Ухвала суду № 138708308, 31.07.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1 УХВАЛАСправа № 335/10181/25 1-кп/335/501/2026

31 липня 2026 року Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

процесуального прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої (в режимі відеоконференції) ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 8 за адресою: вул. Перемоги, буд. 107-Б, м. Запоріжжя, клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про визнання обшуку незаконним та доказів недопустимими,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України.

17.06.2026 обвинуваченою ОСОБА_4 подане клопотання про визнання обшуку незаконним та доказів недопустимими, в якому, просила переглянути ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2024 про надання дозволу на проведення обшуку за місцем проживання судді Мар`їнського районного суду Донецької області ОСОБА_4 , визнати вказану ухвалу такою, що постановлена з грубим порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, тобто незаконною, а клопотання слідчого таким, що не підлягає задоволенню, визнати незаконним обшук, проведений 12.11.2024 у квартирі за місцем проживання судді Мар`їнського районного суду Донецької області ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_4 та визнати незаконним вилучення під час проведення цього обшуку речей, визнати дії слідчих слідчої групи у кримінальному провадженні № 62024050010009870 від 12.09.2024 під час проведення несанкціонованого обшуку та вилучення особистих речей ОСОБА_4 без дозволу слідчого судді (ухвали слідчого судді) незаконними, визнати протокол обшуку від 12.11.2024 у кримінальному провадженні № 62024050010009870 від 12.09.2024 очевидно недопустимим доказом, отриманим внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

В обґрунтування клопотання обвинувачена посилалась на те, що вказаний обшук був проведений без попереднього дозволу суду, за відсутності невідкладеного випадку, всупереч ч. 3 ст. 233 КПК України. Слідча ОСОБА_5 під час обшуку не повідомила ОСОБА_4 про наявність підстави для проникнення до її житла і проведення в ньому обшуку без ухвали слідчого судді, а зазначила лише номер кримінального провадження. За наслідками обшуку не було віднайдено ані ідентифікованих грошових купюр, ані судових справ, печаток суду тощо, проте, було вилучено її ноутбук, телефон, два зошити з робочими записами та декілька аркушів паперу.

Звертаючись із клопотанням до слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку, прокурор просив надати дозвіл на обшук за місцем її мешкання саме з метою виявлення та вилучення ноутбуку, телефону та зошитів, аркушів паперу, в яких містились зразки почерку і підпису, які, як вказано у клопотанні, можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 332 КК України. Водночас, підстави для невідкладності обшуку у клопотанні не зазначені. Також у клопотанні не зазначено про необхідність обшуку з метою вилучення певних судових справ, документів, печатки суду, грошових коштів, здобутих від протиправної діяльності, хоча саме ці речі шукали під час обшуку. Отже, обставини та зміст обшуку не відповідали обставинам, що зазначені у клопотанні прокурора.

Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва за наслідками розгляду вказаного клопотання дійшов висновку, що вилучені у ОСОБА_4 речі під час несанкціонованого обшуку не відповідають ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України. Водночас, зазначив, що підстави для проведення обшуку були у наявності, що обумовлено невідкладністю випадку, а саме врятуванням майна. Відтак, врятоване майно не було речовим доказом, а тому законних підстав для проникнення до житла обвинуваченої не було.

Вважає, що слідчий суддя у даному випадку не дотримався вимог ч. 5 ст. 234, п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України, оскільки мав відмовити у задоволенні клопотання слідчого. Натомість, слідчий суддя допустив непояснювальне протиріччя, користуючись тим, що ухвала не оскаржується. Ухвала слідчого судді не містить висновків щодо правомірності проникнення до житла ОСОБА_4 , а містить аналіз правомірності проникнення до житла ОСОБА_7 , щодо якої до суду надійшло кримінальне провадження. При цьому, описка у вказаній ухвалі слідчого судді не виправлялась. Ухвала сформульована загальними фразами, відтворювала клопотання слідчого. На вказані порушення прав та свобод людини звернуто увагу в рішенні Європейського Суду з прав людини «Корнієць та інші проти України».

Враховуючи викладені обставини, просила клопотання задовольнити.

30.07.2026 від обвинуваченої ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання, яким вона відмовилась від вимоги вищезазначеного клопотання про перегляд ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.11.2024 про надання дозволу на обшук, яка зазначена у п. 1 клопотання про визнання обшуку незаконним, а доказів очевидно недопустимими.

У цьому клопотанні зазначила, що метою звернення із клопотанням про визнання обшуку незаконним, а доказів очевидно недопустимими, є перевірка обставин законності проведення слідчих дій, їх відповідність вимогам КПК України, перевірка підстав невідкладності обшуку. Водночас, звернула увагу, що заперечення проти ухвали слідчого судді, яка не підлягає оскарженню, є обов`язковими для розгляду судом.

З урахуванням зазначених обставин, у судовому засіданні прийнято відмову обвинуваченої від вимоги, викладеній у п. 1 клопотання про визнання обшуку незаконним, а доказів очевидно недопустимими.

У судовому засіданні обвинувачена підтримала клопотання про визнання обшуку незаконним, а доказів очевидно недопустимими (пп. 25 клопотання). Після перегляду відеозапису судового засідання за наслідками розгляду клопотання прокурора про дозвіл на проведення обшуку звернула увагу, що судове засідання тривало 35 секунд, надані слідчим докази, якими обґрунтовувалось клопотання, слідчим суддею фактично не досліджувались. Водночас, слідчий був присутнім у судовому засіданні та вислухав вступну та резолютивну ухвалу слідчого судді, якою клопотання було задоволено частково.

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення клопотання обвинуваченої заперечувала, зазначивши, що обшук у обвинуваченої проводився в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України з метою врятування майна від знищення. Надалі постановою слідчого вилучені у ОСОБА_4 речі визнані речовими доказами. Прокурор звернувся до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку невідкладно після його проведення, і це клопотання було частково задоволено слідчим суддею. Вважає, що у даному випадку були дотримані вимоги КПК України та ч. 9 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Ухвалу слідчого судді було отримано 27.11.2024. Оскільки клопотання було задоволено частково, тому вилучене у ОСОБА_4 майно набуло статусу тимчасово вилученого, у зв`язку із чим слідчий звернувся до слідчого судді із клопотанням про його арешт. Ухвалою слідчого судді від 05.12.2024 поновлено процесуальний строк звернення до слідчого судді із вказаним клопотанням, клопотання про арешт майна задоволено в повному обсязі. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Просила у задоволенні клопотання обвинуваченої відмовити як у необґрунтованому та передчасному.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи в межах вирішуваного питання, суд дійшов таких висновків.

За змістом ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно з положеннями КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу» слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Як вбачається зі змісту клопотання, як на підставу для визнання очевидно недопустимим доказом протоколу обшуку від 12.11.2024 обвинувачена посилається на те, що цей доказ отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема, вказує, що обшук її житла було проведено без відповідної ухвали слідчого судді, а також за відсутності її дозволу на проникнення до її житла та вилучення речей. Водночас, правова підстава для проведення обшуку без попереднього дозволу суду була відсутня, крім того, були й відсутні нагальні потреби, які виправдовували проведення обшуку без ухвали слідчого судді.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Недопустимими є також докази, що були отримані під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Згідно з ч. 4 ст. 87 КПК України докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

В судовому засіданні встановлено, що обшук за місцем проживання обвинуваченої ОСОБА_4 проводився 12.11.2024 без попереднього дозволу суду. Разом із тим, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 757/54345/24-к, провадження 1-кс-46228/24, частково задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на проведення обшуку у квартирі ОСОБА_4 з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, виявлення та вилучення речей та предметів, які можуть мати значення для розслідування даного кримінального провадження.

Відтак, у даному випадку обшук було проведено в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, після проведення якого слідчий звернувся до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку, за наслідком розгляду якого слідчим суддею було клопотання частково задоволено.

Дослідженням журналу судового засідання та диску із технічною фіксацією судового засідання встановлено, що під час розгляду вказаного клопотання слідчого велась повна технічна фіксація засідання.

Отже, підстави, визначені вищезазначеними приписами ст. 87 КПК України для визнання доказів очевидно недопустимими та, як наслідок, припинення їх дослідження, відсутні.

Доводи обвинуваченої базуються на оцінці законності дій слідчого під час проведення обшуку, законності та достатності підстав для невідкладного проникнення до її житла без ухвали слідчого судді, законності вилучення в ході вказаного обшуку речей обвинуваченої, які у подальшому визнані речовими доказами постановою слідчого, законності і обґрунтованості ухвали слідчого судді за наслідками розгляду клопотання слідчого, формального характеру розгляду цього клопотання тощо, які, безумовно, підлягають перевірці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду цього кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості доказів, здобутих у результаті проведення вказаного обшуку.

З врахуванням наведеного, суд вважає, що в задоволенні клопотання обвинуваченої в частині визнання доказу очевидно недопустимим (п. 5 клопотання) слід відмовити.

Водночас, в іншій частині доводи і вимоги клопотання обвинуваченої (пп. 24 клопотання) підлягають оцінці під час ухвалення судового рішення за наслідками цього кримінального провадження в порядку ч. 1 ст. 89 КПК України.

Керуючись ст.ст. 86, 89, 350, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 в частині визнання протоколу обшуку від 12 листопада 2024 року у кримінальному провадженні № 62024050010009870 від 12 вересня 2024 року очевидно недопустимим доказом (п. 5 клопотання) відмовити.

Оцінку іншій частини доводів та вимог клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 надати під час ухвалення судового рішення за наслідками розгляду цього кримінального провадження в порядку ч. 1 ст. 89 КПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на вирок суду.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 31 липня 2026 року.

Повний текст ухвали оголошено 04 серпня 2026 року о 13:25 год.

Суддя ОСОБА_1