Рішення № 138705615, 31.07.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/6288/26

н/п 2/953/3885/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

31 липня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Бородіної Н.М.,

за участю секретаря - Кіпеть Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Позивач, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС», звернулося до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором № 98728270000 від 04.10.2022 року в розмірі 89187,79 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 04.10.2022 ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № 98728270000 відповідно до умов якого відповідачу було надано 71322,91 грн, зі сплатою 0,00001 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом (за користування кредитом понад встановлений строк кредитування 7,00001% річних).

10.09.2025 між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 296, на підставі якого відбулось відступлення права вимоги кредитним договором № 98728270000 від 04.10.2022 року.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Оскільки всупереч умов договору відповідач не виконав свого зобов`язання, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою суду від 31.07.2026 року вирішено розгляд справи поводити в порядку заочного розгляду.

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлена про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.10.2022 року між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 в електронній формі через інформаційно-комунікаційну систему банку UKRSIB online укладено договір про надання споживчого кредиту № 98728270000.

Відповідно до пункту 1.1 Договору підписуючи цей Договір, Позичальник погоджується з викладеними у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АТ «УКРСИББАНК» з можливістю відкриття і розрахунково-касового обслуговування карткових рахунків, які розміщені для ознайомлення на сайті www.ukrsibbank.com/ua/personal/credits та на інформаційних стендах у приміщеннях установ Банку та оприлюднені у газеті «Урядовий кур`єр» № 105, 09.06.2017 р.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору Банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору та Правил. Банк має право надавати, а Позичальник отримувати послуги та/або сервіси Банку, в тому числі щодо кредитування, шляхом вчинення електронних правочинів з застосуванням електронних підписів Сторін через інформаційно-комунікаційні системи Банку в порядку, викладеному у Правилах.

Відповідно до пункту 3.1 Договору сума кредиту за Договором становить 71322,91 грн. Кредит надається Позичальнику без застави.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що надання кредиту здійснюється у термін не пізніше ніж 30 календарних днів з моменту підписання Договору.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що кредит надається Позичальнику для особистих потреб, а саме: в сумі 71322,91 грн на погашення суми заборгованості Позичальника за кредитом, наданим Позичальнику Банком на підставі договору про надання споживчого кредиту № 98728270000, шляхом перерахування у безготівковій формі на транзитний рахунок Банку.

Відповідно до пункту 3.5 Договору Позичальник зобов`язується повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення ануїтетних платежів відповідно до Графіка платежів, що викладений у Додатку № 1 до Договору, але в будь-якому випадку кредит повинен бути повернений не пізніше 05.10.2026 року.

Пунктом 3.6 Договору встановлено, що розмір ануїтетного платежу становить 1486,00 грн з моменту укладення Договору до 06.02.2023 року. З 07.02.2023 року розмір ануїтетного платежу становить 2556,00 грн.

Відповідно до пункту 3.7 Договору ануїтетний платіж повинен сплачуватись щомісячно до 04 числа (включно) кожного місяця.

Пунктом 3.8 Договору встановлено, що відсоткова ставка за Договором встановлюється у розмірі 0,00001 % річних. Пунктом 3.9 Договору визначено, що за користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін встановлюється відсоткова ставка у розмірі 7,00001 % річних, яка застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника за Договором та починає нараховуватись на прострочену суму основного боргу з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дати невиплати або не повної сплати платежу, встановленого у Договорі.

Пунктом 3.11 Договору передбачено, що Позичальник сплачує Банку комісії відповідно до умов цього Договору та Додатку № 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

Додатком № 1 до Договору є графік платежів та таблиця обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки, згідно якого Позичальник зобов`язувався повертати кредит шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 1486,00 грн щомісячно з 04.10.2022 року по 06.02.2023 року, з 07.02.2023 року - у розмірі 2556,00 грн щомісячно, останній платіж - 05.10.2026 року. Загальна вартість кредиту для споживача становить 118395,87 грн. Реальна річна процентна ставка 29,76 %.

