Рішення № 138702295, 03.08.2026, Чернівецький районний суд Вінницької області

"03" серпня 2026 р.

Справа №150/433/26

Провадження по справі №2/150/376/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Чернівецький районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Цимбалюк Л.П.

при секретарі Савковій С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької селищної ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права на завершення процедури приватизації та здійснення державної реєстрації земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із зазначеним позовом.

Сторони в судове засідання не зявилися, скориставшись своїм правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України, через канцелярію Чернівецького районного суду Вінницької області подали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Представник позивача адвокат Поліщук О.В., який діє на підставі договору про надання правничої допомоги від 30.03.2026 (укладеного на невизначений строк дії), вимоги довірителя ОСОБА_1 підтримує на умовах, викладених в позовній заяві, просить їх задоволити.

Відповідачем не забезпечено явку повноважного представника в судове засідання, Чернівецькою селищною радою Могилів Подільського району Вінницької області через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» до суду скеровано заяву про розгляд справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі матеріалів на розсуд суду..

У відповідності до положень п.2 ч.4 ст.274 ЦПК України дана цивільна справа не підлягає розгляду в порядку спрощеного провадження, тому згідно ухвали від 24.06.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідно до ухвали суду від 22.07.2026 закрито підготовче провадження по справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи суд відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ґрунтуючись на наступних підставах.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Положення ст.4 ЦПК України, ст.15 ЦК Україні, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

За вимогами ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 25 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, відповідно до ст. ст.81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача по справі ОСОБА_2 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , повторно виданого 13.01.2026 Тульчинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинсьому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління міністерства юстиції України, про що складено відповідний актовий запис за №268 (а.с. 13).

Факт перебування позивача по справі ОСОБА_1 у родинних відносинах із померлою ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого 04.11.1961 Мазурівським сіль бюро ЗАГС Чернівецького району Вінницької області (а.с. 12).

ОСОБА_1 являється спадкоємцем за законом майна, що залишилося після смерті його матері ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки загальною площею 1,9156 га, кадастровий номер 0524984500:10:004:0061, призначена для ведення особистого селянського господарства.

Земельна ділянка площею 1,9156 га, кадастровий номер 0524984500:10:004:0061, призначена для ведення особистого селянського господарства була надана ОСОБА_2 згідно розпорядження голови Чернівецької районної державної адміністрації №148 від 01.10.2004 про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) в натурі та видачі державних актів на право власності на землю громадянам-власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) колишнього КСП «Україна» на території Мазурівської сільської ради (а.с. 9).

На ім`я ОСОБА_2 був виготовлений та виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН №225404 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Мазурівської сільської ради (а.с. 11).

Спадкодавець ОСОБА_2 не встигла завершити процедуру приватизації земельної ділянки, яку їй було виділено, тобто зареєструвати право власності на земельну ділянку на своє ім`я в Державному реєстрі речових прав, оскільки, помарла.

Звернувшись до приватного нотаріуса Могилів Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Суперсона О.П. із заявою про видачу відповідного свідоцтва про право на спадщину на вище зазначену земельну ділянку, позивач отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04.06.2026 №117/02-31 (а.с. 8). Дана постанова мотивована тим, що згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Окрім того, нотаріусом звернуто увагу на те, що у державному акті на земельну ділянку прізвище « ОСОБА_3 » не відповідає прізвищу спадкодавця « ОСОБА_4 », а також відсутня інформація про реєстрацію вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та відсутня інформація про зареєстроване право власності за спадкодавцем.

Відповідно до підпунктів 4.15, 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

3 огляду на те, що позивачем не було подано правовстановлюючих документів на спадкове майно, нотаріусом було відмовлено у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину на дану ділянку та рекомендовано звернутись з позовом до суду.

Згідно ст.1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до вимог ст.1217ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно доч.1ст.1218,ч.ч.1,2ст.1220ЦК Українивнаслідок смертіособи відкриваєтьсяспадщина,до складуякої входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено частиною 1 статті 1225 ЦК України.

Згідно з пунктом «г» частини першоїстатті 81 Земельного кодексу Українигромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Пунктом «а» частини третьоїстатті 152 ЗК Українипередбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання права.

Як вбачається з листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», передбачено, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження №61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що полягає в наступному.

Так, положеннями ЗК України встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Згідно статті 126 Земельного Кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкодаємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Відтак, до складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі.

Частиною 1 ст.1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259цього Кодексу

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч.1 ст.1261 ЦК України).

Відповідно доч.ч.1,3,5ст.1268 ЦК України спадкоємецьза заповітомчи зазаконом маєправо прийнятиспадщину абоне прийнятиїї. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу,він незаявив провідмову віднеї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст.1297ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно, який, відповідно до вимог ст. 68 Закону України «Про нотаріат», при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Отже, діючим законодавством України чітко визначений порядок отримання спадкоємцем документа, який посвідчує його право на успадковане майно - свідоцтва про право на спадщину, видачу якого, відповідно до норм цивільного законодавства та Закону України «Про нотаріат», покладено на нотаріальний орган. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку (п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року).

Верховний Суд України у постанові Пленуму № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» в п.23 роз`яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст.ст. 41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються законом. Кожен має право будь - якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України"та п.23рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України№2"наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах,які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

У силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифіковано ї Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 року; статті 7, 17 Загальної декларації прав людини прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Постановою Пленуму ВС України №2 від 12.06.2009 "Про застосування норм процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 3статті 12, статтями 76 - 81 ЦПК України передбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків,письмові докази, речові і електронні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні даного цивільно правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.

Оскільки спадкодавцю ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку (в якому вона значиться як « ОСОБА_3 », то і спадкоємці вправі порушувати питання про успадкування цієї частки (паю). Так, позивач ОСОБА_1 як спадкоємець за законом після смерті матері ОСОБА_2 , має право на завершення приватизації та одержання свідоцтва про право власності на земельну ділянку площею 1,9156 га, що розташована на території Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області.

Визнання за позивачем ОСОБА_1 права на завершення приватизації та одержання свідоцтва про право власності на землю на його ім`я на спірної земельної ділянки не порушує прав, свобод чи охоронювані законом інтереси інших осіб.

Матеріалами справи підтверджено наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину, а також спадкової справи стосовно майна спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини приватного нотаріуса Могилів Подільського районного нотаріального округу Вінницької області, про що свідчить копія спадкової справи №125/2026 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , копію якої наданого приватним нотаріусом Суперсоном О.П. на виконання ухвали Чернівецького районного суду Вінницької області від 24.06.2026 щодо витребування доказів по праві (а.с. 39-47).

Із матеріалів, які містяться у спадковій справі №125/2026 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вбачається, що спадкоємцем майна після смерті останньої є ОСОБА_1 (тобто, позивач, по справі), який постійно був зареєстрований і проживав із спадкодавцем у спадковому будинку до дня її смерті і продовжує проживати в ньому (а.с. 46).

З урахуванням вище наведених правових норм, суд вбачає, що відповідно до ч.1 ст.1261 ЦК України єдиним фактичним спадкоємцем зазначеної вище спадщини за законом першої черги, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , є позивач у справі її син ОСОБА_1 , який вважається таким, що прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті її матері, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав зі спадкодавцем, що підтверджується довідкою Чернівецької селищної ради Могилів Подільського району Вінницької області від 15.01.2026 №58.

Оскільки ОСОБА_2 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, проте померла, не завершивши її та не зареєструвавши право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав, право на завершення процедури приватизації та отримання земельної ділянки у власність, яке належало померлій на момент відкриття спадщини, не припинилося внаслідок її смерті, то це право в порядку спадкування перейшло до спадкоємця померлої за законом.

Окрім того, у правовстановлюючому документі Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ВН №225404 допущено помилку при написанні прізвища особи, на ім`я якої його видано, тому замість вірного « ОСОБА_4 », помилково зазначено « ОСОБА_3 ».

Відповідно до п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, що мають юридичне значення, зокрема, належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування.

На підставі викладеного, суд вважає, що право позивача на успадкуваннявсіх прав та обов`язків померлої ОСОБА_2 підлягає захисту в судовому порядку, оскільки через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, він не може оформити спадкові права в нотаріальному порядку, тож вимоги про встановлення факту належності його матері ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання за ним у порядку спадкування за законом після смерті матері права власності на спадкове майно та визнання права на завершення приватизації та реєстрації права власності на земельну ділянку є цілком обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

На підставі ст.,ст. 13, 41, 55 Конституції України, ст.81 Земельного кодексу України, ст.,ст. 328, 331, 1216, 1217, 1218, 1220, 1223, 1225, 1268, 12, 70 1272 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись ст., ст.10, 11, 81, 206 ч.4, 263 - 265 273, 315, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити повністю.

Встановити, що державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,9156 га, кадастровий номер 0524984500:10:004:0061, серії ВН №225404, розташовану на території Мазурівської сільської ради, виданий на ім`я ОСОБА_2 , дійсно, належить ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), в порядку спадкування за законом право на завершення процедури приватизації та отримання на його ім`я свідоцтва про право власності на майно, яке залишилось після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на земельну ділянку площею площею 1,9156 га, кадастровий номер 0524984500:10:004:0061, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Чернівецької селищної ради Могилів Подільського району Вінницької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Згідно вимогст.265 ч.5 п.4 ЦПК Україниреквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Чернівецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 02.03.2009, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Відповідач: Чернівецька селищна рада Могилів Подільського району Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Святомиколаївська, 103/1, смт. Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, код в ЄДРПОУ 04326856).

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК