Рішення № 138700446, 03.08.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2989/26

381/3672/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куліковських А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити дії,

установив:

У червні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із зазначеною позовною заявою.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026, справа надійшла в провадження судді Анапріюк С.П.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працював у системі газотранспортної галузі України з 01.06.2004 року по 27.03.2025 року. На підставі талона до ордера № 36 від 15.04.2005 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Триліської сільської ради Фастівського району Київської області, йому та членам його сім`ї надане право проживання у квартирі АДРЕСА_1 .

Позивач інформує, що з моменту отримання ордера та до цього часу він безперервно та на законних підставах проживає у зазначеній квартирі. Житловий будинок, у якому розташована квартира, перебуває на балансі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», що підтверджується офіційними відповідями відповідача та Міністерства енергетики України.

Зазначає, що починаючи з 2024 року він вчинив послідовні дії, спрямовані на реалізацію права на приватизацію займаної квартири, а саме: отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; виготовив технічний паспорт на квартиру; провів оцінку квартири; подав звернення до ТОВ «Оператор ГТС України»; подав звернення до Міністерства енергетики України; здійснював листування щодо оформлення квартири у власність. З огляду на це позивач вважає, що він розпочав процедуру реалізації права на приватизацію квартири у 2024 році.

Позивач зазначає, що 15.02.2026 року набрав чинності Закон України «Про основні засади житлової політики» №4751-IX. До набрання чинності зазначеним Законом питання приватизації квартири не було вирішене не з вини позивача, а внаслідок тривалого розгляду звернень, погоджень та отримання роз`яснень державними органами та відповідачем.

Позивач звертає увагу на те, що у своїх офіційних відповідях позивачу ТОВ «Оператор ГТС України» повідомило про звернення до Міністерства юстиції України, Міністерства розвитку громад та територій України та інших державних органів щодо роз`яснення можливих шляхів реалізації працівниками та пенсіонерами права на приватизацію житла, яке перебуває на балансі Товариства. Отже, на думку позивача, відповідач фактично визнає існування питання щодо реалізації права працівників та пенсіонерів на приватизацію житла.

Позивач повідомляє, що право користування квартирою виникло у нього у 2005 році, а дії щодо реалізації права на її приватизацію були розпочаті ще до набрання чинності Закону України «Про основні засади житлової політики».

Позивач вважає, що затримка розгляду питання державними органами та балансоутримувачем не може бути підставою для позбавлення його можливості реалізувати право, процедуру оформлення якого було розпочато раніше.

Просить визнати за ним право на приватизацію вказаної квартири та зобов`язати відповідача вчинити дії, необхідні для оформлення передачі квартири у власність позивача у порядку приватизації.

Вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 17 червня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у підготовчому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження на 15 липня 2026 року.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до правил ст. 178 ЦПК України, відповідач скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву.

02.07.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» Горбач А.М. подав до суду відзив на позовну заяву, у якому вказує про безпідставність позову з огляду на наступне:

Зазначає, що нерухоме майно, з приводу приватизації якого звернувся позивач до суду, перебуває у власності держави. Зазначена квартира передана відповідачу від АТ «Укртрансгаз» на праві господарського відання, а тому відповідач не має права відчужувати цю квартиру. У позовній заяві не наведено нормативно-правових актів, якими позивач обґрунтовує підстави звернення до суду; до позовної заяви не додано усі документи, на які посилається позивач у позовній заяві.

Також зауважує, що ТОВ «Оператор ГТС України» не є суб`єктом, до компетенції якого відноситься вирішення питання щодо приватизації нерухомого майна, про яке зазначається у позовній заяві.

Просить відмовити у задоволені позову.

13.07.2026 року позивач подав до Фастівського міськрайонного суду Київської області відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», у якому зазначив, що відповідач не заперечує жодної з обставин справи щодо законного вселення позивача до квартири, проживання позивача у квартирі двадцять років, перебування житлового будинку на балансі у відповідача, того, що позивач працював у системі газотранспортної галузі з 2004 до 2025 року, неодноразових звернень позивача щодо оформлення права на приватизацію. Також відповідач не враховує, що позивач розпочав процедуру приватизації до набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики» та починаючи з 2024 року вчинив усі залежні від нього дії, необхідні для оформлення квартири. Затримка оформлення виникла не з вини позивача, а у зв`язку з необхідністю оформлення земельної документації, реєстрації державного майна та отриманням роз`яснень центральних органів виконавчої влади. Позивач не має можливості вплинути на ці процеси, а тому не може нести негативні наслідки. Відповідач своїми діями підтвердив існування можливості реалізації права на приватизацію, отже фактично визнав існування такого права, тому його доводи про відсутність повноважень суперечать його попередній офіційній позиції. Посилання відповідача на право господарського відання саме по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки саме відповідач здійснює управління відповідним житловим фондом і є належним учасником спору. Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відсутність своєчасного вирішення питання державними органами та балансоутримувачем не може погіршувати становище особи, яка добросовісно реалізовувала свої права.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 15 липня 2026 року закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті на 03 серпня 2026 року об 11 годині 00 хвилин.

21.07.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» Горбач А.М. подав до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, де зазначає, що позивач не спростував заперечення на позов відповідача в частині перебування нерухомого майна у власності держави; відсутності права відповідача відчужувати нерухоме майно, що належить державі; ненадання позивачем нормативно-правового обґрунтування позовних вимог, у тому числі і в частині зобов`язання відповідача вчинити дії необхідні для оформлення передачі квартири; відсутності доданих до позовної заяви доказів (відповідачу такі докази не були надані ні в копіях, ні в оригіналах).

Зазначає про безпідставність твердження позивача у відповіді на відзив про те, що відповідач не заперечує проти заселення позивача в квартиру на підставі талона до ордера № 36 від 15.04.2005, проживання позивача і цій квартирі понад 20 років, оскільки у відзиві на позов відповідач висловив своє ставлення о позову та однозначно вказав про те, що не погоджується із викладеними у позовній заяві вимогами та заперечує проти позову повністю.

Позивач у судовому засіданні підтримав вимоги позову з підстав, що у ньому зазначені. Додатково пояснив, що він має бажання приватизувати квартиру, у якій на законних підставах (на підставі виданого за рішенням сільської ради ордеру) проживає разом зі своєю сім`єю з 2005 року. Ця квартира видана позивачу у зв`язку із тим, що він працював у газотранспортній системі близько 20 років. Він не знав, що будинок перебуває у власності держави. Приблизно у 2015 році він порушив перед роботодавцем питання приватизації цього житла, але усно йому повідомили, що це необхідно робити при виході на пенсію. Також повідомили, що квартира його і щоб він пізніше зайнявся приватизацією. У березні 2024 позивач звернувся до Боярського відділення усно і йому також в усній формі повідомили, що всі квартири передані Міністерству енергетики. На початку 2026 року позивач звернувся до Міністерства енергетики з листом та отримав відповідь, що будинок переданий відповідачу.

На запитання суду позивач вказав, що перед пенсією йому повідомили, що будинок у власності Міністерства енергетики. Він не звертався до уповноважених з питань приватизації органів із заявою щодо приватизації квартири і ніяких рішень про це жоден з органів не видавав.

Крім цього, зазначив, що не має можливості надати суду копію рішення ради та ордер на вселення, оскільки ці документи знищені унаслідок пожежі. Проте він має оригінал талону до ордеру та надав його суду для огляду у судовому засіданні.

Стосовно земельної ділянки пояснив, що не претендує на неї, тому твердження відповідача щодо землі є безпідставними.

Додатково пояснив, що наразі у будинку немає труби і ГРС, тому будинок не може використовуватись у мережі ГТС. Цим будинком ніхто не користується. Натомість він та його сім`я від часу вселення проводили ремонт квартири, замінили вікна, сантехніку і всі ці роки підтримували житло у належному стані, незважаючи на ненадання власником компенсації за проведені ремонти.

