Рішення № 138708613, 15.07.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.07.2026 Справа №607/3786/26 Провадження №2/607/3472/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Дмитрик В-М.Р.

представника відповідача Марцун А.А.

представника відповідача Корінь А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Самуляк Михайло Юрійович до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2026 ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Самуляк М.Ю. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 24.01.2024 він набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024216040000027 від 05.01.2024, у зв`язку з повідомленням йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст. 190 КК України. 01.02.2024 у вказаному вище кримінальному провадженні складено обвинувальний акт про його обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 190 КК України, тобто заволодінні чужим майном шляхом обману, яке є публічним обвинуваченням та направлено вказаний обвинувальний акт на адресу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Разом з тим, у суді 12.03.2025 прокурором було змінено обвинувачення щодо нього на ст. 356 КК України самоправство, тобто у самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчиненні дій, правомірність яких оспорюється установою чи організацією, що заподіяли значної шкоди інтересам власника, яке у відповідності до вимог ст. 477 КПК України є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення.

Із зміненим обвинуваченням представник потерпілого Бригадир О.М. погодилась та подала до суду клопотання, у якому відмовилася від обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні відносно Товариства Червоного Хреста України кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, та просила закрити кримінальне провадження на підставі п. 7 ч. 1ст. 284 КПК України. У свою чергу його захисник заперечив із приводу закриття кримінального провадження та вказав, що сторона захисту не погоджується із зміною обвинувачення з ч. 1 ч. 2 ст. 190 КК України на ст. 356 КК України, а також зауважив, що кримінальне провадження необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025 кримінальне провадження № 12024216040000027 від 05.01.2024 у справі №607/2400/24 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК, закрито у зв`язку із відмовою представника потерпілого ОСОБА_2 від обвинувачення.

Не погоджуючись із даної ухвалою, адвокат Самуляк М.Ю. в інтересах ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу, в якій просив змінити оскаржену ухвалу та закрити кримінальне провадження № 12024216040000027 від 05.01.2024 на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України та виключити з мотивувальної частини ухвали посилання на обставини кримінального правопорушення, які суд встановив як вчинені ОСОБА_1 .

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 13.08.2025 апеляційну скаргу задоволено частково та змінено ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025, зокрема, виключено з мотивувальної частини ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025 посилання на встановлення судом обставин вчиненого кримінального правопорушення, у решті ухвалу суду залишено без змін.

Позивач вказує, що його захисник посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, подав касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції, проте 10.11.2025 Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою відмовив захиснику у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою.

На переконання позивача вказані судові рішення суду, що набрали законної сили, у кримінальному провадженні дають йому право на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Так, позивач зауважує, що усупереч нормам національного та міжнародного законодавства, основоположним правам і свободам людини, нормам моралі та справедливості він протиправно майже 2 роки перебував під слідством, а саме, у статусі підозрюваного та обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 190 КК України, тобто у шахрайстві умисному корисливому кримінальному правопорушенні, що у суспільній свідомості асоціюється з обманом, недоброчесністю та моральною непорядністю. Сам факт повідомлення про підозру у такому злочині створює стійке негативне уявлення про особу, формує сумніви у її чесності та порядності й автоматично підриває довіру з боку оточення.

При цьому, особливої гостроти його моральні страждання набули з огляду на те, що обвинувачення було пов`язане з використанням коштів, наданих Товариством Червоного Хреста України організації, яка користується беззаперечною суспільною довірою та здійснює гуманітарну діяльність. Будь-які підозри щодо можливого зловживання допомогою, призначеною для осіб, які потребують підтримки, створюють надзвичайно сильний суспільний осуд.

Протягом усього періоду досудового розслідування та судового розгляду він перебував у стані постійної правової невизначеності. Очікування можливого обвинувального вироку, ризик застосування кримінального покарання, необхідність брати участь у слідчих і судових діях усе це створювало тривалий психологічний тиск. Моральна шкода у цьому випадку полягає не лише у суб`єктивних переживаннях, а й у об`єктивному погіршенні його соціального становища. Кримінальне провадження неминуче впливає на ділові контакти, ставлення колег і партнерів, можливості професійного розвитку. Підозра у шахрайстві, навіть якщо згодом вона не підтверджується, здатна роками формувати недовіру. Репутація створюється тривалим періодом сумлінної праці, однак може бути зруйнована самою лише інформацією про притягнення до кримінальної відповідальності. Після закриття провадження людина фактично змушена докладати додаткових зусиль для відновлення свого доброго імені, причому повне відновлення репутації часто є неможливим.