Паспорт споживчого кредиту - Інформаційний лист, в якому містяться аналогічні умови кредитування, зокрема: тип кредиту - кредит; сума/ліміт кредиту 71322,91 грн; строк кредитування - 48 місяців; відсоткова ставка - 0,00001 %; реальна річна процентна ставка 29,76 %; загальна вартість кредиту 118395,87 грн.

Виписка по рахунку за кредитним договором № 98728270000 за період з 04.10.2022 року по 10.09.2025 року, видана АТ «УКРСИББАНК», свідчить про те, що 04.10.2022 року Банк перерахував на рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 71322,91 грн (призначення: «надання кредиту згідно угоди 98728270000 від 04.10.2022: 4680870 ОСОБА_1 »).

З довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № 98728270000, складеної АТ «УКРСИББАНК» на 10.09.2025 року, вбачається, що максимальний залишок заборгованості згідно графіку погашення на дату відступлення становить 19307,95 грн, загальний залишок заборгованості 57948,11 грн, з яких: залишок строкової заборгованості за наданим кредитом 38640,16 грн.

10.09.2025 року між АТ «УКРСИББАНК» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» (Фактор) укладено договір факторингу № 296, за умовами якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступає Фактору, а Фактор набуває належне Клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку № 1 до Договору. На виконання умов договору факторингу № 296 від 10.09.2025 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» сплатило АТ «УКРСИББАНК» грошові кошти у розмірі 561786,62 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 13711 від 10.09.2025 року.

10.09.2025 року між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підписано Акт приймання-передачі Прав Вимоги до договору факторингу № 296, відповідно до якого Клієнт передав (відступив) Фактору Права Вимоги, а Фактор прийняв Права Вимоги в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Згідно із витягом з Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, який є Додатком до договору факторингу № 296 від 10.09.2026 року, АТ «УКРСИББАНК» відступило ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кредитним договором № 98728270000 від 04.10.2022 року в сумі 89187,89 грн, з яких: залишок по тілу кредиту 57948,11 грн; залишок по комісії 31239,68 грн; залишок по відсотках - 0,00 грн; залишок по штрафних санкціях - 0,00 грн.

Загальний залишок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 98728270000 від 04.10.2022 року станом на 10.09.2025 року становить 89187,79 грн (57948,11 - заборгованість за тілом кредиту; 31239,68 грн - заборгованість за комісією; відсотки - 0,00 грн; пеня - 0,00 грн), що підтверджується розрахунком заборгованості ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до положень частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

З наданої позивачем виписки по рахунку за кредитним договором № 98728270000 від 04.10.2022 вбачається, що АТ «УКРСИББАНК» виконав свої зобов`язання, перерахувавши кредитні кошти у розмірі 71322,91 грн. З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості за тілом кредиту, тобто він визнавав наявність кредитних відносин з банком. Відповідачем не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також не надано доказів, які підтверджують повернення кредиту в повному обсязі.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).

На підтвердження переходу до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» права вимоги за кредитним договором з відповідачем позивачем надано: договір факторингу № 296 від 10.09.2025 року, підписаний обома сторонами; платіжну інструкцію № 13711 від 10.09.2025 року на суму 561786,62 грн на підтвердження оплати ціни прав вимоги; акт приймання-передачі Прав Вимоги до договору факторингу № 296 від 10.09.2025 року, підписаний обома сторонами, відповідно до якого Клієнт передав Фактору Права Вимоги; витяг з реєстру боржників, що є Додатком до договору факторингу № 296, в якому міститься інформація щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кредитним договором № 98728270000 від 10.09.2025 року із зазначенням загальної суми заборгованості 89187,79 грн.

Разом з тим, щодо вимог про стягнення комісії за управління кредитом суд виходить з наступного.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку (фінансової установи), виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого кредитодавця та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії кредитодавця не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Отже, умови договору про сплату комісії за управління кредитом, тобто за дії, які кредитор здійснює на власну користь та в рамках виконання власного обов`язку з надання кредиту, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача.

Встановлена комісія за управління кредитом є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, така умова договору порушує публічний порядок та є нікчемною.

Зі змісту Додатку № 1 до кредитного договору № 98728270000 від 04.10.2022 року вбачається, що комісія за управління кредитом встановлена у розмірі 1,5 % від суми наданого кредиту щомісячно. Водночас, конкретний перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які надаються позичальнику та за які встановлена зазначена комісія, у кредитному договорі не визначено.

Суд зазначає, що надання кредиту є обов`язком банку за кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України. Зазначені дії кредитодавця вчиняються виключно з метою забезпечення можливості виконання споживачем зобов`язань за тим же кредитним договором та в інтересах самого кредитодавця щодо повернення наданих ним коштів, а не є самостійними додатковими послугами, що надаються споживачу.

Отже, умова кредитного договору № 98728270000 від 04.10.2022 року про сплату комісії за управління кредитом у розмірі 1,5 % від суми наданого кредиту щомісячно є несправедливою, суперечить принципу добросовісності та має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача. Встановлена комісія є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, така умова договору порушує публічний порядок та є нікчемною.

Таким чином, комісія за управління кредитом у сумі 31239,68 грн стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача не підлягає.

Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням частини 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

При цьому слід звернути увагу, що з 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», яким врегульовано в тому числі і питання дострокового повернення споживчого кредиту (стаття 16 Закону).

Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

У справі, що переглядається, встановлено, що кредит, наданий АТ «УКРСИББАНК» Турбабіну Р.В., є споживчим кредитом, у відповідності до пункту 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», що не заперечується сторонами. Строк повернення кредиту на час звернення з цим позовом ще не настав (встановлена дата повернення кредиту 05.10.2026 року).

У позові позивач просить стягнути заборгованість станом на 10.09.2025р.

Отже, у позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банк чи його правонаступник ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» завчасно направив лист-вимогу про дострокове повернення кредиту, а позичальник таку вимогу одержав.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 (провадження № 61-14700св21) щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, за таких обставин підстав для стягнення усієї суми боргу за договором не вбачається.

Між тим, відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором від 04.10.2022 року № 98728270000 вбачається, що станом на 10.09.2025 року ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 38640,16 грн.

Доказів, що вказані суми були повернуті позичальником матеріали справи не містять. Свого контррозрахунку заборгованості відповідачем не надано.

Зважаючи, що позичальник, отримавши кредитні кошти, не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення,суд вважає, що наявні підстави для стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 38640,16 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що 24.02.2026 року між ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір № 24-02/26 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат надає клієнту послуги захисту прав та інтересів клієнта під час розгляду судом будь-якої інстанції справи, у якій Клієнт є учасником.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2026 року адвокатом Руденко К.В. надано такі послуги: надання первинної консультації замовнику у справі (0,5 год.) - 1 000,00 грн; правовий аналіз наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства, правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (2 год.) - 4 000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви (2,1 год.) - 4 200,00 грн. Загальна вартість послуг - 9 200,00 грн. Оплата послуг адвоката підтверджується платіжною інструкцією № 1309 від 27.03.2026 року на суму 9200,00 грн.

Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, беручи до уваги рівень складності, юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що позивачу мають бути компенсовані витрати на оплату професійної правничої допомоги, проте їх розмір підлягає зменшенню, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, до 2000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням суду стягнуто на корить позивача 38640,16 грн, що становить 43.32% від ціни позову, а тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1441,69 грн (3328,00 грн х 43,32%), та витрати на правову допомогу у розмірі 866,40 грн (2000,00 грн х 43,32%).

Керуючись ст. ст. 2, 19, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (місце знаходження: 03035, м. Київ, площа Солом`янська, 2, ЄДРПОУ 40340222) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованного за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №98728270000 від 04.10.2022 в розмірі 38640 грн 16 коп, судовий збір в розмірі 1441 грн 69 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н.М. Бородіна