Просив суд надати можливість приватизувати квартиру, у якій він усі ці 20 років усе робив сам.

Представник відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції не визнав позов. Пояснив, що, на його думку, позивач не підтвердив належно своє право проживання у цьому житлі. Також звернув увагу суду на те, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» не є належним відповідачем у справі, оскільки не є власником цього об`єкта нерухомості. Вказаний будинок переданий йому на праві господарського відання, є об`єктом ГТЗ та не підлягає приватизації. Вважає, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки у позові просить зобов`язати відповідача вчинити дії, які не віднесені до його компетенції. Також зазначив, що все майно відповідачу передане на підставі договору у 2019 році. Згідно із цим договором, держава є власником цього майна. Договір містить заборону на відчуження цього майна чи передачі прав іншим особам. Крім цього, звернув увагу на те, що з 2026 року набрав чинності Закон, згідно із яким визначена процедура приватизації державного майна. Позивач повинен був звернутись до уповноваженого суб`єкта.

На запитання суду повідомив, що не визнає проживання позивача у цьому житлі 20 років, оскільки докази цього у матеріалах справи відсутні. Майно передане у господарське відання із січня 2020 року, що було до цього йому не відомо, після 2020 року він також не з`ясовував обставини проживання позивача.

Вважає, що усі твердження позивача не підтверджені документально. Позивач не має дозволів компетентних органів на здійснення процедури приватизації. Цей об`єкт не підлягає приватизації, тому позов є безпідставним.

З`ясувавши обставини, які мають значення для вирішення справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються вимоги заяви, перевіривши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд встановив таке.

Відповідно до довідки Фастівського районного відділу Державного пожежного нагляду Головного управління в Київській області № 122 від 15 червня 2011 року, 13 червня 2011 року в приміщенні Триліської сільської ради за адресою Фастівський район, с. Триліси, вул. Леніна сталася пожежа. Під час пожежі вогнем та високою температурою було знищено та пошкоджено стіни, перекриття та дах будівлі, внутрішнє оздоблення, меблі, оргтехніку, документи (а.с. 6).

Відповідно до довідки Кожанської селищної ради Фастівського району Київської області № 16-03/82 від 04.06.2026, 13 червня 2013 року в приміщенні Триліської сільської ради в селі Триліси Фастівського району Київської області сталася пожежа, якою знищено приміщення та документи (зворот а.с. 6).

Відповідно до довідки Кожанської селищної ради Фастівського району Київської області № 16-03/83 від 04.06.2026, згідно з рішенням Триліської сільської ради №04-04-УІІ від 10.02.2016 року вулиця «Сніцера» в селі Триліси Фастівського району Київської області перейменована на вулицю «Незалежна» ( а.с. 5).

Згідно з відомостями паспорта громадянина України, яким документований ОСОБА_1 , його зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_2 ( а.с. 7-9).

ТОВ «Оператор ГТС України» листом від 26.03.2026 № ТОВвих-26-2879 на звернення ОСОБА_1 від 26.02.2026, повідомив, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 переданий Товариству на праві відання, відповідно до Договору про передачу на праві відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 21.11.2019 №13010-05/197, умови якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 942 від 15.11.2019, та акта приймання-передачі від 01.01.2020 за переліком майна, складеним за результатами інвентаризації, проведеної акціонерним товариством «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз»). Зазначає, що передача об`єктів нерухомого майна з державної у комунальну власність передбачає наявність Витягів з Державного реєстру речових прав на об`єкт житлової нерухомості, а також на земельну ділянку, на якій розташований відповідний об`єкт. Земельна ділянка площею 0,35 га, на якій розташований житловий будинок, перебуває в користуванні АТ «Укртрансгаз» на підставі державного акта на право постійного користування землею серія І-КВ 000014 від 18.11.1996. Земельна ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно Закону України «Про Державний земельний кадастр» (кадастровий номер відсутній), право постійного користування якою не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З метою можливості набуття ТОВ «Оператор ГТС України» права постійного користування зазначеною земельною ділянкою АТ «Укртрансгаз» необхідно здійснити заходи із реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі шляхом закупівлі послуг із розробки документації із землеустрою з метою подальшого припинення права постійного користування земельною ділянкою та відповідно набуття на неї права постійного користування ТОВ «Оператор ГТС України». ТОВ «Оператор ГТС України» направлено звернення до АТ «Укртрансгаз» щодо можливості здійснення відповідної закупівлі послуг на земельні ділянки під житловими будинками. 15 лютого 2026 року набрав чинності Закон України «Про основні засади житлової політики», який офіційно скасовує Житловий кодекс України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132, та передбачає формування фондів житла для доступної оренди без права приватизації. Відповідно до пункту 3 статті 12 Закону, житло житлового фонду територіальних громад не підлягає обміну, поділу, використанню для вселення інших осіб без згоди власника, приватизації, продажу та іншому відчуженню, крім передачі в оренду з правом викупу та інших випадків, передбачених законом. Товариство звернулося до Міністерства розвитку громад та територій України, Міністерства юстиції України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України з метою роз`яснення щодо можливих шляхів реалізації працівниками/пенсіонерами права на приватизацію житла, що обліковується на балансі Товариства (а.с. 11-12).

Міністерство енергетики України на звернення позивача від 19.01.2026 №б/н листом № 26/1.8-27.2-3504 від 17.02.2026 надало відповідь про те, що житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_3 обліковується на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України». Згаданий житловий будинок передано ТОВ «Оператор ГТС України» на праві відання відповідно до Договору про передачу на праві відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, від 21.11.2019 № 13010-05/197, умови якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 942 «Деякі питання управління майном, що перебуває в державній власності та використовується для забезпечення транспортування природного газу магістральними газопроводами» (зі змінами), та акта приймання-передачі від 01.01.2020 за переліком майна, складеним за результатами інвентаризації, проведеної Акціонерним товариством «Укртрансгаз». За інформацією, наданою Товариством, земельна ділянка площею 0,35 га, на якій розташований зазначений житловий будинок, перебуває у користуванні АТ «Укртрансгаз» на підставі державного акта на право постійного користування землею (серія ІІ-КВ 000014 від 18.11.1996). Водночас, для здійснення передачі об`єктів нерухомого майна з державної у комунальну власність необхідно оформити документи, що посвідчують реєстрацію речових прав на об`єкт житлової нерухомості, а також на земельну ділянку, на якій розташований відповідний об`єкт. Станом на сьогодні Товариством здійснюються заходи для забезпечення реєстрації зазначеної земельної ділянки за ТОВ «Оператор ГТС України» (а.с.13-14).

Згідно з Талоном до ордера № 36 від 15.04.2005 року, виданим на підставі Рішення Виконавчого комітету Триліської сільської ради Фастівського району Київської області, позивачу та членам його сім`ї надано право проживання у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 20-21).

Відповідно до інформації, що міститься у відомості Кожанської селищної ради Фастівського району Київської області про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 56 від 07.05.2026 року, за адресою АДРЕСА_2 позивач та члени його сім`ї зареєстровані з 2005 року(а.с. 22).

Згідно із відомостями повідомлення АТ «Укртрансгаз» №1001вих- 25-205 від 13.01.2025, на балансі АТ «Укртрансгаз» не обліковується житловий будинок, за адресою АДРЕСА_3 . Відповідно до акта приймання-передачі від 01.01.2020, складеного на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 18.09.2019 № 840 «Про відокремлення діяльності з транспортування природного газу та забезпечення діяльності оператора газотранспортної системи» та від 15.11.2019 № 942 «Деякі питання управління майном, що перебуває в державній власності та використовується для забезпечення транспортування природного газу магістральними газопроводами», казаний житловий будинок передано до ТОВ «Оператор ГТС України». Запропоновано позивачу вирішувати питання щодо набуття права власності на квартиру у зазначеному будинку безпосередньо з балансоутримувачем та/або власником будинку (а.с. 24).

Відповідно до договору №13010-05/197 від 21.11.2019 про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, власник держава Україна в особі уповноваженого органу передає ТОВ «Оператор ГТС України» майно зазначене в додатку до договору та оформлюється актом приймання-передачі (а.с. 59-73).

Актом приймання-передачі від 01.01.2020 року (а.с. 74-75).

Відомість про державне майно (звіт від 11.01.2020), що не увійшло до статутного фонду господарської організації станом на 01.01.2020 року (форма №2б(к)) містить дані, що балансоутримувачем державного майна, в тому числі житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , є ТОВ «Оператор ГТС України» (а.с. 76-78).

Нормативно-правове обґрунтування.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною другою статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 345 Цивільного кодексу України визначене право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна визначено Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», передача об`єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об`єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад; районних, обласних рад - щодо об`єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.

Передача об`єктів з комунальної у державну власність здійснюється за наявності згоди на передачу Кабінету Міністрів України щодо об`єктів, визначених в абзацах другому, третьому та п`ятому частини першої статті 2 цього Закону, або органів, уповноважених управляти державним майном, щодо окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого майна).

Приватизація державного або комунального майна це платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання за ним права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , а також вимога про зобов`язання відповідача вчинити дії, необхідні для оформлення передачі квартири у власність позивача у порядку приватизації.

Позивач зазначає, що позивачу та членам його сім`ї на підставі талона до ордера № 36 від 15.04.2005 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Триліської сільської ради Фастівського району Київської області, надане право проживання у вказаній квартирі.

Позивач повідомляє, що з моменту отримання ордера та до цього часу він безперервно та на законних підставах проживає у зазначеній квартирі, працював у системі газотранспортної галузі з 2004 до 2025 року, а тому має право на її приватизацію. З цього приводу він неодноразово звертався з відповідними зверненнями до відповідача, з 2024 року вчинив усі залежні від нього дії, необхідні для оформлення квартири. Вважає безпідставною відмову відповідача з посиланням на необхідність оформлення земельної документації, реєстрації державного майна та отримання роз`яснень центральних органів виконавчої влади. Позивач не має можливості вплинути на ці процеси, а тому не повинен нести негативні наслідки.

Відповідач не визнає ці обставини та заперечує проти вимог позивача, зазначаючи, що не є власником квартири, щодо якої виник спір, а тому не має повноважень на задоволення вимог позивача. Цей будинок перебуває на балансі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та є власністю держави. Суб`єктом управління державним майном є Міністерство фінансів України. З огляду на вказане відповідач зазначає, що він не є належним відповідачем у цій справі та неповинен відповідати за позовом.

Також ставить під сумнів вчинення позивачем дій, необхідних для приватизації житла, оскільки вони вчинені позивачем на власний розсуд та без отримання відповідних дозволів чи рішень уповноважених органів. Крім цього, посилається на те, що чинне законодавство не передбачає можливість приватизації майна, що перебуває у державній власності.

Суд вважає, що обставини свідчать про неможливість врегулювання у позасудовому порядку цього спору.

З огляду на вказане суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 345 Цивільного кодексу України визначене право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Статтею 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено перелік об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації.

Відповідно до частини першої цієї статті Закону, до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема об`єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, інших населених пунктів, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов`язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод (частина друга статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», будинки операторів газорозподільних станцій входять до складу об`єктів магістральних газопроводів, розташованих у межах охоронної зони.

У справі, що розглядається, суд встановив, що згідно з п. 3.1 Договору, власник (Держава Україна в особі уповноваженого органу) передає користувачу ТОВ «Оператор ГТС України» майно на праві господарського відання з метою здійснення користувачем функцій оператора ГТС відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Директиви 2009/73/ЄС починаючи з 7:00 1 січня 2020 року. Строк користування становить 15 років (п. 3.3 Договору).

01.01.2020 АТ «Укртрансгаз» та ТОВ «Оператор ГТС України» склали Акт приймання-передачі, відповідно до якого ТОВ «Оператор ГТС України» передане державне майно, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами (об`єкт передачі), перелік якого додається до цього Акту. До складу об`єкта передачі належить значна кількість інвентарних одиниць.

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який заходиться за адресою Київська область, Фастівський район, cело Триліси, вулиця Незалежна, 89 ( АДРЕСА_4 ), входить до переліку вказаному в Акті та Відомостей про державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарської організації (форма No2б(к)).

Згідно з договором від 21 листопада 2019 року № 13010-05/197 про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, та акта приймання-передачі від 01 січня 2020 року, Міністерство фінансів України (колишній балансоутримувач «Укртрансгаз») передало ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» майно.

Відповідно до пункту 5.9 договору від 21 листопада 2019 року № 13010-05/197 про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, користувач не має права відчужувати майно і не має права передавати всі або частину своїх прав чи право вимоги за цим договором будь-якій третій особі.

Отже, житловий будинок (у тому числі і квартира АДРЕСА_1 є державною власністю і належить відповідачу виключно на праві господарського відання.

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», відчуження основних фондів, що є об`єктами державної власності, акцій та часток у статутному капіталі державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, а також підприємств, установ, організацій, утворених внаслідок їх реорганізації, передача їх з балансу на баланс, у концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, до статутного фонду інших юридичних осіб, вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі цих підприємств, а також основних фондів, що є об`єктами державної власності, та акцій Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», дочірніх та заснованих нею підприємств, забороняється, крім випадків, коли результатом таких дій є: передача основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі таких підприємств виключно бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100 відсотків акцій якого перебуває в державній власності України; створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100 відсотків акцій та часток у статутному капіталі яких перебуває в державній власності України.

Відповідно до частини третьої статті 136 Господарського кодексу України, у випадках, визначених Законом України «Про трубопровідний транспорт», з метою створення оператора газотранспортної системи держава через уповноважених суб`єктів управління об`єктами державної власності на підставі договору може передавати суб`єкту господарювання об`єкти державної власності на праві господарського відання без права їх відчуження.

Органом управління державним майном газотранспортної системи, що використовується в процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, визначено Міністерство фінансів України (розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 1087-р «Про визначення уповноваженого органу управління державним майном газотранспортної системи, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами»).

З 01 січня 2020 року спірне майно закріплене за ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на праві повного господарського відання, який не наділений правами щодо його відчуження чи передачі третім особам.

Спірний житловий будинок є частиною об`єкта трубопровідного транспорту та входить до складу об`єктів магістральних газопроводів, розташованих в межах охоронної зони, належить ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на праві господарського відання, і держава як законний власник державного майна не надавала згоди на його передачу до житлового фонду.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що оскільки спірний будинок є частиною об`єкта трубопровідного транспорту та входить до складу об`єктів магістральних газопроводів, розташованих в межах охоронної зони, належить ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на праві господарського відання, і держава в особі Міністерства фінансів України як законний власник цього державного майна не надавала згоду на його передачу до житлового фонду, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Крім цього суд враховує таке.

Згідно з вимогами частини другої статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», передача житлових будинків, які передані на баланс ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», у комунальну власність місцевої територіальної громади з метою їх подальшої приватизації забороняється.

Отже, спірний житловий будинок є частиною об`єкта трубопровідного транспорту та входить до складу об`єктів магістральних газопроводів, розташованих в межах охоронної зони, переданий на баланс та на праві господарського відання належить ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», тому суд дійшов висновку про те, що передача цього будинку у комунальну власність місцевої територіальної громади з метою його подальшої приватизації забороняється.

Також статтею 10 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначений порядок приватизації, який включає відповідні етапи, зокрема формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації.

Статтею 12 цього Закону визначено, що заяви про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України.

Заяви про включення об`єктів права комунальної власності до переліків об`єктів, що підлягають приватизації, подаються покупцями до органів приватизації територіальних громад і розглядаються ними в порядку, встановленому відповідними місцевими радами.

Згідно із ч. 8 ст. 12 цього Закону, державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п`ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об`єкта), а також відповідний уповноважений орган управління.

Крім цього, Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачає, що потенційні покупці зобов`язані подати разом із заявою у довільній формі інформацію і документи на участь у приватизації, згідно із встановленим переліком , а також дії, рішення органу приватизації, які він уповноважений приймати на кожному етапі виконання цих функцій.

Отже, за змістом наведених нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

За загальними правилами ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Під час розгляду цієї справи суд встановив відсутність у матеріалах справи доказів, якими позивач обґрунтовує те, що він вчинив визначені законодавством дії, зокрема відсутні докази звернення позивача до уповноваженого органу із заявою про приватизацію, до якої надав відповідні документи, і цей орган прийняв відповідне рішення.

Суд наголошує, що сама по собі наявність у позивача технічного паспорту на квартиру та проведення ним оцінки квартири за власним замовленням та без наявності у нього відповідних рішень та дозволів уповноваженого органу, не свідчить про вчинення ним дій, направлених на початок процедури приватизації житла, оскільки цьому повинні передувати відповідні дозволи суб`єкта, у власності якого перебуває це нерухоме майно.

Отже, позивач не надав суду і в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до уповноваженого органу з питань приватизації з відповідною заявою щодо ініціювання процедури приватизації. Також позивач не надав доказів ухвалення уповноваженим органом приватизації рішення стосовно цього питання.

У зазначеному контексті суд вважає безпідставними доводи позивача як на підставу позову на виготовлення ним технічного паспорту та проведення оцінки квартири, оскільки вказані документи не є рішеннями уповноваженого органу з питань приватизації. Також ці документи не є правовстановлюючими та не містять будь яких рішень суб`єктів владних повноважень або органів місцевого самоврядування, а виготовляються на комерційній основі на замовлення особи, яка ініціює таке виготовлення.

Також суд враховує наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто зумовлювати у конкретному спорі той результат, на який спрямована мета позивача, захист порушеного чи оспорюваного права або інтересу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство саме для такого захисту (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу його стороною.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

У справі, що розглядається, позивач заявив вимогу про на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , а також вимога про зобов`язання відповідача вчинити дії, необхідні для оформлення передачі квартири у власність позивача у порядку приватизації.

Суд встановив, що будинок АДРЕСА_3 передано ТОВ «Оператор ГТС України» на праві відання, відповідно до Договору про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 21.11.2019 №13010-05/197 (далі також Договір), умови якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України №942 від 15.11.2019.

Власником будинку є Держава Україна в особі уповноваженого органу Міністерства фінансів України, а користувачем зазначеного майна є Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».

Отже, власником квартири АДРЕСА_5 у цьому будинку є Держава Україна, а тому ТОВ «Оператор ГТС України» не є ані власником цієї квартири, ані суб`єктом, до компетенції якого відноситься вирішення питання щодо приватизації нерухомого майна, яке є предметом спору.

При цьому, як вбачається із відомостей наданої позивачем Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна» у рядку «Власники» також зазначено «Держава, Орган державної влади, Міністерство енергетики України, код ЄДРПОУ: 37552996, країна реєстрації: Україна» (а.с. 33).

За вказаних обставин суд висновує, що ТОВ «Оператор ГТС України» не є неналежним відповідачем за цим позовом.

Вказана обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

З урахуванням вказаного, а також встановлених судом обставин та відповідних їм правовідносин, суд вважає цей позов необґрунтованим та дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат вирішення цієї справи судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити дії.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», ЄДРПОУ- 42795490, місце знаходження: м. Київ, проспект Любомира Гузара, 44.

Повне судове рішення складене 03.08.2026 року.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК