Рішення № 138703584, 09.04.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/12934/25 2/760/2567/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.

за участю секретаря судового засідання Воловіченко Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебували у шлюбі з 06 листопада 1999 року, який було розірвано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 липня 2024 року. Від шлюбу сторони мають малолітню дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вказує, що у травні 2024 року відповідач без його згоди вивезла дитину за межі України до Республіки Польща, до цього часу йому невідомо де саме мешкає його дочка з матір`ю. З того часу відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дочкою, обмежуючись лише рідкими повідомленнями у месенджерах, що порушує його права як батька та право дитини на спілкування з обома батьками.

Беручи до уваги, що у силу віку малолітня дочка позбавлена можливості самостійно відвідувати батька в Україні без супроводу матері, так як і батько дитини позбавлений можливості вільно пересуватися за межі України в силу воєнного стану, вважає що відповідач зобов`язана особисто привозити дочку в Україну та передавати її батькові.

Ураховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить зобов`язати відповідача не чинити йому перешкоди у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити спосіб його участі у спілкуванні та вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення: необмеженого особистого спілкування засобами телефонного, поштового електронного зв`язку; трьох тижнів літніх канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 без її присутності за місцем проживання батька або самої дитини; двох тижнів зимових канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 без її присутності за місцем проживання батька або самої дитини; одного тижня осінніх канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 без її присутності за місцем проживання батька або самої дитини; одного тижня весняних канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 без її присутності за місцем проживання батька або самої дитини.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 травня 2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року вищевказаний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Стороною відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що виїзд малолітньої ОСОБА_4 разом матір`ю за кордон було здійснено винятково з метою забезпечення її безпеки, психоемоційного спокою та стабільного розвитку в умовах миру та спокою від збройного конфлікту. Вказане рішення матері було продиктоване турботою про дитину та відповідало її найкращим інтересам.

Зазначає, що позивач надав свою добровільну згоду на виїзд ОСОБА_4 за межі України, що була належним чином оформлена та посвідчена у нотаріальному порядку. Жодних обмежень чи заборон на виїзд дитини, в тому числі, у судовому чи адміністративному порядку, не існувало, що свідчить про правомірність дій відповідача та не може тлумачитися як порушення прав позивача і створення йому перешкод у спілкуванні з дитиною.

Крім того, протягом усього часу перебування відповідача з дитиною за кордоном вона неодноразово, систематично та послідовно інформувала ОСОБА_1 про стан здоров`я дитини, умови її проживання, емоційний стан та загальний добробут. Зокрема, двічі на тиждень надсилала повідомлення батькові дитини з актуальною інформацією, передавала вітання на свята, фотографії та інші докази належного догляду за дитиною. Водночас, жодної реакції з боку позивача на ці повідомлення не надходило: він не виявляв ініціативи для діалогу, не ставив уточнюючих запитань, не висловлював жодних претензій або побажань щодо спілкування з дитиною. Така пасивна позиція батька дитини свідчить про відсутність реального наміру брати участь у житті ОСОБА_3 ..

У ході консультувань з психологом було встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_4 , демонструє ознаки емоційної напруженості та страху. Під час консультацій дитина виявляла скутість, обмежену рухову активність, входила в емоційний контакт з ознаками остороги. Така поведінка свідчить про наявність психологічного дискомфорту та тривожності, зумовленої попереднім досвідом взаємодії з окремими членами родини.

Зокрема, ОСОБА_4 висловила страх перед спілкуванням із батьком - ОСОБА_1 , бабою - ОСОБА_5 та дядьком - ОСОБА_6 . Вказані страхи сформувалися в дитини у період після розірвання відносин між батьками та поглиблювалися в результаті подальших контактів із вищезазначеними особами. Додатковим травматичним чинником став візит баби до місця проживання дитини в Польщі. Без попереднього узгодження та запрошення з боку матері баба намагалася самостійно, без правових підстав, вивезти дитину до України. У зв`язку з цим до ситуації були залучені представники поліції Республіки Польща, які перевірили умови проживання дитини та її матері, та відмовили бабі у наданні контактів із дитиною. Поведінка баби викликала у ОСОБА_4 відчуття страху та загрози її стабільному перебуванню з матір`ю.

Крім того, за словами самої дитини, в період проживання з бабою до неї застосовувалося як психологічне, так і фізичне насильство, що підтверджує обґрунтованість її страхів та небажання підтримувати будь-яке спілкування з цією особою. Дитина висловлює глибоку тривогу щодо можливості розлуки з матір`ю, що викликає у неї відчуття розпачу, страху, емоційного болю, здатного завдати серйозної психологічної травми.

Натомість, взаємини ОСОБА_4 з матір`ю характеризуються емоційною стабільністю, довірою, відкритістю та турботою. Відповідач забезпечує належний захист, розвиток та психологічну підтримку дитини. За оцінками спеціалістів, дитина має належний фізичний та емоційний розвиток, проявляє інтерес до навчання, соціально адаптована.

При цьому, ОСОБА_4 на даний час підтримує контакт з батьком у доступному для неї форматі через текстовий чат. Жодних ініціатив або спроб з боку батька для налагодження відеозв`язку не було здійснено. Наявний формат спілкування не є обмеженням з боку відповідача, а навпаки - свідчить про її готовність сприяти контактам, за умови дотримання інтересів дитини та недопущення її емоційної травматизації.

Відповідач зазначає, що зустрічі малолітньої дитини з батьком наразі становлять потенційну небезпеку, оскільки батько постійно проживає на території України, де тривають активні військові дії. Перебування дитини в умовах збройного конфлікту створює загрозу її життю, здоров`ю та психоемоційному стану, що є несумісним із принципом найкращих інтересів дитини. Спілкування дитини із батьком, який не забезпечує безпечне середовище, становить загрозу її фізичному та психічному здоров`ю.

Запропонований позивачем графік побачень не відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки передбачає повернення малолітньої ОСОБА_3 на територію України під час канікул, що на поточний момент є небезпечним з огляду на триваючі воєнні дії. Відповідач як мати, яка несе первинну відповідальність за безпеку та благополуччя дитини, не може допустити наражання дочки на потенційну загрозу життю та здоров`ю. Водночас, вона не перешкоджає реалізації батьком права на спілкування з дитиною в безпечному форматі. Вона не заперечує проти регулярного та необмеженого спілкування між батьком і дитиною у телефонному режимі або у форматі відеозв`язку, що дозволить зберігати та підтримувати емоційний зв`язок, не порушуючи принципу безпеки та стабільності життя дитини.

Враховуючи вищевикладене, сторона відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

25 червня 2025 року до суду надійшов лист від Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому зазначено, що матір ( ОСОБА_2 ) з дитиною ( ОСОБА_7 ) не мешкають на території Солом`янського району м. Києва, провести бесіду з матір`ю та дитиною, з`ясувати думку дитини по суті спору, обстежити умови проживання дитини працівникам служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації не виявляється за можливе. Зважаючи на викладене, Служба не має правових підстав та можливості здійснити передбачені законодавством дії для підготовки до суду обґрунтованого висновку щодо розв`язання спору.

28 червня 2025 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому зазначив, що викладені у відзиві обставини не відповідають дійсності.

Зокрема, вказав, що дійсно під впливом обману та користуючись його необізнаністю відповідач отримала від нього дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон. Згідно нотаріальної заяви дозвіл дійсний з 05 лютого 2024 року до 05 лютого 2025 року. У травні 2024 року відповідач таки вивезла дочку ОСОБА_4 за межі України, проте згідно наданого дозволу мала б повернутись до України в лютому 2025 року, однак, на момент розгляду справи в суді відповідач не повернулась на територію України, та й надалі продовжує порушувати права батька дитини на спілкування з нею.

На сьогоднішній день відповідач не повідомила позивачу про місце свого перебування, не вказала адреси за якою проживає. Навіть надаючи відзив на позовну заяву вона не зазначила адресу свого фактичного місцезнаходження.

У результаті незаконних дій відповідача, позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про викрадення дитини. На даний момент справа розглядається в суді Республіки Польща.

Крім того, починаючи з народження ОСОБА_4 її баба - ОСОБА_5 звільнилася з роботи та саме вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Вона займалася постійно вихованням та дозвіллям, приділяючи весь свій час для улюбленої онуки. Саме вона її відводила та забирала з школи раннього розвитку «Пилипок», а потім і школи. Батько дитини, позивач, також приділяв весь свій вільний час від роботи дочці, як і рідний дядько, який відносився та відноситься до дитини, як до рідної, не відмовляючи ні в чому.

Зауважив, що за весь час перебування за кордоном відповідач жодного разу не зателефонувала, не надала можливості це зробити й дочці, чим в першу чергу порушує її право на спілкування з батьком.

У липні 2025 року до суду надійшли заперечення відповідачки на відповідь на відзив, в яких вона підтримала обставини, викладені у відзиві, та зазначила, що позивачем дозвіл на виїзд дитини був наданий добровільно, будь-яких доказів, що вона діяла підступно та приховувала певні обставини від позивача матеріали справи не містять. Повернення до України у визначений дозволом термін стало неможливим з незалежних від неї причин, зокрема у зв`язку із різким загостренням безпекової ситуації на території України, де тривали систематичні обстріли, включно з ураженнями житлових будинків, навчальних закладів та соціальної інфраструктури.

Наголосила, що вона керується не особистими мотивами, а реальними міркуваннями безпеки дитини. Перебування дитини у безпечних умовах, без звуків сирен, без загрози втрати життя чи здоров`я - це обов`язок відповідального з батьків. Натомість, позивач демонструє байдужість до реальних загроз, які існують в Україні, та вимагає повернення дитини лише для формального забезпечення своїх прав, не беручи до уваги права та інтереси самої дитини, ОСОБА_3 .

Зауважила, що вона не перешкоджала позивачеві у спілкуванні з дитиною, однак ініціатива підтримання контакту має виходити і від батька, який на практиці не виявляв достатньої зацікавленості в регулярному спілкуванні з дитиною. Зокрема, із долучених до матеріалів справи роздруківок з листуванням через месенджер «Телеграм» між сторонами вбачається, що ініціатива спілкування з дитиною від позивача відсутня. Він не телефонував, не цікавився її емоційним станом, успіхами, здоров`ям чи потребами. Більше того, виявляв байдужість до запропонованого спілкування, не відповідав на повідомлення або припиняв комунікацію без пояснень.

З урахуванням віку дитини та реального фізичного дистанціювання між сторонами, саме на батькові лежить основна відповідальність щодо ініціювання контакту, прояву інтересу та підтримання емоційного зв`язку. Закон не покладає на іншого з батьків обов`язку насильно змушувати дитину до спілкування або штучно створювати ситуації для розмов. Батько має самостійно виявляти бажання бути присутнім у житті дитини, користуючись усіма доступними засобами комунікації.

3 огляду на викладене, твердження позивача про нібито перешкоджання з боку відповідача є непідтвердженим і недостовірним, у той час як фактична безініціативність у підтриманні стосунків виходить саме від нього.

17 вересня 2025 року до суду надійшла заява сторони позивача про збільшення позовних вимог, в якій він просив: визначити спосіб його участі у спілкуванні та вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення: необмеженого особистого спілкування засобами телефонного, поштового електронного зв`язку; трьох тижнів літніх канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 без її присутності за місцем проживання батька або самої дитини; двох тижнів зимових канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 без її присутності за місцем проживання батька або самої дитини; одного тижня осінніх канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 без її присутності за місцем проживання батька або самої дитини; одного тижня весняних канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 без її присутності за місцем проживання батька або самої дитини. З урахуванням вимог пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, вказану заяву було прийнято судом.

22 вересня 2025 року до суду надійшли письмові заперечення сторони відповідача щодо визначеного позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог способу його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Відповідач зазначила, що вимога позивача щодо встановлення графіка особистих зустрічей із малолітньою дитиною на території України не відповідає принципу найкращих інтересів дитини. Безпека, життя і здоров`я дитини мають абсолютний пріоритет над іншими факторами. Жодні обставини не можуть виправдати наражання малолітньої дитини на небезпеку.

Позивач зареєстрований у місті Києві - столиці України, яка в умовах воєнного стану залишається однією з найнебезпечніших територій, оскільки регулярно піддається ракетним та дроновим обстрілам. Київ і надалі перебуває у зоні підвищеного ризику, що становить реальну загрозу життю та здоров`ю як дорослих, так і дітей.

З огляду на це, будь-які переміщення дитини на територію України, а тим більше у місто Київ, об`єктивно можуть поставити під загрозу її фізичний та психологічний стан. Крім безпосередньої небезпеки для життя, дитина ризикує зазнати тяжкої психологічної травми через постійні сигнали повітряної тривоги, перебування у бомбосховищах та інші наслідки військових дій.

Проведення зустрічей із дитиною без участі її матері - відповідача, є неможливим з огляду на реальні обставини справи та врахування інтересів самої дитини. Квітослава перебуває у віці, коли вона потребує постійної турботи та психологічної підтримки з боку матері. Відповідач є єдиним законним представником, з ким дитина проживає на постійній основі, та хто забезпечує належні умови для розвитку і виховання. Будь-які зустрічі без присутності матері викликають у дитини відчуття тривожності, страху та внутрішнього дискомфорту, що суперечить інтересам дитини і може негативно вплинути на психоемоційний стан.

Крім того, дитина висловлює небажання залишатися з батьком без присутності матері, що є вагомим аргументом на користь того, що зустрічі мають відбуватись виключно за участю відповідача.

Також, є недоцільними та несправедливими вимоги позивача щодо проведення зустрічей із дитиною під час канікул у повному відриві від матері. Відповідач має таке ж саме право проводити час із дитиною у період відпочинку, оскільки канікули це не лише час для відновлення сил, а й важлива можливість для зміцнення емоційного зв`язку між дитиною та матір`ю. Виключення матері з цього процесу призвело б до обмеження прав самого відповідача, а також до порушення психологічної рівноваги Квітослави, яка потребує присутності обох батьків у гармонійному та безпечному середовищі, а не в умовах конфлікту.

Крім 22 вересня 2025 року стороною відповідача було подано до суду клопотання про опитування дитини з метою з`ясування її думки при вирішенні цього спору у режимі відеоконференції, яке судом було залишено без задоволення. Суд виходив з того, що відповідно до статті 171 СК України та статті 232 ЦПК України з`ясування думки дитини має відбуватися у формі невимушеної бесіди з нею без тиску на неї, тобто, в умовах, які виключають будь-який сторонній вплив на неї та забезпечують об`єктивність цієї процесуальної дії. Водночас, опитування в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів учасника справи (без організації такого сеансу через інший суд та без залучення органу опіки та піклування безпосередньо до участі поряд із дитиною, про що стороною відповідача клопотань заявлено не було) позбавляє суд можливості проконтролювати обстановку поза межами кадру, встановити, хто фактично перебуває поруч із дитиною, чи здійснюється підказування або психологічний тиск на неї до чи під час опитування, а отже - унеможливлює перевірку того, що висловлена дитиною думка є вільною від впливу сторони спору, з якою вона в цей момент перебуває, що суперечить меті цієї процесуальної дії.

02 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представники позивача в судовому засіданні позов, з урахуванням заяви про збільшення розміру предмета позову, підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив, а також у запереченнях на заяву про збільшення розміру позовних вимог, просила відмовити в задоволенні позову.

Третя особа явку свого представника у судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, про поважність причин неявки суду невідомо.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність представника третьої особи.

Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом установлено, що 06 листопада 1999 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, який 18 липня 2024 року розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва, що набрало законної сили 19 серпня 2024 року.

Від шлюбу сторони мають малолітню дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно 07 січня 2025 року.

Як встановлено при розгляді справи, сторони по справі разом не проживають, починаючи з травня 2024 року дитина проживає разом з відповідачем за кордоном у Республіці Польща. Дана обставина не заперечується сторонами, а тому в силу положень частини першої статті 82 ЦПК України не потребує доказування, оскільки у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Між сторонами не досягнуто згоди щодо виконання ними батьківських обов`язків в частині способів участі батька у спілкуванні та вихованні спільної дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При вирішенні вказаного спору суд керується положеннями Конвенції про права дитини, СК України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а матір не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Судом установлено, що між сторонами існують конфліктні стосунки, зокрема, щодо вирішення питань, пов`язаних з вихованням дитини, зокрема на особисте спілкування батька з дочкою, та його участі у її вихованні. Позивач наполягає на встановленні необмеженого особистого спілкування засобами зв`язку та на визначенні періодів літніх, зимових, осінніх та весняних канікул для спільного відпочинку з дитиною без присутності матері. Відповідач заперечує проти задоволення позову в частині особистих зустрічей без її присутності та на території України, посилаючись на небезпеку, пов`язану з воєнним станом, а також на психоемоційний стан дитини.

Дитина проживає разом з матір`ю.

Враховуючи викладене, у ході розгляду справи встановлено, що у сторін виникли суперечності щодо погодження часу та порядку зустрічей, спілкування позивача з дочкою.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом установлено, що листом за № 108/24-2523 від 19 червня 2025 року Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації повідомила суд про неможливість підготовки висновку щодо участі позивача у вихованні дочки, оскільки мати з дитиною фактично не проживають на території обслуговування цього органу, перебувають за кордоном, у зв`язку з чим неможливо провести бесіду з матір`ю та дитиною, з`ясувати думку дитини, обстежити умови її проживання.

Разом з тим, передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися якщо орган опіки та піклування об`єктивно не може надати такий висновок, зокрема у зв`язку з перебуванням дитини за межами України, це не означає неможливості розгляду спору судом, який має вирішити справу на підставі наявних у ній доказів (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22)).

На підставі викладеного, беручи до уваги, що причина ненадання висновку є об`єктивною, підтвердженою матеріалами справи та жодною зі сторін не спростованою, суд не визнає відсутність висновку органу опіки та піклування перешкодою для розгляду спору по суті за наявними доказами.

Крім того, відсутність безпосередньо з`ясованої судом думки малолітньої дитини не є безумовною підставою для визнання судового рішення необґрунтованим за наявності об`єктивних перешкод для такого з`ясування (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 682/966/17 (провадження № № 61-14940св18)). Водночас непроведення опитування не звільняє суд від обов`язку встановити дійсні інтереси дитини на підставі сукупності інших наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи доводи відповідача щодо психоемоційного стану дитини, її страху перед батьком, бабою та дядьком, а також щодо застосування до дитини насильства з боку баби, суд зазначає, що ці обставини не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, зокрема: до матеріалів справи не долучено висновку психологічної експертизи чи обстеження, проведеного незалежним спеціалістом за зверненням, погодженим з обома батьками, або призначеним судом.

Так, у долученому відповідачем «Висновку-рекомендації» дитячого психолога ОСОБА_8 від 21 травня 2025 року вказується, що малолітня дитина ОСОБА_4 , демонструє ознаки емоційної напруженості та страху. Під час консультацій дитина виявляла скутість, обмежену рухову активність, входила в емоційний контакт з ознаками остороги. Така поведінка свідчить про наявність психологічного дискомфорту та тривожності, зумовленої попереднім досвідом взаємодії з окремими членами родини.

Квітослава висловила страх перед спілкуванням із батьком - ОСОБА_1 , бабою - ОСОБА_5 та дядьком - ОСОБА_6 . Вказані страхи сформувалися в дитини у період після розірвання відносин між батьками та поглиблювалися в результаті подальших контактів із вищезазначеними особами. Додатковим травматичним чинником став візит баби до місця проживання дитини в Польщі. Без попереднього узгодження та запрошення з боку матері баба намагалася самостійно, без правових підстав, вивезти дитину до України. У зв`язку з цим до ситуації були залучені представники поліції Республіки Польща, які перевірили умови проживання дитини та її матері, та відмовили бабі у наданні контактів із дитиною. Поведінка баби викликала у ОСОБА_4 відчуття страху та загрози її стабільному перебуванню з матір`ю.

Крім того, за словами самої дитини, в період проживання з бабою до неї застосовувалося як психологічне, так і фізичне насильство, що підтверджує обґрунтованість її страхів та небажання підтримувати будь-яке спілкування з цією особою. Дитина висловлює глибоку тривогу щодо можливості розлуки з матір`ю, що викликає у неї відчуття розпачу, страху, емоційного болю, здатного завдати серйозної психологічної травми.

Натомість, взаємини ОСОБА_4 з матір`ю характеризуються як довірливі та вона прив`язана до матері.

Разом з тим, вказаний висновок не є висновком судової експертизи в розумінні статей 102-108 ЦПК України, оскільки складений поза межами такої процедури, без попередження спеціаліста про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та без залучення судом чи погодження з обома батьками. Крім того, висновок спеціаліста-психолога, складений на підставі пояснень лише однієї сторони спору, без дослідження матеріалів справи, без спілкування з другим із батьків та без вивчення обставин у їх сукупності, не може вважатися належним доказом у справі (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19)). Із наданого відповідачею висновку вбачається, що консультація ініційована та оплачена виключно нею, психолог спілкувався дистанційно лише з матір`ю та дитиною, жодного разу не контактував із позивачем, не досліджував матеріалів цієї цивільної справи, водночас робить категоричні висновки щодо поведінки та методів виховання позивача, а також надає оцінку правомірності його звернення до суду, що виходить за межі спеціальних психологічних знань. За таких обставин суд не бере цей документ до уваги як доказ, що підтверджує небезпечність спілкування дитини з батьком.

Окрім цього, висловлена та наведена у вищевказаному висновку думка дитини не може слугувати абсолютною підставою для обмеження прав другого з батьків, оскільки вона може бути сформована під впливом тривалого роздільного проживання дитини з одним із батьків та відсутності повноцінного спілкування між ними.

З матеріалів справи судом встановлено, що тривала відсутність контакту дитини з батьком, зумовлена насамперед виїздом за кордон та подальшою пасивністю сторін у налагодженні регулярного відеозв`язку, що створює підвищений ризик формування у дитини викривленого сприйняття другого з батьків, а тому саме по собі небажання дитини спілкуватися не може бути самостійною та достатньою підставою для позбавлення батька права на участь у її вихованні.

Що стосується звернення до поліції Республіки Польща, то воно стосувалося дій баби, а не позивача, і не встановлює фактів протиправної поведінки самого батька дитини.

Також, у матеріалах справи міститься характеристика ОСОБА_3 , видана 13 червня 2025 року ліцеєм № 173 міста Києва, з якої вбачається, що батьки цікавились навчанням дитини та відповідально ставились до її виховання.

Отже, судом не було встановлено, що спілкування з батьком має негативний вплив на нормальний розвиток дитини, а також неналежне виконання батьківських обов`язків останнім.

Суд, визначаючи спосіб та порядок участі у спілкуванні та вихованні дитини, враховує, що батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дочкою, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, а також тривалу відсутність контакту батька з дочкою.

Матір, яка проживає разом з дітьми, не має права перешкоджати батькові спілкуватися з ними та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, за відсутності належних та достовірних доказів негативного впливу батька на виховання дитини чи неналежного виконання ним своїх батьківських обов`язків, наявності між сторонами неприязних відносин, що негативно впливають на дитину, тривалої відсутності контакту між батьком та дочкою, постійного проживання дитини станом на теперішній час на території Республіки Польща, у контексті налагодження відносин батька із дочкою, що буде дійсно відповідати її інтересам, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та визначення наступного способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дочки, а саме: необмежене спілкування засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку за бажанням дитини; три тижні літніх канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини за місцем проживання батька або самої дитини; у парні календарні роки один тиждень зимових канікул дитини та один тиждень осінніх канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини за місцем проживання батька або самої дитини; у непарні календарні роки один тиждень зимових канікул дитини та один тиждень весняних канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини за місцем проживання батька або самої дитини.

Разом з тим, суд визнає обґрунтованими доводи відповідача щодо об`єктивної небезпеки, пов`язаної з переміщенням малолітньої дитини на територію України, зокрема до м. Києва, в умовах триваючих бойових дій та систематичних ракетних і дронових обстрілів.

Верховний Суд зауважує, що військова агресія Росії проти України, воєнний стан та пов`язані з ним обмеження, об`єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача із дочкою, а й багатьох інших батьків з їх дітьми, які також вимушено, внаслідок війни, опинилися за межами України.

В цій ситуації обов`язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї пов`язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини.

За таких обставин тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною. Водночас, відстрочення виконання рішення щодо зустрічей батька з дитиною в Україні до завершення воєнного стану, із пропонуванням натомість щоденного спілкування через відеозв`язок, з огляду на обставини, які склалися в країні, відповідає найкращим інтересам дитини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 487/2960/23 (провадження № 61-8756св24).

Враховуючи вищевикладене, обґрунтованим і доцільним є відстрочення виконання рішення суду в частині зустрічей батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 на території України до закінчення дії воєнного стану, а для забезпечення щоденного спілкування дитини з батьком необхідним є зобов`язати матір дитини організувати спілкування дочки з батьком у режимі відеозв`язку через засоби мобільного зв`язку кожного дня з 19-00 год. до 19-30 год.

При цьому, слід зазначити, що визначений судами спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні дитини не є перешкодою для підтримки зв`язків між батьками і дітьми у інших формах за погодженням батьків або ж зміни компетентним органом встановленого порядку за наявності обставин, що мають істотне значення.

Об`єктом правосуддя у справах про піклування про дитину є одвічні, гостро емоційні і постійно мінливі стосунки між батьками і їхньою дитиною, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі встановлювати сталі чутливі людські стосунки та приписувати почуття прихильності. У той же час суд у межах своїх повноважень спрямовує учасників сімейного конфлікту до його вирішення.

З урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, батьки не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дітей, що буде відповідати інтересам дитини.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума судового збору - 2 422,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статями Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 19, 141, 150, 151, 153, 157-159 СК України та статтями 2, 10, 12, 13, 15, 43, 49, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своєю дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначити наступний спосіб участі батька ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- необмежене спілкування засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку за бажанням дитини;

- три тижні літніх канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини за місцем проживання батька або самої дитини;

- у парні календарні роки один тиждень зимових канікул дитини та один тиждень осінніх канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини за місцем проживання батька або самої дитини;

- у непарні календарні роки один тиждень зимових канікул дитини та один тиждень весняних канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини за місцем проживання батька або самої дитини.

Відстрочити виконання рішення в частині зустрічей батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України до закінчення дії воєнного стану на території України.

Зобов`язати матір дитини ОСОБА_2 організувати спілкування дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 у режимі відеозв`язку через засоби мобільного зв`язку кожного дня з 19:00 години до 19-30 години.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПО37485506, місцезнаходження - 03 151, м. Київ, пр. Повітряних Сил, 41.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. М. Ішуніна