З огляду на характер висунутого обвинувачення, суспільний контекст справи, тривалість кримінального переслідування та глибину репутаційних наслідків, позивач оцінює розмір моральної шкоди у 2 000 000 грн. Вказана суму на думку позивача є співмірною пережитим стражданням. Вона покликана не лише компенсувати завдані немайнові втрати, а й відновити порушений баланс між особою та державою, яка, здійснюючи кримінальне переслідування, не довела наявності складу злочину та фактично залишила людину наодинці з наслідками безпідставного обвинувачення.

На підставі вищевикладеного позивач просить позов задовольнити та стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 2 000 000 грн компенсації на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

09.03.2026 представник відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Корінь А.В. через систему «Електронний суд» подав відзив на позов, в якому останній вказує, що ГУНП в Тернопільській області не погоджується з наведеними у позовній заяві доводами та вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Так, представник відповідача зазначає, що 24.01.2024 в рамках кримінального провадження за № 12024216040000027 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 190 КК України, а 14.05.2025 ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (справа № 607/2400/24), кримінальне провадження № 12024216040000027 закрито у зв`язку із відмовою представника потерпілого від обвинувачення, а відтак строк перебування ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування та судового розгляду становить 1 рік 3 місяці та 21 день, а не «майже 2 роки», як про це зазначає позивач. Окрім цього, з приводу повідомленої позивачу підозри, представник зауважує, що ОСОБА_1 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та добровільно відшкодував потерпілій стороні Товариству Червоного Хреста України заподіяні матеріальні збитки, шляхом повернення грошових коштів у розмірі 3954,10 грн, про що особисто на стадії досудового розслідування вказав та рукописно підтвердив. Також, доводи позивача про те, що його кримінальне переслідування завершилося без встановлення його вини сторона відповідача вважає безпідставним, оскільки представник потерпілого у кримінальному провадженні ОСОБА_2 відмовилась від обвинувачення після того, як ОСОБА_1 відшкодував заподіяні матеріальні збитки. І після того, як представник потерпілого відмовилась від обвинувачення після відшкодування заподіяної шкоди, кримінальне провадження за № 1202421604000002 закрито судом. Крім того, представник відповідача зауважує, що позивача не був жертвою незаконного арешту, в рамках досудового розслідування та судового розгляду в кримінальному провадженні за № 1202421604000002, так як під вартою не утримувався та судом не засуджений. Крім того, до нього не було застосовано жодного з передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України заходів примусу. Також, до ОСОБА_1 на всіх стадіях досудового розслідування та судового розгляду не було застосовано жоден із зазначених в п. 2 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстав, що виключає правову підставу відшкодування останньому моральної шкоди. Так само представник відповідача заперечує посилання позивача на те, що відмова потерпілого від обвинувачення свідчить про те, що не було самого злочину, а відтак він є повністю реабілітований, оскільки ОСОБА_1 ще на стадії досудового розслідування повністю відшкодовано заподіяні збитки, що вже підтверджує факт вчинення злочину, про що останній підтвердив в матеріалах кримінального провадження. При цьому, саме через відшкодування збитків, сторона потерпілого відмовилась від обвинувачення і як наслідок судом закрито справу. Окрім цього представник відповідача не погоджується з розрахунком періоду за який позивач просить відшкодувати йому шкоду, оскільки тривалість перебування позивача під слідством та судом повинна вираховуватися з 24.01.2024, тобто з дня оголошення підозри і до 14.05.2025 для винесення ухвали про закриття кримінального провадження, що відповідає вимогам п.1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Більше того, представник звертає увагу, що надані позивачем докази не можуть слугувати доказами понесених моральних страждань позивачем, оскільки не містять посилань на конкретні факти та обставини, які би вказували на понесення моральних страждань ОСОБА_1 та суттєвих змін у його житті, які би потребували нормалізації. На підставі вищевикладеного представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.

10.03.2026 представник відповідача Державної казначейської служби України Сачук М.В. через систему «Електронний суд» подала відзив на позов, у якому вказує, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Водночас, Казначейство, яке залучено до справи як відповідач, згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало, до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав. Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Крім того, представник звертає увагу, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст. 1176 ЦК України. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила ч.6 цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами. При цьому, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. При розгляді справи позивач повинен надати докази, що свідчать про протиправність дій заподіювача шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими діями та заподіяною шкодою. З огляду на викладене представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

12.03.2026 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Самуляк М.Ю. через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій звертає увагу, що 09.02.2026 позивач звернувся з конституційною скаргою до Конституційного Суду України, у якій просить перевірити на відповідність ч.ч. 1, 2 ст. 28, ч.ч. 1, 2 ст. 62 у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 63 Конституції України (конституційність) друге речення ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України від 13.04.2012 № 4651VI (далі Кодекс), оскільки на його думку внаслідок застосування в остаточному судовому рішенні оспорюваних приписів Кодексу порушено право на повагу до його гідності, презумпцію невинуватості особи, а також право обвинуваченого/підсудного на захист, гарантовані відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 28, ч.ч. 1, 2 ст. 62, ч. 2 ст. 63 Конституції України. За даними офіційного веб-сайту Конституційного Суду України конституційна скарга позивача розподілена судді-доповідачу; ухвалою колегії суддів Суду відкрито конституційне провадження у справі. Окрім цього, одночасно з конституційною скаргою позивача, Перший сенат Конституційного Суду України 11.03.2026 на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою ОСОБА_3 , яка звернулась до Конституційного Суду України із клопотанням перевірити на конституційність ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскілки вважає, що внаслідок застосування судами ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України порушено, зокрема, презумпцію невинуватості особи, а також її конституційні права на повагу до людської гідності та судовий захист. Вищевказане на переконання сторони позивача свідчить про виключну правову проблему в вказаній цивільній справі щодо віднесення підстав до закриття кримінального провадження у справі ОСОБА_1 як до реабілітуючих і, як наслідок, права на отримання ним компенсації за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.

16.03.2026 судом зареєстровано заперечення на відповідь на відзив подані представником відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Корінь А.В. через систему «Електронний суд» у яких зазначені доводи, які вже викладені раніше у відзиві на позов.

17.03.2026 судом зареєстровано відзив на позов поданий керівником Тернопільської обласної прокуратури Панченко В., відповідно до якого Тернопільська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції України в Тернопільській області та Державна казначейська служба України є неналежними відповідачами у даному спорі, оскільки відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави. Отже, нормами матеріального права чітко визначено, що саме держава є єдиноможливим відповідачем у даній категорії справ, а відтак за такими вимогами повинна відповідати саме держава через відповідний орган, а не безпосередньо відповідний орган як юридична особа. Окрім цього, на переконання представника не підлягає до задоволення вимога позовної заяві про стягнення коштів шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку компенсації на відшкодування моральної шкоди, так як кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди то представник відповідача зауважує, що під час допиту ОСОБА_1 як підозрюваного в рамках кримінального провадження за № 12024216040000027, у якому йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 190 КК України, останній свою вину у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав, щиро розкаявся та зобов`язався повернути незаконно отримані кошти у загальній сумі 3954,10 грн. При цьому, запобіжний захід підозрюваному ОСОБА_1 не обирався. За результатами досудового розслідування кримінального провадження № 12024216040000027 від 05.01.2024 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 01.02.2024 скеровано обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 статті 190 КК України. У ході судового розгляду прокурором, що підтримував публічне обвинувачення, 28.04.2025 складено обвинувальний акт, яким змінено обвинувачення стосовно ОСОБА_1 та кваліфіковано його дії за статтею 356 КК України. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025, кримінальне провадження № 12024216040000027 від 05.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України закрито, у зв`язку з відмовою представника потерпілого від обвинувачення. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 13.08.2025 ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025 змінено, а саме, виключено з мотивувальної частини зазначеної ухвали посилання на встановлення судом обставин вчиненого кримінального правопорушення. В решті ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025 суду залишено без змін. Представник відповідача звертає увагу, що закриття кримінального провадження № 12024216040000027 від 05.01.2024 на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 КПК України є нереабілітуючою, а відтак позивач не набув право на відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки вказаною нормою не передбачено виникнення права на відшкодування шкоди, у випадку зміни кримінально правової кваліфікації правопорушення чи закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою потерпілого від підтримання обвинувачення. З приводу зазначення у позові про перенесені моральні страждання, а саме перебування позивача у стані постійної правової невизначеності, очікування можливого обвинувального вироку, ризику застосування кримінального покарання за вчинення злочину, передбаченого частинами 1, 2 статті 190 КК України, то представник відповідача вказує, що під час допиту як підозрюваного ОСОБА_4 визнав вину у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених частинами 1,2 статті 190 КК України, щиро розкаявся та зобов`язався повернути незаконно отримані кошти у загальній сумі 3954,10 гривень. При цьому, жодного доказу про спричинення йому моральної шкоди позивачем та його представником не надано. На підставі вищевикладеного представник просить відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання позивач ОСОБА_4 та його представник адвокат Самуляк М.Ю. не з`явились, однак адвокат Самуляк М.Ю. подав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити.

Представник відповідача Тернопільської обласної прокуратури Марцун А.А. у судовому засіданні заперечила з приводу позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у відзиві на позов.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Корінь А.В. у судовому засіданні заперечив з приводу позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, з підстав зазначених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Сачук М.В. в судове засідання не з`явилась, проте подала заяву про розгляд справи без її участі.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав:

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено що 01.02.2024 прокурором Тернопільської окружної прокуратури Лучкою І. затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024216040000027 від 05.01.2024 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України, який скеровано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Як вбачається із змісту даного обвинувального акту, слідчими СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024216040000027 від 05.01.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України, зокрема за фактами того, що ОСОБА_1 шляхом обману, подаючи недостовірні відомості у «Заяві особи, що розмістила внутрішньо переміщених осіб, про отримання компенсації витрати», заволодів грошовими коштами благодійної організації Товариства Червоного Христа України, які були призначені, як компенсація витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб, які перемістились у період воєнного стану, чим спричинив матеріальної шкоди на загальну суму 3 954,10 гривень.

24.01.2024 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України, тобто заволодінні чужим майно шляхом обману, вчиненому повторно.

Шкода заподіяна кримінальним правопорушенням потерпілому Товариству Червоного Христа України у розмірі 3 954,10 гривень відшкодована, шляхом повернення коштів.

Вказане підтверджується квитанцією АТ «Універсал банк» № НКАН-А9АТ-В24С-ХТРР від 23.01.2024.

Відповідно до протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_1 від 24.01.2024 проведено в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024216040000027 від 05.01.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України, останній зазначив, що свою вину у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнає та щиро кається, а також зобов`язався повернути усі кошти у сумі 3 954,10 грн, які були йому зайво нараховані, у зв`язку із наданням недостовірних відомостей у «Заяві особи, що розмістила внутрішньо переміщених осіб, про отримання компенсації витрати».

12.03.2024 представник потерпілого голови Тернопільської обласної організації Товариства Червоного Хреста України Бригадир О.М. подала до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про розгляд справи по кримінальному провадженні № 607/2400/24 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення без її участі. Також зазначила, що претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_1 немає, оскільки шкода заподіяна потерпілому відшкодована у повному обсязі.

Під час судового розгляду обвинувального акту відносно ОСОБА_1 про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України прокурором Тернопільської окружної прокуратури Лучкою І., з урахуванням вимог ст. 338 КПК України 28.04.2025 змінено обвинувачення ОСОБА_1 з ч. ч. 1, 2 ст. 190 КК України на ст. 356 КК України.

Згідно зміненого обвинувального акту, який був погоджений заступником керівника Тернопільської окружної прокуратури Придругою А. 28.04.2025, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України, тобто у самоправстві самовільному, всупереч установленому законом порядку, вчиненні дій, правомірність яких оспорюється установою чи організацією, що заподіяли значної шкоди інтересам власника.

Представник потерпілого Товариства Червоного Христа України Бригадир О.М. із зміненим обвинувачення погодилась, про що свідчить відповідна заява від 28.04.2025 адресована Тернопільському міськрайонному суду Тернопільської області.

Як слідує із заяви представника потерпілого Товариства Червоного Христа України Бригадир О.М. поданої до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, остання просила закрити кримінальне провадження № 12024216040000027 про обвинувачення ОСОБА_1 за ст.. 356 КК України, у зв`язку із відмовою від приватного обвинувачення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КК України.

14.05.2025 захисник ОСОБА_1 адвокат Янчишин В.Й. подав до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області письмові заперечення, у яких зазначив, що обвинувачений вважає, що кримінальне провадження необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка є реабілітуючою підставою.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025 у справі № 607/2400/24, кримінальне провадження №12024216040000027 від 05.01.2024 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, закрито у зв`язку із відмовою представника потерпілого ОСОБА_2 від обвинувачення.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 13.08.2025, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025 змінено, виключивши з мотивувальної частини ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025 посилання на встановлення судом обставин вчиненого кримінального правопорушення. В решті ухвалу суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 10.11.2025, відмовлено захиснику Самуляку М.Ю. у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13.08.2025 щодо ОСОБА_1 .

09.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Конституційного Суду України із конституційною скаргою, у якій просив перевірити друге речення ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України (Закон України № 4651VI від 13.04.2012) на предмет їх відповідності ч. 1 ст. 62, у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 8, ч.ч. 1, 2 ст. 28, ч. 2 ст. 63 Конституції України Конституції України та визнати ці норми такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), оскілки на його думку внаслідок застосування в остаточному судовому рішенні Верховного суду від 10.11.2025 у справі № 607/2400/24 оспорюваних приписів Кодексу порушено його основоположні конституційні права: на презумпцію невинуватості особи (ст. 62 Конституції України); на захист (ч. 1 ст. 63 Конституції України); на повагу до його гідності (ст. 28 Конституції України).

Ухвалою Першого сенату Конституційного Суду від 25.03.2026 у справі № 3-34/2026(90/26) постановлено розглянути справу за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) другого речення частини четвертої статті 26, пункту 7 частини першої ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України у формі письмового провадження.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР (далі Закон № 266/94-ВР).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 266/94-ВР, відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У ч. 2 ст. 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.

У ст. 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв?язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР, є вичерпним.

У даній справі, кримінальне провадження № 12024216040000027 від 05.01.2024 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Під закриттям кримінального провадження розуміють таке закінчення досудового розслідування, яке здійснюється за наявності обставин, які виключають подальше провадження, або підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Із закриттям кримінального провадження процесуальна діяльність щодо особи повністю закінчується, подальший рух провадження виключається, поки постанова про закриття провадження не скасована у встановленому законом порядку. Обґрунтоване закриття кримінального провадження - це необхідний і законний результат досудового розслідування.

У ст. 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження, які, у свою чергу, класифікуються за декількома критеріями: реабілітуючими та нереабілітуючими.

Реабілітуючі це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

До реабілітуючих підстав належать:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України);

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України);

3) невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливості їх отримати (п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України).

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але немає достатніх доказів, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Причому, висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті:

а) достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі);

б) вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з наведених обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2022 у справі № 210/1137/19-ц (провадження №61-21192св21).

Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом № 266/94-ВР.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постановах від 31.10.2018 у справі № 383/596/15, від 22.04.2019 у справі № 236/893/17, від 29.05.2019 у справі № 522/1021/16, від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17.

Натомість нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак через певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Така особа не вправі вимагати відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка була їй завдана в процесі розслідування.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством.

У постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі № 759/20824/19 (провадження № 61-12717св21) вказано, що, виходячи із засад диспозитивності і змагального характеру кримінального судочинства, до числа процесуальних прав потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення належить його право на відмову від обвинувачення. Оскільки приводом до початку кримінального переслідування у такому провадженні є порушення приватного права, що належить конкретній особі, ця особа повинна мати можливість вибору форми його правового захисту, у тому числі й право впливати на рух кримінального провадження. З огляду на це законодавець передбачив підставу закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, що безпосередньо залежить від волевиявлення особи, яка постраждала від кримінального правопорушення, - відмову потерпілого від обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України). Обов`язковим наслідком відмови потерпілого від обвинувачення є закриття кримінального провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 26 КПК України відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК України, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, проте закриття кримінального провадження у цьому випадку не є закриттям у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, тобто провадження закрито з нереабілітуючих підстав (постанова Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 487/1817/18 (провадження № 51-1960 км 21)).

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20) зазначено, що згідно з пунктом 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. У справі, що переглядається, суди встановили, що кримінальне правопорушення відносно позивача, передбачене частиною першою статті 122 КК України, закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. За таких обставин, суди попередніх інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли правильного висновку, що у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні підстави, визначені Законом № 266/94-ВР, для такого відшкодування. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з вказаним висновком судів, оскільки положення статті 2 Закону № 266/94-ВР, в яких міститься вичерпний перелік підстав для здійснення відшкодування шкоди, завданої діями вказаних органів, не передбачають відшкодування у випадку закриття кримінального провадження у зв`язку відмовою потерпілого від обвинувачення. Враховуючи, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, а тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди за вказаним Законом.

Так, судом встановлено, що 24.01.2024 в рамках кримінального провадження №12024216040000027 від 05.01.2024 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України та за результатами досудового розслідування обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України 01.02.2024 скеровано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Під час судового розгляду 28.04.2025 прокурором Тернопільської окружної прокуратури Лучкою І. з урахуванням вимог ст. 338 КПК України змінено обвинувачення щодо ОСОБА_1 з ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України на ст. 356 КК України, яке у відповідності до вимог ст. 477 КПК України є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025 у справі № 607/2400/24, кримінальне провадження №12024216040000027 від 05.01.2024 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, закрито у зв`язку із відмовою представник потерпілого ОСОБА_2 від обвинувачення.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 13.08.2025, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2025 в частині закриття кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, у зв`язку із відмовою представника потерпілого від обвинувачення залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 10.11.2025, відмовлено захиснику Самуляку М.Ю. у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13.08.2025 щодо ОСОБА_1 .

Таким чином, враховуючи, що право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних процесуальних дій правоохоронних органів, що обмежують права громадянина, виникає у випадку повної реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України) не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, суд приходить до висновку, що у позивача не виникло право на відшкодування шкоди на підставі ч. 1 ст. 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

Посилання в сторони позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 306/701/20, не заслуговують на увагу, оскільки висновки у зазначеній постанові є нерелевантними до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі.

Так, у постанові від 31.08.2022 у справі № 306/701/20 Верховний Суд визнав реабілітуючою таку підставу, як закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від державного обвинувачення, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримання. Крім того, Верховний Суд у даній постанові зазначив, що Закон № 266/94-ВР пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який містить підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний / обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Однак, на відміну від справи № 306/701/20 у даній справі, кримінальне провадження стосовно позивача закрито за п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку відмовою потерпілого від обвинувачення, відтак закриття кримінального провадження у цьому випадку не є закриттям у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, тобто провадження закрито з нереабілітуючих підстав.

Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом № 266/94-ВР підстав для відшкодування шкоди особі, кримінальне провадження стосовно якої було закрито за п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалася судом касаційної інстанції, зокрема, у наведених вище постановах Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі № 759/20824/19 (провадження № 61-12717св21), від 18.11.2020 у справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20), від 04.07.2024 у справі 405/5221/23 (провадження 61-3476св24).

Окрім цього, позивачем також не подано доказів того, що в іншому рішенні суду щодо нього встановлено факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного проведення в ході кримінального провадження інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; не закрито кримінальне провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Отже, заявляючи цей позов, позивач не надав належних доказів незаконності дій органів досудового розслідування щодо повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 1, 2 ст.190 КК України та висунення обвинувачення, а також незаконності перебування під слідством і судом.

Судове рішення, яким закрито кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 , на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто з нереабілітуючих підстав, не містить даних про незаконність будь-яких процесуальних дій органів досудового слідства, прокуратури чи суду стосовно нього.

Оскільки позивач не надав належних та достатніх доказів про те, що він став жертвою незаконного кримінального переслідування, а також не довів незаконності дій (бездіяльності) органів досудового розслідування, внаслідок яких йому завдано шкоди у зв`язку з обмеженням його прав таким розслідуванням, суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого позову.

Водночас не заслуговують на увагу доводи представника відповідача Тернопільської обласної прокуратури, з приводу того, що Тернопільська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції України в Тернопільській області та Державна казначейська служба України є неналежними відповідачами у даному спорі з огляду на наступне.

Відповідно до ст.2 ЦК України, учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі ст.1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст. 2 ЦК України). Водночас, відповідно до ч.1 ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільська обласна прокуратура та Державна казначейська служба України

Вказане узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 в справі 910/23967/16.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.

На підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладається на позивача.

За змістом ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.11 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору слід компенсувати за рахунок держави.

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст. ст. 4,12,13,76-81,89,133,141,247,259,263-265,268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Самуляк Михайло Юрійович до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Самуляк Михайло Юрійович, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця праці: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Головне управління національної поліції в Тернопільській області, код ЄДРПОУ: 40108720, адреса місця знаходження: вул. Валова, 11, м. Тернопіль, 46001.

Відповідач: Тернопільська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02910098, адреса місця знаходження: вул. Листопадова, буд. 4, м. Тернопіль, 46001.

Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ: 37567646, адреса місця знаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601.

Повне судове рішення складене 04.08.2026.

Головуючий суддя Н. Р. Кунець