Єдиний державний реєстр судових рішень
справа № 570/1295/26
провадження № 2/570/1545/2026
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
03 серпня 2026 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідача Жильчук М.,
Кротюк І.М.,
секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши клопотання представника відповідача про залишення без розгляду у справі при розгляді у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне, вул.С.Петлюри,10) цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Квасилівського колективного підприємства "Житловик-І" про стягнення переплати ,
у с т а н о в и в:
покликаючись на неправильне нарахування вартості наданих послуг з управління будинком позивач у поданій 17 березня 2026 року позовній заяві просить стягнути з відповідача на користь позивача переплату у сумі 11 440 грн. 33 коп. та понесені судові витрати.
Представник відповідача у поданому до суду 02 квітня 2026 року відзиві позовні вимоги не визнав, зазначив, що позивач вже звертався до того самого відповідача, з тим самим передметом позову та з тих самих підстав (договір про надання послуг з управління будинком) справа №570/664/24. Просить відмовити у задоволенні позову.
04 травня 2026 року позивач у поданій до суду відповіді на відзив вказує, що надана відповідачем копія договору про надання послуг з управління багатоповерховим будинком від 02.11.2022, укладеного Квасилівським КП «Житловик-1» та ОСОБА_1 не відповідає Протоколу зборів співвласників від 21.03.2016. Стверджує, що на час проведення зборів тариф був 1,75 грн. за 1 кв.м. Згідно з додатком №1, що відповідає сьомій сторінці протоколу зборів (додаток №2). Згідно з ст.24 Протоколу зборів (додаток 3) яку відповідач не надав, ОСОБА_1 не уповноважений підписувати договори. Крім цього, зазначає, що у справі 569/6879/23 зміна тарифу 5,20 грн. (який діяв 30 діб) на тариф 5,50 грн. визнані неіснуючими, зміни на визначення переліку та розміру витрат на управління багатоповерховим будинком відповідач не визнавав.
25 травня 2026 року представник відповідача Микола Жильчук подав заяву про залишення позову без розгляду на підставі п.11 ч.1 ст.257 ЦПК України за наявності рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, долучивши копію позовної заяви, поданої ОСОБА_1 у тотожній справі №570/664/24.
У судовому засіданні позивач позов підтримав повністю і по аналогічних мотивах.
Представники відповідача позов не визнали з підстав, вказаних у відзиві та заяві про залишення позову без розгляду. Стверджують, що намагання позивача ревізувати рішення, яке навіть переглядалося в апеляційній інстанції, не є законним.
Суд встановив такі обставини
14 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського районного суду Рівненської області з позовною заявою до Квасилівського колективного підприємства "Житловик-І", у якій просив суд скасувати угоду від 25 листопада 2022 року про внесення змін до договору про надання послуг з управління будинком від 01.07.2016; стягнути з відповідача на користь позивача понесені співвласниками кв. АДРЕСА_1 витрати при оплаті комунальних послуг, а саме: 1) вивіз побутових відходів (сміття) - 5 978, 16 грн., 2) надання послуг з управління будинком 11 440,33 грн. (справа №570/664/24).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що надані позивачем розрахунки позовних вимог у поточній справі повністю співпадають за строками, сумами та періодами нарахування з розрахунками, які вже досліджувалися та яким надавалася правова оцінка у справі №570/664/24. Так, в частині стягнення з відповідача суми боргу за період з 01.12.2020 по 01.12.2023 з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми (8 152, 42 грн. + 3 287, 91 грн. = 11 440 грн. 33 коп.).
15 листопада 2024 року Рівненський районний суд Рівненської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ККП "Житловик-І" в особі начальника Жильчука Миколи Миколайовича про скасування угоди про внесення змін до договору про надання послуг з управління будинком, стягнення витрат, понесених при оплаті комунальних послуг, відшкодування моральної шкоди (рішення набрало законної сили 04.03.2025).
Суд дійшов таких висновків
Відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені ст.255 ЦПК і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, зокрема і в зв`язку з волевиявлення сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.
Такими підставами є обставини, які підтверджують:
1) неправомірність виникнення процесу,
2) неможливість його подальшого продовження,
3) недоцільність його продовження.
Закриття провадження в справі виключає можливість повторного порушення в суді тотожної справи. Вказана стаття адресована суду і має обов`язковий для нього характер за наявності зазначених в ній обставин. Необхідність застосування вказаної вимоги закону зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили.
Згідно з ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Законна сила рішення суду - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов`язковим для виконання. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.
Набрання рішенням суду законної сили породжує правові наслідки:
- вирішується спір між сторонами;
- рішення суду стає загальнообов`язковим;
- рішення суду може бути виконане примусово;
- рішення суду є незмінним та остаточним.
- не допускається заявлення в суді тотожного позову;
- не допускається оспорювання в іншому процесі встановлених судом фактів і правовідносин.
Отже, за змістом зазначених норм процесуального права закриття провадження у справі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав для закриття провадження у справі. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-1133цс15.
У розумінні цивільного-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір. При вирішенні питання про тотожність підстав позовів суди повинні виходити перш за все з обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, наявність рішення, яке набрало законної сили унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Проаналізувавши зміст та обґрунтування позовних вимог у вищевказаній цивільній справі ( №570/664/24), в якій є таке, що набрало законної сили, рішення суду, та у справі, що зараз розглядається, суд вважає, що їх предмет та підстави є однаковими (тотожними), зокрема, в частині стягнення з відповідача заборгованості за надання послуг з управління будинком в сумі 11 440 грн. 33 коп., що обґрунтовується позивачем незаконністю дій відповідача.
З огляду на викладене, керуючись п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
закрити провадження у цивільній справі за позовомОСОБА_1 до Квасилівського колективного підприємства "Житловик-І" про стягнення переплати .
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Cуддя: Кушнір Н.В.
Судове рішення № 138701391, Рівненський районний суд Рівненської області було прийнято 03.08.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 570/1295/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: