Отже, механічне перенесення "грошової" моделі на даний спір є неправомірним. Крім того, Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, договір поставки № 2509-1 від 16.09.2026 був підписаний сторонами 16.09.2025, тому посилання на норми Господарського кодексу України в договорі поставки не можуть бути підставою для визначення обсягу відповідальності у цьому спорі; правовідносини сторін оцінюються насамперед за нормами ЦК України та умовами договору.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що стаття 549 ЦК України передбачає застосування подвійної облікової ставки НБУ при стягненні пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. У цій справі відповідач не прострочив платіж, а прострочив поставку товару після попередньої оплати. Отже, пряме застосування вказаних норм суперечить їх призначенню (вони стосуються грошових, а не товарних зобов`язань).

Також відповідач додатково зазначив про відсутність реальних збитків у позивача та неспівмірність заявленої пені.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

16.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОМАТИЗОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ КОМПАНІ ЛТД" (далі - постачальник) та Акціонерним товариством "Харківський машинобудівний завод "СВІТЛО ШАХТАРЯ" (далі - покупець) укладено договір поставки №2509__1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця на умовах даного договору продукцію, в асортименті, кількості, в строки, по ціні та з якісними характеристиками, що узгоджені сторонами в цьому договорі та/або специфікаціях, які являються невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору загальна сума договору визначається загальною сумою специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, та складає 397200,00 грн з ПДВ.

Умови поставки продукції обумовлені в специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору. Місце пункту призначення вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору (п. 4.2 договору).

Сторони погодили та підписали додаток № 1 до договору - Специфікацію № 1 у якій визначили:

- найменування продукції: Електрошпиндель HSD ES779L, арт. № Н6161Н1551, у кількості 1 шт, вартістю 397200,00 грн;

- порядок розрахунків: покупець проводить передоплату у розмірі 100% від вартості товару, що вказана у специфікації, яка сплачується протягом 7 банківських днів після підписання сторонами цього договору та специфікації до нього;

- термін поставки - 35 календарних днів з моменту попередньої оплати на поточний рахунок постачальника.

У п.п. 4.4, 4.5 договору сторони погодили, що датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про приймання продукції. Зобов`язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції належної якості в розпорядження покупця у вище зазначеному пункті призначення поставки. Зобов`язання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленої якісної продукції.

Згідно з п. 5.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання будь-якою зі сторін прийнятих на себе за цим договором зобов`язань, при вирішенні спірних питань, що стосуються гарантійних зобов`язань, винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною відповідно до вимог чинного законодавства України та умов цього договору.

Відповідно до п. 5.2 договору у разі порушення умов договору щодо якості (комплектності) продукції, що постачається, за порушення термінів поставки продукції постачальник відшкодовує на користь покупця збитки і виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми непоставленої у терміни продукції від суми комплекту поставки, згідно до специфікації або договору, до повного виконання зобов`язань; за порушення термінів оплати - покупець сплачує штрафні санкції у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми неоплаченої продукції.

З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2025 позивач здійснив 100% попередню оплату продукції на суму 397200,00 грн.

Отже, враховуючи умови специфікації, продукція мала бути поставлена у строк до 04.11.2025 включно.

Поставка продукція на суму 397200,00 грн відбулась 25.02.2026, що підтверджується видатковою накладною № 12 від 25.02.2026.

Спір у справі виник у зв`язку із тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору, відповідач допустив прострочення строку поставки, встановленого в договорі, внаслідок чого позивач на підставі п.5.2. договору нарахував пеню в сумі 37826,50 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно 3 п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У Специфікації сторони погодили, що поставка товару здійснюється протягом 35 календарних днів з моменту попередньої оплати.

Як встановив суд, попередню оплату позивач здійснив 30.09.2025, отже відповідач повинен був поставити товар до 04.11.2025 (включно).

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з матеріалами справи, відповідач поставив позивачу товар з порушенням визначеного сторонами строку, зокрема, товар на суму 397200,00 грн поставлено 25.02.2026.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив прострочення поставки товару, то наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення строків поставки.

Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

У п. 5.2 договору сторони погодили, що у разі порушення умов договору щодо якості (комплектності) продукції, що постачається, за порушення термінів поставки продукції постачальник відшкодовує на користь покупця збитки і виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми непоставленої у терміни продукції від суми комплекту поставки, згідно до специфікації або договору, до повного виконання зобов`язань; за порушення термінів оплати - покупець сплачує штрафні санкції у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми неоплаченої продукції.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (ст.546 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Заперечуючи проти нарахування пені відповідач зазначив, що стаття 549 ЦК України передбачає застосування подвійної облікової ставки НБУ при стягненні пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а тому нарахування пені за прострочення поставки суперечить ст. 549 ЦК України.

Щодо вказаних доводів відповідача суд зазначає таке.

28.08.2025 втратив чинність Господарський кодекс України, частина перша статті 216 якого передбачала можливість застосування до учасників господарських відносин штрафних санкцій, зокрема неустойки, штрафу та пені, у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Водночас, частина третя статті 549 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за несвоєчасне виконаного грошового зобов`язання у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми за кожен день прострочення виконання

Поряд з цим, суд враховує приписи ст.6 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з цією статтею сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зі змісту наведених положень законодавства випливає, що законодавець одночасно із принципом свободи договору передбачив і його обмеження, що закріплені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

- наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його конкретного імперативного положення;

- із змісту акта цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень.

Суд зазначає, що заборона відступу у договорі від положень актів цивільного законодавства має бути безпосередньо зазначена в тексті конкретної правової норми цивільного законодавства.

При цьому частина третя статті 549 ЦК України не містить імперативної заборони щодо відступу від її положень і не визначає нікчемність таких умов договору.

Більше того, законодавство не містить будь-якої норми права, яка б містила в собі пряму заборону (безпосередню вказівку на неможливість) застосування пені за порушення негрошового зобов`язання.

У розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є різновидами неустойки, які розмежовуються не за видом порушеного зобов`язання, а за способом їх обчислення. Пеня є неустойкою, що нараховується за кожен день прострочення, тоді як штраф визначається одноразово у встановленому розмірі. Отже, закон не виключає можливості забезпечення пенею виконання не лише грошового, а й іншого договірного зобов`язання (у цьому випадку - порушення строків виконання відповідачем своїх зобов`язань), якщо це прямо погоджено сторонами.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки договором сторони передбачили відповідальність у вигляді пені за порушення строків поставки продукції, така умова відповідає принципу свободи договору, положення частини третьої статті 549 ЦК України не містять імперативної заборони щодо встановлення пені за порушення негрошового зобов`язання, а також не встановлюють нікчемність таких умов договору, суд вважає, що наявні правові підстави для нарахування пені за порушення відповідачем строків поставки продукції.

Аналогічної позиції дотримується Північний апеляційний господарський суд, зокрема, у постановах від 18.05.2026 у справі №910/16409/25, від 01.07.2026 у справі №910/16530/25.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення виконання договірного зобов`язання в частині строків поставки продукції, що свідчить про правомірність нарахування позивачем пені на підставі п. 5.2 договору.

Щодо посилань відповідача на те, що пункт 5.2 договору сформульований некоректно, то суд зазначає, що зміст договору є зрозумілим, а визначення вказаним пунктом договору пені за різні порушення зобов`язань не суперечить законодавству.

Більш того, відповідач підписав договір, в тому числі і вказаний пункт, без зауважень та заперечень, не ініціював внесення змін до договору, матеріали справи не містять доказів того, що укладений між сторонами договір оспорювався відповідачем у відповідній частині. У зв`язку з цим даний договір є чинним і підлягає обов`язковому виконанню сторонами, його невиконання призводить до застосування негативних наслідків, в тому числі й тих, які сторони добровільно погодили, укладаючи цей договір.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що він є необґрунтованим, в частині визначення періоду прострочення.

Так, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення поставки в період з 05.11.2025 по 25.02.2026.

Однак, день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися нарахування пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.

Крім того, в укладеному договорі сторони визначили, що датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про приймання продукції, а зобов`язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції належної якості в розпорядження покупця у вище зазначеному пункті призначення поставки.

Отже нарахування пені буде правомірним за період з 05.11.2025 по 24.02.2026.

За перерахунком суду, здійсненим за період з 05.11.2025 по 24.02.2026 на суму 397200 грн, розмір пені становить 37 500,03 грн, а тому вимоги є частково обґрунтованими.

Щодо посилань відповідача на наявність підстав для зменшення пені, то суд зазначає таке.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23 зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів, згідно з статтею 86 ГПК України.

Суд зазначає, що норми чинного законодавства України не містять вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру штрафних санкцій, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22, від 14.02.2024 у справі №910/3015/23, від 04.06.2025 у справі №910/5992/24).

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21.

При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.

Отже, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

На відповідача покладається обов`язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.

У даному випадку вирішуючи питання щодо зменшення пені, суд враховує, що відповідачем не надано суду жодних належних доказів на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Відповідач лише послався на відсутність збитків позивача, проте не навів жодної виняткової обставини, яка перешкоджала йому виконати зобов`язання у строк.

Нарахована сума пені не є завищеною чи надмірною.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19 зазначив, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами, які несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) розміру заявленої пені, кореспондує обов`язок сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 551 Цивільного кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, вони були зумовлені винятковими обставинами.

Відповідачем не доведено існування жодних виняткових обставин.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для зменшення пені, а тому відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки відповідачем допущено порушення виконання договірного зобов`язання в частині строків надання послуг, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "СВІТЛО ШАХТАРЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАТИЗОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ КОМПАНІ ЛТД" а саме в частині стягнення 37 500,03 грн пені.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАТИЗОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ КОМПАНІ ЛТД" (03195, м. Київ, вул. Рудницького Степана, буд.6-Д, офіс 43/1, ідентифікаційний код 43617249) на користь Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "СВІТЛО ШАХТАРЯ" (61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Світло Шахтаря, буд.4/6, ідентифікаційний код 00165712) 37 500,03 грн пені та 2639,42 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 04.08.2026.

Суддя С.О. Турчин